Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №331/3326/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 331/3326/21

провадження № 61-17582св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І.

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - Дніпровський державний медичний університет

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2024 року у складі судді

Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Трофимової Д. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року Дніпровський державний медичний університет звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення приймальної комісії

від 10 серпня 2012 року наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» № 578-ос від 10 серпня 2012 року ОСОБА_3 зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 473 від 16 березня

2021 року змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет.

01 вересня 2012 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 287.

Згідно з умовами укладеної угоди відповідачка зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Зазначений правочин укладений зі згоди і за домовленістю з ОСОБА_4 , відповідає вимогам ЦК щодо свободи договору (статті 3, 627 ЦК України).

Згідно з наказом ректора ДЗ «ДМА» № 527-ос від 23 червня 2018 року «Про завершення навчання» відповідачці присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання.

На виконання умов укладеної угоди згідно з направленням на роботу № 124 Міністерства охорони здоров`я України від 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 , як молодого спеціаліста, направлено на роботу до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації на посаду лікаря-фтизіатра.

ОСОБА_4 під особистий підпис отримала путівку до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР».

Згідно з інформацією Департаменту охорони здоров`я населення Запорізької обласної державної адміністрації від 11 грудня 2019 року № 01-03/3097 ОСОБА_1 для зарахування до інтернатури до ДОЗ Запорізької облдержадміністрації не зверталася.

Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням витрачено коштів з державного бюджету на навчання відповідачки ОСОБА_1 у сумі

119 255,14 грн.

Враховуючи викладене позивач просив стягнути з

ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету витрати на навчання у розмірі 119 255, 14 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2024 року, яке залишене без змінпостановою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровського Державного медичного університету витрати на навчання у розмірі 119 255, 14 грн та вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачка, закінчивши навчання на бюджетній формі у Дніпровському державному медичному університеті за місцем направлення на роботу до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» не прибула. Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 № 84 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

Щодо доводів відповідачки про її навчання в Українській медичній академії та проходження військової служби за контрактом, суд зазначив наступне.

Відповідно до пункту 9 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 p. N 367, розірвати угоду, передбачену пунктом 5 цього Положення, випускник має право, в тому числі: уразі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника.

Проте, підстави розірвати Угоду у разі проходження військової служби (крім строкової), в тому числі, за контрактом, саме випускником закладу вищої освіти вказаним Порядком не передбачено.

ОСОБА_4 не зверталась до Дніпровського Державного медичного університету з питання зміни свого місця відпрацювання за розподілом.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що дії особи, яка не прибула на місце працевлаштування, зазначене в направленні, чи до будь-якого іншого закладу державного сектору економіки, чи звільнилася за власним бажанням, відмовилася від виконання взятих на себе зобов`язань, передбачають правові наслідки, встановлені законом та угодою, а саме - повернення витрачених коштів.

Щодо доводів про нікчемність укладеної угоди про навчання, оскільки така укладена з неповнолітньої особою, колегія суддів зазначила, що батьки відповідачки не заявляли претензії позивачу. Тобто, в силу приписів частини першої статті 221 ЦК України, вказаний правочин вважається ними схваленим. Крім того, відповідачка будучи вже повнолітньою, не розірвала угоду, не зверталася до суду із заявою про визнання її недійсною або такою, що порушує права та інтереси позивача, належним чином виконувала умови угоди, відвідувала заняття та виконувала навчальний план, приймаючи таким чином виконання умов угоди зі сторін навчального закладу.

Також колегія суддів визнала безпідставними твердження апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції типу бюджету до якого необхідно здійснити відшкодування вартості навчання, оскільки здійснення такого відшкодування передбачає сплату відповідачкою грошових коштів на рахунок позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_2 , у якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2024 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди застосували норми права, які не підлягали застосуванню у даному випадку - частину другу статті 52 Закону України «Про освіту» щодо обов`язку випускників вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хоча вказані положення були виключені з даної статті на підставі Закону №1556-VII (1556-18)

від 01 липня 2014 року. Натомість судами не застосовано положення частини другої статті 5 ЦК України, та статті 58 Конституції України, щодо зворотної дії в часі нормативно-правових актів, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи, щодо виключення цивільної відповідальності ОСОБА_4 (всупереч сталій позиції Конституційного Суду України з цього питання, викладених у рішеннях від 13 серпня 1997 року № 1-зп/1997,

від 9 лютого 1999 року № 1- рп/1999, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001,

від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011, від 18 червня 2020 року № 5- р(II)/2020);

суди, порушуючи норми матеріального права не застосували норми права, які підлягали застосуванню для правильного вирішення спору - статті 63 та 64 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», положення яких не лише не передбачає трирічного відпрацювання, а й не визначає такого обов`язку серед кола обов`язків осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

суди, порушуючи норми матеріального права застосували норми права, які не підлягали застосуванню у даному випадку - пункт 25 Порядку яким передбачена можливість зміни місця відпрацювання випускником за розподілом та у своєму рішенні встановив, що ОСОБА_4 із зверненнями щодо зміни місця відпрацювання не зверталася та не прибула за встановленим їй місцем відпрацювання. Натомість суди не застосували норми права, які підлягали застосуванню для правильного вирішення спору - абзац 6 пункту 9 Порядку, яким передбачена можливість розірвання угоди у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації;

суди також не застосували норми права, які підлягали застосуванню для правильного вирішення спору - пункт 16 Порядку який визначає, що перебування у Збройних Силах зараховується до передбаченого угодою терміну роботи за призначенням;

суд першої інстанції під час судового розгляду допустив порушення норм процесуального права, а саме без ухвалення відповідного рішення здійснено перехід із загального провадження у спрощене;

суд першої інстанції необґрунтовано, без дослідження та аналізу жодних доказів у справі зробив помилковий висновок, що ОСОБА_4 зобов`язана відшкодувати вартість навчання саме до державного бюджету. Матеріали справи не містять, а позивач не надав жодних доказів щодо виду бюджету, про який йде мова в угоді. У судових засіданнях такий факт не встановлювався. Без наявності відповідних підстав та без встановлення типу бюджету, до якого необхідно зробити відшкодування вартості навчання задовольняючи позов, суд першої інстанції незаконно ухвалив рішення щодо стягнення вартості навчання на розрахунковий рахунок Дніпровського державного університету;

апеляційний суд не забезпечив у процесі розгляду справи справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист порушеного права особи, не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків, не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, та не вирішив спір по суті в межах заявлених позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 331/3326/21 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2025 року матеріали справи № 331/3326/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року справа № 331/3326/21 призначена до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року передано справу

№ 331/3326/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2026 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі

№ 523/6070/19, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі рішення приймальної комісії від 10 серпня 2012 року наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» № 578-ос від 10 серпня 2012 року ОСОБА_3 зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 473 від 16 березня 2021 року змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет.

01 вересня 2012 року між Дніпровським державним медичним університетом та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 287.

Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Згідно з наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» № 527-ос від 23 червня 2018 року «Про завершення навчання» відповідачці ОСОБА_1 присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання.

На виконання умов укладеної угоди згідно з направленням на роботу № 124 Міністерства охорони здоров`я України від 01 серпня 2018 року відповідачку ОСОБА_1 , як молодого спеціаліста, направлено на роботу до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації на посаду лікаря-фтизіатра.

Згідно зі списком працевлаштування персонально кожного випускника, ОСОБА_1 під особистий підпис отримала путівку до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації.

За інформацією Департаменту охорони здоров`я населення Запорізької обласної державної адміністрації від 11 грудня 2019 року № 01-03/3097 відповідачка ОСОБА_1 для зарахування в інтернатуру до ДОЗ Запорізької облдержадміністрації не зверталася.

Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням витрачено коштів з державного бюджету на навчання відповідачки ОСОБА_1 у сумі

119 255,14 грн.

На підставі Наказу Міністра оборони України від 28 серпня 2018 року № 542 молодшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_4 прийнято на військову службу за контрактом до Збройних сил України терміном на п`ять років.

У період з 28 серпня 2018 року по 30 червня 2021 року молодший лейтенант медичної служби ОСОБА_4 навчалася в Українській військово-медичній академії.

Відповідно до витягу з наказу Міністра Оборони України № 230 від 22 червня 2021 року молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_4 призначено начальником медичного пункту самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України(частина друга статті 52 Закону України «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі

№ № 607/3693/17 зазначила «відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року), пункту 2 Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) випускник має обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ). Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20), наведена практика Європейського суду з прав людини щодо обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором про навчання кількість років, а саме справи Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12), Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14), Charalambos Pierrakos проти Греції (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з цим позовом Дніпровський державний медичного університет просив стягнути з відповідача витрати на навчання у розмірі 119 255, 14 грн, оскільки вона не прибула після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і не відпрацювала не менше трьох років;

задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з того, що відповідачка, закінчивши навчання на бюджетній формі за місцем направлення на роботу не прибула;

суди встановили, що відповідачем не дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання, а тому обґрунтовано задовольнили позовні вимоги.

Безпідставними є твердження касаційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції типу бюджету до якого необхідно здійснити відшкодування вартості навчання, оскільки здійснення такого відшкодування передбачає сплату відповідачкою грошових коштів на рахунок позивача.

Необґрунтованими також є доводи відповідачки про її навчання в Українській медичній академії та проходження військової служби за контрактом, оскільки відповідно до пункту 9 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 p. N 367, розірвати угоду, передбачену пунктом 5 цього Положення, випускник має право, в тому числі: у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника. Проте, підстави розірвати Угоду, у разі проходження військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, саме випускником закладу вищої освіти вказаним Порядком не передбачено.

Крім того, відповідно до пункту 25 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 pоку N 367, питання зміни місця працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти вирішуються міждержавними замовниками. Контрольні функції покладаються на Міністерство охорони здоров`я України. ОСОБА_4 не зверталась до Дніпровського державного медичного університету з питання зміни свого місця відпрацювання за розподілом.

Посилання відповідачки на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 523/6070/19, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у цій справі та фактичні обставини у справі, на яку посилається заявник, є різними.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не знайшли свого підтвердження, оскільки позовні вимоги у цій справі не підпадають під обмеження, встановлені частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 410, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко