Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №711/6971/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6971/25

Номер провадження2/711/160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретарів судового засідання Овезової Ю.В., Дмитренка О.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Беринди Д.О.,

представника відповідача адвоката Потапенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Беринда Дар`я Олександрівна, звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд:

-визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у користування квартирою АДРЕСА_1 (вхідний №30595/25, а.с.1-9 т.1).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2025 заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.8-11 т.2).

11 серпня 2025 року представником позивача адвокатом Бериндою Д.О. засобами поштового зв`язку до суду подана заява про усунення недоліків, що зареєстрована судом 15 серпня 2025 року за вхідним №32544/25, до якої долучено уточнену позовну заяву від 11 серпня 2025 року (вхідний №32544/25, а.с.13, 14-18 т.2).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач зазначає, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, починаючи з 06 жовтня 2023 року. Проте сімейне життя сторін розпочалося з січня 2023 року, що підтверджується безліччю сумісних знімків з період з січня 2023 по жовтень 2023, сумісними витратами на сімейні потреби, придбанням майна, скріншотами листування, тощо.

Зокрема, позивач в уточненій позовній заяві зазначає про те, що в період січень-лютий 2023 року сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , а з березня 2023 року і по вересень 2023 року - сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_3 .

За період проживання однією сім`єю сторони придбали майно, яке є спільною сумісною власністю, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

На теперішній момент, як стверджує позивач, відповідач незаконно здійснив розпорядження даним майном, станом на сьогодні, ним вже складено заповіт стосовно оспорюваного майна, зареєстрований в реєстрі № 3216. У період перебування у фактичних сімейних відносинах сторони неодноразово обговорювали сумісну купівлю квартири, вивчали технічні плани, райони, спілкувались щодо ремонту, тощо.

Також позивач звертає увагу суду на те, що вона є фізичною особою-підприємцем, а відповідно і отримує дохід. Зокрема, за період з 2021 року по 2023 рік сукупний дохід від здійснення підприємницької діяльності сягнув більше ніж 2,5 мільйонів гривень, що підтверджується відповідними податковими деклараціями, копії яких долучені до позовної заяви.

Крім того позивач акцентує увагу суду на тому, що вона також багато років працювала як найманий працівник на декількох роботах, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України за формою ОК-7. Також у витратах на квартиру позивачу допомагала її мати ОСОБА_3 , яка також є фізичною особою-підприємцем, і лише за період 2021-2022 років мала дохід майже 5 мільйонів гривень.

В уточненій позовній заяві позивач зазначає про те, що відразу після придбання спірної квартири (13 квітня 2023 року) позивач розпочала активно займатися її ремонтом. Усі її кошти, заощадження, які у неї були, все було витрачено на ремонт квартири та її облаштування усім необхідним. Весь свій час, працю, знання, вміння, кошти позивач вкладала у спірну квартиру.

У цьому контексті позивач звертає увагу суду, що саме вона повністю займалася замірами, плануванням, доставками, замовленням і прийманням робіт із ремонту спірної квартири, оскільки весь цей час відповідач був у рейсах.

Підсумовуючи викладене, позивач зазначає про те, що, враховуючи встановлену Сімейним кодексом України презумпцію спільної сумісної власності, враховуючи що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки спільною участю подружжя коштами, але і працею та метою придбання, враховуючи доведеність ведення спільного господарства, наявність спільних витрат сторін, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо, позивач констатує, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, позивач, керуючись правовим висновком щодо застосування положень сімейного законодавства, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, звертає увагу суду, що питання встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення, оскільки ефективним способом захисту у конкретні категорії справ є саме визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості.

У зв`язку з цим, позивач просить суд визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на частку означеної квартири.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , то позивач в уточненій позовній заяві зазначає про те, що 10.07.2025, перебуваючи дома, де проживає з дитиною, у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , заявник була змушена викликати працівників поліції через те, що ОСОБА_2 скоїв над нею насильство, а саме: наніс порізи на руках, а також ображав словами нецензурної лайки. За наслідком вищезазначеного складено два термінових заборонних приписи стосовно кривдника. Крім того відповідач намагався позивача викинути з квартири, погрожував виселенням. Станом на день подачі позову, відповідач продовжує погрожувати позивачу незаконним виселенням її разом із неповнолітньою дитиною, про що також свідчать скріншоти листування у мережі «Телеграм».

У зв`язку з цим, позивач просить суд ухвалити рішенням, яким зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу в користуванні квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності; призначено підготовче засідання о 11 год 30 хв 09 жовтня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.31-32 т.2).

12 вересня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 поданий відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого цей учасник справи просить суд у задоволенні позову відмовити повністю (вхідний №36652, а.с.45-50 т.2).

Відзив на позовну заяву обгрунтований тим, що помилковим є твердження позивача про те, що за період спільного проживання з відповідачем, сторони придбали майно, яке є спільною сумісною власністю, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , оскільки відповідач, починаючи з 18.02.2022 до 02.11.2022, працював на морському судні «Pegasos» на посаді старшого механіка, де отримував заробітну плату сукупно в розмірі 86 247,18 доларів США. Саме означені грошові кошти, що були зароблені особисто відповідачем, на переконання відповідача, були вкладені у придбання спірної квартири.

Також відповідач, заперечуючи твердження позивача про те, що сторони у період часу з березня 2023 року до вересня 2023 року проживали спільно за адресою: АДРЕСА_2 , зазначає про те, що відповідач проживав там самостійно, а позивач лише декілька разів приїжджала до нього по їх домовленості.

Підсумовуючи викладене, відповідач констатує, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана 13 квітня 2023 року за кошти відповідача, зароблені особисто ним.

У цьому контексті, відповідач звертає увагу суду на те, що шлюб сторони уклали 06 жовтня 2023 року, а спірна квартира була придбана 13 квітня 2023 року, тобто придбання спірного об`єкту нерухомості передує події укладення між сторонами шлюбу, тому відповідач робить висновок, що спірна квартира придбана не під час перебування сторін у шлюбі, а тому є особистою власністю відповідача.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що твердження позивача про те, що саме вона оплачувала послуги працівникам, які виконували ремонтні роботи у спірній квартирі, не відповідає дійсності, оскільки відповідач протягом всього цього часу (проведення ремонтних робіт у спірній квартирі) відправляв позивачу грошові кошти на всі необхідні матеріали, оплату роботи найманим працівникам тощо.

