Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №380/21568/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року

м. Київ

справа № 380/21568/25

адміністративне провадження № К/990/14353/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду (постановлену у склад колегії суддів: Гуляка В. В., Ільчишин Н. В. Матковської З. М.) від 25 лютого 2026 року у справі № 380/21568/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо: віднесення запитуваної інформації, зазначеної у її запиті від 21 квітня 2025 року, до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної інформації); відмови у задоволенні її запиту від 21 квітня 2025 року про надання публічної інформації; ненадання запитуваної інформації, зазначеної у її запиті від 21 квітня 2025 року;

- зобов`язати Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили повторно розглянути її запит від 21 квітня 2025 року та надати їй запитувану у ньому інформацію, а саме: в електронному (сканованому в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади християн віри євангельської (церкви) № 2, за результатами розгляду якого управлінням патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було надано лист-відповідь від 15 листопада 2017 року № 30051/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків шляхом подання оригіналу квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позовну заяву повернуто позивачці на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 296 КАС України в частині сплати судового збору. Скаржниці надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

Водночас відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зауважив, що надані позивачкою листи Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України №2800-060203-8/29899 від 06 травня 2025 року; Державного центру зайнятості №33/10/4515-25 від 30 травня 2025 року; Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №2603-вих-79880 від 02 червня 2025 року є неактуальними, оскільки видані станом на травень - червень 2025 року, а відтак не можуть свідчити про дійсне матеріальне становище скаржниці на момент подання апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року апеляційну скаргу повернуто скаржниці у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржниця отримала 16 січня 2026 року у своєму Електронному кабінеті через підсистему «Електронний суд», однак у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги не усунула, документ про сплату судового збору не надала.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначену ухвалу скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги скаржниця, з посиланням на практику Верховного Суду, зазначає про те, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати, зокрема: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Скаржниця зауважує, що впродовж попереднього календарного року не мала жодних доходів, що підтверджується наданими суду апеляційної інстанції відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період січень 2024 - жовтень 2025 від 01 грудня 2025 року.

Також скаржниця зазначає, що до поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору нею було долучено копії листів Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України № 2800-060203-8/29899 від 06 травня 2025 року, Державного центру зайнятості № 33/1021/4715-25 від 30 травня 2025 року, Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 2603-вих-79880 від 02 червня 2025 року на підтвердження відсутності факту отримання у попередньому календарному році будь-яких видів пенсії, виплат допомоги по безробіттю, соціальних допомог чи компенсаційних виплат.

Однак зазначені докази не були враховані Восьмим апеляційним адміністративним судом і залишилися поза межами дослідження та надання їм оцінки. Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано визнав подані докази «неактуальними» виключно з підстав дати їх видачі, оскільки надані копії вищезазначених листів підтверджують відсутність доходів за 2024 рік і їх доказове значення визначається змістом, а не датою оформлення.

Скаржниця також зауважує, що зі змісту оскаржуваної ухвали від 25 лютого 2026 року про повернення апеляційної скарги вбачається, що суд вказав лише на наявність у неї процесуального обов`язку сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги та дискреційність права суду вирішувати питання звільнення особи від сплати судового збору. При цьому, зазначена ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які були нею викладені у заяві від 29 січня 2026 року, надісланої на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Крім того, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції, формально пославшись на невиконання нею вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не вказав, які саме докази на підтвердження рівня майнового стану вона має надати, враховуючи, що оцінка таким доказам надається саме судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку скаржниці, суд апеляційної інстанції не надав оцінку наданим доказам і доводам про наявність умов для звільнення від сплати судового збору, не розглянув повторне клопотання про звільнення від сплати судового збору з ухваленням відповідного процесуального рішення, і зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги.

Верховний Суд ухвалою від 21 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України. Однак таке право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.

Так, пунктом 1 частини п`ятої статті 296 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно із частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Поряд з цим, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу адміністративного суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас приписами статті 8 Закону № 3674-VI передбачено підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

Як вже зазначалось, підставою для повернення апеляційної скарги у цій справі слугувало те, що позивачкою не виконано вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, а саме, не надано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції, з урахуванням вимог касаційної скарги, є визначення наявності правових підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі.

Верховний Суд відзначає, що наведений у Законі № 3674-VI перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.

У разі подання стороною, зокрема, клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих доказів на його обґрунтування, урахувати майновий стан сторони, що є оціночним поняттям і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану, та вирішити шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав.

Отже, вимоги статті 8 Закону № 3674-VI вказують саме на право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати, у разі наявності умов, наведених у частині першій цієї статті, зокрема, за умови перевищення розміру такого судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Разом із тим, установивши у статті 8 Закону № 3674-VI зазначений критерій (а саме, коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік) для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися такі обставини. Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Втім, уставленим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).

Так, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Аналогічна позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19.

Як наголошено у постанові Верховного Суду у справі від 29 вересня 2021 року №160/12251/20, документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 27 червня 2023 року у справі № 120/3505/22, від 02 листопада 2023 року у справі №120/6039/22, від 18 січня 2024 року у справі № 520/495/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 207/1966/24.

Розвиваючи указаний підхід Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 295/14365/19 зазначив, що Державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822; далі - Положення).

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V Положення до Державного реєстру включаються:

- дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об`єкти оподаткування; сума нарахованого та / або виплаченого доходу; сума нарахованого та / або перерахованого податку; сума нарахованого та / або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;

- відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.

Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, скаржниця, на підтвердження свого майнового стану, надала до суду апеляційної інстанції: копію довідки про доходи за січень 2024 року - жовтень 2025 року від 01 грудня 2025 року (витяг відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків); копію листа Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України № 2800-060203-8/29899 від 06 травня 2025 року; копію листа Державного центру зайнятості № 33/10/4515-25 від 30 травня 2025 року; копію листа Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №2603-вих-79880 від 02 червня 2025 року.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зауважив, що надані листи Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України № 2800-060203-8/29899 від 06 травня 2025 року; Державного центру зайнятості № 33/10/4515-25 від 30 травня 2025 року; Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №2603-вих-79880 від 02 червня 2025 року є неактуальними, оскільки видані станом на травень - червень 2025 року, а відтак не можуть свідчити про дійсне матеріальне становище скаржниці на момент подання апеляційної скарги.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення питання про звільнення позивачки від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки усім доказам, які були надані останньою на підтвердження свого майнового стану.

Так, як вже зазначалось та згідно із матеріалами справи, на підтвердження свого майнового стану скаржниця надала до суду апеляційної інстанції, серед іншого, витяг відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 01 грудня 2025 року.

Суд звертає увагу, що загальний період, за який було сформовано такий витяг, складався з січня 2024 року по жовтень 2025 року. Тобто, позивачка надала довідку, у якій наявна інформація її річного доходу саме за попередній рік, що передував даті звернення з апеляційною скаргою (грудень 2025 року).

Однак судом апеляційної інстанції взагалі не було досліджено вказану копію довідки про доходи і не надано їй належної оцінки у контексті встановлення дійсного матеріального стану позивачки.

Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення скаржниці від сплати судового збору та, як наслідок, повернення її апеляційної скарги.

Колегія суддів також уважає за доцільне зазначити, що при вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майно, майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Більш того, у пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» (Garcia Manibardo v. Spain № 38695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені».

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France № 29731/96).

Таким чином, Суд констатує, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, а тому сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду у тому разі, якщо особою надано докази, які вона вважає достатніми і належними задля підтвердження її скрутного матеріального становища і які відповідають вимогам законодавства України.

За таких обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, доводи касаційної скарги знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. Вказане, на переконання колегії суддів, зумовлює скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки у цій справі порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року скасувати, а справу № 380/21568/25 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов