Вирок від 18 травня 2026 р. у справі №515/545/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/545/26

Провадження № 1-кп/515/1082/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Татарбунари Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтий Яр Татарбунарського району Одеської області, який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, суд-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 , діючи у супереч вимог ст. ст. 60, 61, 116-126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформляється відповідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. б ст. 211 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у порушення ст. ст. 87-89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, у період з початку січня 2026 року, більш точну дату досудовим розслідування не встановлено, до 20.03.2026, умисно, протиправно, з корисливих мотивів, в межах водоохоронної зони, самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0208 га, без кадастрового номеру, в прибережній захисній смузі уздовж річки Кагач, на північно-західній околиці м. Татарбунари, Білгород-Дністровського району Одеської області, яка відноситься до категорії малих річок, й відповідно до ст. 87 Водного кодексу України є водоохоронною зоною та ст. 112 Земельного кодексу України є охоронною зоною, встановивши на ній загорожу для випасу худоби, тим самим всупереч вимогам закону влаштував літній табір для худоби, заподіявши шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у сумі 248 грн 57 коп.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: самовільне зайняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах.

Прокурор у судовому засіданні підтримав обвинувачення у повному обсязі.

У судовому засіданні учасникам кримінального провадження судом роз`яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінальних правопорушень, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, тому суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових матеріалів, зокрема: письмових документів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

У судовому засіданні, не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що визнає вину в інкримінованому йому діянні, повністю підтверджує обставини, викладені в обвинувальному акті, вказав, що дійсно вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, за зазначених в обвинувальному акті обставин, також підтвердив, що йому зрозумілі наслідки визнання фактичних обставин і відмови від дослідження всіх доказів. Також вказав, що добровільно відшкодував завдану шкоду.

За таких обставин, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України в повному обсязі доведена, а відтак його дії вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з класифікацією, наведеною у ст. 12 КК України є нетяжким кримінальним правопорушенням, особу винного та обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне усунення заподіяної шкоди.

Обставин, що згідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

При призначенні ОСОБА_4 виду та міри покарання, суд окрім ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховує конкретні обставини кримінального провадження та відношення до скоєного обвинуваченого, який вину визнав, щиро розкаявся, відшкодував завдану шкоду, а також особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має місце реєстрації та постійне місце проживання.

В досудовій доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_4 орган пробації зробив висновок, що, приймаючи до уваги інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого ОСОБА_4 , спосіб його життя, умови життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства, Білгород-Дністровський районний сектор №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області вважає, що виправлення цієї особи можливе без ізоляції від суспільства.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Враховуючи вищевикладені обставини, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі у розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст.197-1 КК України.

При цьому суд вважає за можливе на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Процесуальні витрати пов`язані із проведенням експертизи відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Одеського апеляційного суду через Татарбунарський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду у відповідності з вимогами частини 2 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя