Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №280/1987/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року Справа № 280/1987/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНКОПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2020 року по 27.02.2026 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНКОПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2020 року по 27.02.2026 року включно;

визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНКОПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати;

зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНКОПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 02.04.2020 року по 27.02.2026.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що 27.02.2026 року відповідачем на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 року у справі № 280/11395/24 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.04.2020 у сумі 171853,76 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Вказує, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 01.04.2020 року, а виплату відповідачем здійснено 27.02.2026, то відповідачем затримано розрахунок з 01.04.2020 по 27.02.2026 на 2158 днів. Звертає увагу суду, що у даному випадку затримка остаточного розрахунку виникла не внаслідок звичайного трудового спору, а внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка була встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. Вказує, що фактичне проведення остаточного розрахунку стало можливим лише після ухвалення та виконання судового рішення, яким відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити належні позивачу суми індексації грошового забезпечення. Покликається на те, що до моменту виконання такого рішення суду обов`язок відповідача провести повний розрахунок із позивачем не був виконаний. За таких обставин вважає, що відповідальність, передбачена статтею 117 Кодекс законів про працю України, має застосовуватися за весь період прострочення до дня фактичного виконання судового рішення, яким підтверджено обов`язок відповідача здійснити відповідні виплати. Також зазначає, що оскільки за приписами Конституції України та КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, а право на отримання компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» не постановлено у залежність від порядку виплати доходів, то позивач має право на компенсацію втрати частини своїх доходів, у зв`язку з невчасною виплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав. У письмовому відзиві від 23.03.2026 вх. № 15311 посилається на те, що позовна вимога щодо нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2020 по 27.02.2026 включно є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню у зв`язку із тим, що беззаперечною умовою застосування положення статей 116, 117 КЗпП України є наявність факту звільнення працівника, в той час як позивач не був звільнений з військової служби, а призначений на іншу посаду у Збройних Силах України. Також зазначає, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. Позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу, а відповідач в свою чергу не відмовляв позивачу, у зв`язку із чим право останнього не було порушено відповідачем. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1987/26 без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період 11.11.2014 по 01.04.2020 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2020 № 69, ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 19.03.2020 № 36 на посаду офіцера групи бойової та спеціальної підготовки ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.04.2020 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі №280/11395/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 до 28.02.2018; зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку у розмірі 83625,23 грн; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2020 (індексації різниці) з урахуванням абз. абз. 3, 4, 5, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003; зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 01.04.2020 з урахуванням абз. абз. 3, 4, 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 у сумі 97326,10 грн.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі № 280/11395/24, відповідачем 27.02.2026 було виплачено на користь позивача 171903,76 грн., утримано військовий збір 9 047,57 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати, з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

За правилами ч. 1 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до п. 7 Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п.242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.

Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Згідно з п.109 Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Між тим, позивач просить зобов`язати стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.

Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

З матеріалів справи встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2020 № 69, позивача, призначеного наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 19.03.2020 № 36 на посаду офіцера групи бойової та спеціальної підготовки ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.04.2020 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення.

Тобто, позивач не був звільнений з військової служби, а призначений на іншу посаду у Збройних Силах України.

Системно аналізуючи вищевказані норми права, суд доходить висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи те, що позивача направлено для подальшого проходження служби до Служби безпеки України, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.

Тому, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушення строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум, які зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 рішенням суду у справі №280/11295/24, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки з 02.04.2020 по 27.02.2026, як просить позивач.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Так, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23 Верховний Суд зауважував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини є складовими заробітної плати.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судом у даній справі, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі № 280/11395/24, відповідачем 27.02.2026 було виплачено на користь позивача 171 853,76 грн, що підтверджується скріншотом карткового рахунку, який наявний в матеріалах справи.

За таких обставин суд висновує, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 02.04.2020 по 27.02.2026, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була виплачена на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі № 280/11395/24, обраховуючи суму компенсації за період затримки виплати з 02.04.2020 по 27.02.2026.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки з 02.04.2020 по 27.02.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була виплачена на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі № 280/11395/24, обраховуючи суму компенсації за період затримки виплати з 02.04.2020 по 27.02.2026.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.05.2026.

Суддя Л.Я. Максименко