Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №204/4087/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/4087/26

Провадження № 2/204/3396/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Депо № 2 Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, -

В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2026 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. В обґрунтування позову вказує на те, що вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Злочин за ч.1 ст.125 КК України був вчинений відносно позивача за наступних обставин: ОСОБА_2 , при виконанні обов?язків кондуктора депо № 2 КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, 30 січня 2026 року, приблизно о 17:30 год., перебуваючи у салоні тролейбуса № 2566 маршруту № 5, який зупинився на кінцевій зупинці « АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, спричинив позивачу легкі тілесні ушкодження шляхом нанесення кулаком удару в обличчя. Внаслідок протиправних умисних дій відповідач спричинив позивачу, як потерпілій, легкі тілесні ушкодження у вигляді: садна верхньої та нижньої губ справа, крововилив верхньої губи. Відповідач вину у вчиненні ним злочину за ч.1 ст.125 КК України визнав повністю. Спричинені позивачу тілесні ушкодження потягли за собою необхідність відновлення стану здоров`я, оскільки за таких пошкоджень остання не могла нормально здійснювати прийом їжі. ОСОБА_1 було завдано непоправну моральну шкоду, що полягає у сильних душевних стражданнях, які позначили негативні зміни у її житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні. В момент нанесення позивачу тілесних ушкоджень і після, вона пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я. В результаті спричинених тілесних ушкоджень було порушено нормальний спосіб життя позивача, оскільки остання була змушена докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав (ходити в заклади медицини, приймати участь у слідчих діях під час досудового розслідування і т.д.). Посилаючись на ст. 1172 ЦК України зазначила, що саме Депо № 2 Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану їй його працівником - ОСОБА_2 , як пасажиру тролейбусу № 2566 маршруту № 5.У зв`язку з викладеним позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 14 квітня 2026 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками.

07 травня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач заперечує проти її задоволення виходячи з наступних підстав. Зазначає, що Депо № 2 КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР є неналежним відповідачем, оскільки не має статусу юридичної особи, в якості структурного підрозділу входить до складу Комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» ДМР відповідно до Статуту підприємства. Що стосується заявлених позовних вимог зазначає про те, що вироком суду встановлено, що кондуктор діяв на ґрунті «особистої неприязні», його дії не були пов`язані з реалізацією повноважень кондуктора (збирання плати за проїзд, перевірка квитків). Це був «ексцес виконавця» - самовільні дії, що не входять до кола його посадових обов`язків. Він прямо вказує на те, що конфлікт був приватним, а не службовим. Зазначає, що підприємство не повинно відповідати за особистий конфлікт працівника, навіть якщо він був в робочій формі. Удар кулаком - це не «неналежне виконання обов`язків», а самостійний злочин. Отже, даний факт свідчить, що заподіювачем шкоди є саме фізична особа, а не юридична особа (підприємство). Крім того, вважає розмір моральної шкоди 50 000,00 грн. за легкі тілесні ушкодження неспівмірною. На підставі вищевикладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 18-20).

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно вироку Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року по справі № 203/1543/26 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Вказаним вироком встановлено, а отже не підлягає доказуванню, що ОСОБА_2 30 січня 2026 року приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи у салоні тролейбуса № 2566 маршруту № 5, зупинившись на кінцевій зупинці «вул. Незалежності» поряд з будинком АДРЕСА_1 , де на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, в нього виник словесний конфлікт із раніше знайомою йому потерпілою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого у ОСОБА_2 , виник умисел на спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Після чого, ОСОБА_2 , реалізовуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на спричинення легких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та, бажаючи настання таких наслідків, перебуваючи в зазначеному місці та в зазначений час, діючи умисно, стоячи навпроти потерпілої ОСОБА_1 , наніс кулаком своєї правої руки один удар в область правого кута верхньої та нижньої губ ОСОБА_1 . Внаслідок протиправних умисних дій, ОСОБА_2 , спричинив потерпілій ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження у вигляді: садна верхньої та нижньої губ справа, крововилив верхньої губи, що спричинені від дії не менш одного удару тупого твердого предмету, можливо кулаком нападника, в термін, на який вказує потерпіла ОСОБА_1 , тобто 30 січня 2026 року. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обставини та факти встановлені при розгляді кримінального провадження № 203/1543/26 не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.92 р., зокрема у її п. 2, роз`яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

За правилами ст.1172 ЦК обов`язок відшкодувати шкоду покладається на особу, яка її не завдала.

Так, передбачаються три випадки, коли такий обов`язок покладається: а) на юридичну або фізичну особу; б) на замовника в цивільно-правовому договорі; в) на підприємницькі товариства або кооперативи. Особою, яка завдала шкоди, відповідно є працівник, підрядник, учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу.

Крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності за даною нормою необхідні спеціальні обов`язкові підстави: для першого випадку - виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків; у другому випадку - виконання підрядником завдання замовника; у третьому - здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Правовий зв`язок юридичної або фізичної особи з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від характеру — постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Покладення обов`язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну праводієздатність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників. Отже, дії працівників юридично сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи.

Суд зазначає, що у разі завдання шкоди працівником шляхом вчинення дій (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його трудового (службового) становища, не настає відповідальність юридичної або фізичної особи.

В такому випадку відшкодування завдано шкоди здійснює сама особа, яка завдала шкоди, на загальних підставах деліктної відповідальності.

Як було встановлено судом, конфлікт, який виник 30 січня 2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виник на ґрунті особистих неприязних відносин.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що перебуваючи у салоні тролейбуса № 2566 маршруту № 5, 30 січня 2026 року приблизно о 17 год. 30 хв., ОСОБА_2 при нанесенні удару ОСОБА_1 , перебував при здійсненні своїх трудових обов`язків.

Так само в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що завдана позивачу моральна шкода була завдана не у зв`язку з виконанням ОСОБА_2 своїх трудових (службових) обов`язків, а внаслідок його особистих протиправних дій, вчинених на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки така шкода була завдана ОСОБА_2 не у зв`язку з виконанням ним трудових (службових) обов`язків, а внаслідок особистого конфлікту із позивачем.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а також враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даним позовом була звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат судом не проводиться.

На підставі ст.ст. 16, 23, 1167, 1172 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 8, 12, 13,16, 76, 77, 80, 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Депо № 2 Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок злочину - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез