Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №320/62361/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м. Київ справа №320/62361/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.07.2024 року № 76251240102, прийняте Головним управлінням ДПС у м.Києві згідно до якого ОСОБА_2 нараховано суму податкового зобов`язання до сплати у розмірі 702 790,07 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є резидентом Республіки Польща, а отже, відповідно до прямих приписів ПК України, як особа нерезидент України, що отримує доходи з джерелом походження з іноземної держави - не є платником податку на доходи фізичних осіб та військового збору, та, відповідно не має їх сплачувати до бюджету України, тому дохід позивача, отриманий, як резидентом Республіки Польща, з джерелом походження на території цієї Республіки не може оподатковуватись в Україні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки переконаний, що податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим, оскільки порушення позивачем податкового законодавства є доведеними та чітко відображені в Акті камеральної перевірки, на підставі якого це повідомлення-рішення було прийняте.

Позивач із позицією відповідачів не погодився, надав відповідь на відзив, в якій, наполягав на протиправності податкового повідомлення-рішення, зокрема, на тих підставах, що встановлені в акті порушення не можуть бути визначені за результатом камеральної перевірки

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд виходить з наступного.

Позивач: ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України Серія НОМЕР_1 , виданого Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 09.11.2010; РНОКПП: НОМЕР_2 , має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; згідно відбитку у закордонному паспорті 20.02.2022 ОСОБА_1 здійснив виїзд за межі України, а саме до країни Німеччина, м. Берлін.

Пізніше, позивач прибув до Республіки Польща та з 20 червня 2022 року останній постійно проживає у будинку, в якому перебуває на речовому праві оренди, що підтверджується копією договору оренди житлового приміщення, укладеного 20.06.2023між позивачем та Дагмара Шадовяк-Вільчевська у м. Гданськ, справжність якого засвідчена Апостилем, вчиненого Нотаріальною конторою та внесеного в Реєстр піл № 10947/2024, разом із дружиною, при цьому, останньому присвоєно польський національний ідентифікаційний номер - PESEL: НОМЕР_3 (Powszechny Elektroniczny System Ewidencji Ludnosci), що підтверджується наявними матеріалами справи.

30 вересня 2022 року між Позивачем та юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Республіки Польща та здійснюючій на її території діяльність, PandaDoc Poland SP. z.o.o., укладений трудовий договір.

Так, у зв`язку із фактичним працевлаштуванням позивача у Республіці Польща, отриманням доходу та сплатою податків, зборів до польського бюджету, останній, оскільки має статус громадянина України, з метою інформування податкових органів про отримання доходу поза межами України та сплату всіх податків у Польщі, 21 квітня 2024 року, перебуваючи на території Польщі протягом більше ніж 183 календарних днів у 2022 року та весь 2023 рік (звітний період декларації) подав звітну Податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний 2023 рік.

У звітній податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний 2023 рік позивачем у п.4 декларації була вказана його податкова адреса (адреса реєстрації) у АДРЕСА_2 .

У пункті 10, підпункті 10.10 декларації зазначено сукупну суму річного доходу отриманого в Республіці Польща в розмірі 3 095 991,48 грн., як заробітної плати без вирахування податків, зборів соціальних внесків по курсу злотих до гривні станом па дату подання декларації, яка згідно квитанції №2 була прийнята 21.04.2024 та зареєстрована за № 9386033289, розмір ПДФО 557 278,47 грн, розмір військового збору 46 439,87 грн.

30 травня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі п. 20.1.4 п. 20 ст.20 розділу І Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, у порядку ст. 76 розділу ІІ ПК України проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік № 9386033289 від 21.04.2023, за висновками якої складено Акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 30.05.2024 № 57481/Ж5/26-15-24-01-02-03.

У висновках вказаного акту зазначено, що при заповненні податкової декларації платником податку порушено:

п. 167.1 ст.167 ПКУ відповідно до якого ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами;

п. 13.5 ст. 13 ПКУ для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов`язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об`єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

п.п. 170.11.4. п. 170.11 ст. 170 ПКУ сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України;

п.п.12 п.2 розділ ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №859 від 02 жовтня 2015 року (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 серпня 2023 року № 467), а саме у рядку 10.10 не вказана назву країни, з якої отримано іноземні доходи та назву валюти;

п.п.8 п.5 розділ ІІІ Інструкції, а саме у рядку 20.1 не вказана сума податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року;

п.п.9 п.5 розділ III Інструкції, а саме у рядку 20.2 вказана сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету за результатами звітного (податкового) року.

Разом з тим, у висновках Акту зазначено, що форма декларації та інструкція щодо її заповнення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859 із змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 28 серпня 2023 року № 467 є загально доступна та розміщена на інформаційних ресурсах, в тому числі на інформаційних ресурсах органів ДПС.

При цьому, відповідно до п. 47.1. ст. 47 ПКУ відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

У свою чергу, відповідальність за заниження суми податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до бюджету передбачена ст. 123 ПК України.

Копію Акту камеральної перевірки було направлено ОСОБА_3 на поштову адресу: АДРЕСА_3 , та повернуто на адресу контролюючого органу у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується матеріалами справи.

4 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи, яку, відповідно до квитанції № 2 було прийнято податковим органом того ж дня та зареєстрованої за № 9386848522.

У пункті 18 уточнюючої Декларації позивачем уточнено суму податків закордоном, на яку зменшується сума річного податкового зобов`язання у розмірі 557278,47 грн., що є еквівалентним розміру визначеного ПДФО.

На підставі означеного акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2024 № 76251240102, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 647062,22 грн., а також застосовано штрафну санкцію у сумі 55727,85 грн.

Повідомлення-рішення було направлено ОСОБА_3 на поштову адресу: АДРЕСА_3 та було отримано 27.09.2024 за довіреністю.

Як встановлено з наявних матеріалів справи, представник позивача, адвокат Сергій Свінцов звертався до контролюючого органу із адвокатським запитом щодо надання інформації та копій акту перевірки в ППР, на який ГУ ДПС листом від 12.12.2024 вих.№ 95314/6/26-15-24-01-02-11 надало пояснення щодо проведеної перевірки, на підставі якої було прийнято оскаржуване повідомлення-рішення із одночасним наданням матеріалів перевірки та оскаржуваного ППР.

Позивач із податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 22.11.2024 № 35239/6/99-00-06-0-03-06 Скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 18.07.2024 № 76251240102 - без змін.

Позивач вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням податкового законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.1. ст. 75 ПК України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути: 1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); 2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних; 3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; 4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"; 5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу; 6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; 7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу; 8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу; 9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу; 10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу; 11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти; 12) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.14 статті 141 цього Кодексу, а також своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного відповідно до підпункту 177.5.1-1 пункту 177.5 статті 177 цього Кодексу.

Разом з тим, за приписами пункту 75.1.2. ст. 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, слід зазначити, що особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Правовий аналіз викладеного дає підстави для висновку, що камеральна перевірка є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

У постанові від 16 січня 2024 року у справі № 440/2547/22 Верховний Суд зазначив, що якщо систематизувати висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки, вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій (відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК зі змінами, внесеними Законами №2628-VІІІ та № 129-ІХ).

Крім того, в зазначеній постанові Верховним Судом вказано, що якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань. Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду викладеної, зокрема, в постановах від 16 липня 2024 року у справі № 320/4281/23, від 26 червня 2024 року у справі № 320/11734/22, від 22 жовтня 2024 року у справі № 160/15502/22, камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв`язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів).

Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється. Натомість інші обставини, які впливають на своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, повинні бути предметом перевірки контролюючим органом під час здійснення іншого виду перевірок, а саме - документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

Судом встановлено, що висновки камеральної перевірки базуються виключно на інформації, зазначеної у податковій декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 , які самостійно вніс до цієї декларації, при цьому, останній не заперечує, що ним певні рядки декларації було заповнено неправильно, оскільки ОСОБА_1 не має спеціальних знань у галузі, як національного так і польського права, зокрема податкового.

Враховуючи викладене суд не вбачає з боку податкового органу порушення процедури проведення камеральної перевірки та зазначає, що така перевірка була здійснена відповідно до предмету такої перевірки.

Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності порушення з боку позивача вимог податкового законодавства суд виходить з такого.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть: фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом (п.47.1.1 ч.47.2 ст.47 ПКУ).

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п.46.5 ст.46 ПКУ та чинному на час її подання, (п.48.1 ст.48 ПКУ)

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків, (п. 48.2. ст.48 ПКУ)

Перелік обов`язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, передбачений п.п.48.3, п.48.4 ст.48 ПКУ.

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п.46.4 ст.46 ПКУ (п.48.7 ст.48 ПКУ).

Згідно з п.49.3 ст.49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

В акті камеральної перевірки вказано, що при заповненні податкової декларації платником податку порушено:

п. 167.1 ст.167 ПКУ відповідно до якого ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами;

п. 13.5 ст. 13 ПКУ для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов`язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об`єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

п.п. 170.11.4. п. 170.11 ст. 170 ПКУ сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України;

п.п.12 п.2 розділ ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №859 від 02 жовтня 2015 року (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 серпня 2023 року № 467), а саме у рядку 10.10 не вказана назву країни, з якої отримано іноземні доходи та назву валюти;

п.п.8 п.5 розділ ІІІ Інструкції, а саме у рядку 20.1 не вказана сума податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року;

п.п.9 п.5 розділ III Інструкції, а саме у рядку 20.2 вказана сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету за результатами звітного (податкового) року.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом IV ПК України, згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа- резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Підпунктом 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо, інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам (пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 ПК України.

У разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку-отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 %, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України, крім доходів, визначених пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПК України, які оподатковуються за ставкою, визначеною пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПК України, а також крім доходів, визначених пп. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПК України (пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України).

Під час отримання доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент отримання таких доходів (п.164.4 ст. 164 ПК України).

Враховуючи викладене, у разі, якщо дохід отримується фізичною особою - резидентом з джерел за межами України, то сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податків як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому фізична особа зобов`язана подати річну декларацію та сплатити податок (військовий збір) з такого доходу.

У той же час, згідно з пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 ПК України у разі, якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов`язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов`язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до положень п. 3.2 ст. 3 ПК України, якщо договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою Україні інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовую міжнародного договору.

Згідно з п. 13.4 ст. 13 ПК України суми податків та зборів за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів правилами, встановленими цим Кодексом. Для отримання права на зарахування та зборів, сплачених за межами України, платник зобов`язаний отримати в органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країн закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (п.13.5 ст. 13 ПК України).

Водночас, згідно з п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірності відомостей, зазначених у Декларації з цього податку.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Урядом України і Урядом Республіки Польща, 12.01.1993 року було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі - Конвенція).

Вказана Конвенція набула чинності для України 11.03.1994 року.

Відповідно до статті 1 Конвенції, ця Конвенція буде застосовуватись до осіб, які є резидентами одної або обох Договірних Держав.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доход і на майно вважаються усі податки, що справляються від загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних підприємством.

Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є:

a) в Україні:

(i) податок на прибуток (доходи) підприємств; і

(ii) прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства; (надалі "український податок");

b) у Польщі:

(i) прибутковий податок з юридичних осіб;

(ii) прибутковий податок з фізичних осіб;

(iii) сільськогосподарський податок.

(надалі "польський податок").

Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.

Ця Конвенції застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав. Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 «Резиденція».

При застосуванні цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться.

У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) він вважається резидентом Договірної Держави, де він має постійне житло. Якщо він має постійне житло в обох Договірних Державах, він вважається резидентом тієї Держави, де він має найбільш тісні особисті й економічні (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли Договірна Держава, в якій він має центр життєвих інтересів не може бути визначена, або коли він не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, він вважається резидентом тієї Договірної Держави, де він звичайно й проживає;

c) якщо він звичайно проживає в обох Державах або коли він звичайно не проживає в жодній з них, він вважається резидентом тієї Держави, громадянином якої він є;

d) якщо він є громадянином обох Договірних Держав або коли він не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Статтею 24 Конвенції встановлено усунення подвійного оподаткування

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України передбачений статтею 103 ПК України.

