Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №569/9679/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/9679/25

Провадження № 22-ц/4815/293/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор»,

відповідач: ОСОБА_1

розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дудки І.О. на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2025 року, ухвалене в складі судді Першко О.О., дата складання повного тексту судового рішення 17.09.2025 року, у справі № 569/9679/25,

в с т а н о в и в :

В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 03 грудня 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 03.12.2020-100001201.

Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит у розмірі 8 000,00 грн строком на 14 днів зі сплатою процентів.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі.

09 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та позивачем укладено договір факторингу №СЦ-091024-14, за яким позивачу відступлено право вимоги за кредитним договором № 03.12.2020-100001201 від 03 грудня 2020 року, боржником по якому є відповідач.

Вказує, що відповідач зобов`язання за кредитним договором від 03 грудня 2020 року належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 28 березня 2025 року утворилась заборгованість в розмірі 22080,00 гривень, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 гривень та по процентах в розмірі 14080,00 гривень.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 03.12.2020-100001201 в розмірі 22080,00 гривень та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» заборгованість за Кредитним договором № 03.12.2020-100001201 від 03 грудня 2020 року в розмірі 22 080 грн 00 коп.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Дудка І.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач проходить військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим відповідно до вимог чинного законодавства він звільняється від сплати тіла кредиту, штрафних санкцій, пені, процентів за користування кредитом.

Вказує, що повідомлення через SMS та вебсайт judiciary.gov.ua не є належним для військовослужбовця, який перебуває у військовій частині або в зоні бойових дій, а також зазначає про порушення судом загального кредитного мораторію щодо нарахування пені та штрафів за період з 24.02.2022 року по 20.065.2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Встановлено, що 03 грудня 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 03.12.2020-100001201, відповідно до якого останньому надано кредит в розмірі 8 000,00 грн на умовах строковості, платності і поворотності. Отримання коштів підтверджується копією квитанції від 03 грудня 2020 року.

Відповідно до картки субконто та довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором № 03.12.2020-100001201, заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 28 березня 2025 року становить 22080,00 гривень, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 гривень та по процентах в розмірі 14080,00 гривень.

09 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр», як клієнтом, та позивачем, як фактором, був укладений договір факторингу №СЦ-091024-14, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну продажу в сумі, передбаченій п. 3.2. цього Договору, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах передбачених цим договором. З дати відступлення права вимоги, клієнт перестає бути стороною за кредитним договором, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за кредитним договором та набуває всіх прав за ним.

Згідно переліку №1 до договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору №03.12.2020-100001201 від 03 грудня 2020 року в розмірі 22 080,00 грн.

09 жовтня 2024 року позивачем було направлено повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за договором факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року та вимогу про сплату заборгованості.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що кредитний договір між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , у тому числі заявка на укладення кредитного договору від 03.12.2020 року та підтвердження укладення кредитного договору підписані відповідачем шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Убачається, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надававши відповідачу кредитні кошти в сумі 8000,00 грн, натомість відповідач умови договору належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка відповідно до розрахунку по кредитному договору станом на 28 березня 2025 року становить 22 080,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 000,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 14 080,00 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги про наявність у відповідача статусу військовослужбовця та відповідних пільг щодо звільнення його від сплати заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування ним, то суд зазначає наступне.

Так, частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент укладення договору позики) визначено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) зробив висновок про перелік необхідних документів для доведення статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

З наявної в матеріалах справи довідки №5/114 від 10 липня 2025 року, виданою начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що відповідач з 25 лютого 2022 року перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.57).

Разом з тим, майора ОСОБА_1 було відряджено до ВЧ НОМЕР_1 з метою участі в роботі комісії оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що підтверджується посвідченням про відрядження №5/246 від 16 травня 2025 року (а.с.58).

Тобто з поданих документів вбачається, що на момент укладення кредитного договору № 03.12.2020-100001201 від 03 грудня 2020 року відповідач не набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України і на нього не розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Нарахування відсотків за кредитом були здійснені до зарахування відповідача на військову службу.

Інших доказів перебування на військовій службі та наявності статусу військовослужбовця в інші періоди часу, як то призов на військову службу, наказ про зарахування до військової частини адвокатом не надано.

Окрім того, колегія суду зазначає, що воєнний стан не передбачає звільнення від обов`язку сплати заборгованості за кредитом.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року в справі №426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) зазначив, що висновки судів про застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення цього закону стосуються виключно мобілізованих позичальників та за фактичних обставин у справі, встановлених під час неодноразового її розгляду, на спірні правовідносини не поширюються.

Суд не бере до уваги додане до апеляційної скарги посвідчення серії НОМЕР_2 , що підтверджує статус учасника бойових дій, з огляду на таке.

Надані відповідачем до апеляційної скарги додаткові докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки право апеляційного суду приймати нові докази у справ обмежено частиною третьою статті 367 ЦПК України, якою передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не навів доводів на обґрунтування причин неможливості подання долучених до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції

Посвідчення учасника бойових дій дає право на пільги відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.

Доводи щодо неналежного повідомлення діючого військовослужбовця не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються наявним в матеріалах справи супровідним листом про направлення копії ухвали про відкриття провадження на адресу ВЧ НОМЕР_3 (а.с.42).

Разом з тим, в матеріалах справи наявні заяви представника скаржника про відкладення розгляду справи, що свідчить про обізнаність відповідача щодо її розгляду (а.с.49, 54-56, 64).

Убачається, що відповідачу було відомо про день та час розгляду справи, оскільки 11 листопада 2025 року адвокат подав заяву, в якій просив розглянути справу за його та довірителя відсутності (а.с. 15).

Відповідачем не наведено належних та допустимих доводів на підтвердження того, що незабезпечення його участі у розгляді справи судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, що не може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Новий колектор» вбачається, що товариством не здійснювалося будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в Законі України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Разом з тим, доводи щодо застосування положень Закону № 3817-IX від 18.06.2024 року є безпідставними, оскільки він регулює відносини у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і пального, а тому його дія не поширюється на спірні правовідносини.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши вказані обставини та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 03.12.2020-100001201 від 03 грудня 2020 року в розмірі 22080,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 8000,00 грн та відсотками в сумі 14080,00 грн.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дудки І.О. залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2025 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 14 травня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.