Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №380/24187/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/24187/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати із січня 2016 року по день її фактичної виплати 24.02.2022 та з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 17.10.2025;

- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати із січня 2016 по день її фактичної виплати 24.02.2022 та з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 17.10.2025, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при нарахуванні і виплаті йому заборгованості із індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по день фактичної виплати 17.10.2025, на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21 та від 19.12.2024 у справі №380/6340/24, відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ. У зв`язку з цим позивач 29.10.2025 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату такої компенсації, проте листом від 28.11.2025 №50/14/12-115 у її проведенні було відмовлено. Вважаючи, що такою бездіяльністю порушено його право на належний соціальний захист, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке суд розцінює як відзив на позовну заяву. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200. Зазначає, що приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ застосовуються до правовідносин, які виникли під час проходження військової служби, тоді як позивач наказ №20 від 11.09.2019 про виключення зі списків особового складу не оскаржував. Окремо посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20. Просить закрити провадження у справі.

Ухвалою судді від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , з 11.09.2019 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №20 (по стройовій частині), на підставі п.«б» ч.2 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку контракту, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – з 12.09.2019.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

На виконання вказаного рішення суду 24.02.2022 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 65893,90 грн.

Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №380/6340/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.09.2019.

На виконання вказаного рішення суду 17.10.2025 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 72961,17 грн.

29.10.2025 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Листом від 28.11.2025 №50/14/12-115 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати такої компенсації.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абз.2 ч.2 ст.2 Закону №2050-III).

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін.).

За приписами ст.4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

З аналізу зазначеного правового регулювання суд констатує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

При цьому, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 24.02.2022 позивачу, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21, виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року у сумі 65893,90 грн, а 17.10.2025, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №380/6340/24, виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.09.2019 у сумі 72961,17 грн.

Беручи до уваги, що індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року та з 01.03.2018 по 11.09.2019 відповідач виплатив із затримкою, позивач має право на відповідну компенсацію.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.ч.2, 3 цієї статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вказує, що Закон №2050-ІІІ не визначає спеціальних строків для звернення до суду. Натомість, з огляду на правову природу компенсації втрати частини доходів, яка пов`язана з порушенням строків виплати грошового забезпечення (заробітної плати), до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №340/11/23 та у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував єдиний підхід до застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, відповідно до якого: правовідносини, які мали місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції, яка не обмежувала строк звернення); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), які встановлюють тримісячний строк звернення.

Питання обчислення строку звернення до суду саме у справах про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (заробітної плати) є предметом усталеної практики Верховного Суду. Так, у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №560/10053/24, від 23.04.2025 у справі №260/131/24, від 29.04.2025 у справі №420/4246/24, від 26.06.2025 у справі №120/2830/24, від 21.08.2025 у справі №600/3471/24-а, від 03.12.2025 у справі №600/214/25-а сформовано правову позицію, відповідно до якої перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів пов`язується з датою фактичної виплати позивачу нарахованого, але невиплаченого вчасно грошового забезпечення (індексації), оскільки саме з цією датою у особи виникає право на отримання такої компенсації, а в разі її невиплати у тому ж місяці – і обізнаність про порушення свого права.

Застосовуючи означені підходи при вирішенні цієї справи, суд зважає, що позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачено двома частинами: 24.02.2022 (за період з січня 2016 року по лютий 2018 року у сумі 65893,90 грн) та 17.10.2025 (за період з 01.03.2018 по 11.09.2019 у сумі 72961,17 грн). За приписом ст.4 Закону №2050-ІІІ, виплата компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відтак позивач дізнався про порушення свого права на отримання компенсації відповідно у лютому 2022 року та у жовтні 2025 року.

Станом на момент, коли позивач дізнався про порушення свого права за першою виплатою (лютий 2022 року), діяла ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Водночас станом на момент, коли позивач дізнався про порушення свого права за другою виплатою (жовтень 2025 року), діяла ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення.

До суду з даним позовом позивач звернувся 05.12.2025, тобто у межах встановленого законом строку.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20, у якості підстави для застосування місячного строку звернення, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України. Висновки, викладені у вказаній постанові, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже стосуються спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України), тоді як предметом цього спору є виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, врегульована окремим Законом №2050-ІІІ, а відтак не підлягають застосуванню.

Доводи відповідача про те, що позивач не оскаржував наказ №20 від 11.09.2019 про виключення зі списків особового складу, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки предметом позову є не правомірність виключення зі списків особового складу та проведеного при цьому розрахунку, а виплата компенсації втрати частини доходів на суми індексації грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу значно пізніше на підставі окремих рішень суду – у справах №380/12503/21 та №380/6340/24. Таким чином, право позивача на компенсацію є похідним від виконання вказаних судових рішень і не залежить від оскарження наказу про виключення зі списків особового складу.

Посилання відповідача на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, є безпідставним, оскільки така Інструкція регулює порядок виплати грошового забезпечення та допомоги при звільненні, проте не виключає та не обмежує дію Закону №2050-ІІІ у частині нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Положення Закону №2050-ІІІ є спеціальними щодо спірних правовідносин і поширюються на всі випадки порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі грошового забезпечення та сум його індексації, незалежно від того, чи виплачуються вони військовослужбовцю, який перебуває на службі, чи особі, яка вже звільнена з військової служби.

Враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.02.2022, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21, та індексації грошового забезпечення, виплаченої 17.10.2025, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №380/6340/24, не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.

Як наслідок, підлягають задоволенню також похідні вимоги про спонукання відповідача до вчинення дій з нарахування та виплати позивачу відповідної компенсації.

Аналогічний підхід до визначення способу захисту порушеного права у близьких за змістом правовідносинах застосовано Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі №360/105/24.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.02.2022, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21, та індексації грошового забезпечення, виплаченої 17.10.2025, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №380/6340/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.02.2022, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №380/12503/21, та індексації грошового забезпечення, виплаченої 17.10.2025, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №380/6340/24.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.