Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №759/18171/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 759/18171/19

провадження № 61-9346св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт, дії/бездіяльність якого оскаржуються - старший державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронова Олена Олексіївна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року в складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронової О. О., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 рову в справі № 759/18171/19, крім іншого, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 02 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

30 вересня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист.

16 жовтня 2024 року постановою державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронової О. О. відкрито виконавче провадження №76315954.

20 листопада 2024 року скаржник (боржник) звернувся до державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сапронової О. О. із заявою про здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів, з урахування здійснених ним платежів стягувачу до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який складений державним виконавцем, за ОСОБА_1 станом на 05 грудня 2024 року за період з жовтня 2019 року до листопада 2024 року значиться заборгованість у розмірі 186 000,00 грн.

На переконання скаржника, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні здійснено без урахування внесених ним платежів. Так, наголошував, що за період з 02 жовтня 2019 року до 31 серпня 2024 року він добровільно сплатив грошові кошти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у загальному розмірі 87 800,00 грн, але без зазначення щодо призначення платежу. Виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито за заявою стягувача 16 жовтня 2024 року. Після оповіщення боржника про відкриття виконавчого провадження, ним здійснено повідомлення виконавцю про сплачені стягувачу кошти на утримання дитини з наданням копій відповідних квитанцій. Проте новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 станом на 05 грудня 2024 року не враховує сплачені ним аліменти.

ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронової О. О. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 без урахування сплачених ним із 02 жовтня 2019 року до 31 серпня 2024 року грошових коштів в якості аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальному розмірі 87 800,00 грн;

зобов`язати старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронову О. О. здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з урахуванням сплачених ним з 02 жовтня 2019 року по 31 серпня 2024 року грошових коштів в якості аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальному розмірі 87 800,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронової О. О. із неврахування здійснених боржником платежів на рахунок стягувача без зазначеного у платіжних документах призначення платежу та зобов`язано старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронову О. О. здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 із урахуванням сплачених ОСОБА_1 з 02 жовтня 2019 року до 31 серпня 2024 року грошових коштів в якості аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, стягувач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року - без змін.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

10 червня 2025 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткової постанови, в якій просив здійснити розподіл судових витрат між сторонами. Зазначав, що у відзиві на апеляційну скаргу вказаний орієнтований розмір судових витрат, які він поніс та планує понести у суді апеляційної інстанції. Оскільки у суді апеляційної інстанції було проведено два судових засідання, боржник поніс витрати у розмірі 13 000,00 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 13 000,00 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що у заяві скаржник просив стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн. На підтвердження своїх вимог скаржник надав копію акта приймання наданих послуг за договором від 20 грудня 2024 року № 24/12-01, згідно з яким вартість послуг професійної правничої допомоги за представництво інтересів клієнта в Київському апеляційному суді становить 13 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать надані докази, витрати на суму у розмірі 13 000,00 грн документально підтверджені, адже згідно з наданим актом вартість послуг професійної правничої допомоги за представництво інтересів клієнта в Київському апеляційному суді становить 13 000,00 грн. При цьому заперечень від ОСОБА_2 до суду не надходило.

Враховуючи зазначені обставини, положення процесуального законодавства, відсутність заяви про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, зважаючи на принцип пропорційності розподілу судових витрат, складність справи та виконані роботи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка подана представником ОСОБА_3 . Просить додаткову постанову апеляційного суду скасувати, а заяву про ухвалення додаткової постанови залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 308/9100/19-ц, від 18 червня 2019 року в справі № 922/3787/17, від 24 березня 2021 року в справі № 922/2157/20, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року в справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року в справі № 924/804/20;

відповідно до частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника;

дійсно загальне правило щодо компенсації судових витрат передбачено статтею 141 ЦПК України, але апеляційний суд повинен був керуватись виключно положенням статті 452 ЦПК України, адже саме вказана спеціальна норма процесуального права стосується спірних правовідносин щодо розгляду скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 28 липня 2025 року указані в ухвалі недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/18171/19 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії додаткової постанови Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року відмовлено.

У жовтні 2025 року матеріали справи № 759/18171/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

У частині першій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року в справі № 712/12377/17 (провадження № 61-7088св23) вказано, що «відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. У відзиві на касаційну скаргу від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 , зокрема, просила суд стягнути з Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, понесені нею при касаційному перегляді справи. До відзиву заявником подано договір про надання правової допомоги від 12 червня 2023 року, копію ордеру на надання правничої правової допомоги серії СА № 1057594 від 12 червня 2023 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 000564 від 18 березня 2014 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 16 червня 2023 року на суму 5 000,00 грн. Відповідно до пункту 1.3 договору про надання правової допомоги від 12 червня 2023 року, сторони погодили, що гонорар адвоката, враховуючи складність справи, необхідність вивчення матеріалів справи № 712/12377/17, касаційної скарги Другого відділу державної виконавчої служби, судової практики Верховного Суду в аналогічних спорах , матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1, підготування, друк та направлення відзиву на касаційну скаргу, складає фіксовану суму 5 000 грн. Заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, Другим відділом державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)до суду касаційної інстанції подано не було, що, відповідно до приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України, унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу. Відповідно до частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Прийнявши до уваги, що ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2023 року вимоги скарги ОСОБА_1 були задоволені і у вказаній частині судове рішення місцевого суду апеляційним судом залишено без змін, врахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, Верховний Суд дійшов до висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, понесених заявником при касаційному перегляді справи. При цьому суд касаційної інстанції також приймає до уваги, що касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишено без задоволення. Визначена судом сума є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) зроблено висновок, що «у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін. Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України)».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 357/410/20 (провадження № 61-5871св21) зазначено, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). У заяві ТОВ АФ «Матюші» просить стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» судові витрати у зв`язку з переглядом справи в касаційному суді. Проте ОСОБА_1 будь-яких процесуальних документів на стадіях апеляційного та касаційного перегляду справи не подавав, тобто погодився з рішенням суду першої інстанції, тому відсутні підстави для покладення витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв`язку з переглядом справи Верховним Судом на ОСОБА_1.

За таких обставин заява ТОВ АФ «Матюші» про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи Верховним Судом слід задовольнити частково у відповідній частині вимог про стягнення цих витрат з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» в розмірі 9 397,41 грн».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронової О. О., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ;

ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року скаргу задоволено частково. При цьому суд відмовив у задоволенні скарги в частині витребування від АТ КБ «Приватбанк» доказів на підтвердження вимог скарги;

не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, стягувач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу;

постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року - без змін;

у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив відшкодувати йому понесені судові витрати. При цьому зазначив, що орієнтовний розмір витрат становить 10 000,00 грн, а відповідні докази будуть надані у строки встановлені частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Крім того, з відзивом надано ордер про надання правничої допомоги від 14 березня 2025 року, а також квитанцію про сплату вартості правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн, договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 20 грудня 2024 року № 24/12-01 та додаток від 13 березня 2025 року № 1/25 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 20 грудня 2024 року № 24/12-01, а також докази направлення цих документів сторонам у справі (а. с. 187-194);

у червні 2025 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткової постанови, в якій просив здійснити розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції у розмірі 13 000,00 грн) між сторонами;

на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скаржник також надав копію акта приймання наданих послуг за договором від 20 грудня 2024 року № 24/12-01, згідно з яким вартість послуг професійної правничої допомоги за представництво інтересів клієнта в Київському апеляційному суді становить 13 000,00 грн, платіжну інструкцію про сплату витрат на професійну правничу допомогу на суму 3 000,00 грн, ордер про надання правничої допомоги від 14 березня 2025 року, а також докази направлення цих документів сторонам у справі (а. с. 211-217);

заперечень від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надходило, а витрати на професійну правничу допомогу скаржника у суді апеляційної інстанції в сумі 13 000,00 грн документально підтверджені;

врахувавши обставини справи, норми процесуального законодавства, відсутність заяви про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, складність справи та надані послуги, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13 000,00 грн із ОСОБА_2 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не застосував вимоги статті 452 ЦПК України та помилково стягнув судові витрати зі стягувача безпідставні, оскільки саме ОСОБА_2 вчиняла активні дії щодо подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, які вимагають від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, зокрема стосовно отримання правової допомоги, які б не були реалізовані за відсутності такої скарги. Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції будь-яких процесуальних документів на стадії апеляційного перегляду справи не подавав, тобто погодився з ухвалою суду першої інстанції. Тому відсутні підстави для покладення витрат заявника на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом на Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

За таких обставин підстав для скасування додаткової постанови апеляційного суду відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що додаткова постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку наведеним касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко