Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №607/3419/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3419/26Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П.

Провадження № 33/817/253/26 Доповідач - Галіян Л.Є.

Категорія - ч.1,2 ст.173 -2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Галіян Л.Є.

з участю:

захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 -Чапаєвої Г.М.

представника потерпілої - Бачинської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Тернополя справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 -Чапаєвої Г.М. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2026 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 173-2, ч.2 ст.173-2 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у відповідності до ст.36 КУпАП України у вигляді адміністративного арешту строком на 3 (три) доби.

Направлено ОСОБА_1 на строк 3 (три) місяці на проходження програми для кривдників, що діє за адресою: м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 1 (Сектор у справах сім`ї Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради).

Роз`яснено, що у разі неявки кривдника для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб`єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органів Національної поліції України для вжиття заходів. Притягнення кривдника до відповідальності за непроходження програми для кривдників не звільняє його від обов`язку пройти таку програму.

Згідно постанови суду, 12.02.2026 об 11:30 ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство стосовно співмешканки ОСОБА_2 , а саме умисні дії психологічного, фізичного та економічного характеру, під час яких словесно ображав її, шарпав та штовхав, наніс стусана в область грудної клітини, не віддавав особисті речі, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого, чим порушив п. 3,4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Вказане діяння було вчинено у присутності малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є особою, яка постраждала від домашнього насильства, оскільки став свідком (очевидцем) такого насильства, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.

В апеляційній скарзі захисник просить оскаржувану постанову суду скасувати та закрити провадження щодо ОСОБА_1 ..

Вказані вимоги мотивує тим, що жодного домашнього насильство психологічного характеру відносно співмешканки ОСОБА_2 він не здійснював, а все це було тільки конфліктом.

Крім того зазначає про те, що наявність сварок та конфліктних ситуацій між ним та потерпілою не є домашнім насильством, оскільки відсутні негативні наслідки, а у матеріалах справи немає належних доказів на підтвердження шкоди, що могла бути завдана ОСОБА_2 чи їхньому сину.

Вважає, що вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП у присутності неповнолітньої особи, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, є підставою для визнання такої особи потерпілим на підставі частини 4 статті 269 КУпАП із зазначенням про це у протоколі за ч. 1 ст. 172-3 КУпАП, або, залежно від обставин, за ч. 2 чи 3 ст. 173-2 КУпАП, та не потребує додаткової окремої кваліфікації за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Також судом ОСОБА_1 призначено найсуворіше стягнення без належного обгрунтування такого.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта, представника потерпілої, прихожу до наступних висновків.

У відповідності до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всупереч зазначеним вище вимогам закону, суд належним чином не перевірив обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та не надав їм належної оцінки в сукупності з іншими доказами, тому дійшов помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1,2 ст.173-2 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Частиною першою статті 173-2 КпАП України передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частина друга статті 173-2 КпАП України передбачає відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Відповідно до пунктів 3, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року (далі – Закон) домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином Законом встановлено, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди.

Зокрема, психологічне насильство має місце тоді, коли словесні образи, погрози, приниження тощо викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, домашнє насильство є правопорушенням із матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків у виді шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставини.

У справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

Так, у справах про психологічне домашнє насильства обов`язково необхідно встановлювати які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.

Сварка між подружжям, яка до таких наслідків не призвела, не може кваліфікуватись як домашнє насильство.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №781255 від 12.02.2026, 12.02.2026 об 11:30 ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство стосовно співмешканки ОСОБА_2 , а саме умисні дії психологічного, фізичного та економічного характеру, під час яких словесно ображав її, шарпав та штовхав, наніс стусана в область грудної клітини, не віддавав особисті речі, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, чим своїми діями порушив п. 3,4 ст.1 розділу 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №781256 від 12.02.2026 вказане діяння було вчинено у присутності малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є особою, яка постраждала від домашнього насильства, оскільки став свідком (очевидцем) такого насильства, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.

В обґрунтування доведеності інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, до матеріалів справи долучено виключно такі документи: протоколи про адміністративне правопорушення серії ВАД №781255 від 12.02.2026 року та ВАД №781256 від 12.02.2026; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 12 лютого 2026 року, письмові пояснення ОСОБА_1 від 12 лютого 2026 року, письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 від 12 лютого 2026 року, копії термінового заборонного припису серії АА №654450 від 12.02.2026, винесеного стосовно ОСОБА_1 , копією форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, складених стосовно ОСОБА_1 ..

Визнаючи доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст.173-2 КУпАП, зазначені докази були покладені судом в основу оскаржуваної постанови, разом з тим, суд не мотивував, що саме вони доводять чи спростовують.

Однак, долучені до матеріалів справи документи не підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру стосовно його співмешканки ОСОБА_2 чи малолітнього сина ОСОБА_3 .

Водночас у протоколі зазначено, що внаслідок дій ОСОБА_1 заподіяна шкода психологічному здоров`ю саме співмешканці ОСОБА_2 , а не сину ОСОБА_3 . При цьому, дії визначені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону (психологічне насильство) становлять склад правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, лише за умови, що внаслідок їх вчинення така шкода настала (що може підтверджуватись відповідними медичними документами, висновком експерта). В іншому ж випадку (за відсутності таких даних) доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов`язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи) і, відповідно, відображені у постанові судді.

За відсутності таких даних доведеною вину особи у вчинені домашнього насильства у формі психологічного насильства вважати не можна.

Так, зі змісту письмових пояснень потерпілої ОСОБА_2 вбачається, що вона узагальнено вказує про те, що ОСОБА_1 у присутності їхнього сина словесно її ображав, наніс стусани, не давав забрати речі, однак не зазначено у чому саме такі дії проявлялися і які наслідки настали чи могли настати.

Із долученого до матеріалів справи відеозапису із нагрудних камер працівників поліції, що прибули на місце події слідує, що ОСОБА_1 спокійно та адекватно пояснює їм наявність тривалого конфлікту між ним та ОСОБА_2 , зокрема щодо визначення місця проживання сина. Зазначає, що він не забороняв їй забрати свої речі, але вона склала у коробки речі їхнього спільного побуту, а не особисті, і оскільки він був обурений її поведінкою також вимагав скласти заборонний припис й щодо неї.

При цьому вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, є підставою для визнання такої особи потерпілою на підставі частини 4 статті 269 КУпАП із зазначенням про це у протоколі за ч. 1 ст. 172-3 КУпАП та не потребує додаткової окремої кваліфікації за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки вчинення домашнього насильства стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи не є тотожним вчиненню домашнього насильства у присутності цієї особи.

Виходячи зі змісту ст.ст.7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

За наслідком аналізу матеріалів справи та встановлених обставин апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства.

Отже, на підтвердження викладених у протоколі даних, всупереч вимогам ст.251 КУпАП, у матеріалах справи відсутні будь-які докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним даного правопорушення, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи усе вище викладене та аналізуючи докази в їх сукупності, вважаю, що в матеріалах справи відсутні і судом не здобуті належні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч.1,2 ст.173-2 КУпАП, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33-36, 294 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 -Чапаєвої Г.М. — задовольнити.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 за ч.1,2 ст.173-2 КУпАП — скасувати, а провадження в даній справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя