Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №280/6134/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 травня 2026 року Справа № 280/6134/25 СН/280/8/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом - ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

ІНФОРМАЦІЯ_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та виплати грошового забезпечення (в тому числі додаткової грошової винагороди) зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 за його заявою від 23 січня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 50% сум грошового забезпечення (в тому числі додаткової грошової винагороди) зниклого безвісті ОСОБА_3 починаючи з 23.01.2023 року по дату виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ним було подано заяву командиру військової частини НОМЕР_2 , в якій він просив здійснювати йому виплати грошового забезпечення належні безвісті відсутньому синові та перераховувати на банківський особовий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Зазначає, що ніяких виплат позивач не отримував. Зазначає також, що у кінці 2023 року позивачу стали надходити виплати, однак не в повному обсязі і не регулярно. Стверджує, що той факт, що відповідачу іншою військовою частиною не була передана дана заява, а також, що виплати відбувались матері військовослужбовця в розмірі 100%, не є підставою для невиплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти сина. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6134/25. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Військова частина НОМЕР_1 заперечила проти позову з підстав викладених у відзиві. Заперечує проти задоволення позову.

Ухвалою суду від 14.08.2025 залучено до участі у справі № 280/6134/25 в якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 . Залучено до участі в справі №280/6134/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 10.10.2025 провадження у справі № 280/6134/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - закрито.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2025 в адміністративній справі № 280/6134/25 - скасовано.

Справу № 280/6134/25 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

19.03.2026 матеріали адміністративної справи № 280/6134/25 повернулись до Запорізького окружного адміністративного суду (вх. № 14631).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 справу передано для продовження розгляду головуючому судді Сацькому Р.В.

24.03.2026 ухвалою продовжено розгляд адміністративної справи № 280/6134/25 .

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком ОСОБА_3 , стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини, який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 11.12.2022 зник безвісти.

ОСОБА_3 , був зарахований зі статусом «зниклий безвісти» у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 лише 01.11.2024 року, після розформування військової частини НОМЕР_2 на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 17.09.2024 року № 321/90/дск.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 334/9147/24 ОСОБА_3 оголошено померлим з дня вірогідної смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як ствержує сам позивач та свідчать матеріали справи, виплата грошового забезпечення ОСОБА_3 здійснювалася матері військовослужбовця , а з 01.11.2024 у розмірі 50% матері військовослужбовця ОСОБА_2 та 50% батькові військовослужбовця ОСОБА_1 , зв`язку з надходженням заяви позивача від 20.11.2024.

Виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти солдата ОСОБА_3 здійснювались відповідачем 1 по 07.01.2025 (по день внесення інформації про смерть до Державного реєстру актів цивільного стану громадян). При цьому, як покликається відповідач 1 остаточний розрахунок за січень 2025 року було здійснено в березні 2025 року, а саме: за грудень 2024 року та січень 2025 року виплачено позивачу 74 423,37 грн; за листопад 2024 року виплачено позивачу 61 748,42 грн.

Крім того, відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за січень 2024 - грудень 2025 від 11.08.2025 року № 1843/17711 та довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за вересень 2023 року - грудень 2023 року від 11.08.2025 року № 1843/17710, то за період з 01.09.2023 по 30.11.2024 року військовою частиною НОМЕР_2 були здійсненні виплати всього належного зниклому безвісти ОСОБА_3 грошового забезпечення його матері - ОСОБА_2 : за вересень 2023 року - листопад 2023 року їй виплатили 499 046,55 грн, а за грудень 2023 року - листопад 2024 року - 1 414 894,92 грн.

Позивач вважає дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти сина ОСОБА_3 за заявою від 23.01.2023 року неправомірними.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції станом на час зникнення безвісти чоловіка позивача) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 (далі - Закон № 3995-ІХ) щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (введено в дію 01.02.2025) пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції:

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

На виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 № 449, якою внесено зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.

Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку № 884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Приписами п.5 Порядку № 884 встановлено, що виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо, зокрема, військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.

Пунктом 6 Порядку №884, серед іншого, визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

З преамбули Закону № 3995-ІХ вбачається, що він прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Водночас, родичі та сім`я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Положення Закону № 3995-ІХ в першу чергу покликані захистити права військовослужбовців, оскільки саме їм безпосередньо належить їх грошове забезпечення.

Поряд із тим, починаючи із 01.02.2025 вступив у силу Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024, який обмежує вищевказані виплати, які отримувала позивач.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 3995-ІХ та п.6 Порядку № 889, позивач, у зв`язку з відсутністю особистого розпорядження її чоловіка, має право на виплату грошового забезпечення нарівні із законними представниками малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітьми з числа осіб з інвалідністю з дитинства та батьками військовослужбовця, в разі їх наявності, у рівних частках, яке в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

При цьому, суд враховує, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігається 50 відсотків його грошового забезпечення у разі відсутності особистого розпорядження, покликано не на звуження змісту та обсягу прав і свобод позивача - законного представника малолітніх дітей зниклого безвісти військовослужбовця, а на збереження прав самого військовослужбовця, тобто відбулася лише зміна механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини.

Аналізуючи вищезазначені норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, суд дійшов висновку, що у позивача, як дружини зниклого безвісті військовослужбовця, було наявне право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті чоловіка військовослужбовця, у тому числі починаючи із лютого 2025 року на підставі нової редакції Закону №2011-ХІІ у редакції Закону № 3995-ІХ.

За наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення, за положеннями пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII до змін, внесених Законом № 3995-ІХ, які на теперішній час є нечинними, оскільки на момент звернення до суду та виникнення спірних правовідносин, а саме: припинення виплати грошового забезпечення вже були чинними норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Щодо повідомлених суду обставин відсутності факту передання до Військової частини НОМЕР_1 заяви та інших документів з приводу виплати грошового забезпечення, суд зазначає, що у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Згідно з висновком ЄСПЛ державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Враховуючи положення статті 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Як зазначено у листі військової частини НОМЕР_1 , що після ліквідації військової частини НОМЕР_2 , у комплекті документів, переданих з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 була відсутня заява позивача, щодо виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісті ОСОБА_3 . Тому виплата відбувалась матері зазначеного військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 100%.

Оскільки в матеріалах справи міститься лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.01.2023 №с/359/1, що позивач та ОСОБА_2 звернулись з заявою 23.01.2023 про здійснення виплати грошового забезпечення належні безвісті відсутньому синові ОСОБА_3 . Даний лист було направлено командиру ВЧ НОМЕР_2 .

Отже позивач вчинив всі належні дії, щодо нарахування йому 50% грошового забезпечення зниклого безвісті сина, а відповідач своїми діями порушив права позивача, щодо неналежної виплати грошового забезпечення, оскільки позивач не знав і не міг знати, що після ліквідації військової частини НОМЕР_2 було передано не повний пакет документів до військової частини НОМЕР_1 .

За таких обставин, суд вважає, належним зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити з 23.01.2023 щомісячне грошове забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_3 , по дату виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 13 ч. 1, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовом - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та виплати грошового забезпечення (в тому числі додаткової грошової винагороди) зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 за його заявою від 23 січня 2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 50% сум грошового забезпечення (в тому числі додаткової грошової винагороди) зниклого безвісті ОСОБА_3 починаючи з 23.01.2023 по дату виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 18.05.2026.

Суддя Р.В.Сацький