Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №440/14298/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р. Справа № 440/14298/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 19.12.25 у справі № 440/14298/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом також – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині неприйняття рішення стосовно внесення актуальної інформації до державного реєстру «Резерв+», Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») та Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (МВС) про статус ОСОБА_1 , як невійськовозобов`язаної особи, яка непридатна до військової служби на час мобілізації у період військового стану в Україні;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до державного реєстру «Резерв+», Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») та Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (МВС) актуальну інформацію про статус ОСОБА_1 , як невійськовозобов`язаної особи, яка непридатна до військової служби на час мобілізації у період військового стану в Україні.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.

В апеляційній скарзі позивач викладає обставини справи та нормативно-правове обґрунтування своїх вимог, наведені ним у позовній заяві. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не була належним чином досліджено копію довідки № 1034 від 14.06.2002, з якої слідує, що позивач не є військовозобов`язаним.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що за змістом позовної заяви позивач установив мобільний застосунок «Резерв+» (далі – «Резерв+») 24.06.2025, в якому наявні відомості, що позивач оновив дані 12.07.2024, сформований витяг 05.10.2025.

Позивачем не надані суду розширені відомості з додатку «Резерв+», а відповідачем не надані відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на виконання вимог ухвали суду першої інстанції.

Оскільки сторонами не надані відомості із реєстру - суд позбавлений можливості встановити інші обставини щодо перебування позивача на військовому обліку та відомості із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які не відповідають паперовому військово-обліковому документу, а саме - первинна дата постановлення позивача на військовий облік.

10.07.2025 позивач звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про внесення військово-облікових даних, які вказані в його військово-обліковому документі.

Відповідач надав відповідь на вказану заяву позивача листом від 14.07.2025 за №11/66 та зазначив, що у зв`язку з форс - мажорними обставинами доступ до архівних документів втрачений, тому немає можливості перевірити твердження про зняття з обліку у 2006 році. Запропоновано особисто з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з оригіналами документів для підтвердження статусу позивача.

23.07.2025 позивач повторно звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання роз`яснення, з яких підстав позивача повернуто на військовий облік, оскільки він знятий з обліку згідно з чинним законодавством та має статус "невійськовозобов`язаний" з 12.05.2006.

У переліку додатків до заяви від 23.07.2025 зазначені відомості про долучення копії паспорта, військово-облікового документа у паперовій формі (довідка замість військового квитка) із відміткою про зняття з обліку.

Також на заяву позивача від 23.07.2025 відповідач надав відповідь листом від 26.08.2025 за №11/1093 та зазначив, що в результаті пожежі, яка виникла через влучання ворожих БпЛА в будівлю ІНФОРМАЦІЯ_3 , всі документи знищено, тому неможливо підтвердити інформацію про виключення з військового обліку. Для виключення з військового обліку запропоновано особисто з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 і принести всі документи, що підтверджують виключення з обліку.

Відповідно до електронного військово-облікового документа із мобільного застосунку «Резерв+», позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про проходження військово-лікарської комісії та виключення позивача із військового обліку відсутні, тобто не відповідають даним відомостям у довідці (замість військового квитка) №1034 від 14.06.2002, в якому зазначені відмітки про зняття з військового обліку "1 гр" "12.05.2006 згідно статті 37 Закону України ВОВС та Наказу МО України №342 від 12.05.2006".

В електронному військово-обліковому документі з мобільного застосунку «Резерв+» не надані розширені відомості щодо первинної дати взяття на військовий облік позивача, з метою підтвердження обставин перебування позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 21.02.2002 та відповідності цих відомостей довідці (замість військового квитка) №1034 від 14.06.2002 та відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Довідка (замість військового квитка) №1034 від 14.06.2002 видана ІНФОРМАЦІЯ_5 , який і проставив штамп про прийняття на облік позивача.

Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його заяви про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей реєстру, які не відповідають відомостям військового квитка, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача знято з військового обліку на підставі Наказу МОУ №342, а не виключено з нього на підставі пункту 3 частини 6 статті 37, а тому відповідно пункту 2 частини 1 статті 37 Закону №2232, позивач може бути повторно взятий на військовий облік.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений, зокрема, указами Президента України від 14.03.2022 за № 133/2022 з 5 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; від 18.04.2022 за № 259/2022 з 5 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб та триває на момент розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (далі також – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами ч.7 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Абзацом 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Станом на дату проходження позивачем ВЛК 12.05.2006 було чинним Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 04.01.1994 за № 2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 29 липня 1994 року за 177/386.

У подальшому, відповідно до частини 10 статті 2 Закону №2232 та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 за № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (надалі - Положення №402).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 за №1487 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до пункту 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За приписами пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24, «законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних».

Судом установлено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 08.05.2021.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 23.07.2025 про внесення військово-облікових даних, які вказані в його військово-обліковому документі – у довідці (замість військового квитка) №1034 від 14.06.2002, в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо відомостей про виключення із військового обліку.

Так, позивач у заяві вказував, що у 2006 році був знятий з військового обліку на підставі рішення військово-лікарської комісії.

Разом з цим у матеріалах справи відсутні свідоцтво про хворобу або докази передання архіву Міністерства оборони України, Книга протоколів засідань ВЛК за 12.05.2006, картка обстеження чи медичну картка, облікова картку позивача, довідка ВЛК, що стосуються питання первинної постановки та подальшого виключення позивача із військового обліку, проходження ВЛК 12.05.2006.

Позивачем до матеріалів справи надано довідку (замість військового квитка) № 1034 від 14.06.2022, яка містить запис про те, що 12.05.2006 позивач знятий з військового обліку згідно зі ст. 37 ЗУ ВОВС та Наказу МОУ №342 від 12.05.2006.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що 12.05.2006 позивача було знято з військового обліку на підставі Наказу Міністерства оборони України № 342 від 09.06.2006, а не виключено з нього, тому він міг бути взятий (поновлений) на військовий облік.

Так, суд зазначає, що Наказ Міністерства оборони України № 342 від 09.06.2006 втратив чинність відповідно до Наказу Міністерства оборони України №24 від 15.01.2015 «Про внесення змін до Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань»

Приписами пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції станом на 08.05.2021) закріплено взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян України, які були зняті з військового обліку за рішенням Міністерства оборони України.

Позивач не надав суду доказів того, що він виключений із військового обліку і не підлягає призову та проходженню військової служби під час мобілізації на особливий період в умовах воєнного стану.

Судом обставини виключення позивача з військового обліку не встановлені.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 440/14298/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова