Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №200/2311/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року Справа№200/2311/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

30.03.2026 року адвокат Забара Альона Володимирівна (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернулася в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код відсутній, паспорт НОМЕР_2 виданий 27.11.1997, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ) через підсистему “Електронний суд” до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оформленого листом від 12.09.2025 року № 0500-0218-8/92611 щодо зменшення пенсії до п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2021 року відповідно до пункту 9 Порядку № 1210;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.09.2025 року на підставі довідки про заробітну плату в зоні відчуження виходячи із її середньомісячного заробітку з урахуванням рішення Конституційного суду України по справі № 3-123/2023(229/23) від 20.03.2024, яким внесено зміни до ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, не обмежуючи пенсію максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у вересні 2025 року позивачем отримано пенсію меншу, аніж у серпні 2025 року, у зв`язку з чим останній звернувся до Головного управління пенсійного фонду в Донецькій області за роз`ясненням. Листом від 12.09.2025 року № 0500-0218-8/92611 відповідачем надано пояснення, що розмір пенсії позивача з вересня 2025 року обчислено виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2021 року відповідно до пункту 9 Порядку № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач вважає, що має право на одержання пенсії як інвалід ІІІ групи без обмеження розміром, однак в будь-якому разі у розмірі не нижчому за 6 мінімальних пенсій за віком після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76 VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача до суду подано відзив на позов з якого вбачається, що за результатами проведеної перевірки електронної пенсійної справи позивача, відповідно до Закону № 796 встановлено, що наявна довідка про заробітну плату, видана МОЗ УРСР Донецької області Новосилківської ЦРБ за період роботи в зоні відчуження з 02.06.1986 по 11.06.1986 без номера та дати про період перебування в зоні відчуження.

При повному розгляді документів, що містяться в електронній пенсійній справі позивача, згідно довідки про заробітну плату за період роботи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи з 02.06.1986 по 11.06.1986 встановлено, що місцем виконання робіт зазначено Київська область, Поліський район, с. Варовичі, яке відноситься до 2 зони відчуження відповідно до Переліку населених пунктів і виробничих об`єктів, де оплата праці здійснюється відповідно з зонами небезпеки (згідно рішення Урядової комісії) в підвищених розмірах в залежності від рівня радіації. За таких обставин, оскільки паперова пенсійна справа ОСОБА_1 залишилась на непідконтрольній українській владі території (території ведення бойових дій) розмір пенсії приведено у відповідність з 01.09.2025 та обчислено виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати та становить 15079,64 грн, який не виходить за межі максимального розміру.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по 3 групі інвалідності відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно записів трудової книжки від 28.07.1985 року позивач з 10.06.1982 року був працевлаштований до Великоновоселківської ЦРЛ на посаді лікаря-кардіолога. 14.01.1983 року позивача переведено на посаду лікаря-терапевта Великоновоселківської ЦРЛ.

31.05.1986 року наказом № 75 Великоновоселківської центральної районної лікарні медичний персонал, лікаря ОСОБА_1 направлено у відрядження в Поліський район Київської області на період з 02.06.1986 по 11.06.1986 для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі наказу № 75 видано посвідчення про відрядження позивача.

Відповідно табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 , лікар-терапевт виконувала роботу з 02.06.1986 по 11.06.1986 року по 12 годин щоденно, що становить 120% від необхідного навантаження.

Згідно довідки від 04.01.1995 року позивачу здійснено нарахування заробітної плати з урахуванням коефіцієнту відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 року. Вказана довідка містить інформацію щодо виконання позивачем робіт у зоні відчуження у період з 02.06.1986 по 11.06.1986 протягом 6- ти денного робочого дня.

Відповідно до даних особистого рахунку про донарахування заробітної плати за участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач перебував у 2 зоні (с.Варовичі) протягом 10 днів по 12 годин із застосуванням кратності 3.

Довідка про розмір заробітної плати позивача за червень 1986 року підтверджує нарахування заробітної плати з урахуванням перебування позивача у зоні відчуження та розмір виплати 178,89 руб., вказана виплата нарахована з урахуванням трикратного розміру.

Згідно довідки № 218 від 12.04.2000 року виданої Великоновоселівською ЦРЛ заробітна плата яку отримав позивач з 02.06.1986 по 11.06.1986 нарахована з урахуванням трикратного розміру.

На підставі наказу № 92 від 01.08.2006 року позивачу здійснено донарахування заробітної плати, як учаснику ЛНА в населеному пункті Варовичі у період з 02.06.1986 по 11.06.1986.

До суду надана копія довідки № б-н, б-д з виплати заробітної плати позивача в зоні відчуження на ЧАЕС за період червень 1986. Розмір заробітної плати згідно довідки виданої позивачу про виплату заробітної плати за період перебування в зоні відчуження становить 2164,52 з яких 1329,57 оплата за збільшеною тарифною ставкою із застосування кратності-3 у зв`язку з участю в ЛНА.

25.01.1994 року згідно експертного заключення № 10710/135-1 позивачу встановлено діагноз ЛНА на ЧАЕС.

21.11.1994 року згідно виписки із акта обстеження, позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках, що склав 60% втрати працездатності, на підставі цього з 21.11.1994 року безстроково позивачу присвоєно 3 групу інвалідності.

Позивачу видано довідку МСЕ серії 2-18АА № 232503, згідно якої останній має ІІІ групу інвалідності безстроково, зазначено, що інвалідність наступила через професійне захворювання, що викликано аварією на ЧАЕС.

З протоколів про перерахунок пенсії позивача № 914370124704 встановлено, що позивач отримує пенсію відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, розмір якої з 01.03.2025 становив 23610,00 грн, а середній заробіток для розрахунку пенсії становив 149393,83 грн. З 01.09.2025 року позивачу перераховано пенсію, її розмір склав 15079,64 грн, а середній заробіток для розрахунку пенсії становив 25861,34 грн

Листом від 12.09.2025 № 0500-0218-8/92611 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача, що паперова справа залишилась на непідконтрольній українській владі території та у зв`язку з відсутністю в матеріалах електронних пенсійних справи довідки про заробітною плату за роботу у зоні відчуження, розмір пенсії буде обчислено з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного року. Додатково повідомлено, що позивач має право надати до ГУ ПФУ в Донецькій області довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження та первинні документи (за наявності) на підставі яких визначено складові довідки про заробітну плату.

Позивач, вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої законні права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі Закон № 796-XII).

За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, відповідно до ч. 1 і ч. 2 статті 54 Закону № 796-XII передбачено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Частинами 4 і 5 ст. 57 Закону № 796-XII установлено, що для обчислення пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 цього Закону особам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначених статтею 10 цього Закону, стосовно яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, особам, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, внаслідок чого стали особами з інвалідністю, а також пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за осіб з їх числа за бажанням особи, яка звернулася за пенсією, заробітна плата (дохід) визначається виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Порядок визначення заробітної плати (доходу), у тому числі заробітної плати (доходу), передбаченої частиною четвертою цієї статті, для обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.

Судом установлено, що розмір пенсії позивача до 31.08.2025 обчислювався відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону № 796-XII.

З 01.09.2025 ГУ ПФУ перерахувало пенсію позивача, її розмір пенсії з 01.09.2025 обчислено виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Тобто відповідно до ч. 4 ст. 57 Закону № 796-XII.

Водночас суд звертає увагу на те, що застосування припису ч. 4 ст. 57 Закону № 796-XII передбачає висловлення бажанням особи, яка звернулася за пенсією.

Як випливає з обставин справи, позивач не висловлював бажання на розрахунок його пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня відповідного року.

Відповідач посилається на відсутність первинних документів, у тому числі довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження та документів. Проте указані обставини не були перешкодою для розрахунку пенсії позивача до 31.08.2025 включно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність перерахунку пенсії позивача з 01.09.2025 виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня відповідного року.

Окрім цього слід зазначити наступне.

20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У контексті викладеного суд вважає за необхідне зауважити, що з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII,зі змінами, визнано неконституційними.

Припис статті 2 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024. Припис статті 2 утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.

Враховуючи прийняте Конституційним Судом України рішення №2-р(II)/2024, з 20.03.2024 обмеженню максимальним розміром пенсія позивача не підлягає.

Розглянувши вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оформленого листом від 12.09.2025 року №0500-0218-8/92611 щодо зменшення пенсії позивача до п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2021 року відповідно до пункту 9 Порядку№ 1210 суд зазначає, що вищевказаний листи не є рішеннями по суті поставлених питань, яким порушено права та обов`язки позивача та вважає, що належним захистом прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо перерахунку пенсії без урахуванням довідки про заробітну плату в зоні відчуження чим самим зменшено розмір пенсії позивача до 15079,64 грн

Таким чином, з метою захисту прав позивача суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату

пенсії з 01.09.2025 на підставі довідки про заробітну плату в зоні відчуження виходячи з його середньомісячного заробітку з урахуванням рішення Конституційного суду України по справі № 3-123/2023(229/23) від 20.03.2024, яким внесено зміни до ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, не обмежуючи пенсію максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Питання про розподіл вказаних судових витрат може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення після надання позивачем доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат в порядку та строки передбачені ст. ст. 139, 143, 252 КАС України.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо перерахунку пенсії без урахування довідки про заробітну плату в зоні відчуження чим самим зменшено розмір пенсії ОСОБА_1 до 15079,64 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код відсутній, паспорт НОМЕР_2 виданий 27.11.1997, АДРЕСА_3 ) з 01.09.2025 на підставі довідки про заробітну плату в зоні відчуження виходячи із середньомісячного заробітку з урахуванням рішення Конституційного суду України по справі № 3-123/2023(229/23) від 20.03.2024, яким внесено зміни до ст. 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 року № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-XII, не обмежуючи пенсію максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош