Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №372/2130/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2130/26

Провадження 2-1873/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О.В., розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В позовній заяві зазначила, що сторони перебували в шлюбі з 29.10.2011 року. У лютому 2024 року шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду. В період перебування в шлюбі до моменту припинення шлюбних відносин за спільні кошти сторонами побудовано та введено в експлуатацію будинок, загальною площею 104 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначено ОСОБА_2 . Земельна ділянка, на якій побудовано будинок на підставі договору дарування належить ОСОБА_2 . Також в період шлюбу, ними як подружжям було придбане наступне рухоме майно : - Автомобіль ВАЗ 21093, рік випуску 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; -Телевізор Samsung UE55RU7100UXUA; - Холодильник Whirlpool НОМЕР_2 ; - Пральна машина Samsung WW60K42106WDUA; - Посудомийна машина Whirlpool ADG 221; - Духова шафа електрична Bosch HBN551E1Q; - Варильна поверхня газова Samsung NA64H3030BS; - Витяжка декоративна ELEYUS Titan А 750 60 BL; - Водонагрівач Gorenje EWH80NGV9. Все зазначене майно має розглядатися як майно належне на праві спільної сумісної власності обом з подружжя та підлягає поділу між Позивачкою та Відповідачем в рівних частинах.

Ухвалою суду від 07 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до підготовчого судового засідання.

05.05.2026 року на адресу суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про визнання позовних вимог у повному обсязі.

Учасники в судове засідання не з`явились.

Позивачка подала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала, просила ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши матеріали справи, заяви сторін, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) перебували в шлюбі з 29.10.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції у Київській області, про що зроблений відповідний запис №369.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року - шлюб між сторонами розірвано.

В період перебування в шлюбі до моменту припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти позивачкою та відповідачем побудовано та введено в експлуатацію будинок, загальною площею 104 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначено ОСОБА_2 (Відповідач), що підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №271114863 від 18.08.2021 року та який було збудовано на земельній ділянці площею 0,0872 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0232, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (на якій розташований вище зазначений будинок, загальною площею 104 кв.м.), власником якої зазначений ОСОБА_2 (Відповідач), що підтверджується договором дарування земельної ділянки від 18.12.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., зареєстровано за номером 3552 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50273470 від 18.12.2015 року.

Також в період шлюбу, сторонами як подружжям було придбане наступне рухоме майно:

- Автомобіль ВАЗ 21093, рік випуску 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- Телевізор Samsung UE55RU7100UXUA;

- Холодильник Whirlpool НОМЕР_2 ;

- Пральна машина Samsung WW60K42106WDUA;

- Посудомийна машина Whirlpool ADG 221;

- Духова шафа електрична Bosch HBN551E1Q;

- Варильна поверхня газова Samsung NA64H3030BS;

- Витяжка декоративна ELEYUS Titan А 750 60 BL;

- Водонагрівач Gorenje EWH80NGV9.

Обставини позову підтверджено належними та допустимими доказами, що мають безпосереднє відношення до предмету доказування

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Крім того,статтею 63 СК України, встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому Будинку, у такій самій частці виникає й право власності на Земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

В ст. 377 Цивільного кодексу України закріплено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок ), право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від власника такого об`єкта до набувача у розмірі належної власнику.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно вище зазначених норм чинного законодавства, якщо фізична особа приватного права набуває у власність об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у приватній власності попереднього власника, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить до набувача об`єкта нерухомого майна без зміни її цільового призначення. Аналогічно відповідна частка земельної ділянки переходить у право власності набувачу об`єкта нерухомого майна, в разі набуття ним частки у справі спільної власності такого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і права на ту частину земельної ділянки на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги про визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін задоволенню не підлягають, оскільки не призводять до захисту прав позивачки, а тому є неефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного та визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя підлягає задоволенню частково.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 9984,00 грн.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, тобто у підготовчому судовому засіданні, то питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України та вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, тобто 4992,00 грн, сплаченого при поданні позову. Решта 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору у сумі 4992,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевказаного, керуючись ст. ст. 4, 12, 76, 81, 141, 200, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, , суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину:

-будинку, загальною площею 104 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2436438732116;

-земельної ділянки площею 0,0872 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0232, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 474388632231.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину:

-будинку, загальною площею 104 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2436438732116;

-земельної ділянки площею 0,0872 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0232, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 474388632231.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на рухоме майно:

- Телевізор Samsung UE55RU7100UXUA;

- Холодильник Whirlpool ВSNF 9151 OX;

- Пральна машина Samsung WW60K42106WDUA;

- Посудомийна машина Whirlpool ADG 221;

- Духова шафа електрична Bosch HBN551E1Q;

- Варильна поверхня газова Samsung NA64H3030BS;

- Витяжка декоративна ELEYUS Titan А 750 60 BL;

- Водонагрівач Gorenje EWH80NGV9.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на рухоме майно:

- Автомобіль ВАЗ 21093, рік випуску 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4992,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 4992,00 грн, сплаченого нею згідно квитанції № N058L3720M від 01.04.2026 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька