Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №555/845/25 — Березнівський районний суд Рівненської області

Справа № 555/845/25

Номер провадження 2/555/96/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року

Березнівський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Мельничук Н. В.

при секретарі Кравчук С. Я.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката Шевчук Р.В.,

відповідача- ОСОБА_2

представника відповідача, адвоката Гаврильчика М.А.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання обов"язку відсутнім

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції заявника.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання, в обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно сповіщення про зниклого безвісти від 15.07.2024 №50/55/4-730 водій 3-го відділення взводу оперативного призначення (на автомобілях) роти оперативного призначення м.Сарни 28.09.1980 року народження, солдат ОСОБА_3 призваний на військову службу 30.12.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти за наступних обставин: під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Новоселівка Перша, Покровського району Донецької області унаслідок артилерійського обстрілу противника перестав виходити на зв`язок.

Слід зазначити, що батьки позивача перебували з 03.02.2002 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 05.08.2016 (справа №555/523/16-ц) було розірвано. Позивач же проживала разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25.07.2024 №108.

Тому до того як до ч.6 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» були внесені зміни Законом №3995-IX від 08.10.2024, право на отримання грошового забезпечення безвісти відсутнього ОСОБА_3 мала його дочка ОСОБА_1 . Відповідач же права на зазначену вище виплату не мала. Проте сторони по справі досягли усної домовленості, яку пізніше підтвердили своїми діями. Так, позивач у нотаріально посвідченій заяві від 31.07.2024 просила зарахувати належне безвісті зниклому своєму тату, грошове забезпечення та інші належні йому виплати на картковий рахунок його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У свою чергу відповідач розпискою, що була написана того ж дня, що вказана вище нотаріально посвідчена заява, тобто 31.07.2024, зобов`язалась перераховувати 50% грошового забезпечення безвісти зниклого сина, ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 . Таким чином, домовленість між сторонами по справі полягала в тому, що фактично позивач відмовляється від свого права на отримання забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 на користь відповідача, яка 50% грошового забезпечення мала би перераховувати позивачу.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2024 виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісно відсутнього ОСОБА_3 призначено здійснювати його матері ОСОБА_2 . Позивач покладаючись на родинні відносини та порядність відповідача, вважала, що вона перераховуватиме кошти добровільно, згідно умов, що були ними визначені, однак взяте на себе зобов`язання відповідач не виконує. Довідкою №20 за період з липня 2024 по березень 2025, що видана військовою частиною НОМЕР_2 , стверджується, що після вирахування усіх податків та зборів, відповідачу було виплачено грошове забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 на загальну суму 611687,67 гривень.

Відповідачем було здійснено двічі грошові перекази на картковий рахунок позивача на загальну суму 81000,13 гривень (11.09.2024 — 43000,06; 15.10.2024 — 38000,07).

У подальшому відповідач взагалі відмовилась перераховувати 50% грошового забезпечення безвісти відсутнього ОСОБА_3 , тому позивач скасувала заяву (реєстровий номер 2914) від 31.07.2024 посвідчену приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області, а також просила зарахувати належне безвісті зниклому своєму тату грошове забезпечення та інші належні йому виплати на свій картковий рахунок, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 22.01.2025.

22.01.2025 позивач звернулась до військової частини НОМЕР_2 з заявою про виплату їй грошового забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_3 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2025 виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за час безвісної відсутності, за січень місяць 2025 року солдата ОСОБА_3 , за період з 01 по 21 січня 2025 року здійснюється його матері, за період з 22 по 31 січня 2025 року рівними частинами матері та дочці.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконала взяте на себе грошове зобов`язання стороною позивача було проведено розрахунок невиплаченої суми, яка підлягає стягненню з відповідача.

Період виплати Фактично виплачено в/ч Сплачено ОСОБА_2 в рахунок виконання зобов`язання липень 0,00 0,00 серпень 0,00 0,00 вересень 119330,54 43000,06 жовтень 119330,54 38000,07листопад 139750,03 0,00 грудень 134917,96 0,00 січень 0,00 0,00 лютий 98500,00 98500,00/31=3177,41 3177,41*21=66725,61 3177,41*10=31774,1 0,00

Всього отримано ОСОБА_2 за вказаний період: 611687,67 грн. Всього отримано ОСОБА_1 : 81000,13 грн. Сума, отримана ОСОБА_2 *: 579912,32 грн. (119330,54+119330,54+134917,96+66725,61) Невиплачена сума: 208956,03 грн. (579912,32/2=289956,16-81000,13) *Сума виплати за лютий розрахована з урахуванням, що зазначена вище виплата за період з 01 по 21 січня 2025 здійснюється матері ОСОБА_2 та з 22 по 31 січня 2025 року виплата здійснюється рівними частинами матері ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_1 .

28.03.2025 позивач направила відповідачу вимогу про перерахування 50% грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 , в якій просила виконати зобов`язання шляхом здійснення одноразового платежу на суму 208 956 гривень 03 копійки, на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_3 , у семиденний строк від дня отримання вимоги, що відповідає приписам ч.2 ст.530 ЦК України.

Зазначену вимогу відповідач отримала 01.04.2025, однак вона її проігнорувала та платежу на суму 208 956 гривень 03 копійки не здійснила. Отже, взяте на себе грошове зобов`язання відповідач не виконала, як наслідок позивач не отримала того на, що розраховувала відмовляючись від грошового забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_3 на користь відповідача.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

29 квітня 2025 року заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

14 травня 2025 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 189 204 (сто вісімдесят чотири) гривні 05 копійок за невиконання грошового зобов`язання.

26 травня 2025 року до Березнівського районного суду подана зустрічна позовна заява за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки не дійсною. Позовною вимогою зустрічної позовної заяви є вимога: визнати розписку ОСОБА_2 від 31 липня 2024 року, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , не дійсною. В якій вказав, що позивач по первісному позову не надав до суду доказів, що вона у відповідності до ч. 6 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону №1486-VIII від 06.09.2016), має право на виплати, як повнолітня дитина батька, який пропав безвісті під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Новоселівка Перша, Покровського району, Донецької області. До позовної заяви долучено розписку ОСОБА_2 про те, що вона зобов`язується давати 50 % горошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 . Варто заначити, що розписка була написана Позивачем - ОСОБА_1 , обманним шляхом Позивач попросила її підписати ОСОБА_2 . Крім того, Позивач по первісному позові ввела в оману ОСОБА_2 повідомивши її, що вона також має право на виплати. Як пізніше стало відомо Позивач по первісному позові надіслала до військової частини, де проходив службу син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25 липня 2024 року, складений членами комісії Соснівської селищної ради зі слів самого позивача по первісному позові. Факти зазначені в цьому акті, що син ОСОБА_2 проживав разом, та спільно вели господарство із Позивачем по первісному позові не відповідають дійсності, оскільки до мобілізації ОСОБА_3 проживав разом із матір`ю та батьком в селі Друхів, Рівненського району, Рівненської області, що підтверджується актом обстеження господарства від 30.07.2024 року складеного комісією Старостинського округу № 5 Березнівської міської ради. Крім того, щоб ввести в оману ОСОБА_2 , Позивач по первісному позові показала ОСОБА_2 нотаріально посвідчену заяву на адресу командира військової частини НОМЕР_4 , від 31 липня 2024 року, що Позивач по первісному позові нібито відмовляється від належного грошового забезпечення, та інших належних йому виплат безвісті зниклого ОСОБА_3 , та просить зараховувати їх на картковий рахунок його матері ОСОБА_2 . Натомість 22 січня 2025 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_4 , надсилає нотаріально посвідчену заяву, відповідно до якої скасовує раніше подану заяву від 31 липня 2024 року, та просить зарахувати належне безвісті зниклому ОСОБА_3 грошове забезпечення та інші належні йому виплати на її картковий рахунок. Натомість станом на травень місяць Позивач по первісному позові не отримує будь-які грошові виплати належні пропавшому безвісті ОСОБА_3 , грошові виплати отримує ОСОБА_2 , оскільки, після того як ОСОБА_2 стало відомо про підроблений акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25 липня 2024 року, складений членами комісії Соснівської селишної ради, ОСОБА_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_4 , надіслала акт обстеження господарства від 30.07.2024 року складеного комісією Старостинського округу № 5 Березнівської міської ради. Не маючи права на грошові виплати, які належні безвісті зниклому батьку ОСОБА_3 , оскільки їй достовірно було відомо, що вона після розлучення батьків ніколи не проживала разом з батьком, ввела в оману ОСОБА_2 , написала особисто розписку, що ОСОБА_2 зобов`язується їй перераховувати на картковий рахунок 50% грошових виплат, які належать безвісті зниклому ОСОБА_3 , та дала підписати ОСОБА_2 .

04 червня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гаврильчик М.А., подав до суду клопотання про зміну предмета позову, в якому просить визнати обов`язку ОСОБА_2 за розпискою від 31.01. 2024 року, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім.

Ухвалою суду від 16.06.2025 прийнято зустрічний позов представника відповідачки, адвоката Гаврильчика М.А. про визнання розписки не дійсною та об`єднано їх в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання.

24 червня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Шевчук Р.В. подав до суду відзив на зустрічний позов, в обґрунтування якого вказав, що у заяві про зміну предмета позову сторона відповідача (позивача за зустрічним позовом) обґрунтовує визнання обов`язку ОСОБА_2 за розпискою від 31.07.2024, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім з посиланням на постанову Верховного Суду від 05.03.2025 у справі №554/11260/21. Згідно зазначеної вище постанови правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту спадкоємця, який вважає договір позики неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім. Однак до справи №555/845/25 застосувати вказану постанову Верховного Суду неможливо з огляду на таке. У справі №554/11260/21, яку розглядав Верховний Суд, ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів, вказавши, що є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, після смерті якого відкрилася спадщина, яка була прийнята спадкоємцями, в тому числі позивачем. 10 вересня 2021 року позивач дізналася шляхом ознайомлення з матеріалами справи №641/806/21 про заміну сторони виконавчого провадження №НОМЕР_1, що 26 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. за зверненням ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 490 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 23 травня 2018 року в розмірі 65 250 000,00 грн. та 1 700,00 грн. витрат на вчинення виконавчого напису. Договір позики від 23 травня 2018 року укладений та підписаний у м. Києві начебто між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого позичальник зобов`язався повернути позикодавцю кошти у строк до 20 липня 2018 року. Договір позики грошових коштів був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований в реєстрі за номером №19. Позивач вказувала, що договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року підписаний не ОСОБА_1, а іншою особою, оскільки він не перебував 23 травня 2018 року в м. Києві та підпис, що виконаний у договорі від його імені, не відповідає дійсному підпису останнього. Суд першої інстанції позов задовольнив, оскільки позивачем доведено підроблення підпису ОСОБА_1 на спірному договорі, що свідчить про відсутність волевиявлення останнього щодо взяття на себе відповідних договірних зобов`язань за таким договором, та прямо суперечить частині третій статті 203 ЦК України. Натомість апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним через недоведеність позовних вимог. Верховний Суд же вказав, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенніпозову, проте помилився щодо мотивів такої відмови та зробив висновок, щозазначений вище та був викладений стороною відповідача (позивача за зустрічним позовом) у заяві про зміну предмета позову.Даний висновок у справі №554/11260/21, що розглядалась Верховним Судом, пов`язаний з тим, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 12 листопада 2021 року №214/11-2021, проведеного Українським незалежним інститутом судових експертиз, підпис від імені «Позичальника» ОСОБА_1, зображення якого міститься у відповідній графі наданої на дослідження електрографічної копії договору позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, який укладено між «Позикодавцем» ОСОБА_2 та «Позичальником» ОСОБА_1, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т., зареєстровано в реєстрі за №19, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1. А позивач (спадкоємець померлого позичальника) позовні вимоги щодо визнання обов`язку боржника за спірним договором позики відсутнім не заявляла, за таких обставин позовна вимога про визнання недійсним договору позики, є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача. Правовідносини у справі №554/11260/21 є нерелеватними до справи №555/845/25, оскільки сторонами не заперечується волевиявлення ОСОБА_2 за розпискою від 31.07.2024, зокрема вона самостійно підписала дану розписку. Крім того, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що: «якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. В аспекті оцінки належності та ефективності обраного позивачкою способу захисту її прав, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання зобов`язань за спірним договором позики відсутніми, у тому числі і передбаченого ним третейського застереження, є цілком ефективним способом захисту прав ОСОБА_1, як спадкоємиці померлого ОСОБА_3 . Судами попередніх інстанцій правильно враховано сталу судову практику Верховного Суду щодо розгляду спорів, які виникли у зв`язку з неукладеністю правочину, та обґрунтовано зазначено про те, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним». Таким чином, вимога визнати обов`язок ОСОБА_2 за розпискою від 31.07.2024, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім не підлягає задоволенню, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності волевиявлення відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не надано, а тому правочин є вчиненим. Щодо твердження сторони відповідача (позивача за зустрічним позовом), що розписка від 31.07.2024 не є договором позики в розумінні ст.ст.1046, 1047, ЦК України, дана розписка не є правочином, який вчинено, не є договором, який укладено слід зазначити таке. Сторона позивача (відповідача за зустрічним позовом) погоджується, що зазначена вище розписка не є договором позики з врахуванням змісту розписки та положень ст.ст. 1046, 1047, однак законодавством не заборонено вчиняти правочин, наведений у розписці від 31.07.2024, тобто брати зобов`язання вчинити дію, що не пов`язана з переданням речі та подальшим обов`язком повернути її. Так, розписка від 31.07.2025 є одностороннім правочином згідно ч.3 ст.202 ЦК України. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і доодносторонніх правочинів. У постанові КЦС ВС від 21 березня 2018 року у справі №761/11589/16-ц вказано, що тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори єнепонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини внепонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд. Таким чином, зобов`язання за розпискою від 31.07.2024 є одностороннім правочином, що не заборонений законом, є таким, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, та зважаючи на свободу договору, є можливим. Отже, за наведених вище обставин відсутні підстави для визнання обов`язку ОСОБА_2 за розпискою від 31.07.2024, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шевчук Р.В. усудовому засіданні позовні вимоги підтримали просили задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просили відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гаврильчик М.А. в судовому засіданні просили відмовити в первісному позові, зустрічну позовну заяву підтримали, просили задовольнити.

ІІІ. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно сповіщення про зниклого безвісти від 15.07.2024 №50/55/4-730 водій 3-го відділення взводу оперативного призначення (на автомобілях) роти оперативного призначення м.Сарни 28.09.1980 року народження, солдат ОСОБА_3 призваний на військову службу 30.12.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти за наступний обставин: під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Новоселівка Перша, Покровського району Донецької області унаслідок артилерійського обстрілу противника перестав виходити на зв`язок.

Батьки позивача перебували з 03.02.2002 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 05.08.2016 (справа №555/523/16-ц) було розірвано. Позивач же проживала разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25.07.2024 №108.

У свою чергу відповідач розпискою, що була написана того ж дня, що вказана вище нотаріально посвідчена заява, тобто 31.07.2024, зобов`язалась перераховувати 50% грошового забезпечення безвісти зниклого сина, ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 . Таким чином, домовленість між сторонами по справі полягала в тому, що фактично позивач відмовляється від свого права на отримання забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 на користь відповідача, яка 50% грошового забезпечення мала би перераховувати позивачу.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 03.09.2024 виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісно відсутнього ОСОБА_3 призначено здійснювати його матері ОСОБА_2 .

Довідкою №20 за період з липня 2024 по березень 2025, що видана військовою частиною НОМЕР_4 , стверджується, що після вирахування усіх податків та зборів, відповідачу було виплачено грошове забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 на загальну суму 611687,67 гривень.

Відповідачем було здійснено двічі грошові перекази на картковий рахунок позивача на загальну суму 81000,13 гривень (11.09.2024 — 43000,06; 15.10.2024 — 38000,07).

