Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №208/6146/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/6146/25

провадження № 2/208/790/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського, Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді: Кузнецової А. С.

за участю: секретаря судового засідання: Вікторовської О. І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Осипенко Артем Валерійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про захист прав споживачів та визнання недійсними пунктів кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

За первісним позовом позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 23.11.2021 р. № 4502494, укладеному відповідачкою з Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН".

Договір укладено в електронній формі.

Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 4900,0 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок.

24.07.2024 р. між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ « ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 24-07/2024 відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4502494.

Позичальницею умови кредитного договору виконані не в повному обсягу, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 42723,90 грн, з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) – 13843,00 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 27340,90 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00грн.

- заборгованість за комісіями – 1540,00 грн.

За зустрічним позовом ОСОБА_1 просить:

Визнати недійсними пункти 1.5, 1.5.2, 1.6 Договору про споживчий кредит № 4502494 від 23 листопада 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Застосувати правові (юридичні) наслідки недійсності зазначених пунктів кредитного договору під час вирішення первісного позову.

Відмовити у задоволенні вимоги первісного позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Вирішити питання про судові витрати (судовий збір) пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позиція сторін за первісним позовом

Позиція позивача

Згідно п. 1.1. Договору про споживчий кредит Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти(фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі – кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі – плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Зазначає, що договір про споживчий кредит передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних(базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Вказує, що позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Щодо переходу права вимоги до відповідача за цим кредитним договором, позивач вказує, що 24.07.2024 року було укладено договір № 24-07/2024 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4502494.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4502494.

Щодо розміру заборгованості за договором, що підлягає стягненню та правових підстав стягнення заборгованості за договором, позивач вказує, що згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 4502494 від 23.11.2021 р. становить 42723,90 грн., з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) – 13843,00 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 27340,90 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00грн.

- Заборгованість за комісіями – 1540,00 грн.

Щодо компенсації судових витрат вказує, що зважаючи на те, що позовна заява подана скаржником в електронній формі, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання цієї позовної заяви, з урахуванням коефіцієнту пониження, становить 2422,40 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду було надано Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року; Прайс-лист Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням Загальних зборів № 01-11/2023 від 01.11.2023року; Заявку на надання юридичної допомоги № 1070 від 01.03.2025 року; Витяг зАкту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року.

Зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, в тому числі у справах № 923/560/17, №329/766/18, № 178/1522/18.

Разом з тим, зазначив, що у зв`язку зі збільшенням складності даної справи через поданий ОСОБА_1 зустрічний позов, який було прийнято до розгляду, орієнтовний розмір судових витрат ТОВ«ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на професійну правничу допомогу буде збільшено.

Відповідно до п. 7 ст. 135 ЦПК України, у випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення сплаченої суми судового збору на користь позивача. Ці витрати складають 16000,0 грн.

Позиція відповідача

Відповідач процесуальний документ у вигляді відзиву на позов не надала, а звернулась до суду із зустрічним позовом. Такі її дії підкреслюють відсутність заперечень з боку відповідача щодо укладання нею договору споживчого кредиту та отримання грошових коштів за цим договором.

Разом з тим, у зустрічному позові наводяться деякі заперечення стосовно вимог, викладених позивачем у первісному позові.

Просить врахувати правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18, де зазначено, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних (примітка позивача: відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України, а не процентів за користування кредитом) як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Так, щодо заявлених позивачем витрат, понесених на професійну правничу допомогу, відповідачка за зазначає таке.

З наданого витягу з акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31березня 2025 року, підписаного Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ"Факторинг Партнерс". убачається, що адвокатським об`єднанням нібито виконані роботи(надано послуги): надання усної консультації з вивченням документів на що витрачено 2 години, загальною вартістю 4000 грн; cкладання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду на що витрачено час 4 години, вартістю 12000грн.

Підкреслює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26червня 2024 року у справі № 686/5757/23,

Звертає увагу суду, що з позовом у цій справі від імені первісного позивача, звернулася не представник адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», яке нібито складало цей позов, а директор ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчук Я., саме за допомогою її цифрового підпису був підписаний первісний позов, що ставить під сумнів дійсність надання правничих послуг адвокатом у межах цієї справи.

Крім того, заявлені витрати в частині правового аналізу обставин спірних правовідносин не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі надання усної консультації з вивчення документів, не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та подання позову, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Час нібито витрачений адвокатським об`єднанням не відповідає критерію реальності надання послуг, оскільки спірні правовідносини стосуються справи, яка не є складною, містять усталену судову практику, більше того, позивач є юридичною особою, яка подає безліч одноманітних (ідентичних) позовів у рамках інших справ.

Позиція сторін по зустрічному позову.

Позиція позивачки

На обґрунтування вимоги про визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит і застосування наслідків такої недійсності позивачка за зустрічним позовом наводить зміст деяких пунктів договору, зокрема:

Комісія за надання кредиту: 1540 грн, яка нараховується за ставкою 7,70 відсотків від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1).

Проценти за користування кредитом: 4900.00 грн., які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6).

Пунктом 2.2.1. передбачається, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

З додатку до договору, а саме графіку платежів убачається, що сума кредиту за договором становить 20000 грн, проценти за користування кредитом – 4900 грн, комісія за видачу кредиту – 1540 грн, разом 26440 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним вище договором за період з 23 листопада 2021 року по 20 липня 2023 року становить 42723,90 грн, з яких 13843 грн. – заборгованість за кредитом (залишок по кредиту), 27340,90 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Також з цього розрахунку вбачається, що відповідачка сплатила на користь кредитодавця грошові кошти:

за тілом кредиту у розмірі: 2000 грн (17 грудня 2021 року), 900 грн (04 січня 2022року), 855 грн (19 січня 2022 року), 487 грн (25 січня 2022 року), 656 грн (23 лютого2022 року), 20 липня 2023 року (1259 грн);

проценти по кредиту у розмірі: 2750 грн (17 грудня 2021 року), 1370 грн (04 січня 2021 року), 2533 грн (19 січня 2022 року), 1098 грн (25 січня 2022 року), 1255 грн (23 лютого 2022 року);

а також комісію у розмірі: 2000 грн (17 грудня 2021 року), 1370 грн ( 04 січня 2022 року), 855 грн (19 січня 2022 року), 487 грн (25 січня 2022 року), 100 грн (23 лютого 2022 року), 50 грн (20 липня 2023 року).

В якості правового обґрунтування своїх вимог позивачка вказує, що за положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами позивачка зазначає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ"Факторинг Партнерс", загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 42723,90 грн., з яких 13843 грн. борг за тілом кредиту, 27340,90 грн. – проценти, 1540 грн. – заборгованість по комісії. Тобто нараховані первісним позикодавцем відсотки за користування кредитом, які фактично заявлені до стягнення більше, а ніж у 2 рази перевищують розмір заборгованості.

Із викладеного вище вбачається, що у даному випадку, визначений ТОВ "Мілоан" у змісті оспорюваного договору розмір процентів (3,705,00% річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальниці (споживачці), відтак пункти 1.5, 1.5.2, 1.6 договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності,оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Підкреслює, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Підсумовує, що свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, не звільняє позивача від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.

Враховуючи наведене вище, зважаючи на розмір тіла кредиту, заявлений позивачем до стягнення (13843 грн.), задоволення позовних вимог про стягнення відсотків є можливим у розмірі, що не перевищує 6921,5 грн.,тобто не більше, ніж 50% від тіла боргу.

Щодо неправомірності нарахування та стягнення комісії зазначає, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Аналіз змісту кредитного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена щомісячна комісія, а тому позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваних кредитних договорів, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісії за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

З огляду на викладене вище пункти 1.5.1, 2.2.1, 2.3.1.1, 2.4.1, 2.4.3 договору про споживчий кредит № 4502494 від 23 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан" в частині встановлення сплати комісії є нікчемними.

Окрім того, сплачені позичальницею грошові кошти у якості комісії в сумі 4862 грн. мають бути ураховані в якості зменшення заборгованості за тілом кредиту.

З викладеного вище вбачається, що сума грошових коштів, яка із усього обсягу позовних вимог підлягає стягненню може становити 6896,5 грн.(13843 грн (тіло кредиту) – 2084,5 грн. (сума надміру сплачених процентів) – 4862грн. (сума сплаченої комісії) = 6896,5 грн).

Позиція відповідача за зустрічним позовом

У Відзиві на зустрічний позов ТОВ «Факторинг Партнерс» заперечує проти заявлених вимог і пояснює, що пунктом 1.5. Договору про споживчий кредит встановлено, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 6440.00 грн. в грошовому виразі та 3,705.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26440.00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Пункт 1.5.2.

Проценти за користування кредитом: 4900.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пункт 1.6.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2.2. договору № 4502494 врегульовано плату за кредитом, а саме:

пункт 2.2.1. Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

пункт 2.2.2. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожний день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

Пункт 2.3. договору № 2494 містить умови, на яких здійснюється пролонгація строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах, зокрема пунктом 2.3.1.1. договору визначено порядок пролонгації на пільгових умовах:

Позичальник має право, неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі – Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору.

Водночас, пунктом 2.3.1.2. Договору № 4502494 визначено порядок пролонгації на стандартних (базових) умовах, а саме:

«Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6. Договору.

У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.».

Тобто, сплата комісії за пролонгацію строку кредитування та сплата процентів за цей день прямо передбачені умовами кредитного договору, з якими ознайомилась і погодилась відповідачка.

Таким чином, при виконанні умов, передбачених пунктом 2.3.1.2. Договору № 4502494, відбувається пролонгація строку кредитування на час фактичного користування кредитом, але не більше 60 днів. Тобто, тривалість строку кредитування змінюється. Водночас, нарахування відсотків протягом пролонгованого строку є істотною умовою договору, оскільки сама природа кредитних правовідносин полягає у користуванні грошовими коштами за плату.

Посилається на постанову Верховний Суд в постанові від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 про захист прав споживачів та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його нікчемності, в якій ВС дійшов наступного висновку:

«У справі, що переглядається, судом установлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору...

Аргументи касаційної скарги про безпідставне стягнення з ОСОБА_1 процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування є необґрунтованими.

Можливість стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачена пунктом 2.2.3 кредитного договору, який укладено між сторонами. Тому суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування у розмірі 13 499,10 грн за період з 03 квітня 2020 року до 01 червня 2020 року.».

Також робить посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37), в якій надається поняття терміну «користування чужими коштами»: він може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (за плату). Саме це значення застосовується до періодів пролонгації, коли Відповідач продовжує правомірно користуватися коштами за визначену Договором плату.

Зауважив, що Верховний Суд послідовно дотримується принципу свободи договору, згідно з яким сторони вільні укладати договір, обирати контрагента та визначати умови договору (стаття 6 ЦК України). Якщо договір прямо передбачає нарахування процентів за користування коштами у період пролонгації чи у випадку прострочення, такі проценти є правомірними.

До того ж, позивачка за зустрічним позовом тривалий час виконувала свої зобов`язання за договором і не заявляла про недійсність (нікчемність) умов цього договору..

Щодо нарахування відсотків ТОВ «ФАКТРИНГ ПАРТНЕРС» зазначає, що у розрахунку заборгованості чітко вказано. з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.

Підкреслив, що сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості і таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.

Позивачкою за зустрічним позовом надана відповідь на відзив, в якій повторені доводи зустрічного позову. Ніяких інших аргументів на обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 у відповіді не наводить, лише торкнулась питання на пропуску строку подання відповідачем відзиву на позов.

У Запереченнях на відповідь відповідач за зустрічним позовом підкреслив, що відповідь на позов подано в межах встановленого ухвалою суду процесуального строку у 15 днів, тобто до 17.10.2025 року включно.

Щодо інших доводів та вимог позивача, викладених у відповіді на відзив, вказує, що вони є аналогічними з тими, що вже були викладені у зустрічній позовній заяві, повністю їх дублюють та жодної новизни не мають, а тому просить суд врахувати всі заперечення, викладені ТОВ«ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у відзиві на зустрічну позовну заяву, в тому числі правові позиції Верховного Суду з даного приводу.

Представник позивача за первісним позовом Сердійчук Я. просив розглянути справу без його участі на задоволенні позовних вимог наполягав, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Відповіач за первісним позовом ОСОБА_1 , її представник - адвокат Осипенко А. В. в судове засідання не з`явилися, просили розглянути справу без їх участю, але з урахуванням їх позиції викладеної у зустрічному позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Обставини, встановлені судом.

Позивач за первісним позовом вказує, що 23.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4502494, за результатами якого позичальниця отримала кредитні кошти у розмірі 20000,0 грн. строком на 28 днів з кінцевим строком повернення кредиту (а.с.8-9)

Основні пункти цього договору, які використовуються судом при вирішенні спору у цієї справі, полягають у наступному:

1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21.12.2021.

1.5.1. Комісія за надання кредиту: 1540.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.70 відсотків від суми кредиту одноразово.

1.5.2. Проценти за користування кредитом: 4900.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

2.2.1. Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

2.2.2. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

2.2.3. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.

2.3. Пролонгація строку кредитування:

2.3.1. Продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах:

Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі – Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 договору.

2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах:

Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.

У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

2.3.2. Розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст.212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у:

а) здійснені платежу(ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п.2.3.1.1договору та розділу 6 правил;

б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п.1.3, п.2.3.1.1, п.2.3.1.2. Договору.

Позичальниця свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 42723.90 грн, з яких:

- Заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 13843.00 грн.

- Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 27340.90 грн.

- Заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн.

- Заборгованість за комісіями - 1540.00 грн.

Позивачем на обгрунтування розміру заборгованості відповідачки за кредитним договором № 4502494 від 23.11.2021 р. наданий розрахунок заборгованості, виконаний ТОВ «Мілоан» (а.с.10-11).

Згідно цьому Розрахунку нарахування процентів за користування кредитними коштами розпочато з 23.11.2021 р. і по 28.02.2022 р. включно.

Загальна заборгованість виглядає таким чином:

Заборгованість за кредитом (залишок по кредиту) - 13843.00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом, грн. - 27340.90 грн.; заборгованість по комісії за надання кредиту 1540,00 грн; заборгованість за неустойкою (штаф, пеня) та/або процентами за порушення грошового зобов`язання, 0.00 грн.

Загальна сума заборгованості за договором складає 42723.9 грн.

Згідно умов пункту 2.3.1.2. договору строк кредитування на загальних (базових)умовах загалом не може перевищувати 60 днів. Тому останнім днем у 60-денному строку пролонгації договору повинна бути дата 18.02.2022 р.

Фактично ж проценти нараховувались по 28.02.2022 р. включно.

Позивачем же не наведено обґрунтувань тому, в якому порядку (за пунктом 2.3.1.1. або пунктом 2.3.1.2. договору) здійснювалась пролонгація цього договору, що впливає на розмір процентів, які нараховуються у такому періоді (пролонгації).

Мотиви прийняття судом рішення

Дотримання принципів законності і обгрунтованості судового рішення у цієї справі залежить від правової оцінки відповідності дій сторін договору умовам цього договору.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачкою за первісним позовом заявлено зустрічний позов про визнання недійсними окремих положень Договору про споживчий кредит № 4502494 від 21.11.2021 р. та застосування наслідків їх недійсності в частині нарахування кредитодавцем комісії та процентів за користування кредитними коштами.

Визначення правомірності або неправомірності положень кредитного договору, що оспорюються, впливає на рішення за первісним позовом. Тому суд спочатку вирішує питання, що поставлені у зустрічному позові.

Виходячи із змісту зустрічних позовних вимог, позивачка просить визнати недійсними умови кредитного договору щодо нарахування комісії та процентів за користування кредитними коштами (п.п. 1.5.1., 1.5.2. та 1.6.) та застосувати наслідки їх недійсності.

Одночасно, вона наводить міркування про нікчемність цих умов договору, посилаючись на те, що вони є несправедливими і суперечать вимогам статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» і у відповідності до частини 5 статті 12 Закону «Про споживче кредитування» є нікчемними.

Частина друга статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» встановлює, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

А у відповідності до пункту 5 частини 3 цієї статті Закону несправедливими є, зокрема, умови договору, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ "Факторинг Партнерс", загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 42723,90 грн., з яких 13843 грн. борг за тілом кредиту, 27340,90 грн. – проценти, 1540 грн. – заборгованість по комісії. Тобто, нараховані первісним позикодавцем проценти за користування кредитом фактично більше, аніж у 2 рази перевищують розмір заборгованості за основним боргом.

Зазначає, що пункти 1.5, 1.5.2, 1.6 Договору, на підставі яких зроблений розрахунок заборгованості по процентам, є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Тому, зважаючи на розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 13843 грн., задоволення позовних вимог про стягнення відсотків є можливим у розмірі, що не перевищує 6921,5 грн., тобто не більше, ніж 50% від тіла боргу.

Суд зазначає, що діюча зараз редакція другого абзацу частини 7 статті 12 Закону «Про споживче кредитування» наголошує, що «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін».

Однак, цю норму введено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023 р.

А кредитний договір від 23.11.2021 р. № 4502494 укладений під час дії редакції частини 7 статті 12 Закону у такому вигляді: «Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною». Тобто, не заборонялось встановлення у тексті кредитного договору умови про пролонгацію дії договору, у тому числі автопролонгації.

Пункт 2.3 Договору про споживчий кредит від 23.11.2021 р. № 4502494 цим вимогам відповідав.

Тим же самим Законом від 22.11.2023 р. № 3498-ІХ доповнено статтю 8 Закону «Про споживче кредитування» частиною 5, згідно якої «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Отже, на час укладання спірного договору законодавчо не існувало обмеження розміру денної процентної ставки.

Таким чином, пункти 1.5.1., 1.5.2., 1.6. кредитного договору також не суперечили діючому законодавству.

З Анкети-заяви на кредит № 4502494 від 23.11.2021 р. слідує, що позичальниця бажала укласти кредитний договір на таких умовах:

Сума кредиту: 20000.00 грн. у валюті: українська гривня.

Строк кредиту: 28 днів з 23.11.2021 року. Дата повернення кредиту: 21.12.2021 р.

Сума до повернення: 26440.00 грн. Складові частини сукупної вартості кредиту:

• Комісія за надання кредиту: 1540.00 грн. Нараховується одноразово за ставкою 7.70 відсотків від суми кредиту за договором;

• Проценти за користування кредитом: 4900.00 грн. Нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

За умовами кредитного договору позивачка повертала кредитодавцю грошову суму, в якій основний борг складав 75,6 %, а комісія і проценти – 24,4 %.

Суд приходить до висновку, що за умови належного виконання позичальницею прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором наведені умови кредитування не можна розглядати як несправедливі.

В межах визначеного умовами договору строку повернення кредиту відповідачкою сплачено лише 3722 грн. (17.12.2021 р.), з яких на оплату процентів по кредиту зараховано 1722.0 грн. і на сплату комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 2000.0 грн.

Подальше нарахування процентів в межах строку, що визначений у відповідності до пункту 2.3. кредитного договору і у розмірах, визначених пунктом 1.5.2., цілком залежало від невиконання позичальницею своїх зобов`язань з повернення кредиту.

Позивачкою не спростовано, що під час укладення договору про надання кредиту вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, погодилася з наданням вищезазначеної суми кредиту, розмірами процентних ставок за користування кредитом, а також отримала кредитні кошти і протягом певного часу (4 роки) виконувала умови кредитного договору.

Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки (спочатку - гроші, а потім з`ясування умов договору).

Оспорюваний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальниця на момент укладення договору не заявила додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому приступила до виконання його умов; зміст договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки за користування кредитом, порядку погашення кредиту.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.01.2019 року у справі № 526/405/13 дійшов висновку про те, що «факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами – є нічим іншим як визнання кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитними договорами».

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачкою за зустрічним позовом допускається змішання понять «оплата процентів за користування кредитом» і «сплата платежів в порядку відповідальності за неналежне виконання зобов`язання».

Так, вона вказує, що із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Але у даному випадку позивачка висловлюється про основне забов`язання, а висновок наводить стосовно неустойки.

Як вже зазначалось, зростання «непомірності» тягаря для позичальника у вигляді зростання процентів безпосередньо залежить від недобросовісної поведінки позичальника. З другого ж боку, слід враховувати, що поряд з тим, що розмір процентів за користування кредитними коштами збільшується залежно від тривалості невиконання умов договору, ця тривалість позбавляє кредитодавця використовувати ці кошти у своїх інших цілях.

Суд зазначає помилковість посилання позивачки за зустрічним позовом на частини 2 та 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», згідно яким:

- у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу;

- сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін;

- сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Помилковість посилання на вказані правові норми полягає у тому, що представник позивача припустився невірного граматичного трактування тексту цих норм. У частина другій статті 21 Закону йдеться саме про розмір пені за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, а не про розмір процентів за користування кредитом.

А в частині третій статті 21 Закону вказується про сукупну суму неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами не є відповідальністю за порушення зобов`язання, а виступає договірною умовою надання кредиту

Суд не погоджується з посиланнями позивачки за зустрічним позовом й на постанови Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18 та від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, оскільки в них йдеться про розмір неустойки за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором, а не про суму кредиту та процентів за ним.

Помилковість посилання позивачки на ці та інші постанови ВС з цього питання обумовлені нечітким прочитанням змісту таких постанов. Зокрема, позивачкою робиться посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій підкреслюється, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Знов-таки суд зазначає, що мова йдеться про відповідальність за неналежне виконання обов`язку. Сплата процентів за користування кредитними коштами не є відповідальністю, а є умовою виконання кредитного зобов`язання. І у цій постанові підкреслюється, що суд, за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, тобто процентів, що передбачаються частиною другою статті 625 ЦКУ. А складовими грошового зобов`язання є сума кредиту та проценти, що нараховуються за користування цим кредитом.

До того ж, суд підкреслює, що зустрічний позов заявлений до ТОВ «Факторинг Партнерс», яке не було стороною договору про надання споживчого кредиту, а ТОВ «МІЛОАН» в якості сторони у справі не залучається.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підкреслюється, що «Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину».

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» є неналежним відповідачем за позовом про визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит № 4502494 від 23.11.2021 р.

Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог за зустрічним позовом у повному обсязі.

Стосовно первісного позову суд приходить до таких висновків.

Щодо включення до умов договору про споживчий кредит сплати комісії за надання кредиту і нарахування процентів за користування кредитними коштами

Суд зазначає, що право кредитодавця на включення до умов кредитного договору вимоги про сплату комісії за обслуговування кредиту передбачено, зокрема пунктом 4 частини 1 статті 1, частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Розглядаючи вимогу позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за комісією, суд констатує, що у відповідності до частини 1 статті 81 ЦПК позивач зобов`язаний довести підстави для такої вимоги. Лише факт зазначення цього платежу у тексті кредитного договору не є достатнім для покладання на позичальника обов`язку його сплачувати.

Пунктом 1.5.1. договору про споживчий кредит від 23.11.2021 р. передбачається, що комісія за надання кредиту становить 1540.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. У розрахунку заборгованості ця сума враховується позивачем як заборгованість за комісією за надання кредиту.

Згідно пункту 2.3.1.1. договору пролонгація на пільгових умовах (за ставкою 0,88 % в день)відбувається за умови сплати комісії за управління та обслуговування кредиту та певній частки заборгованості по кредиту.

Згідно наданому позичальником розрахунку позичальницею сплачено комісії за надання кредиту у сумі 4392,0 грн.

Однак, з розрахунку також слідує, що лише до 12.01.2022 р. нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалось за пільговою ставкою, а з 13 січня 2022 року – за загальною ставкою (5 %), у той час, як після застосування кредитодавцем загальної ставки позичальницею відповідні платежі були здійснені:

19 січня 2022 року на погашення тіла кредиту в сумі 855 грн., процентів -2533 грн., сплачено комісія в сумі 855 грн.

25 січня 2022 року позичальницею сплачено 2072 грн,, у тому числі: основний борг - 487 грн., проценти 1098 грн., комісія – 487 грн.

23 лютого нею сплачено 2011 грн, з яких: основний борг – 656 грн., проценти 1255 грн., комісія 100 грн.

Умовами договору сплата комісії при продовженні строку кредитування за загальною ставкою не передбачена. Однак, позивачем не надано пояснень обгрунтованості нарахування як комісії, так й процентів за загальною ставкою у той час як позичальницею виконувались умови пункту 2.3.1.1. договору.

Звертаючись до пункту 2.3.1.1. договору, суд зазначає, що на відміну від пункту 2.3.1.2. у ньому йдеться про пролонгацію без встановлення будь-яких строків. Тому тлумачення такої побудови цього пункту дозволяє зробити висновок, що йдеться про продовження дії договору на тих самих умовах на той ж самий строк. Тобто, на чергові 28 днів.

Хронологія здійснених позичальницею платежів показує, що вони здійснювались з дотриманням інтервалу, що дорівнюється строку дії договору (5 платежів (перші два платежі виконані 17.12.2021 р. та 04.01.2022 р.)) протягом 3-х місяців).

Таким чином, взаємовідносини сторін за цим договором свідчать про застосування ними умов пункту 2.3.1.1. (пролонгація на пільгових умовах), а не пункту 2.3.1.2. (пролонгація за загальною ставкою).

Як вже зазначалось, позивачем не надано обґрунтувань виду пролонгації договору (на пільгових або загальних підставах); строкам, на які продовжувалась дія договору; правомірності нарахування процентів за загальною ставкою після 12 січня 2022 року; підстави для нарахування процентів за межами загального 60-денного строку пролонгації договору, якщо така пролонгація здійснювалась за пунктом 2.3.1.2. договору.

Наданий Розрахунок заборгованості не відповідає таблиці можливих періодів продовження строку кредитування, наведеній у пункті 3.2.1.1. (продовження строку на пільгових умовах).

Строк продовження, днів Максимальний розмір комісії,

відсоток від поточного залишку кредиту

3 3.00

7 5.00

15 10.00

Згідно до цієї таблиці продовження строку кредитування залежить від розміру сплаченої позичальником комісії. Але у Розрахунку фактичні строки продовження договору і процентні ставки не співпадають з умовами таблиці.

Відповідачкою зроблені таки платежі комісії, на підставі чого продовжувалось застосування пільгової ставки:

17.12.2021 р. – 2000,0 грн. -17 днів;

04.01.2022 р. – 1370,0 грн. – 9 днів;

19.01.2022 р. - 855,0 грн. – 5 днів;

25.01.2022 р. - 487,0 грн. – 4 дні;

23.02.2022 р. - 100,0 грн. - 5 днів.

Ніяких пояснень неспівпадінням як у сумах грошових внесків, так й у строках продовження дії договору на пільгових умовах позивачем не надано.

Тому суд вважає, що у даному випадку безумовно доведеною буде сума заборгованості за процентами, що розрахована на підставі використання розмірів процентної ставки, визначеної кредитодавцем після кожній сплати комісії.

Частиною першою статті 13 ЦПК передбачається, що суд розглядає справи ...в межах заявлених стороною вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до частини 3 та статті 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, вона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, встановлення в тексті договору комісії за надання кредиту без його фактичного наповнення відповідними зобов`язаннями з боку позикодавця є подвійною платою (разом з процентами за користування кредитними коштами) за надання однієї тієї ж послуги.

Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2023 року по справі №204/224/21 зробив такий правовий висновок:

«Якщо в кредитному договорі банк (кредитна установа) не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21, в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку. З урахуванням викладеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії є правильними.»

А у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними.

Верховний Суд у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (за участі ТОВ «МІЛОАН») зазначив, що «надання грошових кошгів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку,

Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним: договором, а тому таки дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальннку.

Зазначає, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону «Про споживче кредитування», є нікчемною.

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Товариству, пов`язані з наданням кредиту, розрахунково-касовим обслуговуванням. Товариством в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які Товариством встановлена комісія за надання кредиту.

За таких обставин, положення пункту 1,5.1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналіз змісту спірного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються відповідачу та за які кредитодавцем встановлена комісія, а тому ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», що отримало право вимоги від ТОВ «МІЛОАН», не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення договору про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 зазначено, що: "відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про нікчемність пункту 1.5.1. Договору про споживчий кредит № 4502494 від 23.11.2021 р. щодо встановлення комісії за надання кредиту. Відповідно до статті 215 ЦКУ такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховний Суд неодноразово (наприклад, у постанові КЦС ВС від 11.09.2024 р. у справі № 204/7787/21) наголошував, що належне дослідження розрахунку заборгованості, наданого позивачем, є процесуальним обов`язком суду. У разі незгоди з наданим розрахунком або його нечіткості, суд не просто має право, а зобов`язаний самостійно перерахувати суму боргу, а не відмовляти у позові повністю.

При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначила: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду».

З огляду на вказану правову позицію Верховного Суду і виходячи з фактичного обсягу наданих позивачем за первісним позовом доказів наявної заборгованості відповідачки за кредитним договором, суд приходить до висновку:

1)про обгрунтованість вимоги про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 13843.0 грн.;

2)про необхідність відмови у задоволенні вимоги про стягнення комісії за надання кредиту у зв`язку з недоведеністю підстав для її встановлення;

3)про обґрунтованість стягнення процентів за користування кредитними коштами на умовах пункту 2.3.1.1. Договору споживчого кредиту (на пільгових умовах) з 23.11.2021 р. по 21.12.2021 р. (первісний строк дії договору) і з 22.12.2021 р. по 28.02.2022 р. (строк пролонгацій) в сумі 14469,8 грн.

ВСЬОГО: 28312,8 грн.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 16000,0 грн., суд приходить до таких висновків.

Стаття 133 Цивільного процесуального кодексу визначає види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу;

Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частині 4 статті 137 ЦПК говориться, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» з адвокатською фірмою укладений 02.07.2024 р.

Після цього тільки за реєстром від 24.07.2024 р. за договором факторингу ТОВ «МІЛОАН» передало позивачеві права вимоги за декілька сотнями кредитних договорів ( ОСОБА_1 у цьому реєстрі значиться під № 354)

Таким чином, усі позовні заяви від імені ТОВ «Факторинг Партнерс» мають однотипний характер і не потребують ані значного часу, ані детального ознайомлення з наданими документами, ані вивчення судової практики.

За таких обставин заявлена сума відшкодування витрат на правову допомогу становить майже 38 % від ціни позову і є явно непропорційною.

Тобто, у даному випадку заявлений розмір витрат на правову допомогу не відповідає вимогам частини 4 статті 137 ЦПК.

Тому суд вважає, що за такими обставинами справедливим буде визначити цей розмір витрат в сумі 4000,0 грн.

Щодо судового збору.

Частиною 1 статті 141 ЦПК встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у сумі 2422.40 грн.

Позовні вимоги задовольняються в обсязі 28312,8 грн, що складає 66,27 % від ціни позову (28312,8 грн. : 42723,9 грн.).

Судовий збір, сплачений позивачем за первісним позовом, відшкодовується в розмірі: 2422.40 грн. х 66,27 % = 1605,32 грн.

Виходчи з вищенаведених норм матеріального права і керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521):

- заборгованість за договором № 4502494 від 23.11.2021 року у розмірі 28312 (двадцять вісім тисяч триста дванадцять) гривень 80 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 13843 (тринадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, проценти за користування кредитними коштами - 14469 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) гривень 80 коп.

- понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1605 (одна тисяча шістсот п`ять) грн.32 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Осипенко Артем Валерійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРНИГ ПАРТНЕРС» про захист прав споживачів, визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит від 23.11.2021 р. № 4502494, укладеного ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН", та застосування наслідків їх недійсності - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.354, 355 ЦПК України, безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 18.05.2026 року.

Відомості про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521;

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ;

представник відповідач за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя А.С. Кузнєцова