Відповідно до п.103.1 та п. 103.2 статті 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Податкові вигоди у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, передбачені міжнародним договором, не надаються стосовно відповідного виду доходу або прибутку, якщо головною або переважною метою здійснення відповідної господарської операції нерезидента з резидентом України було безпосереднє або опосередковане отримання переваг, які надаються міжнародним договором у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку. Ця норма не застосовується, якщо буде встановлено, що отримання таких переваг відповідає об`єкту та цілям міжнародного договору України. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені цим пунктом, застосовуються відповідні правила міжнародного договору.

У разі якщо отримувач доходу є нерезидентом, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, дозволяється застосування міжнародного договору України з країною, резидентом якої є відповідний бенефіціарний (фактичний) отримувач (власник) такого доходу, в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, за умови надання особі (податковому агенту) таких документів:

а) від отримувача доходу - заяви у довільній формі про відсутність у нього статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу, а також про наявність такого статусу у нерезидента, який надав документи, зазначені у підпункті "б" цього пункту;

б) від бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу - заяви у довільній формі про наявність у такого нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу та документів, які підтверджують такий статус (зокрема, але не виключно, ліцензії, договори, офіційні листи компетентних органів), а також документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Пунктом 103.4 ст. 103 ПК України встановлено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. (п. 103.5. ст. 103 ПК України).

У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації. (п. 103.6. ст. 103 ПК України).

Відповідно до п. 103.10 ст.103 ПК України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п.103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Документом, що підтверджує статус податкового резидента Польщі в розумінні Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (дата підписання: 12.01.1993; дата набуття чинності для України: 11.03.1994), є сертифікат форми CFR-1 (або іншої форми), що видається регіональним податковим органом Польщі за місцем реєстрації податкового резидента. Вказаний документ не підлягає додатковій легалізації в Україні.

Податковий ординанс (Ordynacja podatkowa) - головний нормативно-правовий акт Республіки Польща, що встановлює загальні принципи оподаткування, права та обов`язки платників податків, а також процедури адміністрування податків.

Відповідно до положень Податкового ординансу (Art. 306а. ), «Податковий орган видає довідки на вимогу особи, яка звертається за довідкою. Сертифікат видається, з метою:

1) офіційне підтвердження конкретних фактів або правового статусу вимагається законом;

2) особа звертається за отриманням довідки через свою юридичну зацікавленість в офіційному підтвердженні конкретних фактів або правового статусу.

Свідоцтво підтверджує фактичний чи юридичний статус, який існував на день його видачі.

Свідоцтво видається в межах клопотання заявника.

Свідоцтво має бути видано без невиправданої затримки, але не пізніше, ніж протягом 7 днів від дати подання заяви».

Розпорядження Міністерства фінансів Польщі від 29 грудня 2015 року «Про довідки, що видаються податковими органами», встановлює процедури та стандарти для видачі таких довідок.

У параграфі 7 Розпорядження Міністерства фінансів Польщі від 29 грудня 2015 року йдеться про сертифікати, що підтверджують статус податкового резидентства. Цей параграф визначає процедури та вимоги щодо видачі таких сертифікатів податковими органами Польщі.

Згідно з інформацією, розміщеною на вказаному офіційному сайті польського компетентного органу, у відповідній заяві на отримання Довідки, яка підтверджує резиденцію Польщі, заявник може зазначити, в якому вигляді (паперовому/електронному) і в який спосіб (на поштову/електронну адресу/за місцем видачі) він бажає отримати таку Довідку.

Таким чином, вказаний сервіс дозволяє заявнику одержати документ, яким підтверджується статус податкового резидентства Республіки Польща як в електронній формі, так і на паперовому носії.

