Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №520/32598/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р. Справа № 520/32598/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32598/25

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 115325,45 грн. (сто п`ятнадцять тисяч триста двадцять п`ять гривень 45 копійок).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що проходив службу у відповідача. На виконання судового рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум індексації грошового забезпечення лише 23.11.2025, однак не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 17.03.2025 (з моменту звільнення) до 23.11.2025 (по час повного розрахунку).

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 позов задоволено частково. Суд вийшов за межі позову.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України з приводу непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.03.2025 - 22.11.2025.

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 18.03.2025 - 22.11.2025 у сумі - 56873,11 грн (п`ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні 11 коп.) з утриманням належних податків і зборів (обов`язкових платежів).

Позов у решті вимог залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 477,85 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що публічна служба заявника була припинена - 17.03.2025, виплата боргу була проведена - 23.11.2025. Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ з 19.07.2022 оплаті підлягає період у 6 місяців, що у звичайній хронологічній послідовності обчислення течії (плину) часу складає 184 днів; сума боргу (тобто недоплати) з винагороди за службу (згідно рішення суду по справі №520/11398/25) склала - 127444,34 грн без урахування податків та зборів (165512,13 грн з урахуванням військового збору та ПДФО); розмір грошової суми, виплаченої суб`єктом владних повноважень під час звільнення заявника з публічної служби склав - 23898,06 грн + 207978,75 грн допомога при звільненні (разом 231876,81 грн); співвідношення між виплаченою грошовою сумою та сумою боргу, виплаченої після звільнення з публічної служби складає - "71,38%"; співвідношення між належною до виплати грошовою сумою та сумою боргу, виплаченої після звільнення з публічної служби складає - "41,65%"; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника дорівнює - 742,12 грн.; максимальний розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні не може перевищувати - 136550,08 грн.

Враховуючи, вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за 184 дні затримки виплати грошового забезпечення склав 136550,08 грн., тому 41,65% (недоплачена сума належної позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні у відсотковому виразі) від 136550,08 грн складає - 56873,11 грн.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині присудженої сум виплат на рівні 56873, 11 грн та прийняти постанову в частині належної позивачеві суми виплат, присудивши позивачу 115 325, 45 грн.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, на його думку, неправильно визначив період затримки розрахунку, істотну частку, безпідставно включивши до обрахунку суми податків та зборів та одноразову допомогу при звільненні, що вплинуло на розмір суми до виплати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, які належать при звільненні.

Вказує, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зазначає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, тому вимоги позивача є незаконними, безпідставними та призводять до несправедливості та створюють реальні передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

01.04.2026 від Національного університету цивільного захисту України надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №520/32598/25, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні скарги позивача. Зазначає, що з дати звільнення (17.03.2025) позивач був обізнаний про порушення свого права, а тому під час звернення до суду з позовом 15.12.2025 він пропустив встановлений законом строк звернення до суду. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби вважає безпідставними, посилаючись на п.10 розділу І, п.4 розділу ХХVII Інструкції МВС України від 20.07.2018 №623. Крім того, такі вимоги призводять до несправедливості та створюють передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України.

Відповідно до витягу з наказу ректора Національного університету цивільного захисту України від 17.03.2025 №209 головного майстер-сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , старшину навчальної пожежно-рятувальної частини, якого наказом НУЦЗ України (по особовому складу цивільного захисту) від 13.01.2025 № 38 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв`язку із скороченням штату) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з правом носіння форменого одягу, вважати таким, що справи та посаду здав, виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення 17 березня 2025 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у справі №520/11398/25 зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; індексацію грошового забезпечення із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 з 01.03.2018 по 31.12.2019 у розмірі 83817,05 грн (вісімдесят три тисячі вісімсот сімнадцять гривень 05 копійок).

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі №520/11398/25 Національний університет цивільного захисту України здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення, що підтверджується платіжною інструкцією №3193 від 21.11.2025 на суму 127444,34 грн (індексація грошового забезпечення) та нарахування на рахунки казначейства військового збору 5% (платіжна інструкція №3194 від 21.11.2025 на суму 8275,61 грн) та податку на доходи фізичних осіб (платіжна інструкція №3195 від 21.11.2025 на суму 29792,18 грн).

Згідно з довідкою про доходи позивача розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за період січень 2025 року - лютий 2025 року складав 742,12 грн (січень 2025 - 21892,50 грн, лютий 2025 - 21892,50 грн).

Вважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з урахуванням змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі №520/11398/25 встановлене право позивача при звільненні зі служби цивільного захисту на отримання індексації грошового забезпечення.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно констатував, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Досліджуючи визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів враховує наступне.

За усталеною практикою застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17 та сформований з урахуванням того, що редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.03.2025 (перший день після звільнення) до 22.11.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку) необхідно врахувати обмеження такого періоду шістьма місяцями, у силу вимог статті 117 КЗпП України, та застосувати принцип співмірності.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту – Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем звільнення позивача зі служби та всіх видів грошового забезпечення є 17.03.2025, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є січень та лютий 2025 року.

Згідно з довідкою про доходи позивача розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за період січень 2025 року - лютий 2025 року складав 742,12 грн (43785,00 грн / 59 календарних дні, з урахуванням нарахованих сум грошового забезпечення за січень 2025 року - 21892,50 грн, лютий 2025 року - 21892,50 грн).

День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 17.03.2025 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням положень статті 117 КЗпП України складає 184 календарних дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 184 днів, складає 136550,20 грн (184 (кількість календарних днів затримки розрахунку) х 742,12 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення)).

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 397388,94 грн, яка складається з: 165512,13 грн - сума індексації грошового забезпечення, нарахована на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі №520/11398/25 (з урахуванням ПДФО та військового збору); 207978,75 грн - виплачена позивачу сума вихідної допомоги при звільненні (з урахуванням військового збору) у квітні 2025 року; 23898,06 грн - виплачена позивачу сума під час звільнення зі служби (з урахуванням військового збору) у березні 2025 року.

Отже, несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення становить 41,65% (165512,13 грн х 100 / 397388,94 грн).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За таких обставин суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача (апелянта) в частині безпідставності включення в обрахунок істотності частки індексації грошового забезпечення суми виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки врахуванню підлягають всі належні позивачу суми, на які він мав право на час звільнення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, буде стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача (за період з 18.03.2025 до 17.09.2025) у розмірі 56873,11 грн (41,65% від 165512,13 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано брав до розрахунку суми, нараховані позивачу до виплати, з урахуванням всіх податків та зборів.

Доводи позивача як апелянта щодо безпідставного включення сум ПДФО та військового збору суперечать його ж позиції щодо взяття до обрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку (185 к.д. х 742,12 грн = 137292,20 грн) суми 742,12 грн як середньоденної заробітної плати, яка обчислена саме з нарахованих сум доходів ОСОБА_1 за січень-лютий 2025 року (43785,00 грн / 59 к.д.), що підтверджується архівною відомістю №1 (за січень 2025 року нараховано 43785,00 грн; перераховано в банк 41595,75 грн).

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом колегія суддів зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20, Верховний Суд дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частиною 5 статті 122 КАС України.

При цьому, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №580/2857/20 зауважив, що такий строк розпочинається з дати проведення остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, у даному випадку остаточний розрахунок з позивачем проведено 23.11.2025, при цьому позивач звернувся до суду з даним позовом 13.12.2025, що свідчить про те, що строк звернення до суду не пропущений.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі відповідача доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Національного університету цивільного захисту України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 520/32598/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов