Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №173/1716/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1716/25

Провадження №2/173/89/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 травня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Служби у справах дітей Волочиської міської ради про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2025 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла вищезазначена позовна заява, згідно з якою позивач просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між ним та ОСОБА_3 12 листопада 2019 року Волочиським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 179 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 12 листопада 2019 року.

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За доводами позивача відповідач протягом тривалого часу ніяким чином не піклується про дитину, не проявляла та наразі не проявляє зацікавленості в подальшій долі ОСОБА_5 , не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, про її навчання та всебічний, повноцінний ріст як особистості. Відповідачка не здійснює жодних дій задля забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; будь-яке спілкування Відповідачки з донькою ОСОБА_5 - відсутнє. Відповідачка не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього стану дитини; не створює умов для отримання нею освіти.

Позивач зазначив, що всі питання щодо виховання вирішував Позивач самостійно без участі та підтримки з боку Відповідачки. ОСОБА_3 жодного разу не відвідувала лікаря та не цікавилась здоров`ям дитини, матеріально та психологічно не брала участі у її вихованні.

За судовим наказом від 05 травня 2025 року у справі № 671/770/25, виданим Волочиським районним судом Хмельницької області, з відповідачки стягуються на користь позивача на утримання неповнолітньої доньки аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно.

На підставі зазначеного просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А від 30 липня 2025 року прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А від 23 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

У судовому засіданні позивач зазначив, що після розлучення дитина лишилася проживати з ним та перебувала на його утриманні та на даний час проживає з ним та його матір`ю. Повідомив, що відповідачка має ще чотирьох дітей від попереднього шлюбу, а після розірвання шлюбу повернулася жити до колишнього чоловіка. На засіданні опікунської ради мати була присутня в режимі онлайн та не висловлювала заперечення щодо того, що кошти на утримання доньки не надає. Позивач зазначив, що на даний час відповідач телефонує дитині раз на тиждень. Крім доньки ОСОБА_5 позивач має ще одну неповнолітню дитину, на утримання якої він сплачує аліменти та яка за домовленістю між батьками проживає з ними по черзі (по тижню в одного, а потім в іншого). На запитання головуючого відповів: «Не є військовим, не має броні, перебуває у розшуку РТЦК та СП як військовозобов`язаний».

Представник позивача зазначила про обставини, встановлені матеріалами справи, додала, що відповідач абсолютно не піклується про стан дитини, її здоров`я, зовнішній вигляд, про що самостійно піклується позивач. Аліменти відповідач також не сплачує. Звернула увагу суду, що навіть соціальну допомогу до 3-х років отримував позивач. Представник позивача стверджує, що відповідач злісно не виконує батьківські обов`язки, що є підставою для позбавлення її батьківських прав. Старша дитина позивача періодично проживає з ним, так як позивач з колишньою дружиною домовилися, про те, що дитина по тижню проживатиме з кожним з них.

Від відповідача надійшла заяв про розгляд справи без її участі, позов визнала та не заперечувала про задоволення позовних вимог.

Третя особа Служба у справах дітей Волочиської міської ради у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її представника.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, заслухавши позивача, його представника, свідків, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

12 листопада 2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , долученого до матеріалів справи, записано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Позивач перебував на обліку в управлінні соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації та з 01 червня 2022 року по 31 березня 2023 року отримував допомогу на ОСОБА_4 , що підтверджується копією довідки про отримання (неотримання) допомоги № 268 від 25 квітня 2025 року.

Станом на 30 липня 2025 року позивач працював в організації ПП «ТАД» на посаді підсобного робітника з 28 лютого 2025 року, де зарекомендував себе як сумлінний працівник, який дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, завдання керівництва виконує якісно в установлений строк, у колективі дружелюбний, товариський, користується повагою та уникає конфліктних ситуацій, характером спокійний, врівноважений, що підтверджується копією відповідної довідки та характеристикою, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до копії довідки № 2 від 30 квітня 2025 року, виданої Волочиським ЗДО «Ромашка», ОСОБА_3 у вихованні дитини участі не приймає, не цікавиться перебуванням дитини у дошкільному закладі, не спілкується з вихователями, до дошкільного закладу не приходить.

Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 10 від 14 червня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 з дочкою фактично проживають у АДРЕСА_2 (трикімнатна, загальною площею 70 метрів квадратних, умови проживання звичайні).

Відповідно до акту обстеження фактичного місця проживання № 114 від 28.04.2025 року, встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . На даний час за вказаною адресою фактично ніхто не проживає: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживають у м. Волочиськ; ОСОБА_3 та її діти - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вибули до Дніпропетровської області в листопаді 2021 року.

05 травня 2025 року Волочиським районним судом Хмельницької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Далі, 25 червня 2025 року Волочиським районним судом Хмельницької області шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується копією відповідного рішення.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Судом встановлено, що сторони на даний час проживають окремо, малолітня ОСОБА_4 проживає разом з батьком, якого призначено отримувачем аліментів на малолітню дитину, які за доводами позивача він не отримує.

При цьому суд зазначає, що цивільне судочинство здійснюється, зокрема, на змагальності та диспозитивності, що включає в себе факт доказування кожного доводу без обов`язку суду самостійно збирати докази. Однак, позивачем не долучено до матеріалів справи факту заборгованості відповідача зі сплати аліментів. Крім того позивачем зазначено, що відповідач спілкується з дитиною за допомогою телефонного зв`язку, що свідчить про наявність спілкування між матір`ю та донькою.

Також варто зазначити, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках і має бути належно обґрунтованим. Такий крок повинен базуватися на беззаперечних, належних і допустимих доказах систематичного невиконання батьківських обов`язків, свідомого ухилення від їх виконання або поведінки, що завдає шкоди інтересам дитини. Йдеться не про поодинокі випадки чи тимчасові труднощі, а про тривалу, винну поведінку, яка свідчить про неспроможність або небажання батьків виконувати свої обов`язки.

Позбавлення батьківських прав без належних правових підстав і достатньої доказової бази може порушувати права та інтереси дитини, спричиняти негативні наслідки для її психічного стану, розрив емоційних зв`язків із батьками та негативно впливати на її подальший розвиток і соціальну адаптацію.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Волочиської міської ради вирішила, що можливість позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідає інтересам дитини.

Однак, при розгляді даної справи судом не встановлено, що матір ухиляється від виконання батьківських обов`язків умисно, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Працівниками служби у справах дітей Волочиської міської ради проведено бесіду з батьком та дитиною, в результаті якої встановлено, що мати, ОСОБА_3 проживає окремо від дитини в АДРЕСА_3 та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про дочку, не цікавиться її здоров`ям, не дбає про фізичний та духовний розвиток дитини, не приділяє її вихованню належної уваги, не забезпечує матеріально. Однак, 04 серпня 2025 року працівниками служби у справах дітей Волочиської міської ради проведено бесіду з матір`ю в телефонному режимі щодо позбавлення її батьківських прав відносно дитини, яка пояснила, що не погоджується з позбавленням її батьківських прав.

Суд зазначає, що умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Водночас, позивачем та його представником не доведено, що поведінка відповідача стосовно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Допитані в судовому засідання свідки не змогли належним чином довести факту невиконання ОСОБА_3 батьківських прав.

Так, свідок ОСОБА_9 зазначив, що знайомий з родиною позивача лише два роки та бачив як позивач по дорозі на роботу відводить дитину в садок та забирає ввечері, дитина завжди доглянута, чиста, батько часто купує їй солодощі. Свідок зазначив, що матір дитини він жодного разу не бачив.

Однак, судом встановлено, що свідок не обізнаний добре про життя сім`ї, оскільки навіть не знає щодо наявності інших дітей у позивача та те, чи першою є дружиною у позивача ОСОБА_3 . Свідок повідомив, що про сосунки в родині він не знає, так само як і не знає, чому саме дитина не проживає з матір`ю.

Допитаний у судовому засідання свідок ОСОБА_10 повідомив, що працюючи на швидкій допомозі приїздив на виклики, однак матір дитини жодного разу не бачив. Свідок пояснив, що про дитину постійно піклується лише батько та знає зі слів позивача, що матір дитини у житті останньої участі не приймає.

Щодо визнання позову відповідачем суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу й на заяву відповідача ОСОБА_3 , подану 14.01.2026 року, про визнання позову в повному обсязі та не заперечення щодо задоволення позовних вимог, прохання розглядати справу за її відсутності.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, заява відповідачки від 14 січня 2026 року, в якій вона визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. (Постанова ВС №401/1944/22 від 10 листопада 2023 р.)

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, за умови відсутності обґрунтованих підстав, з метою уникнення призову на військову службу під час мобілізації (позивач в судовому засіданні зазначив, що перебуває в розшуку, враховуючи приписи п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є не обґрунтованими, не підтверджуються належними доказами та не несуть в собі мети кращих інтересів дитини, а тому заявлений позов задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 п. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 49, 76, 206, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Служби у справах дітей Волочиської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текс судового рішення виготовлено 15 травня 2026 року

Суддя О.А. Кожевник