22.01.2025 позивач звернулась до військової НОМЕР_5 з заявою про виплату їй грошового забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_3 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2025 виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за час безвісної відсутності, за січень місяць 2025 року солдата ОСОБА_3 , за період з 01 по 21 січня 2025 року здійснюється його матері, за період з 22 по 31 січня 2025 року рівними частинами матері та дочці.

Період виплати Фактично виплачено в/ч Сплачено ОСОБА_2 в рахунок виконання зобов`язання липень 0,00 0,00 серпень 0,00 0,00 вересень 119330,54 43000,06 жовтень 119330,54 38000,07листопад 139750,03 0,00 грудень 134917,96 0,00 січень 0,00 0,00 лютий 98500,00 98500,00/31=3177,41 3177,41*21=66725,61 3177,41*10=31774,1 0,00 Всього отримано ОСОБА_2 за вказаний період: 611687,67 грн. Всього отримано ОСОБА_1 : 81000,13 грн. Сума, отримана ОСОБА_2 *: 579912,32 грн. (119330,54+119330,54+134917,96+66725,61) Невиплачена сума: 208956,03 грн. (579912,32/2=289956,16-81000,13) *Сума виплати за лютий розрахована з урахуванням, що зазначена вище виплата за період з 01 по 21 січня 2025 здійснюється матері ОСОБА_2 та з 22 по 31 січня 2025 року виплата здійснюється рівними частинами матері ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_1 .

28.03.2025 позивач направила відповідачу вимогу про перерахування 50% грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 , в якій просила виконати зобов`язання шляхом здійснення одноразового платежу на суму 208 956 гривень 03 копійки, на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_3 , у семиденний строк від дня отримання вимоги.

Позивач по первісному позову не надала до суду доказів, що вона у відповідності до ч. 6 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону №1486-VIII від 06.09.2016), має право на виплати, як повнолітня дитина батька, який пропав безвісті під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Новоселівка Перша, Покровського району, Донецької області.

До позовної заяви долучено розписку ОСОБА_2 про те, що вона зобов`язується давати 50 % горошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 .

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування вказаних статей викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми, або речей.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність, або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Досліджуючи правову природу розписки, варто зазначити, що метою цих правовідносин були не позикові зобов`язання, позивач по первісному позові не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком (стаття 12 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Насамперед процесуальні документи, які надаються суду, є доказами на підтвердження позивних вимог, та повинні відповідати вимогам ч. 1 ст. 76 ЦПК України, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 1 – 3 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права, та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права, або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення, та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду, та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Розписка від 31.01.2024 року, яку написала ОСОБА_2 про зобов`язання в майбутньому, та яка долучена до первісної позовної заяви не є договором позики в розумінні ст. ст. 1046, 1047 ЦК України. Дана розписка не є правочином, який вчинено, не є договором, який укладено.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21 правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту позивача, який вважає договір (розписку) позики неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім.

Враховуючи, що розписка від 31.01.2024 року, яку написала ОСОБА_2 про зобов`язання в майбутньому не є будь-яким правочином передбаченим законодавством, у ОСОБА_2 не виникло обов”язків передавати грошові кошти позивачу по первісному позові ОСОБА_1 , керуючись постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21, слід в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання, відмовити , зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання обов"язку відсутнім, задовольнити, а саме визнати обов`язок ОСОБА_2 за розпискою від 31.01. 2024 року, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім.

Керуючись ст. ст. 215, 216 ЦК України , ст. ст. 4, 5, 49, 137, 193 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання, відмовити .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання обов"язку відсутнім, задовольнити.

Визнати обов`язок ОСОБА_2 за розпискою від 31.01. 2024 року, про зобов`язання передавати 50% грошового забезпечення безвісті зниклого сина ОСОБА_3 , на картковий рахунок його дочці ОСОБА_1 , відсутнім.

Апеляційну скаргу може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду до Рівненського апеляційного суду через Березнівський районний суд Рівненської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та інші учасники справи:

ПОЗИВАЧ -ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 АДРЕСА_1 Ідентифікаційний код НОМЕР_6 .

ВІДПОВІДАЧ -ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 АДРЕСА_2 Ідентифікаційний код НОМЕР_7 .

Суддя: Мельничук Н. В.