Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №380/21948/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року

м. Київ

справа № 380/21948/25

адміністративне провадження № К/990/18344/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2025, постановлену суддею Гавдиком З. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, ухвалену колегією суддів у складі Гінди О. М., Заверухи О. Б., Качмара В. Я., у справі № 380/21948/25 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича від 30.11.2022 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.11.2025, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, відмовив у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вирішення спору щодо правомірності рішень та дій державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа районного суду, виданого за наслідками розгляду справи у порядку цивільного судочинства, відповідно до положень частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження), статей 447-1, 448 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), статті 287 КАС України належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, - тобто Личаківського районного суду міста Львова.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що при визначенні юрисдикції спору суди повинні виходити із суті права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, предмета та підстав позову, характеру спірних правовідносин і юридичної природи оскаржуваних дій.

Скаржник наголошує, що підставою звернення до суду є дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження поза межами виконавчого округу та після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також накладення арешту на кошти та майно боржника. На думку скаржника, такі дії були вчинені приватним виконавцем саме як суб`єктом, наділеним владними повноваженнями, а тому спір має публічно-правовий характер.

Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Пунктами 4, 6 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя, після одержання позовної заяви, з`ясовує, чи:

- належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За приписами пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, до адміністративного суду оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця виключно у разі не встановлення законодавцем іншого порядку судового оскарження таких дії чи рішень.

Отже, умовою віднесення вказаної категорії спору до юрисдикції адміністративного суду є відсутність спеціального порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, визначеного законом.

Таким спеціальним законом є Закон виконавче провадження.

Так, відповідно до частини першої статті 74 Закону про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом спору у цій справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Указане виконавче провадження відкрито з метою примусового виконання виконавчого листа від 20.01.2012, виданого на підставі рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22.08.2011 у цивільній справі № 2-2433/11 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Отже, у цій справі має місце саме той випадок, коли законом установлено спеціальний порядок судового оскарження рішень та дій виконавця, що виключає можливість розгляду такого спору в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки оскаржувана постанова приватного виконавця була прийнята у межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, ухваленого за наслідками розгляду цивільної справи, то у цьому випадку підлягає застосуванню спеціальний порядок судового оскарження, визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак така постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження та іншими особами до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів відхиляє покликання скаржника на судову практику щодо критеріїв розмежування публічно-правових та приватноправових спорів у контексті визначення юрисдикції того чи іншого спору, оскільки такі доводи не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що вказана судова практика є застосовною насамперед у тих випадках, коли норми законодавства прямо не визначають юрисдикцію певної категорії спорів або допускають можливість віднесення того чи іншого спору до різних видів судочинства залежно від характеру спірних правовідносин. Саме за таких умов для визначення юрисдикції спору суд має оцінити характер спірних правовідносин, зміст порушеного права та розмежувати публічно-правовий і приватноправовий характер спору.

Водночас у цій справі законодавець прямо визначив спеціальний порядок судового оскарження рішень та дій виконавця, а також суд, до юрисдикції якого віднесено розгляд таких спорів. За таких обставин необхідність додаткового аналізу характеру спірних правовідносин для цілей розмежування юрисдикції відсутня.

Побіжно колегія суддів звертає увагу на тому, що судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах є особливою формою здійснення правосуддя, в межах якої суд забезпечує перевірку законності рішень, дій чи бездіяльності виконавців під час примусового виконання судового рішення.

При цьому законодавець виходив із того, що ефективний захист прав учасників виконавчого провадження забезпечується саме шляхом зосередження судового контролю за виконанням відповідного судового рішення в одному судовому органі - суді, який видав виконавчий документ та обізнаний із характером спірних правовідносин і змістом рішення, що підлягає виконанню.

Такий підхід має на меті забезпечення процесуальної послідовності, уникнення паралельного судового контролю судами різних юрисдикцій, спрощення процедур судового захисту та гарантування ефективного доступу особи до правосуддя на стадії виконання судового рішення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду цієї справи.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 у справі № 380/21948/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов