Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №375/833/22 — Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/833/22

Провадження № 2/375/304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року с Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Штифорук О.В.,

при секретарі судового засідання Юрченко Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Рокитне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області про виселення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зазначена обставина доводиться Інформаційною довідкою з ДРРПНМ № 309623380 від 13.09.2022.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у будинку Позивача та проживає у ньому на протязі кількох останніх років.

В період з 2022 року по даний час відповідач систематично перешкоджає позивачу користуватись власним житловим будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач проживає безпосередньо у житловому будинку позивача, змусив відповідача та його дружину проживати у літній кухні, яка не є житловим приміщенням та не обладнана для постійного проживання. Крім того, відповідач ОСОБА_3 з 2020 року систематично вчиняє насильство відносно позивача, що робить неможливим їх спільне проживання в одному домоволодінні. На протязі певного періоду часу позивач не звертався з цього приводу до поліції. 26.05.2021 позивач звернувся на лінію "102" та повідомив про сварку, яку вчинив Відповідач. Працівники поліції відібрали письмові пояснення у позивача та відповідача, склали процесуальний документ "Форма оцінки ризиків вчинення домашнього насилля", яким рівень небезпеки визначили як низький.

11.09.2021 року позивач звернувся до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області заявою про те, що відповідач наніс йому тілесні ушкодження.

Висновком експертного дослідження № 120 від 12.09.2021 встановлено, що у позивача були виявлені тілесні ушкодження: синці на обличчі, тулубі зліва, садно на правому ліктьовому суглобі, які могли утворитися за обставин, зазначених потерпілим та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

У відповідності до запису у витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12021116250000187 від 06.10.2021 кримінальне провадження закрите на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.

22.09.2021 позивач звертався до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області заявою про те, що відповідач наніс йому тілесні ушкодження.

Висновком експертного дослідження № 127 від 22.09.2021 встановлено, що у позивача були виявлені тілесні ушкодження: синець, садна та поверхнева забійна рана на обличчі, синець на шиї, кінцівках, поверхневі забійні рани на правій та лівій кисті, які могли утворитися за обставин, зазначених у направленні та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

У відповідності до запису витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12021116250000196 30.10.2021 кримінальне провадження закрите на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК У країни.

16.11.2021 позивач звернувся до Рокитнянського відділення поліції з заявою про вчинення домашнього насилля.

У поясненнях, які відібрали працівники поліції у відповідача, він зазначив, що проживає разом з неповнолітньою дочкою та батьками. На протязі останніх 3-х років перебуває у неприязних відносинах з батьками.

У відповідності до рапорта від 30.11.2021 з відповідачем проведено профілактичну бесіду щодо недопущення вчинення в подальшому протиправної поведінки відносно батьків.

11.01.2022 позивач в черговий раз вернувся до поліції через лінію "102" з приводу домашнього насилля, вчиненого відповідачем.

У відповідності до постанови серії ГАБІ № 541232 відповідача будо притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 850 грн.

26.04.2022, незважаючи на попередження про недопущення в подальшому протиправної поведінки, притягнення до адміністративної відповідальності, відповідач в черговий раз вчинив сімейне насилля відносно позивача, у зв?язку з чим останній був вимушений знову звертатись до поліції з відповідною заявою.

Результат розгляду даної заяви не відомий, для отримання відомостей до даній Заяві та іншим зверненням позивача до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області направлений адвокатський запит.

Відповідно до наведенного позивач вважає, що відповідач ОСОБА_3 систематично вчиняє відносно нього протиправні дії, що унеможливлює спільне проживання з ним в одному будинку та домоволодінні сім?ї позивача.

В результаті виселення відповідача його житлові права не будуть порушені, оскільки він має інше житло яке належить йому на праві власності, - житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 45, 8 кв. м., житлова площа 21,9 кв м. на земельній ділянці площею 0,1008 Га., з сараєм, погребом та колодязем.

Ухвалою від 18.10.2022 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідача - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому в задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі мотивуючи це тим, що відповідач є сином позивача, тобто відповідно до вимог чинного законодавства має право проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_2 та користуватись ним нарівні з власником будинку.

В обґрунтування систематичних порушень правил проживання відповідачем в позовній заяві позивач посилається на заяви подані ним до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУ НП у Київській області від 11.09.2021 та від 22.09.2021 року про спричинення йому тілесних ушкоджень відповідачем. В ході досудового розслідування прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач звернувся до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУ НП у Київській області з заявою про вчинення домашнього насильства та вказав, що в рапорті працівника поліції за результатами розгляду даної заяви зазначено, що з відповідачем працівником поліції проведено бесіду щодо недопущення вчинення протиправних дій щодо батька. Звертає увагу суду на те, що інформація, яка міститься в рапорті працівника поліції щодо проведення бесіди з відповідачем жодним доказом не підтверджується та відповідно не може вважатись офіційним попередженням у розумінні вимог чинного законодавства.

Позивач в позовній заяві зазначив про те, що 11.01.2022 року звернувся до поліції про вчинення домашнього насильства відповідачем, у зв?язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановою серії ГАБІ № 541232. Викладені обставини не відповідають фактичним обставинам, оскільки у постанові по справі про адміністративне правопорушення ГАБІ № 541232 містится інформація про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , тобто самого позивача у даній справі.

3 огляду на викладене, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач систематично порушував правила співжиття, щодо нього застосовувались заходи попередження або громадського впливу, і що дані заходи не дали позитивних результатів.

Також, слід звернути уваги суду на те, що відповідно до довідки Рокитнянської селищної ради № 824 від 21.11.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована та проживає неповнолітня ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка є донькою відповідача - ОСОБА_3 .

Рішенням Рокитнянського районного суду від 10.06.2022 року у справі № 375/1593/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

За спільною згодою батьків та бажанням неповнолітньої ОСОБА_5 , остання залишилась проживати з батьком - ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 . З урахуванням викладеного, вирішення спору про виселення впливає на право проживання за даною адресою неповнолітньої.

Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просить задовольнити.

Представник позивача - ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити з підстав, у ньому викладених.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - ОСОБА_4 вважав позов не обгрунтованим, просив відмовити у його задоволенні.

Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області Матинченко Н.М. у судовому засіданні просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки рішення суду може негативно вплинути на інтереси неповнолітньої.

Допитана у присутності законного представника свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що відповідач її рідний батько, позивач є її дідусем. З дідом вона зараз не підтримує жодних стосунків, з батьком у неї родинні відносини. У зазначеному будинку вони проживають родиною, яка складається з діда, баби, її батька та неї. Вона проживає у будинку разом з батьком ОСОБА_3 . Після розлучення батьків вона самостійно обрала місцем свого проживання разом з батьком у спірному будинку. Декілька років тому назад між дідом та батьком погіршилися відносини, дід постійно свариться та чіпляється до них з батьком. Дід став безпідставно виганяти їх разом з батьком з будинку. Іноді дід проявляє агресивну поведінку відносно неї. Був випадок, коли дід кидав у неї яблуками та кинув в неї кошик. Часто дід свариться на неї нецензурною лайкою, говорить щоб вибиралася з будинку. Конфлікт між дідом та батьком загострився після того, як їх з батьком покинула мама. Дід неодноразово безпідставно викликає поліцію, дає поліції неправдиві пояснення та свідчення, наводить наклеп на батька. Іншого власного житла вони з батьком не мають. Вона свідомо бажає жити з батьком у зазначеному будинку. Вважає, що у конфліктах винен дід, оскільки він їх провокує. Дід неодноразово говорив, що виселить і її, і батька, та їх у будинку не буде. Два-три роки тому дід забрав бабу, яка лежача, та переніс її до літньої кухні. Ніхто їм не заважав жити у будинку, це було одноособове рішення діда. На теперішній час приблизно з 2025 року дід повернув бабу до будинку, та повернувся сам жити до будинку. Відносини напружені, дід постійно вчиняє сварки. Баба потребує стороннього догляду, оскільки не рухається. Батько часто оплачує комунальні платежі за будинок, робить ремонти, доглядає за будинком та обробляє земельну ділянку.

Щодо доводів представника позивача – ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 проживає не у будинку, а у літній кухні, яка не є житловим приміщенням та не обладнана для постійного проживання суд зазначає наступне.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 02.12.2022 року відповідач та його дружина проживали у літній кухні, яка не є житловим приміщенням та не обладнана для постійного проживання.

Проте, представник позивача – адвокат Іллінського О.В. у судовому засіданні 04.07.2025 року пояснив, що ОСОБА_1 (позивач) проживає наразі в будинку. Вказане також не заперечується і самим позивачем ( а.с. 94).

Підтвердила даний факт також і свідок ОСОБА_5 , яка пояснила, що ОСОБА_1 та його дружина проживають разом з нею та її батьком у одному будинку.

Крім того, представник позивача – ОСОБА_2 вказує, що відповідач не здійснює будь-яких витрат на будинок, а саме: встановлення паркану, сплата комунальних послуг.

Проте, відповідач пояснює, що встановив новий паркан та нові вікна, що підтверджують фотоматеріали та накладні, які додані до матеріалів справи.

Крім того, відповідач долучив до матеріалів справи договір дарування житлового будинку, зареєстровано в реєстрі за № 1251 від 27 грудня 2016 року ОСОБА_3 було подаровано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 45, 8 кв. м., житлова площа 21,9 кв м. на земельній ділянці площею 0,1008 Га., з сараєм, погребом та колодязем.

Проте, згідно акту обтеження житлового будинку ОСОБА_3 від 23.11.2022 року в житловому будинку ніхто не проживає; газ запломбований, в будинку газова плита відсутня; електропостачання відрізане; опалення в будинку тільки пічне, піч в тріщинах, лежанка завалена, лежак на хаті завалений; веранда біля будинку перекошена та відкололась від будинку. Висновок: комісією встановлено, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 на даний момент не придатний для проживання.

Представник позивача звернув увагу суд, що акт обстеження житлового будинку не являється належним на допустимим доказом непридатності житлового будинку для проживання у зв`язку з тим, що, як видно зі змісту вказаного Акту, висновок комісії про непридатність житлового будинку для проживання зроблений без обґрунтування та посилання на будівельні норми і стандарти.

Представник позивача послався на п. 8 Положення про порядок обстеження жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого Постановою Ради міністрів УРСР № 189 від 26.04.1984. відповіднодо якого рішення щодо придатності (непридатності) жилого будинку для проживання приймаються виконавчим органом відповідної місцевої ради.

Проте суд вирішив взяти до уваги як доказ вказаний акт обстеження житлового будинку, адже він відображає результати огляду та містить інформацію про технічний стан будинку.

Щодо здійснення відповідачем відносно позивача домашнього насильства, суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 з 2020 року систематично вчиняє насильство відносно нього.

Згідно довідки за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_1 від 27.11.2022 року в ході розгляду даних матеріалів зі слів гр. ОСОБА_1 було встановлено, що 26.11.2022 року близько 14:00 години він перебував за місцем свого проживання. В цей час з будинку вийшов його син гр. ОСОБА_3 , який безпричинно вчинив з ним сварку в ході якої ображав його нецензурними словами та спричинив йому тілесні ушкодження, а саме вдарив рукою по обличчю. В наслідок чого він звернувся з письмовою заявою до поліції.

Згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.06.2022 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення ( а.с. 128).

Згідно постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 23.01.2023 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 165).

Згідно постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 22.02.2023 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 186).

Згідно постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 27.02.2023 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с.153).

Згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.06.2024 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Зі змісту постанови суд встановив, що ОСОБА_3 вчинив сварку зі своєю дружиною, що ніяк не відноситься до домашнього насильства відносно позивача ОСОБА_1 (а.с. 127).

Згідно листа від національної поліції України ГУНП РУП в Київській області начальника підполковника поліції Мітлицького В. № 3621 від 23.12.2022 року ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Проте, вказану постанову про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності, матеріали справи не містять.

08.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Рокитнянського РВ національної поліції України в Київській області з заявою про вчинення домашнього насильства .

Висновком експертного дослідження № 127 від 22.09.2021. встановлено, що у Позивача були виявлені тілесні ушкодження: синець, садна та поверхнева забійна рана на обличчі, синець на шиї, кінцівках, поверхневі забійні рани на правій та лівій кисті, які могли утворитися за обставин, зазначених у направленні та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень

У відповідності до запису у Витягу з ЄРДР У кримінальному провадженні № 12021116250000187 від 06.10.2021 кримінальне провадження закрите на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.

Згідно листа від національної поліції України ГУНП РУП в Київській області т.в.о начальника старшого лейтенанта поліції Степанця С. № 5085 від 19.12.2021 року з ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду, щодо недопущення в подальшому вчинення домашнього насильства. Повідомили, що вказаний факт не містить ознак кримінального правопорушення.

02.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відділення №1 ГУНП РУП в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до постанови ГАБІ № 541232 ОСОБА_1 , тобто Позивача у даній справі було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 850 грн. ( а.с. 32).

Отже, судових рішень про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності за вчинення правопорушень в зв`язку з протиправною поведінкою, передбачених адміністративним чи кримінальним законодавством відносно ОСОБА_1 , не надано.

Заслухавши сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

За ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок ( ст. 379, 380 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачу згідно з інформаційною довідкою з ДРРПНМ № 309623380 від 13.09.2022 року ОСОБА_1 являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно довідки № 824 про зареєстрованих у житловому будинку приміщенні/ будинку осіб від 21.11.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 70).

Проте, під час розгляду справи згідно повідомлення № 316 від 19.06.2024 року ОСОБА_3 за заявою власника було знято з зареєстрованого місця проживання.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Вирішуючи питання про необхідність виселення у демократичному суспільстві , суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Як попередньо встановлено, відповідач разом з сім`єю проживає у згаданому будинку з 1993 року по треперішній час, тобто має тривалий зв`язок із спірним майном, як із житлом, незалежно від його правового режиму.

Частинами 2, 3 статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Як раніше встановлено судом, відповідач є сином позивача, що сторонами не оспорюється та визнається.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Частина 2 ст. 64 ЖК Української РСР відносить до членів сім`ї дружину, їх дітей, батьків, а також й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом і ведуть з наймачем спільне господарство.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У статті 334 того ж ЦК України закріплено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною першої статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За правилами ч. 4 ст. 109 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Щодо виселення, то ст. 157 ЖК Української РСР встановлює, що членів сім`ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР.

Згідно зі ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР виселення членів сім`ї власника жилого будинку без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

При цьому позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності підстав для виселення відповідача з житлового будинку, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, без надання йому іншого житла.

З приводу посилань на наявність у відповідача іншого житла слід зазначити, що будинок АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 27.12.2016 року.

Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень ст. 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для виселення відповідача з займаного ним житлового будинку без надання йому іншого житла, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку про те, що обставини, якими позивач мотивував свої позовні вимоги, не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13 81, 82, 89, 141, 259, 262, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області про виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання на нього апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 07 травня 2026 року.

Головуюча суддя О.В.Штифорук