Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №168/1194/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 168/1194/25 пров. № А/857/17669/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року, ухвалене суддею Хаврона О.Й. у селищі Стара Вижівка Старовижівського району Волинської області о 10:08 у справі № 168/1194/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,-

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції у Волинській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 11.12.2025 серії ЕГА №1935804 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором сектору поліцейської діяльності №3 (с.Стара Вижівка) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області старшим сержантом поліції Зубчиком А.О., а провадження у даній справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог, окрім доводів про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 183 КУпАП, також покликається на те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт скоєння адміністративного правопорушення, що свідчить про необґрунтованість притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що спірна постанова винесена поліцейським на підставі належних доказів, які в своїй сукупності підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування поданої скарги насамперед заперечує склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, оскільки відсутня завідомість неправдивості повідомлення; відсутній умисел на обман; дії були спрямовані на припинення можливого правопорушення. Наголошує, що виклик працівників поліції був здійснений з метою усунення перешкод, а саме вжиття заходів до водія мікроавтобуса «Фольксваген», який припаркував транспортний засіб в провулку з порушенням ПДР України, що утруднювало йому виїзд з подвір`я та неуможливлювало проїзд до сусудніх будинків будь-яких транспортних засобів, зокрема у випадку надзвичайної ситуації швидкої допомоги, пожежного автомобіля. Вказує на відсутність наміру дезорганізувати роботу поліцейських чи зумовити їх даремний приїзд.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою від 11.12.2025 серії ЕГА №1935804, винесеною інспектором з РППСПД №3 (сел Стара Вижівка) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області старшим сержантом поліції Зубчиком А.О., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до змісту вказаної постанови, позивач 11.12.2025 о 15.42 год., здійснив завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, а саме працівників поліції, зателефонувавши на спеціальну лінію 102, та повідомив про факт, якого не було.

Вказані дії кваліфіковано відповідачем як вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, що мало наслідком накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

ОСОБА_1 , вважаючи постанову серії від 11.12.2025 серії ЕГА №1935804 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та закриття провадження у справі.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.

Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом

В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови, серед іншого, позивач покликається на відсутність належних доказів вчинення ним правопорушення.

Натомість, згідно доводів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена 183 КУпАП, підтверджується, насамперед, оскаржуваною постановою, в якій викладено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, правильно застосовано межі санкції статті щодо притягнення особи порушника до адміністративної відповідальності. Наголошує на наданні до відзиву відео доказів, які беззаперечно підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Надаючи правову оцінку таким доводам сторін, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами відносин, що складаються у процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.

Диспозиція статті 183 КУпАП передбачає об`єктивну сторону правопорушення, яка полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає жодної необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто, для висновку про наявність в діях особи ознак правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, необхідним є встановлення факту наявності в таких діях умислу щодо свідомого неправдивого (безпідставного) виклику поліції.

При цьому, навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, за результатом перевірки якої факти не знайшли свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без встановлення умислу заявника на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України (усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.).

Стаття 183 КУпАП передбачає, що завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії не можна кваліфікувати завідомо неправдивим викликом, якщо людина: вважала права порушеними чи такими, що можуть бути порушені; розраховувала на захист прав поліцією; не має прямого умислу на вчинення правопорушення повідомляє правду та не хоче безпідставного виїзду поліції.

Слід зауважити, що на номер «102» особи звертаються не лише в ситуаціях, коли необхідна невідкладна допомога працівників поліції, або ж коли щодо особи вчинено кримінальне правопорушення, оскільки до повноважень Поліції входить, зокрема, реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Крім цього, відповідно до п. 2 Розділу ІV Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України, отримавши телефоном повідомлення про правопорушення або подію (електронне повідомлення про правопорушення або подію через систему ІПНП), оперативний черговий ТВП зобов`язаний, зокрема, за погодженням з диспетчером направити на місце вчинення правопорушення або події наряд поліції, окремих працівників, а у разі вчинення кримінального правопорушення СОГ.

Таким чином, отримавши повідомлення про події на лінію «102» відповідач на власний розсуд приймає рішення про необхідність направлення наряд поліції на місце події.

Згідно доводів позивача, 11 грудня 2025 року близько 15 години 40 хвилин він з велосипедом виходив з свого подвір`я, яке знаходиться в провулку по вул. Соборності. Перед хвірткою знаходився припаркований автомобіль марки «Фольксваген» який перешкоджав вільному виходу з подвір`я, а також безперешкодному проїзду транспортних засобів по провулку до сусідів. О 15 год. 42 хв. він зателефонував на лінію «102» та повідомив, що в провулку з порушенням Правил дорожнього руху України розташований бус «Фольксваген», зазначивши державний реєстраційний номер, який перешкоджає вільному виходу його з подвір`я та можливості руху транспортних засобів по провулку, зокрема до сусідніх будинків.

Приблизно о 15 год. 50 хв. до його подвір`я під`їхав екіпаж поліцейських, які оглянули автомобіль, між ними відбулась розмова, де позивач показував, що припаркований автомобіль перекриває вихід з подвір`я, а також перекриває рух до сусідів. Поліцейські пробули на місці близько 10 хвилин, після чого поїхали в невідомому напрямку. Будь-яких заходів, в тому числі замірів поліцейські не проводили. Чи проводилась ними відеофіксація в цей час, його не повідомляли. Приблизно через 5 хвилин до автомобіля «Фольксваген» підійшов власник і через декілька хвилин сів в автомобіль та поїхав.

О 16 годині 18 хвилин поліцейські повторно приїхали до його подвір`я (хоча він їх не викликав і на лінію 102 повторно не звертався після їх від`їзду) та поліцейський Зубчик А.О. по телефону « НОМЕР_1 » викликав на вулицю з вимогою надати паспортні дані. Після цього ним було складено безпідставну постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП. Він не пам`ятає, чи складався відносно його протокол про адміністративне правопорушення за ст.183 КУпАП чи будь-які інші документи, оскільки був схвильований внаслідок безпідставного звинувачення поліцейським у ніби-то неправдивому виклику. При винесенні постанови поліцейським, права передбачені ст. 268 КУпАП не роз`яснювались, чим порушено право на захист. Оскільки вважав, що постанова являється незаконною, то відмовився від її отримання. Крім цього, в постанові не зазначено в чому на думку поліцейського полягав незаконний виклик.

У свою чергу, ступень небезпеки цього конфлікту для осіб, які в ньому приймали участь, є суб`єктивною оцінкою особи, яка викликала поліцію та не може свідчити саме про завідомо неправдивий виклик поліції.

Враховуючи те, що стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірному випадку поліцейським такий обов`язок виконано не було, оскільки поліцейським не було надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем дій, які полягали у завідомо неправдивому виклику поліції.

Апеляційний суд наголошує на тому, що вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна підтверджуватися відповідними доказами.

В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію, свідомо знаючи, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції.

Спірна постанова не містить посилань на наявність відеодоказів, що до неї додаються.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.

Слід зазначити, що на обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, яка у даному випадку є тільки рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, втім саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Відповідно, суд за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення позбавлений можливості надавати оцінку спірним правовідносинам щодо наявності чи відсутності в діях позивача порушень статті 183 КУпАП.

Оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, тому оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Тобто в цьому випадку відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, за яке позивача притягнуто до відповідальності спірною постановою.

Під час розгляду даної справи колегія суддів звертає увагу, що відповідач у справі, як суб`єкт владних повноважень, на який покладається тягар доказування правомірності власних дій/рішень, не надав суду жодного доказу на підтвердження належного проведення перевірки обставин, що зумовлювали ОСОБА_1 звернутись за допомогою до органу поліції.

Введення в України воєнного стану не звільняє органи поліції від обов`язку під час виконання своїх завдань забезпечувати дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також сприяти їх реалізації.

Резюмуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що суд першої інстанцій не дослідив всі обставини, які містять інформацію щодо предмета спору, не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводи учасників справи та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 11.12.2025 серії ЕГА №1935804 із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до задоволених позовних вимог у розмірі 1514 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи положення статей 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року у справі №168/1194/25 - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1935804 від 11.12.2025, винесену інспектором сектору поліцейської діяльності №3 (с.Стара Вижівка) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області старшим сержантом поліції Зубчиком А.О., скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області (ЄДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп., понесені на сплату судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк