Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №527/582/26 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/582/26

провадження 2-а/527/6/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Левицької Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Папенко Л.І.,

представника позивача - Сидоренко Т.Ю.,

представника відповідача в режимі відеоконференції – Забрудської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Глобине адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано представником позивача – адвокатом Сидоренко Тетяною Юріївною до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, відділу поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2026 року до Глобинського районного суду Полтавської області надійшов вищевказаний адміністративний позов, сформований в системі «Електронний суд» 02.03.2026, в якому представник позивача просить скасувати постанову серії ЕНА № 6697468 від 20.02.2026 закрити провадження та стягнути з відповідача понесені судові витрати та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що оскаржувана постанова є незаконною, так як правил дорожнього руху, вказаних у постанові відповідач не порушував, а поліцейський формально, без належних доказів та з`ясування обставин справи прийняв рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Вказала, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності має суттєві порушення, а тому така підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Ухвалою суду від 05.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами адміністративного судочинства та призначено до розгляду та витребування доказів.

30.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказала, що сторона відповідача не погоджується з позовними вимогами Миколенка А.Ф. , та вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Витребувані докази та відео.

06 квітня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засідання представник позивач ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко Т.Ю. позов підтримала, просила задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, зазначені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні прохала у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позов.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, взявши до уваги поданий суду відзив на позов із посиланням на докази, які були використані відповідачем при винесенні постанови, зокрема переглянувши долучений до відзиву відеозапис та оглянувши представлені позивачем докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6697468 від 20.02.2026 о 20.37.59, за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, селище Градизьк, вулиця Нова, 80, складеної поліцейським ВП №1 (м. Глобине) Кременчуцького районного управління поліції ГУНП у Полтавській області капралом поліції Вова Віталієм Вікторовичем, 20.02.2026 о 20.30.08 в селищі Градизьк, вулиця Київська, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом "Volkswagen Pоlo" ,реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим показчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч, чим порушив п. 9.2 "б" ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за що до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Вважаючи рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та таким, що порушує права позивача, представник позивача звернувся до суду з цим позовом. В обґрунтування свого позову зазначає, що будь-якого доказу порушення ним п. 9.2 "б" ПДР України особою, уповноваженою на складання адміністративного матеріалу, не надано.

Згідно із ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною другою ст. 286 КАСУ передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Із оглянутої в судовому засіданні оскаржуваної постанови видно, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало порушення ним п. 9.2"б" Правил дорожнього руху, а саме, що водій ОСОБА_1 20.02.2026 о 20.30.08 в селищі Градизьк, вулиця Київська, керував транспортним засобом "Volkswagen Pоlo", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим показчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене. ч .2 ст. 122 КУпАП. У вказаній постанові також зазначено, що до неї додається: відеофіксація із відеореєстратора та нагрудної камери №1113036752/7.

Приймаючи по справі рішення, суд бере до уваги той факт, що ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за наявності правопорушення, яке підтверджене належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В якості доказу безпідставності позовних вимог відповідач разом із відзивом на позов подав відеозаписи допущеного позивачем адміністративного правопорушення, який був зафіксований поліцейським за допомогою відеореєстратора, встановленого на службовому автомобілі.

Із переглянутого та дослідженого у судовому засіданні відеозапису, в підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення видно, що відеозапис, наданий представником відповідача, фіксує рух декількох транспортних засобів, проводиться у сутінках, з переглянутого відеозапису не видно номерного знаку транспортного засобу «порушника», тому неможливо його ідентифікувати, не видно, що саме позивач, керуючи транспортним засобом та який транспортний засіб порушив ПДР, як це зазначено у винесеній інспектором поліції постанові, тобто, переглянувши відеозапис, суд вважає, що він не є належним й достатнім доказом вини позивача у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, за обставин, вказаних в оскаржуваному позивачем рішенні відповідача. Тобто, вказаний відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, суд не вважає достатнім й належним доказом для підтвердження поза розумним сумнівом того, що позивач за обставин, вказаних в оскаржуваній постанові, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 №580-УІП, поліцейський вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, Іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Статтею 222 КУпАП встановлені повноваження органів Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, і за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до п. 2. 3 рішення Конституційного суду України N 5-рп/2015 від 26.05.2015 "у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення", законодавство передбачає випадки коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова (ч. 2, 4 ст. 258 КУпАП), в такому разі притягнення особи до адміністративної відповідальності фактично відбувається у скороченому провадженні.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ

За змістом ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 №1306( із змінами і доповненнями).

Згідно з вимогами п. 1.1 ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих правил.

Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За приписами ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пп. "б" п. 9.2 ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 р. N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон N 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Тому, зважаючи на те, що позивач у позовній заяві заперечив свою провину у вчиненні правопорушення, що не спростовано представником відповідача та переглянутим відеозаписом, суд вважає, що провина ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху України та вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, не доведена.

Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, зафіксовано лише в оскаржуваній постанові серії EНA № 6697468 від 20.02.2026, переконливих та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у зазначеній постанові, які б безумовно свідчили про порушення ОСОБА_1 п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху та зазначеної статті КУпАП, матеріали справи не містять.

Суд вважає необхідним зазначити, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 513/899/16-а.

Крім того, суд зазначає, що факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2019 р. у справі №686/11314/17.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 70 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Переконливих, об`єктивних та достатніх доказів порушення позивачем пункту 9.2 (б) ПДР України матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може достовірно свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Частиною першою ст. 274 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відтак, суд вважає, що оскільки відповідачем не надано суду доказів на доведення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України, зокрема порушення п.9.2 (б) ПДР України, тому оскаржувану постанову належить скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Крім іншого, представник позивача при зверненні до суду просила стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 гривні (а.с. 46).

З огляду на задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача слід стягнути 1064,96 гривні судових витрат зі сплати судового збору.

Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 26 лютого 2026 року, додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги та представництва за №057 від 26.02.2026, рахунок №26/02/2026/1, згідно з яким загальна вартість наданих адвокатом Сидоренко Т.Ю. послуг склала 5000 гривень, опис послуг від 26.02.2026, додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги та представництва за №057 від 26.02.2026, згідно з яким загальна вартість наданих адвокатом Сидоренко Т.Ю. послуг склала 8500 гривень, ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1377207 від 26 лютого 2026 року, квитанція від 02.03.2026.

Зважаючи на те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, враховуючи конкретні обставини справи, суть наданих послуг, представник відповідача клопотав про необґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2000 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 143, 241-246, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 122, 247 251, 252 КУпАП, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6697468 від 20.02.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень скасувати, а провадження у справі закрити.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань юридичної особи Головного управління Національної поліції в Полтавській області понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 );

Представник позивача: Сидоренко Тетяна Юріївна (місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_2 );

Відповідачі: Головне управління Національної поліції в Полтавській області (місцезнаходження за адресою: 36039, м. Полтава, вулиця Матвійчука Юліана, будинок 83, код ЄДРПОУ 40108630); Відділ поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (місцезнаходження за адресою: 39000, Полтавська область, Кременчуцький район, місто Глобине, вулиця Центральна, 189).

Суддя Т. В. Левицька