Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №120/3394/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3394/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

18 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення ГУ ПФ України в Херсонській області №025350012841 від 17.02.2025 року про відмову в призначенні пенсії. за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи".

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №025350012841 від 17.02.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка дійсно має законне право на належне пенсійне забезпечення, а подані нею документи були достатніми для вчинення пенсійним органом відповідних дій, тому відмова відповідача є протиправною. Разом з тим, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції правомірно обмежився зобов`язанням відповідача розглянути документи або вчинити дії у визначений законом спосіб, не перебираючи на себе функції пенсійного органу в тій частині, де остаточний розрахунок чи верифікація показників вимагають безпосередньої процедурної перевірки суб`єктом владних повноважень

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області звернулося з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач при розгляді заяви позивачки діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Скаржник зазначає, що визначення права на призначення чи перерахунок пенсії, а також безпосередня правова оцінка наданих документів належать до його виключної компетенції. На думку апелянта, зобов`язання пенсійного органу вчинити конкретні дії, спрямовані на врахування певних періодів чи показників, є безпідставним втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що прямо суперечить базовим принципам розподілу владних функцій та завданням адміністративного судочинства.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням категорії 4 Серії НОМЕР_1 , виданим 08.02.1995 року.

10.02.2025 позивачка звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності зазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Рішенням від 17.02.2025 № 025350012841 Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зокрема, рішення обґрунтоване тим, що підстав для призначення пенсії немає, оскільки не підтверджено період роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, провадиться у разі вибору цих осіб згідно з нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII).

В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вона станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.

Судом встановлено, що підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є те, що у позивач не підтвердила факт проживання (роботи) на в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки.

Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі №212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі №362/1209/17, від 30.08.2022 у справі №357/6372/17, від 21.09.2023 у справі №280/6884/21.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 08.02.1995, яке підтверджує той факт, що позивачка з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживала чи постійно навчалася у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з даним позовом не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що наявність у позивачки на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно має право на пільги і компенсації, встановленні Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок чорнобильської катастрофи" (категорія 4), свідчить про те, що Вінницькою обласною державною адміністрацією було вже визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років.

Таким чином, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 17.02.2025 № 025350012841 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналізуючи доводи скаржника щодо наявності у пенсійного органу виключної компетенції та дискреційних повноважень, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на пенсійне забезпечення гарантується статтею 46 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв. А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що зобов`язання пенсійного органу вчинити конкретні дії є формою втручання в його дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, є необґрунтованим. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у випадку, коли суб`єкт владних повноважень безпідставно відмовляє у реалізації права особи або приймає протиправне рішення, належним та ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Дискреційні повноваження пенсійного органу не є абсолютними і закінчуються там, де виникає обов`язок діяти чітко визначеним законом способом за наявності встановлених юридичних фактів та поданих документів.

Колегія суддів наголошує, що концепція дискреційних повноважень не може використовуватися суб`єктом владних повноважень для виправдання свавільних дій чи бездіяльності, які обмежують конституційне право громадян на належний соціальний захист. Коли право особи є очевидним, а умови для його реалізації виконані повністю, у державного органу відсутня свобода вибору поведінки, і він зобов`язаний прийняти рішення на користь заявника.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.