І на сам кінець, відповідач у відзиві зазначає про те, що на сьогодні саме позивач перешкоджає відповідачу безперешкодно користуватись його ж майном, що придбано за його кошти.

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.10.2025 підготовче засідання було відкладене до 11 год 30 хв 29 жовтня 2025 року у зв`язку із замінуванням Будинку правосуддя, а також у порядку, передбаченому ч.3 ст.189 ЦПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів (а.с.119-120 т.2).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 жовтня 2025 року закрите підготовче провадження у справі № 711/6971/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності; розгляд справи по суті призначений 02 грудня 2025 року о 14 год 10 хв в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.138-139 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.12.2025 відкладений розгляд справи до 14 год 10 хв 06 січня 2026 року у зв`язку з першою неявкою в судове засідання позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Беринди Д.О. (а.с.144 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.01.2026 оголошено перерву в розгляді справи до 14 год 10 хв 04 лютого 2026 року у зв`язку із закінченням часу, запланованого для розгляду даної справи, а також необхідністю здійснення виклику свідків сторони позивача (а.с.156-157 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.02.2026 відкладений розгляд справи до 10 год 30 хв 04 березня 2026 року у зв`язку із неявкою в судове засідання свідків та необхідністю їх повторного виклику (а.с.171 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 04.03.2026 відкладений розгляд справи до 10 год 30 хв 06 квітня 2026 року у зв`язку із неявкою в судове засідання свідків та необхідністю їх повторного виклику (а.с.187 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 06.04.2026 відкладений розгляд справи до 11 год 00 хв 06 травня 2026 року (а.с.202-203 т.2).

05 травня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Бериндою Д.О. були подані додаткові пояснення, в мотивувальній частині яких представник позивача констатує, що за підрахунками позивача на придбання спірної квартири вона передала позивачу особисті грошові кошти сукупно в розмірі 22000 доларів США. Також на ремонт спірної квартири загалом позивачем було витрачено особисті кошти в розмірі 878 000 грн, а саме: 229 100 на корпусні меблі (згідно з договором № 09/08 на виконання робіт); 301 000 грн на матеріали для ремонту та електрику; 183 000 грн на техніку і готові меблі; 165 000 грн за період 2024-2025 рр на техніку, декор (кондиціонери, текстиль, дзеркала, меблі в с/в). Крім того, у період листопад-грудень 2022 року позивачем було переказано з рахунку, який належав їй як фізичній особі-підприємцю, на особистий рахунок фізичної особи кошти в загальному розмірі 635 500 грн, що підтверджується банківською довідкою, згідно якої було знято готівкою та передано відповідачу в рахунок придбання спірної квартири (вхідний №19505, а.с.209 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 06.05.2026 відкладений розгляд справи до 12 год 00 хв 08 травня 2026 року у зв`язку із заявленням представниками сторін клопотання про надання часу для підготовки до судових дебатів (а.с.220-221 т.2).

У судових засіданнях позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити згідно прохальної частини позовної заяви. Додатково повідомила суд, що із відповідачем вони почали спільно проживати із січня 2023 року до лютого 2023 року у м.Києві, а надалі переїхали у с. Благодатне Золотоніського району Черкаською області, де проживали з березня 2023 року до вересня 2023 року. Проте бажали придбати спільне житло у зв`язку з чим здійснювали пошук житла, зокрема в м.Черкаси. 13 квітня 2023 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Кошти, за які була придбана квартира АДРЕСА_1 , належали як позивачу (орієнтовно 22000 доларів США), так і відповідачу (решта коштів). Надалі відповідач, наприкінці квітня 2023 року, поїхав у рейс, а позивач розпочала проведення ремонту в означеній квартирі. Протягом квітня-вересня 2023 року сторони в телефонному режимі обговорювали ремонтні роботи у вказаній квартирі. Також позивач повідомила суд, що грошові кошти, які були передані нею відповідачу на придбання спірної квартири, - це її власні заощадження, які вона мала намір витратити на ремонт власної квартири, що придбана нею у 2021 році в м. Полтава, а також грошові кошти, що їй передала мати. Крім того позивач повідомила суд, що у ремонт спірної квартири вона вклала не тільки власні кошти, а і всю свою душу.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Беринда Д.О. в судових засіданнях позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, що викладені в мотивувальній частині уточненої позовної заяви. Просила суд позовні вимоги задовольнити. Додатково повідомила, що підтвердженням факту спільного проживання сторін у м. Києві є фотознімки, спільні витрати та спільний відпочинок, а підтвердженням означеного факту проживання в с.Благодатне є фотознімки та покази свідків. Також представник позивача звернула увагу на те, що вартість спірної квартири істотно збільшилася, зокрема внаслідок проведення ремонтних робіт. У цьому контексті представник позивача звернула увагу суду на роз`яснення Міністерства юстиції України від 15.05.2025, а також практику застосування положень ст.62 СК України, що викладені, зокрема в постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №214/6174/15-ц. Також представник позивача до закінчення судових дебатів повідомила, що докази витрат позивача на правничу допомогу будуть подані до суду в порядку і строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні, що відбулося 06.01.2026, заперечив проти задоволення позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково повідомив суд проте, що з позивачем познайомився в кінці січня 2023 року, коли вона приїхала до м. Києва. Надалі вона 2-3 рази ще приїздила до відповідача в м. Київ. Також у лютому 2023 року позивач приїздила до відповідача в с. Благодатне. У вересні 2023 року позивач переїхала з м. Полтава у с. Благодатне, а коли відповідач повернувся до України у жовтні 2023 року, то сторони уклади шлюб і в листопада 2023 року переїхали проживати до квартири АДРЕСА_1 . Крім того відповідач повідомив суд, що у період часу з лютого 2022 року до листопада 2022 року, а також з кінця квітня 2023 року до кінця вересня 2023 року він не перебував на території України з підстав працевлаштування за межами території України.

Відповідач ОСОБА_2 також повідомив суд про те, що він мав намір перерахувати грошові кошти за купівлю спірної квартири продавцю на банківський рахунок останнього. Проте, як з`ясувалося, зробити цього, станом на квітень 2023 року, неможливо, а тому він з метою накопичення грошових коштів, необхідних для придбання квартири АДРЕСА_1 , місяць знімав грошові кошти із власного валютного рахунку, з урахуванням обмежень щодо зняття валюти, які обмінював у гривню задля передачі коштів продавцю означеної квартири. У судовому засіданні відповідач заперечив щодо придбання квартири АДРЕСА_1 , зокрема за грошові кошти позивача.

І на сам кінець, відповідач повідомив суд, що, станом на день розгляду справи. Він знає позивача 30 місяців, з яких лише 9 місяців вони жили разом.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Потапенко С.В. у судових засіданнях заперечив проти задоволення позову, обгрунтовуючи тим, що грошові кошти, за які придбана квартира АДРЕСА_1 , - це кошти, які заробив виключно відповідач, працюючи на судні, тобто до спільного проживання з позивачем. Також констатував, що на придбання спірної квартири не були використані грошові кошти позивача та її матері. Крім того акцентував увагу суду на тому, що фотознімки, які долучені позивачем до позовної заяви, не підтверджується факт спільного проживання сторін та ведення ними спільного господарства, а лише підтверджують факт перебування позивача та відповідача у невизначеному місці. Водночас, перебування сторін спору на фотознімках не створює прав та обов`язків подружжя і не надає право позивачу претендувати на майно, придбане відповідачем до укладення шлюбу. Підсумовуючи викладене, представник відповідача констатував, що фактичного постійного проживання сторін у судовому засіданні не встановлено. Також представник відповідача повідомив суд про те, що твердження позивача, що саме вона оплачувала послуги працівникам, які робили ремонт у спірній квартирі, купувала будівельні матеріали тощо, є таким, що не відповідає дійсності, оскільки саме відповідач, працюючи з кінця квітня 2023 року на судні, відправляв позивачу кошти на всі необхідні матеріали, оплату роботи найманим працівникам тощо. Представник відповідача також піддав сумніву твердження позивача про те, що саме вона займалася замірами, плануванням та листуванням щодо кольорів, типу плитки і іншими діями відносно ремонту, оскільки чеки на будівельні матеріали не вказують на те, що вони були придбані в більшості своїй як позивачем, так і для їх використання під час ремонту спірної квартири, а не квартири, що була придбана позивачем у м. Полтава. У цьому контексті представник відповідача звертає увагу суду на те, що докази платоспроможності позивача, що долучені до позову, не дають підстав для твердження про те, що позивач мала будь-яку можливість брати участь у придбанні квартири та в оплаті ремонту у ній. У зв`язку з цим, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Також представник відповідача до закінчення судових дебатів повідомив, що докази витрат відповідача на правничу допомогу будуть подані до суду в порядку і строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України

08 травня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 20 хв 18 травня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію як позивача, так і представника позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова та судових дебатів, а також процесуальну позицію відповідача та його представника, що висловлені як письмово, так і під час проголошення вступного слова та судових дебатів, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 06.10.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.31 т.1).

Із договору купівлі-продажу квартири від 13.04.2023, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А.М., суд встановив, що між ОСОБА_5 , в інтересах якої діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 був укладений означений правочин, предметом якого було те, що ОСОБА_5 продає, а ОСОБА_2 купує та приймає квартиру АДРЕСА_1 (п.1.1 договору купівлі-продажу). Продаж зазначеної квартир за домовленістю сторін вчинено за 1 519 886 грн (п.2.1 договору купівлі-продажу квартири).

Зі змісту п.4.3 договору купівлі-продажу від 13.04.2023 суд встановив, що покупець ( ОСОБА_2 ) довів до відома, що на момент купівлі вказаної квартири в зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу, про що вказано в заяві, зміст якої доведено до відома продавця, яка зберігається у справах приватного нотаріуса (а.с.32-35 т.1).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №214836322833 від 25.01.2025, зі змісту якої встановив, що 21.01.2025 ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем припинено здійснення підприємницької діяльності (а.с.46 т.1).

Із податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2024 рік, що подана ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Черкаській області 06.02.2025 засобами електронного зв`язку, суд встановив, що загальна сума доходу ФОП ОСОБА_1 за звітний (податковий) період склала 236300 грн (а.с.10-11 т.1).

Із податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2021 рік, що подана ФОП ОСОБА_7 до ГУ ДПС у Полтавській області 16.02.2022 засобами електронного зв`язку, суд встановив, що загальна сума доходу ФОП ОСОБА_8 за звітний (податковий) період склала 2 051 693,68 грн (а.с.12-13 т.1).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2021 рік як додатку №1 до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, що подана ФОП ОСОБА_8 до контролюючого органу, суд встановив, що у період із січня 2021 до листопада 2021 року включно самостійно визначена ФОП ОСОБА_8 сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини, щомісяця складав 6000 грн, а у грудні 2021 року – 6500 грн (а.с.13 зворот-15 т.1).

Із відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2022 рік як додатку №1 до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, що подана ФОП ОСОБА_8 до контролюючого органу, суд встановив, що у період із січня 2022 до лютого 2022 року включно самостійно визначена ФОП ОСОБА_8 сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини, щомісяця складав 6500 грн, а з березня до грудня 2022 року – 0,00 грн (а.с.48 т.1).

Із відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2023 рік як додатку №1 до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, що подана ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу, суд встановив, що у період із січня 2023 до травня 2023 року включно самостійно визначена ФОП ОСОБА_1 сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини, щомісяця складав 0,00 грн, а з червня до грудня 2023 року – 6700 грн щомісячно (а.с.47 т.1).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію свідоцтва про народження ОСОБА_9 , що видане повторно 27.02.2024 Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зі змісту якого встановив, що батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (а.с.30 т.1).

Із податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2021 рік, що подана ФОП ОСОБА_3 до ГУ ДПС у Полтавькій області 07.02.2022 засобами електронного зв`язку, суд встановив, що загальна сума доходу ФОП ОСОБА_3 (як стверджувала позивач у судових засіданнях ОСОБА_3 є її матір`ю) за звітний (податковий) період склала 3 014 018,62 грн (а.с.16-17 т.1).

Із відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2021 рік як додатку №1 до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, що подана ФОП ОСОБА_3 до контролюючого органу, суд встановив, що у період із січня 2021 до грудня 2021 року включно самостійно визначена ФОП ОСОБА_3 сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини, щомісяця складав 6000 грн (а.с.17 зворот-19 т.1).

Крім того з податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2022 рік, що подана ФОП ОСОБА_3 до ГУ ДПС у Полтавській області 20.02.2023 засобами електронного зв`язку, суд встановив, що загальна сума доходу ФОП ОСОБА_3 за звітний (податковий) період склала 1 479 354,84 грн (а.с.20-21 т.1).

Також у судовому засіданні, що відбулося 06.04.2026, суд безпосередньо дослідив товарні чеки, замовлення покупця, товарні чеки з відповідального зберігання, рахунки-резерви з відповідального зберігання, фіскальні чеки, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру, специфікації за період у часі з 19 квітня до 11 жовтня 2023 року, що оформлені як на ім`я ОСОБА_11 , ОСОБА_12 так ОСОБА_8 , а також на ім`я фізичної особи без зазначення конкретного прізвища, ім`я та по батькові, зі змісту яких суд встановив, що в означений період у часі в різних торгівельних мережах купувалися як будівельні матеріали, так і меблі, сантехнічне обладнання, побутова техніка тощо на загальну суму понад 780 000 грн (а.с.49-72,74,78 т.1).

Із платіжних інструкцій на видачу готівки від 31.07.2023 та 01.08.2023, суд встановив, що ОСОБА_8 в м. Полтава у відділенні АТ «Акцент-Банк» отримала готівку за платіжною карткою, маска картки НОМЕР_2 , щоразу в сумі 2600 доларів США (а.с.73 т.1).

Із видаткової накладної №1 від 02.08.2023 суд встановив, що в магазині ТОВ «Алло» в м. Полтава був придбаний телевізор марки Xiaomi вартістю 12999 грн, однак означений засіб доказування не містить ім`я покупця (а.с.75 т.1).

Також у судовому засіданні суд дослідив чек №1532 від 04.10.2023 про придбання побутової техніки Bosch на загальну суму 39998 грн , однак означений засіб доказування не містить ім`я покупця (а.с.76 т.1).

Із замовлення клієнта №СМЧСГ-00270 від 03.10.2023 суд встановив, що ОСОБА_13 були придбані товари побутового вжитку у ФОП ОСОБА_14 на загальну суму 25514 грн (а.с.79 т.1).

Крім того зі скриншотів із месенджера за період з 28 квітня 2023 року до 02 лютого 2024 року зі спілкування позивача ОСОБА_1 з дизайнером інтер`єру, працівниками, що здійснювали ремонтні роботи у квартирі в будинку АДРЕСА_5 , суд встановив, що між означеними суб`єктами здійснювалося узгодження деталей інтер`єру квартири, ремонтних робіт, що підлягали виконанню в означеному об`єкті нерухомості, їх вартості, порядку оплати (готівкою чи безготівковим перерахунком), а також щодо умеблювання означеної квартири (а.с.79-137 т.1).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив фотознімки, що долучені позивачем до позовної заяви і знаходяться на а.с.138-151 т.1, та встановив, що на них зображені сторони у різні пори року та в різних місцях.

Зі скриншотів переписки між сторонами у відповідному месенджері суд встановив, що активне спілкування сторін розпочалося 26 січня 2023 року. Водночас, з аналізу спілкування сторін у месенджері суд встановив, що відповідач у цей час проживав у м. Києві (а.с.153 т.1), а позивач проживала у іншому місті, що розташоване від м. Києва щонайменше за 3,5 години дороги (а.с.157 т.1). Також із означеного спілкування сторін суд встановив, що в означений час вони спільно не проживали, що підтверджується пропозицією відповідача: «Бери доньку та переїжджайте до мене» (а.с.158 т.1), що безумовно свідчить про проживання сторін у різних містах (місцях).

Крім того у повідомлені о 22.04 год, що передує 31 січня 2023 року (а.с.161 т.1), відповідач ОСОБА_2 пише позивачу ОСОБА_1 повідомлення наступного змісту: «Якщо там є хоч якийсь шанс бути з тобою разом завжди, це наповнить мене надією та сенсом», що свідчить про те, що станом на 22.04 год дня, що передує 31 січня 2023 року, сторони не проживали разом, а лише мали спільні зустрічі.

Зі скриншотів з месенджера, що знаходяться на а.с.167-199 т.1, які долучені позивачем до позовної заяви суд встановив, що між сторонами ведеться активне узгодження ремонтних робіт в об`єкті нерухомості, зокрема щодо розміщення як санвузла, так і кухонних меблів і техніки тощо. Водночас, із означених засобів доказування суд позбавлений об`єктивної можливості встановити період у часі, коли сторони вели означену переписку, оскільки жоден зі скриншотів на а.с.167-199 т.1 не містить відповідної дати.

Із фотокарток, що розміщені на а.с.200-257 т.1, суд встановив як вид певного об`єкту нерухомості до проведення в ньому ремонтних робіт, так і його вид після їх проведення. Водночас, жодна із фотокарток не містить найменування об`єкту нерухомості.

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію термінового заборонного припису стосовно кривдника, якою є ОСОБА_1 , зі змісту якого встановив, що у липні 2025 року ОСОБА_1 вчинила протиправні дії відносно ОСОБА_2 , що викликали необхідність у встановлені термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_1 (а.с.258 т.1).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію термінового заборонного припису стосовно кривдника, яким є ОСОБА_2 , зі змісту якого встановив, що у липні 2025 року ОСОБА_2 вчинив протиправні дії відносно ОСОБА_1 , що викликали необхідність у встановлені термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_2 (а.с.259 т.1).

Із форми ОК-7 Пенсійного фонду України, що видана ОСОБА_1 , суд встановив, що у 2011 році позивач ОСОБА_1 мала річний дохід 17 329,13 грн, у 2012 році – 28274,39 грн, у 2013 році – 23312,90 грн, у 2014 році – 15834 грн, у 2015 році – 15 256 грн, у 2016 році – 26141,74 грн, у 2017 році – 38400 грн, у 2018 році – доходи відсутні, у 2019 році – 50076 грн, у 2020 році – 57784 грн, у 2021 році – 97954,99 грн, у 2022 році – 82800 грн, у січні-березні 2023 року – по 6800 грн/місяць (а.с.23-24 т.2).

Також із договору №09/08 на виконання робіт від 09.08.2023 суд встановив, що між ПП НВКФ «Диво Меблі» та ОСОБА_8 було досягнуто домовленості про виготовлення меблів на кухню, шафи в спальню та гардеробу вартістю 229 100 грн (а.с.211 т.2).

Із замовлення клієнта №ЧКЦБ-1724 від 05.08.2023, замовлення покупці № 1182 від 02.08.2023 та видаткової накладної №198 від 17.01.2024 суд встановив, що позивач здійснила замовлення меблів «Еліт» вартістю 9265 грн, столу, стільця та підп`ятника фетрового загальною вартістю 28 458 грн, а також ламінату загальною вартістю 75 967,22 грн (а.с.214-215 т.2).

Також у судовому засіданні, що відбулося 06.05.2026, суд безпосередньо дослідив інформацію по картці НОМЕР_3 , що підготовлена АТ КБ «Приватбанк», зі змісту якої встановив, що в період часу з 20.11.2022 до 23.12.2022 позивач ОСОБА_1 у банкоматах м. Полтава зняла готівкові кошти на загальну суму 635 500 грн (а.с.216 т.2).

Крім того із підтвердження, що підготовлене компанією-оператором «Мармарас Навігейшн ЛТД», що перекладене на українську мову перекладачем бюро перекладів м.Черкаси Скорицькою О.О., суд встановив, що ОСОБА_15 працював на морському судні «Peganos» на посаді старшого механіка з 18.02.2022 до 02.11.2022, отримавши на визначений ним банківський рахунок переказ в розмірі 86 247,18 доларів США, що є повним і остаточним розрахунком з виплати заробітної плати (а.с.51-52 т.2).

Із виписки про рух коштів по рахунку за період з 01.01.2023 до 31.12.2023, що підготовлена АТ «Райффайзен Банк» по рахунку НОМЕР_4 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 , суд встановив, що надходження за означений період склали 10608,51 доларів США, а витрати – 95 237,92 доларів США. Крім того з означеного засобу доказування суд встановив, що за період з 28.03.2023 до 13.04.2023 відповідач ОСОБА_2 здійснив зняття готівки в загальній сумі 22 770 доларів США (щоразу по 2530 доларів США), а в період з 14.04.2023 до 19.11.2023 - 37 950 доларів США (щоразу по 2530 доларів США) (а.с.53-58 т.2).

Крім того з виписки по картці за період з 01.02.2023 до 30.04.2023, що підготовлена АБ «Укргазбанк» щодо руху коштів по банківському рахунку № НОМЕР_5 , який відкритий на ім`я ОСОБА_2 , суд встановив, що за період з 28.03.2023 до 05.04.2023 ОСОБА_2 було отримано у касі банку грошові кошти у загальній сумі 16 700 доларів США (а.с.59-62 т.2).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив квитанції про банківські перекази, згідно яких ОСОБА_2 у період часу з травня 2023 року до червня 2025 року здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_1 на загальну суму 158 500 доларів США (а.с.68-85 т.2).

Крім того у судовому засіданні, що відбулося 06.04.2026, суд допитав свідка ОСОБА_16 , який суду показав, що він проживав у с. Благодатне Золотоніського району Черкаської області, коли познайомився із ОСОБА_17 (позивачем). Як повідомив свідок – це була весна 2023 року. Надалі він із братом працював на квартирі в мікрорайоні «Митниця» в м. Черкаси, де робили ремонт орієнтовно 3 місяці. Весь цей час за ремонтним роботами слідкувала і розраховувалася за їх виконання безпосередньо ОСОБА_18 . Походження коштів, які ОСОБА_18 передавала свідку та його брату ОСОБА_19 за виконану роботу, ОСОБА_20 не відоме. Також свідок повідомив суд, що ОСОБА_21 разом із ОСОБА_22 він бачив рідко, а саме, коли вона приїздила в с. Благодатне. Проте, як стверджує свідок, позивач у с. Благодатне постійно не жила. Крім того свідок показав суду, що йому відомо про те, що квартира, в якій він із братом робили ремонт, була придбана ОСОБА_2 до того як він став жити із ОСОБА_17 , а також за особисті кошти. За виконання ремонту у квартирі в мікрорайоні «Митниця» в м. Черкаси свідок домовлявся зі ОСОБА_13 , який повідомив йому, що оплачувати ремонтні роботи буде ОСОБА_18 .

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ().

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами 1,2 ст. 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з ч.1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз означених норм матеріального права дає підстави для висновку, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Як встановлено судом, 06 жовтня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 06.10.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.31 т.1). Водночас, квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом позову, була придбана відповідачем ОСОБА_2 13.04.2023, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А.М. (а.с.32-35 т.1).

Отже, з аналізу означених засобів доказування суд встановив, що придбання відповідачем спірної квартири мало місце до часу укладення між сторонами шлюбу, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин презумпції спільної сумісної власності подружжя на чому наполягала представник позивача як у заявах по суті справи, так і під час розгляду справи по суті.

Позивач, у мотивувальній частині позовної заяви, звертала увагу суду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, згідно якого в справах про визнання права власності на майно, набуте сторонами під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, питання встановлення факту їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.

У зв`язку з цим, з метою вирішення по суті позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частину квартири АДРЕСА_1 слід встановити той юридичний факт чи проживали сторони однією сім`єю без реєстрації шлюбу, станом на 13.04.2023, тобто станом на день придбання відповідачем спірного об`єкту нерухомості.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19 та від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 зроблено правовий висновок, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22.

Також суд звертає увагу учасників справи, що чинне законодавство наразі не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).

Згідно з ч. 1-3 ст. 12, ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Як встановлено судом, позивач у мотивувальній частині як позовної заяви, так і уточненої позовної заяви констатує, що сторони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу із січня 2023 року до жовтня 2023 року, тобто до часу укладення між ними шлюбу. Також позивача в означених заявах по суті спору зазначає про те, що у період січень-лютий 2023 року сторони проживали разом у м. Києві (квартира АДРЕСА_6 затон), а з березня по вересень 2023 року – в АДРЕСА_3 ), що підтверджується фотознімками, спільними витрати та показами свідка. Водночас, відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і під час проголошення вступного слова заперечив означений факт, повідомивши, що лише у кінці січня 2023 року сторони познайомилися; позивач 2-3 рази приїздила до відповідача в м. Київ, а також 2-3 рази позивач приїздила до відповідача в с. Благодатне у період лютий-березень 2023 року; лише з вересня 2023 року сторони почали проживати однією сім`єю спочатку в с. Благодатне, а з листопада 2023 року – в АДРЕСА_7 .

Суд, надаючи правову оцінку тим фактичним обставинам, які на переконання позивача, підтверджують юридичний факт проживання сторін однією сім`єю, починаючи із січня 2023 року і до часу укладення шлюбу, так і запереченням відповідача та його представника щодо означеного юридичного факту, дійшов такого висновку.

На підтвердження означеного юридичного факту позивачем до позову долучені фотокартки (а.с.138-151 т.1), які, як встановлено судом у судовому засіданні, що відбулося 06.04.2026, були зроблені у березні-квітні 2023 року, на яких зображені сторони у різних містах та місцях, зокрема і в м. Києві.

Також у судовому засіданні 06.04.2026 був допитаний свідок ОСОБА_16 , який суду показав, що він познайомився із позивачем у с. Благодатне, коли вона приїздила весною 2023 року до ОСОБА_2 . Проте свідок також повідомив суду, що позивач у с. Благодатне в цей час постійно не проживала.

Проте суд звертає увагу учасників справи, що показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20 (провадження № 61-10383св23), що застосовуються судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Водночас, зі скриншотів переписки між сторонами у відповідному месенджері суд встановив, що активне спілкування сторін розпочалося 26 січня 2023 року. Водночас, з аналізу спілкування сторін у месенджері суд встановив, що відповідач у цей час проживав у м. Києві (а.с.153 т.1), а позивач проживала у іншому місті, що розташоване від м. Києва щонайменше за 3,5 години дороги (а.с.157 т.1). Також із означеного спілкування сторін суд встановив, що в означений час вони спільно не проживали, що підтверджується пропозицією відповідача: «Бери доньку та переїжджайте до мене» (а.с.158 т.1), що безумовно свідчить про проживання сторін у різних містах (місцях).

Крім того у повідомлені о 22.04 год, що передує 31 січня 2023 року (а.с.161 т.1), відповідач ОСОБА_2 пише позивачу ОСОБА_1 повідомлення наступного змісту: «Якщо там є хоч якийсь шанс бути з тобою разом завжди, це наповнить мене надією та сенсом», що свідчить про те, що станом на 22.04 год дня, що передує 31 січня 2023 року, сторони не проживали разом, а лише мали спілкування за допомогою телекомунікаційних систем.

Також із спілкування сторін у месенджері за 01.02.2023 (а.с.162 т.1) суд встановив, що сторони не проживають однією сім`єю, підтвердженням чому є повідомлення наступного змісту: «Зараз ми не поруч тому це не тільки емоції. Добраніч, ОСОБА_23 . Спокійної ночі».

Крім того, з листування у месенджері за 25 лютого 2023 року, що долучене позивачем до позовної заяви, суд встановив сторони не проживають однією сім`єю, підтвердженням чому є повідомлення наступного змісту: «Ти тут? Іришка, ти там не заблукала», що вочевидь свідчить про те, що сторони мали зустрічі, але не спільне проживання сторін однією сім`єю, ведення спільного господарства тощо.

Також суд звертає увагу, що позивачем всупереч процесуальному обов`язку доказування того юридичного факту, що сторони у період січень 2023 року – 13 квітня 2023 року спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали купівлю майна для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, в якому проживали як стверджує позивач, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями як в у. Києві, так і в с. Благодатне, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, не долучено належних, допустимих і достовірних доказів означеним обставинам.

У цьому контексті, суд звертає увагу учасників справи, що позивач є матір`ю малолітньої ОСОБА_9 (а.с.30 т.1), яка станом на січень-квітень 2023 року, вочевидь відвідувала заклад загальної середньої освіти, однак доказів тому юридичному факту, що дочка позивача відвідувала такий навчальний заклад або в м. Києві, або в с. Благодатне, або в м.Черкаси, матеріали справи не містять. У судовому засіданні позивач повідомила суд, що дочка ОСОБА_24 пішла до школи в м. Черкаси лише у вересні 2023 року. Означені обставини у взаємозв`язку з долученими до позовної заяви засобами доказування свідчать про те, що сторони не проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня до лютого 2023 в м. Києві, а з лютого до 13 квітня 2023 року – в с. Благодатне.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що вона проживала разом із відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період із січня 2023 року до дня придбання ОСОБА_2 спірного об`єкту нерухомості, що мало місце 13 квітня 2023 року.

Також суд відхиляє твердження позивача та її представника, що позивач передала відповідачу 22000 доларів США для придбання 13.04.2023 квартири АДРЕСА_1 з огляду на таке.

Як встановлено судом, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено як виписку про рух коштів по рахунку за період з 01.01.2023 до 31.12.2023, що підготовлена АТ «Райффайзен Банк» по рахунку НОМЕР_4 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 , згідно якої суд встановив, що за період з 28.03.2023 до 13.04.2023 відповідач ОСОБА_2 здійснив зняття готівки в загальній сумі 22 770 доларів США (щоразу по 2530 доларів США) (а.с.53-58 т.2), а також виписку по картці за період з 01.02.2023 до 30.04.2023, що підготовлена АБ «Укргазбанк» щодо руху коштів по банківському рахунку № НОМЕР_5 , який відкритий на ім`я ОСОБА_2 , згідно якої суд встановив, що за період з 28.03.2023 до 05.04.2023 ОСОБА_2 було отримано у касі банку грошові кошти у загальній сумі 16 700 доларів США (а.с.59-62 т.2).

Таким чином, суд встановив, що з 28.03.2023 до 13.04.2023, тобто за період часу, що незначно в часі передує оформленню договору купівлі-продажу спірної квартири, відповідач ОСОБА_2 із власних банківських рахунків, відкритих у АТ «Райффайзен Банк» та АБ «Укргазбанк», зняв готівкові кошти сукупно в розмірі 39 470 доларів США.

Також судом встановлено, що вартість спірної квартири між продавцем та покупцем визначена і становила 1 519 886 грн (а.с.33 т.1).

Згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, що встановлений Національним банком України, станом на день укладення відповідачем договору купівлі-продажу, тобто станом на 13.04.2023, 1 долар США коштував 36,5686 грн (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.04.2023&period=daily). Таким чином, гривневим еквівалентом 39 470 доларів США, що були зняті з власних банківських рахунків відповідачем, станом на день придбання спірної квартири, було 1 443 362,642 грн (39 470 х 36,5686).

Водночас, факт проведення покупцем ОСОБА_2 розрахунку за придбане нерухоме майно у повному обсязі підтверджується змістом абз. 3 п.2.1 договору купівлі-продажу від 13.04.2023, згідно якого представник продавця підтвердив факт проведення розрахунку за нерухоме майно в повному обсязі, подавши приватному нотаріусу відповідну заяву, справжність підпису у якій засвідчено нотаріально.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що у п.4.3 договору купівлі-продажу ОСОБА_2 як покупець довів до відома продавця, що на момент купівлі квартири АДРЕСА_1 він у зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу.

Отже, суд встановив, що матеріали справи містять належні і допустимі докази тому юридичному факту, що відповідач, станом на 13.04.2023, не проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зокрема і з позивачем, мав достатньо грошових коштів для придбання спірного об`єкту нерухомості, заробивши за період з 18.02.2022 до 02.11.2022 понад 86000 доларів США, повністю розрахувався за придбане нерухоме майно з представником продавця, договір купівлі-продажу 13.04.2023 недійсним у встановленому законом порядку не визнаний, тому відсутні підстави для визнання спірного об`єкту нерухомості спільною сумісною власністю сторін у порядку, передбаченому ст.74 СК України.

Суд відхиляє твердження позивача ОСОБА_1 про те, що нею було передано відповідачу грошові кошти в сумі 22000 доларів США з метою придбання спірного об`єкту нерухомості з огляду на таке.

Як встановлено судом із форми ОК-7, що підготовлена Пенсійним фондом України на ім`я ОСОБА_1 , щодо отриманого останньою як працівником доходу за період з 2011 року до березня 2023 року включно, сукупний розмір доходу позивача за означений період у часі становив 459 393,71 грн без урахування сплати податків та обов`язкових платежів.

Також судом встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець, за 2021 рік отримала дохід 2 051 693,68 грн без урахування сплати податків, зборів та обов`язкових платежів. Водночас, із відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2022 рік як додатку №1 до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, що подана ФОП ОСОБА_8 до контролюючого органу, суд встановив, що у період із січня 2022 до лютого 2022 року включно самостійно визначена ФОП ОСОБА_8 сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини, щомісяця складав 6500 грн, а з березня до грудня 2022 року – 0,00 грн (а.с.48 т.1).

Крім того позивач повідомила суд, що у 2021 році вона придбала квартиру в м. Полтава.

Так, до додаткових пояснень від 05.05.2026 представник позивача долучила рух коштів по картці, маска картки № НОМЕР_3 , що оформлена на ім`я позивача ОСОБА_25 , зі змісту якої встановлено, що у період з 20.11.2022 до 23.12.2022 позивач зняла грошові кошти в сумі 635 500 грн. Саме означені грошові кошти, як пояснила позивач у судовому засіданні 06.05.2026, вона передала відповідачу з метою придбання спірного нерухомого майна.

Проте суд звертає увагу, що доказування у цивільному судочинстві не може грунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст.76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи означені норми процесуального права з призми засобів доказування, що були надані позивачем суду на підтвердження вкладення позивачем ОСОБА_1 власних грошових коштів у придбання квартири АДРЕСА_1 , суд дійшов висновок, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, з аналізу яких суд мав об`єктивну процесуальну можливість встановити юридичний факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 635 500 грн чи їх валютного еквіваленту для придбання останнім спірного нерухомого майна.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що, як встановлено в судових засідання, сторони лише наприкінці січня 2023 року почали спілкуватися та зустрічатися. У зв`язку з цим, твердження позивача про те, що зняті нею грошові кошти в сумі 635 500 грн, що мало місце у листопаді-грудні 2022 року, тобто до часу знайомства сторін, а також значного часу до моменту придбання відповідачем спірної квартири, були передані нею відповідачу для придбання спірної квартири, є такими, що грунтуються на припущеннях.

Крім того, як встановлено судом, відповідач, станом на день придбання спірного об`єкту нерухомості мав достатньо власних коштів необхідних для його придбання, а відповідно і не потребував будь-чиїх коштів, в тому числі і коштів позивача.

Що стосується твердження позивача про те, що передані нею грошові кошти відповідачу для придбання спірної квартири також отримані і від її матері ОСОБА_3 , судом відхиляються з огляду на таке.

Суд відразу звертає увагу учасників справи, що матеріали справи не містять жодного належного і допустимого засобу доказування, які б надавали можливість суду у процесуальний спосіб встановити факт як передачі матір`ю позивача грошових коштів безпосередньо позивачу у період часу, що передує придбанню відповідачем спірної квартири, так і розміру грошової суми, яку отримала позивач від матері для придбання спірного нерухомого майна.

Водночас ч.5 ст.719 ЦК України передбачено, що договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте позивачем не долучено до матеріалів справи договору дарування валютних цінностей, що був би укладений між ОСОБА_3 як дарувальником та ОСОБА_7 як обдаровуваною.

Що стосується тверджень представника позивача про те, що підставою для визнання за позивачем права власності на частину квартири АДРЕСА_1 є те, що вартість квартири суттєво збільшилася саме внаслідок спільних трудових та грошових затрат на це майно, оскільки згідно договору купівлі-продажу вартість спірно нерухомого майна складала 1 519 886 грн, а вартість означеного об`єкту нерухомості, станом на дату подання позову, уже складала 5 825 540 грн, що підтверджується висновком оцінювача, то суд зазначає

Як встановлено судом зі змісту висновку ПП «Ажіо», ймовірна ринкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 106,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 07.08.2025, з високим рівнем внутрішнього облаштування, могла б складати 5 825 540 грн, що еквівалентно 140 000 доларів США. Водночас, зі змісту означеного висновку суд встановив, що він виконаний із застосуванням порівняльного підходу, а також зі слів замовника ОСОБА_1 та наданих нею фото приміщень квартири, які не долучені до означеного висновку (а.с.21 т.2).

Частиною 1 ст. 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз означеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що втручання у право особистої приватної власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності сукупно двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Щодо першого фактору, то істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, а співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися так, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу (спільного проживання однією сім`єю), у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Другий фактор істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі (спільного проживання однією сім`єю) у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не визначає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

У іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Такі висновки щодо застосування положень ст.62 СК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Як встановлено судом з безпосередньо досліджених матеріалів цивільної справи і не заперечується учасниками, що саме позивач ОСОБА_1 організовувала ремонтні роботи у спірній квартирі, узгоджували обсяг та види робіт із їх безпосередніми виконавцями, в тому числі і зі свідком ОСОБА_16 , а також здіснювала розрахунок як за виконану роботу, так і за придбання того чи іншого будівельного матеріалу.

Проте як встановлено судом, у період часу, коли у квартирі АДРЕСА_1 , робився ремонт (з кінця квітня 2023 року до жовтня 2023 року), відповідач ОСОБА_2 не перебував на території України, оскільки працював за межами України на судні «Альфа Гама». Із долучених позивачем до матеріалів справи засобів доказування щодо отриманого нею доходу у період часу з квітня до вересня 2023 року включно, суд встановив, що сукупний дохід позивача становив 67 900 грн (а.с.24 т.2).

Водночас, як встановлено судом із документів про перерахунок грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_8 через АТ КБ «Приватбанк», за період з травня 2023 року до вересня 2023 року включно, відповідач перерахував позивачу сукупно грошові кошти в сумі 35 200 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 1 287 214,72 грн) (а.с.70,73,74,79 т.2), а саме: 30 травня 2023 року - 11 000 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 402 254,60 грн ), 28 червня 2023 року - 9200 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 336 431,12 грн ), 28 липня 2023 року – 7000 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 255 980,20 грн ), та 28 серпня 2023 року – 8000 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 292 548,80 грн).

Отже, судом встановлено, що отриманий позивачем розмір доходу за період з квітня до вересня 2023 року не надавав їй об`єктивної можливості нести витрати на придбання будівельних матеріалів, меблів тощо, товарні чеки, видаткові накладні, замовлення покупця та фіскальні чеки про придбання яких позивачем долучено до позовної заяви. Крім того матеріали справи не містять доказів розміру грошових заощаджень позивача станом на час виконання ремонтних робіт у спірній квартирі. Водночас, розмір грошових коштів, що перераховані відповідачем позивачу у період часу з травня 2023 до серпня 2023 року надавав можливість позивачу оплачувати придбання товарів, робіт, послуг згідно товарних чеків, видаткових накладних, замовлень покупця та фіскальних чеків, що містяться в матеріалах справи.

Також суд звертає увагу учасників справи, що доказів тому юридичному факту, що безпосередньо позивач виконувала ремонтно-будівельні роботи у спірному об`єкті нерухомості у зв`язку з чим його вартість істотно збільшилася внаслідок трудових затрат позивача, матеріали справи не містять

Що стосується істотного збільшення вартості спірного об`єкту нерухомості, як зазначає представник позивача у майже як 4 рази, то суд дійшов висновку, що висновок ПП «Ажіо» (а.с.21 т.2) не є належним і допустимим доказом істотного збільшення вартості квартири АДРЕСА_1 з огляду на таке.

Як встановлено судом, для встановлення юридичного факту істотного збільшення вартості спірного об`єкту нерухомості необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Проте позивач до матеріалів позовної заяви не долучила висновку будівельно-технічної експертизи, який би надав висновок про те чи мало місце істотне збільшення вартості спірного об`єкту нерухомості, а також позивач і не заявила клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи протягом всього часу розгляду справи.

Водночас, висновок ПП «Ажіо» не є висновком судової будівельно-технічної експертизи ані в розумінні ст.102 ЦПК України, ані в розумінні ст.106 того ж Кодексу. Також оцінювач ОСОБА_26 не попереджалася про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також означений висновок складений без візуального огляду спірної квартири та на підставі слів замовника ОСОБА_1 і фото приміщень, що надані останньою оцінювачу.

З огляду на викладене, суд не встановив підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.62 СК України.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача та його представника щодо обгрунтованості позовних вимог є вмотивованими, а тому такими, що підлягають врахуванню під час ухвалення судового рішення.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується доведеність позивачем належними і допустимими засобами доказування факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , станом на день придбання спірного об`єкту нерухомості, а також і істотність збільшення його вартості за рахунок спільних трудових чи грошових затрат безпосередньо позивача, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Водночас, вирішуючи по суті позовну вимогу про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає про таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

У п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено правовий висновок, згідно якого при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Як встановлено судом, метою заявленого позивачем позову є саме поділ спільного сумісного майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є ефективним способом захисту, що узгоджується з правовим висновком в означеній категорії цивільних справ, що викладений в п.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) зроблено правовий висновок, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту порушеного права, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , то суд зазначає про таке.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Права власника квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, відповідно до яких передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд дійшов висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року (п.36 заяви №7714/06 та 23654/08,) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutiс v Croatia, заява № 48778/99, пункт 25).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, що вказано у ст.76 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснено, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Як встановлено судом і не заперечується учасниками справи, позивач знялася з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 21 липня 2025 року (а.с.4 т.2), тобто позивач не є наймачем означеного житлового приміщення, а також не є його власником (співвласником) та в задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частину квартири АДРЕСА_1 судом відмовлено у зв`язку з недоведеністю та необгрунтованістю позовних вимог.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами юридичного факту порушення зі сторони відповідача права на проживання позивача в квартирі АДРЕСА_1 , ані як наймача, ані як власника (співвласника) означеного об`єкту нерухомості, тому в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання не перешкоджати позивачу у користування квартирою АДРЕСА_1 слід відмовити.

Також суд, відмовляючи в задоволенні означеної позовної вимоги, звертає увагу сторін на те, що позовна вимога про зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу у користування квартирою АДРЕСА_1 фактично є похідною позовною вимогою від основної вимоги – визнання за позивачем права власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Оскільки в задоволенні основної позовної вимоги судом позивачу відмовлено, тому і похідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Водночас ч.1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, шо Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Із дослідженої квитанцій до платіжних інструкцій на переказ готівки №194058193 від 07.08.2025 (а.с.19 т.2) суд встановив, що позивачем понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 14050 грн.

Оскільки суд позовні вимоги позивача визнав необгрунтованими і недоведеними та відмовив у їх задоволенні, тому судові витрати стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Водночас, питання розподілу витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги суд не здійснює, оскільки матеріали справи не містить доказів, перелік яких викладений у ст.137 ЦПК України. Крім того до закінчення судових дебатів представник відповідача адвокат Потапенко С.В. зробив усну заяву про те, що докази надання правничої допомоги будуть надані в порядку, передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. 719 ЦК України, ст. 3, 21, 36, 62, 74 СК України, ст.2, 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 95, 133, 141, 244, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Розподіл судових витрат, понесених позивачем, не здійснювати.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 18 травня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий: О. В. Петренко