Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №200/8124/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року

м. Київ

справа №200/8124/25

адміністративне провадження № К/990/13196/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року, постановлену колегією суддів у складі Геращенка І. В., суддів Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г., у справі № 200/8124/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Матвійчук Наталія Євгенівна звернулася в інтересах ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду із позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 серпня 2019 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року з 01 грудня 2015 року та з врахуванням фіксованої індексації-різниці з 01 березня 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з врахуванням фіксованої індексації-різниці з 01 березня 2018 року по 28 серпня 2019 року у розмірі 4298,84 грн щомісяця;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 серпня 2019 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року з 01 грудня 2015 року та з врахуванням фіксованої індексації-різниці з 01 березня 2018 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з врахуванням фіксованої індексації-різниці з 01 березня 2018 року по 28 серпня 2019 року у розмірі 4298,84 грн щомісяця.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року залишено без змін.

12 березня 2026 року представницею позивача подано до Першого апеляційного адміністративного суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року заяву представниці ОСОБА_1 - адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу залишено без задоволення, в ухваленні додаткового рішення у справі № 200/8124/25 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при зверненні із заявою про розподіл судових витрат представницею позивача не дотримано положення частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, суд апеляційної інстанції зауважив, що представницею позивача до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції не було подано відповідної заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Заяву про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в апеляційній інстанції представниця позивача подала до суду апеляційної інстанції 12 березня 2026 року, тобто з пропуском строку її подання, враховуючи дату розгляду справи - 11 березня 2026 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ухвала про відкриття апеляційного провадження у цій справі була постановлена 28 січня 2025 року, постанова у справі була ухвалена 11 березня 2026 року, тобто представниця позивача мала достатньо часу для звернення до суду із заявою про наміри подати докази наявності витрат протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення у зв`язку з неможливістю з поважних причин подати докази до ухвалення рішення, однак таких дій не вчинила.

Також суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 червня 2022 року (справа №161/5317/18) та від 04 липня 2023 року (справі № 480/2629/21).

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року, позивач (через свою представницю) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про те, що після відкриття апеляційного провадження, ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 200/8124/25 залишено без змін.

12 березня 2026 року позивачем здійснено оплату юридичних послуг, що підтверджується копією платіжної інструкції №@2PL340961 від 12 березня 2026 року.

Зазначає, що 12 березня 2026 року його представницею було направлено до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги, до якої додано копію зазначеної платіжної інструкції, копію договору про надання правничої допомоги від 10 жовтня 2025 року №25/25, копію додаткової угоди від 28 січня 2026 року, копію акта наданих послуг від 12 березня 2026 року.

Скаржник зауважує, що оскільки в апеляційному суді справа розглядалась в письмовому провадженні, то у його представниці не було можливості до проведення судових дебатів подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення.

Також скаржник звертає увагу на те, що у його представниці не було можливості подати докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, так як певні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу стосуються періоду після винесення постанови апеляційного суду від 11 березня 2026 року, тобто були наявні у сторони позивача вже після винесення рішення по справі, зокрема, акт наданих послуг від 12 березня 2026 року та платіжна інструкції про оплату послуг від 12 березня 2026 року.

Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ці обставини та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Скаржник зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони кореспондується з її обов`язками: заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Водночас зауважує, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Відповідно, якщо справа в суді розглядається без проведення судових дебатів, заява про відшкодування судових витрат та відповідні докази мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Отже, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції при відмові у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення не враховано, що справа розглянута без проведення судових дебатів, оплата витрат проведена після ухвалення рішення, акт наданих послуг складений після ухвалення рішення, заява про витрати направлена до суду наступного дня після ухвалення рішення.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що ані стаття 139, ані стаття 143 КАС України не передбачають строку подання заяви про розподіл судових витрат у випадку розгляду справи в письмовому провадженні без проведення дебатів. Оскільки судові дебати в цій справі не проводились, то занадто формальне ставлення суду апеляційної інстанції та непередбачуваність в законодавстві призвели до порушення прав позивача на відшкодування цих витрат.

Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно із частинами першою, другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як установлено абзацом першим частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина п`ята цієї статті).

Зміст наведених норм процесуального закону свідчить про те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Крім того, у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22 Верховний Суд зазначив, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву, зокрема, одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи навіть з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді представницею позивача було подано 12 березня 2026 року, тобто вже після закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції (11 березня 2026 року).

При цьому, згідно з матеріалами справи, ні у відзиві на апеляційну скаргу, ні в запереченні на відповідь на відзив, ні в додаткових поясненнях по справі, представниця позивача не порушувала питання щодо розподілу судових витрат.

Наведене дає підстави для висновку, що заява представниці позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також докази на їх підтвердження, не були подані до суду апеляційної інстанції в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.

Як вже вказувалося вище, відповідно до позиції об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про їх розподіл.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про недотриманням представницею позивача положень частини сьомої статті 139 КАС України в частині належного та своєчасного звернення із заявою про стягнення витрат на правову допомогу.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни залишити без задоволення.

Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 200/8124/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов