Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №522/8840/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 522/8840/19

провадження № 61-14627св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року у складі судді Абухіна Р. Д., та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2012 року про 19 вересня 2018 року, та встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2012 року по 24 вересня 2018 року.

Позов обґрунтований тим, що останні 6 років ОСОБА_1 проживала однією сім`єю та вела спільна господарство з подружжям ОСОБА_5, здійснювала догляд за ними, допомагала по господарству, забезпечувала надання медичних послуг та здійснила їх поховання після смерті.

Оскільки на момент смерті подружжя ОСОБА_5, позивачка проживала разом з ними більше 5 років, вона звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом позивачці було направлено запит, відповідно до якого їй запропоновано надати документи, які підтверджують право ОСОБА_1 на отримання спадщини.

Також від нотаріуса їй стало відомо, що крім її заяви про прийняття спадщини, є ще заява про прийняття спадщини ОСОБА_6 (громадянина російської федерації), а тому вона змушена звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила:

встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 2012 року по 19 вересня 2018 року;

встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 2012 року по 24 вересня 2018 року;

Короткий зміст судових рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій

Протокольною ухвалою від 14 листопада 2019 року до участі у справі у якості співвідповідача залучена ОСОБА_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для підтвердження проживання однією сім`єю необхідно підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства зі спадкодавцями, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Досліджені докази у справі не дають суду можливості встановити заявлені позивачем факти.

Наявність договору на поховання не є достатнім доказом для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Питання про усунення права на спадкування ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не розглядадося, а тому, навіть задоволення позовних вимог не захистить права позивача, які на її думку не визнаються.

При перегляді вказаного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що докази, у тому числі, які пов`язані з похованням подружжя ОСОБА_5, які надані позивачем ОСОБА_1 , не підтверджують факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції правильно зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проте, доказів, які б свідчили, про наявність у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, матеріали справи не містять.

Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які також не підтвердили проживання позивачки ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивачки та викладені нею обставини не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила поновити строк на касаційне оскарження, скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 рокута направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції посилаючись на статті 43, 44 ЦПК України, правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18 та від 27 травня 2020 року у справі № 9901/11/19, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянув справу у відсутність позивача по справі. Однак, суд першої інстанції проігнорував права позивача, та фактично вважав, що диспозитивними правами позивача має користуватись представник відповідача - Міхальова Ю. О .

Що стосується клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенка О. В. від 04 червня 2024 року про відкладення розгляду справи з підстав ознайомлення з матеріалами справи, колегія суддів зазначила, що дана справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду тривалий час (більше ніж пів року) та призначалася до розгляду неодноразово, а тому не вбачала підстав для відкладення розгляду даної справи. Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є упередженим, оскільки в матеріалах справи є заява адвоката ОСОБА_2. - Міхальова Ю. О. від 05 червня 2024року про ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів справи на електронну пошту, яку задовольнили.

Суд першої інстанції клопотання позивачки відхиляв, натомість більшість клопотань відповідачів задовольняв, що свідчить про упереджене ставлення до позивача.

Ухвалою від 18 березня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 -адвоката Міхальової Ю. О. про витребування доказів суд апеляційної інстанції задовольнив та витребував від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М. В. належно завірену копію спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому для отримання витребуваних документів, відклав розгляд справи на 17 квітня 2024 року, на 15-00 год., про що повідомив учасників справи. Належного обґрунтування представника ОСОБА_2 адвоката Міхальової Ю.О. про причини пропуску строку для залучення доказів у суді апеляційної інстанції не має. Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Міхальової Ю. О. не містить дати, що виключає дійсність та легітимність такого документу.

Також у матеріалах справи присутня заява датована 13 березня 2024 року від іншого адвоката Завальнюка Д. О. - представника ОСОБА_3 про те, що він себе погано почуває (доказів не надає, що знаходиться на лікуванні, тощо) і тому засідання слід перенести. Натомість погане самопочуття позивачки - інваліда 2 групи не стало підставою для перенесення дати слухання (клопотання від 04 червня 2024 року).

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивачки про залишення позову без розгляду.

Позивачка у справі більше участі не приймала, та вважала, що усі приписи процесуального законодавства нею виконані та провадження у справі за її позовною заявою суд першої інстанції зобов`язаний був залишити без розгляду.

Позивачка заяв про розгляд її позову без її участі (так само як і її представник) - не подавали.

Позивачкою у суді апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою було заявлене клопотання про виклик та допит в якості свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Дане клопотання судом апеляційної інстанції не було розглянуте. Відповідного рішення суду апеляційної інстанції за цим клопотанням вона не отримувала. Підставою для виклику свідків стало те, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права продовжував розгляд справи за наявності заяви про залишення позову без розгляду та за відсутності позивачки. Аналогічне клопотання про виклик свідків на стороні позивача заявлене було у суді першої інстанції, однак суд першої інстанції дане клопотання не розглянув.

Позивачкою в апеляційній скарзі разом з рішенням також оскаржувалась ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року у цій же справі № 522/8840/19, яка окремому оскарженню не підлягає. Однак суд апеляційної інстанції у порушення норм ЦПК України розгляд зазначеної ухвали не здійснив.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині зробив помилковий висновок стосовно того, що оскільки питання про усунення права на спадкування

ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не розглядається, а тому, навіть задоволення позовних вимог не захистить права позивача, які на її думку не визнаються. По перше, суд першої інстанції припустився сумнівів у своєму рішенні, що встановлення юридичного факту спільного проживання є обґрунтованим, але так як відсутні вимоги про усунення від спадкування відповідачів є недоречним. Стосовно ж усунення від права на спадкування - то ОСОБА_1 у своїх вимогах такі підстави не наводила, а отже у суд першої інстанції і з цих вимог зробив припущення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року у справі № 522/8840/19 заяву про зміну предмету позову залишено без руху та надано строк для усунення недоліків - сплати судового збору. 19 листопада 2019 року подано до суду заяву про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 14 листопада 2019 року у справі 522/8840/19. Вирішуючи питання про прийняття заяви про зміну предмета позову у справі № 522/8840/19 суд зазначив, що буде вирішувати в судовому засіданні, яке призначено на 10 лютого 2020 року.

Протокольною ухвалою 10 лютого 2020 року суд на місці ухвалив клопотання представника позивача про зміну предмету позову залишити без розгляду та повернути. Однак обґрунтування такого судового рішення суду першої інстанції протокол судового засідання від 10 лютого 2020 року не містить.

Суди не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2025 року ОСОБА_3 , через представника Завальнюка Д. Ю. , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник не зазначив норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Скаржник просто перерахував великий об`єм висновків Верховного Суду. Однак, саме на нього покладається обов`язок доведення неправильності застосування норми права.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про можливість судового розгляду, оскільки підготовче провадження тривало 2 роки і позивач могла за 2 роки подати заяву про залишення позову без розгляду.

Сторона позивача не була позбавлена можливості висловлювати ті чи інші доводи щодо порядку дослідження доказів у суді першої інстанції, проте такими правами не скористалася.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгодою із висновками суду, що не є повноваження касаційного суду.

Сторона позивачки реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України ), розгляд апеляційним судом справи у відсутності представника позивачки не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

У лютому 2025 року ОСОБА_3 , через представника Завальнюка Д. Ю. , надіслала до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

Клопотання обґрунтовано тим, що у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження позивач посилається, що їй стало відомо про оскаржувану постанову 30 вересня 2024 року під час ознайомлення з матеріалами справи. Разом з тим, клопотання про ознайомлення було направлено до суду першої інстанції, а в тексті клопотання зазначено, що позивачу невідомо про стан розгляду її апеляційної скарги. Однак, чому позивач цікавиться про стан апеляційного провадження у суді першої інстанції? Відповідь є очевидною - позивач знав про прийняття постанови апеляційним судом. Позивач у клопотанні надає адресу оскаржуваної постанови в ЄДРСР та навіть робить на нього гіперпосилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/120946400, що свідчить про обізнаність позивача з порядком роботи з ЄДРСР через мережу інтернет. Позивач зазначає, що рішення опубліковано 14 серпня 2024 року, чим підтверджує її обізнаність про прийняте рішення.

Позивач посилається, на те, що направлення постанови представнику через електронний суд 14 серпня 2024 року є неналежним врученням судового рішення, оскільки станом на 03 серпня 2024 року строк дії договору між адвокатом Ляшенко О. та нею припинився. На підтвердження цього позивач надав копію договору від 01 березня 2024 року, яким внесено зміни до договору від 02 березня 2023 року, та встановлено термін дії договору про надання правової допомоги до 03 серпня 2024 року. На думку відповідача такі дії є штучним створенням доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження виходячи з того, що припинення договірних відносин в будь - якому випадку не перешкоджає Ляшенку О. сповістити про прийняте рішення за його ж апеляційною скаргою та надати відповідну копію клієнту. Ляшенко О. В. брав участь як представник ОСОБА_1 у справі № 522/18800/21 у судовому засіданні 02 жовтня 2024 року. У вказаному судовому засідання він повідомив (пункт 10 протоколу), що з рішенням апеляційного суду ознайомлений, наразі рішення оскаржується в касаційній інстанції та з цього приводу заявив клопотання про зупинення провадження у справі. Вказаний факт свідчить про те, що Ляшенко О. В. станом на 02 жовтня 2024 року надав правову допомогу клієнту та був обізнаний про постанову апеляційного суду. При цьому, касаційна скарга була відправлена 29 жовтня 2024 року.

Знаючи про судове засідання, яке було призначене на 05 червня 2024 року позивач, за її ж позицією, не цікавилася ходом розгляду її справи аж до 30 вересня 2024 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 13 листопада 2024 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строкна касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 522/8840/19. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року матеріали справи № 522/8840/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 року у справі № 441/1609/19, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 753/21559/15-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17, від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 644/4284/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18, від 14 травня 2021 року у справі № 759/16009/20 та у постанові Верховний Суд України від 21 січня 2016 року № 5-249кс15 тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , які на момент смерті перебували у шлюбі. У матеріалах справи наявний лист приватного нотаріуса щодо необхідності надання документів, які підтверджують родинні відносини позивача зі спадкодавцями.

Відповідно до спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_5 , спадщину після її смерті прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У справі наявні матеріли ЄО Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області від 18 січня 2018 року за № 2288, які приєднані до матеріалів кримінального провадження №12018160500001820 від 01 квітня 2018 року та пояснення позивачки, у яких вона зазначила власне місце проживання по АДРЕСА_2 . У заяві вказано про те, що починаючи з 2005 року до теперішнього часу вона там проживає. Також наявні пояснення сестри позивачки, яка підтверджує факт проживання позивача по АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

У цьому переліку ухвала про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відсутня.

Частиною другою статті 353 ЦПК передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду неодноразово звертала увага на те, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див., зокрема постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження № 61-11723сво20), від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2012 року про 19 вересня 2018 року, та встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 2012 року по 24 вересня 2018 року;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що доказів, які б свідчили, про наявність у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, матеріали справи не містять;

разом з тим, суд апеляційної інстанції не розглянув апеляційну скаргу в повному обсязі. Зокрема, аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що скаржник включив до апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року по суті спору заперечення проти ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року (про відмову у залишенні позову без розгляду) (т. 3, а. с. 131-138), що відповідає вимогам частини другої статті 353 ЦПК України;

проте суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права залишив вказані заперечення поза увагою, не надав правової оцінки законності ухвали від 15 липня 2021 року та розглянув справу лише по суті позовних вимог.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на результат касаційного оскарження судових рішень у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , яке підписане представником Завальнюком Д. Ю. , про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , яке підписане представником Завальнюком Дмитром Юрійовичем , про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко