Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №509/1136/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5663/26

Справа № 509/1136/26

Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 ,

на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року,

за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 про визнання недійсною Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним Свідоцтва про право власності, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про реєстрацію права власності, про закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, треті особи: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер Олена Валеріївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 про визнання недійсною Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним Свідоцтва про право власності, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про реєстрацію права власності, про закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, треті особи: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер О.В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Просила суд визнати недійсним документ - Декларацію про готовність об?єкта до експлуатації, зареєстровану в інспекції ДАБК в Одеській області 16.02.2012 року № ОД18212025684; визнати недійсним Свідоцтво про право власності на будинок, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 26.10.2015 року Овідіопольським районним управлінням юстиції у Одеській області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 25546140 від 24 жовтня 2015 року прийняте державним реєстратором Колесніченко І.С.; скасувати запис про право власності, внесений 24.10.2015 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 25546140 від 24 жовтня 2015 року та закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об?єкту нерухомого майна 758539151237.

Разом з позовною заявою позивач звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначила, що на підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 грудня 2011 року області у справі № 2-2349/11, яка була згодом скасована, ОСОБА_2 оформила і отримала Декларацію про готовність об?єкта до експлуатації від 16.02.2012 року за № ОД 18212025684, а в 2015 році ОСОБА_2 отримала правовстановлюючий документ на будинок за адресою, АДРЕСА_1 - Свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1 від 26.10.2015 року видавник Овідіопольське районне управління юстиції в Одеській області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 465078300) станом на 20.02.2026 року власником земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:006:0198, площею 0,1004 за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_7 . Документи, подані для державної реєстрації прав є ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.04.2025 року (якою скасовано мирову угоду) та Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА № 360151, виданий 07.07.2005 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 444790645) від 23.09.2025 року власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Заявник посилається, що скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності, означає зникнення правової підстави як власності, так і володіння, що повинно позбавляти набувача права власності з моменту ухвалення рішення.

Разом із тим, допоки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , то вона може його відчужити третім особам, передати в іпотеку.

За таких обставин позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може в подальшому істотно ускладнити виконання рішення суду, оскільки особа, яка вказана власником майна може незаконно розпорядитися ним. Накладення арешту на об?єкт нерухомого майна і заборона вчинення реєстраційних дій щодо об?єкту нерухомого майна - це належний захід забезпечення даного позову, який забезпечить реальне виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

ОСОБА_1 просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна - 758539151237, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо будинку за адресою, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна - 758539151237, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 .

Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 24 лютого 2026 року заяву задовольнив. Наклав арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна – 758539151237, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Заборонив вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна – 758539151237, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, керуючись положеннями ч. 2, 3 ст. 149, 150 ЦПК України, дослідивши матеріали, додані до позовної заяви, вивчивши обґрунтування ОСОБА_1 щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову, дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а застосування саме таких видів забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року про забезпечення позову у цивільній справі № 509/1136/26 в частині накладення арешту на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта 758539151237) та заборони вчинення реєстраційних дій щодо зазначеного об`єкта та постановити нову ухвалу про відмову у забезпеченні позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_2 вчиняє або планує вчинити дії з відчуження будинку. Будинок є єдиним місцем проживання відповідача та членів її родини і обліковується за нею з 2015 року; інформаційна довідка з ДРРП від 09 березня 2026 року (№ 467294490) підтверджує відсутність будь-яких обтяжень, правочинів або намірів відчуження; позовні вимоги мають немайновий характер (визнання недійсними адміністративних актів, скасування реєстраційних записів), а тому їхнє виконання здійснюється шляхом адміністративних дій реєстратора і не залежить від наявності чи відсутності майна у відповідача; суд не мотивував, яким саме чином відсутність арешту може унеможливити виконання рішення у справі про скасування записів у реєстрі.

Скаржник вважає, що за таких умов вжиття найбільш обмежувального заходу забезпечення арешту нерухомого майна було позбавлене будь-якого процесуального обґрунтування і суперечить меті забезпечення позову як інституту тимчасового захисту.

Зазначає, що ОСОБА_2 є власницею ще двох об`єктів нерухомого майна: будинку у с. Вакулівка Роздільнянського району (реєстр. № 11310009) та квартири у АДРЕСА_3 (реєстр. № 11497423), що підтверджується інформаційними довідками ДРРП від 09.03.2026 року (№ 467294490, № 467308685). Наявність іншого нерухомого майна повністю виключає ризик неможливості виконання будь-якого майбутнього рішення суду.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 20.03.2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, роз`яснив ОСОБА_1 , Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м.Одеса), право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, роз`яснив приватному нотаріусу Одеського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер О.В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 право подати до Одеського апеляційного суду пояснення у письмовій формі.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження отримав 27.03.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), представник ОСОБА_4 – ОСОБА_8 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримали 27.03.2026 року та 15.03.2026 року відповідно в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_9 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2025 року у справі №509/1136/26, посилаючись на те, що вказане позивачем у заяві про забезпечення позову, право на майно є предметом спору та існує ймовірність щодо відчуження будь-яким чином, зазначеного майна, тому існує необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості, адекватності такого заходу забезпечення позову. Неприйняття заходів забезпечення позову, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, тому заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, про шо й зазначено в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 , Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), представник ОСОБА_4 – ОСОБА_8 судові повістки-повідомлення отримали 11.04.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

Приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер О.В, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином 27.04.2026 року, у відповідності до п.1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином 23.04.2026 року, у відповідності до п.1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до п.3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.05.2026 року, в обґрунтування якого зазначено, що представник скаржника — адвокат Григоренко Ю.С. у цей же день, 07 травня 2026 року, бере участь у двох судових засіданнях у м. Києві, що унеможливлює його прибуття до Одеського апеляційного суду 07 травня 2026 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи відмовлено, з огляду на таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотанні не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , а також не мотивовано необхідність його безпосередньої явки до суду. Крім того, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_3 завчасно було повідомлено про розгляд справи, призначеної на 07 траня 2026 року.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 .

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_8 в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а застосування саме таких видів забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено переляк видів забезпечення позову. Так, позов забезпечується шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Апеляційний суд зауважує, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору за заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 є визнання недійсною Декларації про готовність об`єкта до експлуатації; визнання недійсним Свідоцтво про право власності на будинок; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування запису про право власності та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об?єкту нерухомого майна 758539151237.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову у цій справі, зокрема шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Вказаний захід забезпечення позову є достатнім і співмірним заходом забезпечення позову, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами, та спрямований на попередження недобросовісної поведінки відповідача під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з його боку дій, що можуть ускладнити ефективний захист порушеного права позивача.

При цьому, даний вид забезпечення позову є тимчасовим і достатнім заходом забезпечення позову, а тому не підлягає задоволенню вимога про забезпечення позову шляхомнакладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, колегія судів вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , не позбавляє її конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Колегія суддів зауважує, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.

Заявником в заяві про забезпечення позову не обґрунтовано у чому полягає необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язаних з переходом права власності на майно (відчуження), одночасно із вжиттям заходів забезпечення позову шляхом арешту вказаного майна.

Ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, якщо рішення суду буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи, колегія суддів вважає, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Колегія суддів вважає, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не підлягає задоволенню, оскільки зазначений вид забезпечення позову неспівмірний із заявленою вимогою.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Тому, колегія суддів не надає оцінку посиланням скаржниці, що позов ОСОБА_1 ґрунтується виключно на тому, що рішенням Овідіопольського районного суду від 13.08.2025 р. у справі № 2-2349/11 земельну ділянку визнано особистою власністю ОСОБА_7 , оскільки суд при розгляді питання про забезпечення позову не перевіряє обставини, які мають значення для справи, а лише має запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим ефективний захист порушеного права позивача.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Такі висновки в подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі № 487/5726/19 (провадження в справі № 61-4793св20) та від 30 червня 2021 року в справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19).

Колегія суддів вважає, що посилання відповідачки на те, що будинок є єдиним місцем проживання її та членів її родини і обліковується за нею з 2015 року, а позивачем не надано доказів спроб відчуження будинку, не спростовує висновки суду про наявність у неї, як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись спірним об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, такий вид забезпечення позову, який застосовано судом, є домірним заявленим позовним вимогам. Вимога щодо надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного заздалегідь стандарту доказування.

Апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Кочко В.К. згідно зі статтею 36 ЦПК України з огляду на оціночний характер таких тверджень заявника та відсутність доказів фактичної упередженості судді, а також з огляду на те, що доводи зумовлені незгодою заявника із рішеннями останнього як судді у іншій справі за встановлених в останній обставин, що в силу приписів частини четвертої статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, тому апеляційна скарга ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню, ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року слід скасувати в частині накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відмовити. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року в частині накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відмовити.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 травня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю. П. Лозко

О.Ю. Карташов