Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №280/812/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 травня 2026 року Справа № 280/812/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сацького Р.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом - ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.01.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «Б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/7139/В від 31.10.2025;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та звільнити з військової служби відповідно до підпункту «Б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/7139/В від 31.10.2025;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу в в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив оцінювання повсякденного функціонування особи в КНП «ЗОКЛ» ЗОР 23.10.2025 року. та згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025 Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (копія витягу з рішення експертної команди додається, оригінал є в наявності у Позивача). Рішенням експертної команди ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності строком до 02.11.2026 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було видано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/7139/В від 31.10.2025 року з печаткою для довідок (копія додається до позову, оригінал є в наявності у Позивача). Позивач подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 на звільнення по команді з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025. Так як відповідач повідомив позивачу про результати розгляду поданого ним рапорту та протиправно вимагає надати оригінал витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025 або завірену належним чином копію з гербовою печаткою, то не розпочав процедуру звільнення позивача з військової служби, а отже Позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права на звільнення.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.02.2026 надійшов відзив на позовну заяву. Позивач в позовній заяві обґрунтовує протиправну бездіяльність Відповідача тим, що подав рапорт на звільнення з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з інвалідністю ІІІ групи, посилаючись на витяг з рішення експертної команди № 244/25/7139/В від 31.10.2025 року. Водночас до матеріалів справи не долучено жодних належних доказів, які б підтверджували сам факт подання такого рапорту в паперовій або електронній формі. Також у позовній заяві відсутні відомості про конкретну дату подання рапорту, про кількість поданих рапортів, про спосіб їх направлення, а також будь-які документи, що могли б засвідчити вручення чи надсилання рапорту адресату (відмітка про прийняття, реєстраційний номер вхідної кореспонденції, поштовий ідентифікатор, підтвердження отримання тощо). У Відповідача в свою чергу не має в своєму розпорядженні жодних відомостей чи доказів того, що Позивач направляв рапорт про звільнення у встановленому порядку, через що у нього не виникає юридичного обов`язку здійснювати дії з оформлення звільнення Позивача до розгляду такого рапорту. Відповідь військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2026 № 2571/361 на адвокатьский запит від 22.12.2025 року не містить жодної інформації про надходження чи розгляд будь-якого рапорту від Позивача. У відповіді надано загальні роз`яснення щодо вимог до оформлення медичних документів відповідно до чинного законодавства. Таким чином, надана Відповідачем відповідь має виключно консультативно-інформаційний характер і стосувався загальної можливості звільнення за наявності відповідних документів, а не підтвердження факту подання, розгляду або відмови у розгляді рапорту у встановленому порядку. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову.

19.02.2026 надійшла відповідь на відзив. Так, представник позивача зазначив, Позивач подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 на звільнення по команді з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025. Також разом з відповіддю на відзив додається копія рапорту поданого по команді Позивачем повторно вже в лютому 2026 року, але число на рапорті на вимогу Відповідача, а саме юриста військової частини НОМЕР_1 не ставиться. Даний рапорт підписано Позивачем та його безпосереднім командиром і направлено на погодження до відповідача. Позивач просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу в в/ч НОМЕР_1 .

Рішенням експертної команди ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності строком до 02.11.2026 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було видано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/7139/В від 31.10.2025 року.

ОСОБА_1 було подано рапорт на звільнення з військової служби до командування військової частини НОМЕР_1 .

22.12.2025 представник Позивача адвокат Шокарєва А.В. зробила адвокатський запит до Відповідача яким просила надати наступну інформацію, а саме: щодо стану розгляду рапорту на звільнення з військової служби військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надати інформацію щодо можливості звільнення з військової служби військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08.01.2026 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь № 2571/361 на адвокатський запит стосовно того, що медичний заклад має ставити гербову печатку на документи які створює, а саме у відповідності до вимог п.п. 2 п. 21 вимог Постанови КМУ № 1338 від 15.11.2024 медичні документи в електронній формі (у тому числі у вигляді скан-копій оригіналів документів) повинні містити інформацію про повне найменування закладу охорони здоров`я та його код згідно з ЄДРПОУ, дату видачі документа, прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) пацієнта, дату народження пацієнта, діагноз або описові характеристики стану систем чи органів, чи біологічних матеріалів (за необхідності), а також прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) та посаду відповідальної особи закладу охорони здоров`я, яка сформувала (надала) такий документ, бути засвідченими її власноручним підписом та особистою печаткою і печаткою закладу охорони здоров`я (за наявності) для відсканованих документів або мати електронне позначення часу вивантаження документа з електронної медичної інформаційної системи - для записів, які внесені до електронної системи охорони здоров`я.

Позивач подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 на звільнення по команді з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025

. Так як відповідач повідомив позивачу про результати розгляду поданого ним рапорту та протиправно вимагає надати оригінал витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025 або завірену належним чином копію з гербовою печаткою, то не розпочав процедуру звільнення позивача з військової служби, а отже Позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права на звільнення.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов`язок від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до підпункту б пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорта від 10.10.2025) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, то пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:

за підставами, передбаченими пунктами г-е, и частини третьої, підпунктами а, д, є, ж пункту 1, підпунктами в, з пункту 2 частини четвертої, підпунктами д, е, и-о, р, с пункту 1, підпунктами д, е, з-м, р, с пункту 2, підпунктами а, в, е, з пункту 3 частини п`ятої, підпунктами д-к пункту 1, підпунктами ґ-и, й, к пункту 2, підпунктами а, б, в, д, ж пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, якщо звільнення відбувається за ініціативою командування;

за підставами, передбаченими пунктами б, в, д, є частини третьої, підпунктами г, е, є пункту 1, підпунктами б, г, д, е пункту 2 частини четвертої, підпунктами а-в, ґ, к, р пункту 1, підпунктами а-в, ґ, й, к, п, р пункту 2, підпунктами а, б, г, д пункту 3 частини п`ятої, підпунктами а-в, ґ, й пункту 1, підпунктами а, б, г, і, й пункту 2, підпунктами а, б, г, ґ пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України встановлено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Так, пунктом 3 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби додатку 19 до Інструкції визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою первинної облікової документації № 157/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1509/21821, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту б пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту б пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - за наявності інвалідності); копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом б пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, за наявності у них інвалідності. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорта по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Як встановлено судом позивач подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 на звільнення по команді з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025.

У цій справі суд встановив, що правом звільнення позивача з військової служби наділений командир Військової частини НОМЕР_1 . Так, рапорт позивача з доданими документами отримано командиром Військової частини НОМЕР_1 , до повноважень якого віднесено вирішення питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Вище суд зазначив свої висновки з приводу застосування положень Статуту ЗСУ, відповідно до яких подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. У випадку ж відмови клопотати, на переконання суду, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті. Отже, рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Вказане також узгоджується з положенням пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України про те, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби з підстав, серед яких передбачена підпунктом б пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (далі - Інструкція № 40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція № 735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції № 735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Отже, згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що волевиявлення військовослужбовця, який бажає звільнитися з військової служби, викладається лише у формі рапорта, який є допустимим доказом в підтвердження бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби.

Водночас звернення громадян розглядається за окремим порядком, визначеним Інструкцією № 735.

Суд погоджується з тим, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням № 1153/2008, Інструкцією про організацію виконання цього Положення. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.

Відповідно до пункту 3.10.2 Інструкції № 40, документи, розглянуті керівництвом військової частини (установи) повертаються з відповідною резолюцією до служби діловодства, що здійснює передачу документів на виконання.

Згідно з пунктом 32.2.14 Інструкції № 40, резолюція є основною формою реалізації управлінських доручень, яка передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи.

Пунктом 2 Розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, визначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Надаючи оцінку наявності підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, за станом здоров`я, зокрема, за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), на підставі положень абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, слід зазначити таке.

Обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за станом здоров`я у цьому випадку є:

- наявність інвалідності;

- не бажання продовжувати військову службу.

Позивач у лютому 2026 року подав на ім`я Командира мінометної батареї 2 механіхованого батальйлгу рапорт, в якому просив клопотання перед вищим командуванням щодо звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи. У вказаному рапортів повідомив про не бажання проходження служби.

На засвідчення наявності підстав для звільнення з військової служби позивач до коментованого рапорту долучив, зокрема, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року за №875-XII (надалі по тексту також Закон №875-XII).

Відповідно до статті 2 Закону №875-XII особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Приписами статті 3 Закону №875-XII передбачено, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 10 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" від 15 листопада 2024 року за № 1338 особі, що визнається особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється одна з таких груп інвалідності: перша (I), яка поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особами з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді; друга (II); третя (III).

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025 встановлено ІІІ групу інвалідності строком до 02.11.2026.

Станом на дату подання рапорту, набув статусу особи з інвалідністю ІІІ групи, а також у поданому рапорті повідомив про відсутність бажання подальшого проходження служби, а відтак мав підстави для звільнення з військової служби на підставі положень абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Окремо слід зазначити, що положення абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, не визначають яка саме група інвалідності повинна бути встановлена особі задля звільнення з військової служби за вказаною підставою.

На переконання суду, долученого позивачем до рапорту витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025, було достатньо для прийняття рішення про звільнення з військової служби позивача, за умови не бажання продовжувати військову службу.

Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

Як уже зазначалось судом, кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто, відтак, з огляду на відсутність доказів прийняття рішення за поданим рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (вирішення рапорту по суті), або доказів повідомлення позивача про причини неможливості розгляду рапорту у встановлений законодавством термін, викладене свідчить про допущення ВЧ НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача , яка порушує його законні права та інтереси.

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі не виконання відповідачем при розгляді заяви позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «Б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7139/В від 31.10.2025.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі не виконання відповідачем при розгляді заяви позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші сформовані позовні вимоги та їх формулювання, на переконання суду, поглинаються (враховуються) при вирішенні даного спору, за сформованими вище висновками і вирішення спору по суті.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає, що позтивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

З огляду на не понесення позивачем судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «Б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/7139/В від 31.10.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 18.05.2026.

Суддя Р.В.Сацький