Також, відповідно до вказаного параграфу 7 Розпорядження Міністерства фінансів, Сертифікат наданий у формі електронного документа, засвідчується захищеним електронним підписом, електронна система, перевірена за допомогою дійсного кваліфікованого сертифіката або підпису, підтвердженого профілем безпеки надійний еРUАР.

Сертифікати податкового резидентства польських юридичних осіб, видані в електронній формі, можуть бути перевірені на офіційних платформах Польщі.

Ці сертифікати мають таку ж юридичну силу, як і паперові версії, можуть бути перевірені на автентичність за допомогою відповідних електронних сервісів.

Крім того, у Польщі юридична сила електронних документів та їх еквівалентність паперовим версіям регулюється кількома законодавчими актами, основним з них є Закон від 18 вересня 2001 року «Про електронний підпис» (Ustawa о роdріcіе еlеctronicznym), який визначає правовий статус електронного підпису та його використання в електронних документах.

Згідно з цим законом, кваліфікований електронний підпис прирівнюється до власноручного підпису і надає електронному документу таку ж юридичну силу, як і паперовому документу з підписом від руки.

Також, Закон від 17 лютого 2005 року «Про інформатизацію діяльності суб`єктів, що реалізують публічні завдання» (Ustawa o informatyzacji dziaіalnoњci podmiotуw realizuj№cych zadania publiczne) регулює питання використання інформаційно- комунікаційних технологій у державному управлінні та наданні публічних послуг.

Цей закон встановлює, що електронні документи, підписані кваліфікованим електронним підписом, мають таку ж юридичну силу, як і їхні паперові аналоги.

Отже, чинним податковим законодавством Республіки Польща затверджено електронну Форму сертифікатів (довідок) податкового резидентства з накладенням електронного підпису уповноваженої особи податкової органу.

Крім того, відповідно до ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні довірчі послуги, що надаються відповідно до вимог нормативно- правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах, визнаються в Україні електронними довірчими послугами того самого виду, за умови що кваліфікований надавач електронних довірчих послуг іноземної держави відповідає вимогам цього Закону, що підтверджується центральним засвідчувальним органом (або засвідчувальним центром - у разі надання електронних довірчих послуг у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю на яких здійснює Національний банк України, а також при наданні платіжних послуг).

Враховуючи, що ОСОБА_1 направляв податкову звітність засобами електронного зв`язку, останній мав можливість й отримати необхідні документи таким чином для уникнення для себе негативних наслідків у вигляді подвійного оподаткування, яке останній вважає, має місце бути.

Проте, позивачем не враховано, що чинним законодавством визначені виключні підстави для отримання права на зарахування та зборів, сплачених за межами України, невиконання платником свого прямого обов`язку позбавляє права податкового органу вчиняти дії, направленні на зменшення податкового навантаження на платника податків, оскільки, у випадку безпідставного зменшення податкових грошових зобов`язань негативні наслідки торкнуться бюджету України.

Крім цього, суд критично ставиться до доводів позивача щодо відсутності у нього самостійного обов`язку надати довідку від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об`єкт оподаткування, враховуючи, що про необхідність надання такої довідки було зазначено в Акті камеральної перевірки, тому позивач мав можливість надати означену довідку разом із уточнюючими деклараціями та/або до суду разом із цим позовом.

Проте матеріали справи не містять доказів наявності у позивача жодного з зазначених вище документів, необхідних останньому для отримання податкової знижки, так само, як і не містять матеріали справи доказів звернення останнього до свого податкового агента або податкового органу Республіки Польща для їх отримання.

Враховуючи, що за загальним правилом, ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (пункт 167.1 статті 167 ПК України), беручи до уваги відсутність документально підтвердженого права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, та зважаючи на приписи п.п. 170.11.4. п. 170.11 ст. 170 ПК України, суд вважає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил та вимог податкового законодавства знайшли своє підтвердження у ході розгляду цієї прави, та відповідно останній правомірно дійшов висновку про наявність підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 18.07.2024 року № 76251240102, про нарахування суми податкового зобов`язання у розмірі 702 790,07 грн.

Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність своїх рішень, натомість, позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то підстави для відшкодування позивачу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 18 травня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.