Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №523/1571/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/1571/24

Провадження №2/523/2286/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2026 р. м. Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/1571/24 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що 30.09.2021 між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2024 було розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилася дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує на те, що у період шлюбу сторонами за спільні кошти було набуте майно, а саме: автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , а також нежитлові приміщення № 12а та № 14а, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважає зазначене майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу між колишнім подружжям. Також, позивачу відомо, що автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідачка відчужила без згоди позивача, а тому з неї повинна бути стягнута грошова компенсація у розмірі 1/2 вартості частки вказаного автомобіля, що складає 207195,00 грн.

У зв`язку з цим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким:

?Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення № 14а, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

?Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової кошти в розмірі 207195,00 грн., в якості компенсація 1/2 вартості автомобіля марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Суд констатує, що в рамках розгляду даної справи ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Обгрунтовуючи свої вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує на те, що спірне майно, яке ОСОБА_1 вважає об`єктом спільної сумісної власності подружжя, фактично було придбане нею за рахунок коштів, отриманих у дарунок від її матері – ОСОБА_4 . Також зазначала, що її матір отримала грошові кошти внаслідок продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих у с. Прилиманське Одеського району Одеської області, а надалі передала ці кошти ОСОБА_5 для придбання спірного майна. Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що на час придбання спірного майна, ОСОБА_1 не мав постійного місця роботи та стабільного джерела доходу.З огляду на викладене, ОСОБА_2 вважає, що спірне майно належить їй на праві особистої приватної власності, оскільки, хоча й було набуте під час перебування у шлюбі, однак придбане за рахунок її особистих коштів.

У зв`язку з вище викладеним просить суд ухвалити рішення, яким:

?Припинити режим спільної власності подружжя на наступне майно:

oНежитлові приміщення площею 2,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ;

oНежитлові приміщення площею 2,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;

oавтомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 ;

?визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на вказане вище майно.

Суд констатує, що представником відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_6 було подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти зустрічного позову представник вказує на те, що твердження ОСОБА_5 про придбання спірного майна за рахунок її особистих коштів, нібито отриманих від матері, не відповідають дійсності та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Джерелом придбання спірного майна були спільні кошти подружжя, отримані під час шлюбу, зокрема від здійснення ним підприємницької діяльності, передачі в оренду належного йому майна, а також від продажу належного йому до укладення шлюбу нерухомого майна та транспортного засобу. Крім того, у відзиві зазначається, що ОСОБА_4 грошові кошти, отримані від продажу житлового будинку та земельної ділянки, розмістила на депозитному рахунку, а в подальшому використала для придбання іншого нерухомого майна, у зв`язку з чим, на думку ОСОБА_1 , вказані кошти не могли бути передані ОСОБА_2 для придбання спірного майна. Також ОСОБА_1 зазначив, що правочин щодо продажу ОСОБА_4 житлового будинку та земельної ділянки не може підтверджувати джерело походження коштів, за рахунок яких були придбані спірні нежитлові приміщення №12а та №14а, оскільки такий правочин був укладений значно пізніше за дату фактичного розрахунку за вказане майно.

Суд констатує, що позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, у якій вказує на те, що наведені у відзиві доводи та надані на їх підтвердження докази не доводять факту придбання спірного майна за рахунок спільних коштів подружжя. ОСОБА_1 фактично не здійснював діяльність з надання в оренду та експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна, а твердження про отримання ним доходів від такої діяльності не підтверджені належними доказами. Крім того, грошові кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу належного йому майна, були використані ним для придбання іншого об`єкта нерухомості, а тому не могли бути використані для придбання спірного майна. Доводи ОСОБА_1 про використання ОСОБА_4 коштів від продажу житлового будинку та земельної ділянки для придбання власної квартири є необґрунтованими. ОСОБА_2 вказує на те, що грошові кошти, використані ОСОБА_4 для придбання власної квартири, мали інше джерело походження та не є тими коштами, які були отримані від продажу житлового будинку і земельної ділянки.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 07.02.2024 було постановлено проводити розгляд справи у в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 було постановлено прийняти зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, об`єднавши позовні вимоги за зустрічним позовом в одне провадження із первісним позовом.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 01.04.2025 було постановлено розгляд вказаної цивільної справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 12.05.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 в останнє судове засідання подали до суду заяву, в якій просили суд провести завершити розгляд справи за їх відсутності.

Однак, у попередніх судових засіданнях позивач та представник позивача первісний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відзиві на зустрічну позовну заяву. Просили суд ухвалити рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, у задоволені зустрічного позову відмовити.

Відповідачка за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 в останнє судове засідання подали до суду заяву, в якій просили суд провести завершити розгляд справи за їх відсутності.

Однак, у попередніх судових засіданнях відповідачка та представник відповідачки зустрічних позов підтримали з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та відповіді на відзиві на зустрічну позовну заяву. Просили суд ухвалити рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, у задоволені первісного позову відмовити.

Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

По справі встановлено, 30.09.2021 між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2024 було розірвано (Т. 1 а.с. 20).

Від даного шлюбу у сторін народилася дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1 а.с. 13)

21.09.2022 ОСОБА_5 набула у власність автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 (Т. 1 а.с. 16).

Суд констатує, що в рамках розгляду даної справи не знайшло свого підтвердження факту відчуження ОСОБА_2 вказаного вище автомобіля, такий продовжує перебувати у володінні останньої.

Крім того, судом встановлено, що 27.07.2022 ОСОБА_2 було набуто нежитлові приміщення АДРЕСА_5 , що підтверджується наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 361882048 від 15.01.2024.

Суд констатує, що право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 12а за адресою: АДРЕСА_2 набуто на підставі Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ4/4,4-12/14 від 17.11.2021, Додаткової угоди до Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ4/4,4-12/14 від 27.07.2022, акту приймання – передачі (Т. 1 а.с. 63 – 68).

Згідно Квитанції до прибуткового касового ордеру № 21614 від 27.12.2022 вбачається, що ОСОБА_2 на виконання умова вказаного Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ4/4,4-12/14 було сплачено ТОВ «Данлін» грошові кошти у розмірі 54000,00 грн. (Т. 1 а.с. 69).

Право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 14а за адресою: АДРЕСА_2 набуто на підставі Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ3/3,4-14/16 від 27.05.2020, Додаткової угоди до Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ3/3,4-14/16 від 27.07.2022, акту приймання – передачі (Т. 1 а.с. 56 – 61).

Згідно Квитанції до прибуткового касового ордеру № 106046 від 27.12.2022 вбачається, що ОСОБА_2 на виконання умова вказаного Договору купівлі – продажу майнових прав № ОТ3/3,4-14/16 було сплачено ТОВ «Данлін» грошові кошти у розмірі 54000,00 грн. (Т. 1 а.с. 62).

Суд зазначає, що майно було придбано ОСОБА_8 за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 .

Правовідносини між сторонами випливають із норм Глави 8 Сімейного кодексу України.

Згідно приписів ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені положення також резюмуються ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, відповідно до якої тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

При цьому особа, яка заявляє вимоги про визнання майна особистою приватною власністю та заперечує поширення на нього правового режиму спільної сумісної власності подружжя, зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

В межах розгляд даної справи ОСОБА_2 заперечує проти поширення презумпції спільності права власності подружжя на автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , а також на нежитлові приміщення № 12 а та АДРЕСА_6 .

Таким чином, саме на ОСОБА_2 покладається обов`язок доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя та підтвердження факту придбання спірного майна за рахунок її особистих коштів.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі факт набуття майна під час шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя, оскільки визначальне значення має джерело походження коштів, за які таке майно придбано.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 сформульовано правовий висновок про те, що при вирішенні спорів щодо поділу майна подружжя суд повинен встановлювати не лише час набуття майна, а й джерело його придбання та мету набуття такого майна.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, відповідно до якої тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Разом із тим зазначена презумпція не є абсолютною та може бути спростована одним із подружжя шляхом надання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують особистий характер спірного майна.

За приписами ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Судом встановлено, що спірне майно, а саме автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , а також нежитлові приміщення №12а та №14а, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були набуті ОСОБА_5 у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

По справі встановлено, що 06.09.2022 мати позивачки за зустрічним позовом гр. ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі – продажу від 06.09.2022 відчужила належний їй житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_7 за грошову суму у розмірі 980800,00 грн.

Спірний автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 позивачкою було придбано 21.09.2022, здійснено оплату за спірні нежитлові приміщення 27.12.2022.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначала про те, що після продажу свого майна її мати ОСОБА_4 надала доньці частину власних коштів для придбання автомобіля та нежитлових приміщень (кладовок).

ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечуючи проти тверджень ОСОБА_2 вказував на те, що він зареєстрований як фізична особа – підприємець, має готель «Вілла Діана» у селищі Затока, Білгород – Дністровського району. Саме за рахунок коштів від здійснення підприємницької діяльності було придбано спірне майно колишнього подружжя.

В підтвердження викладеної обставини позивачем за первісним позовом було долучено до матеріалів справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, витяг (скрін – шот) із інтернет сайту щодо здачі апартаментів готелю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 372718060 від 03.04.2024 (Т. 1 а.с. 100 – 102).

Проте, стороною позивача за первісним позовом до суду не було надано жодного доказу, який би підтверджував факт отримання доходу ОСОБА_1 від здійснення підприємницької діяльності, а тому суд зазначає, що за відсутності належних доказів отриманого доходу від підприємницької діяльності, в тому числі доходу від здачі апартаментів у готелі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », наявність вказаної вище інформації жодним чином не підтверджує того факту, що ОСОБА_1 дійсно отримував такий дохід достатній для придбання майна.

Окрім того, поза увагою суду не може бути залишено того факту, що із скрін – шоту із інтернет сайту щодо здачі апартаментів готелю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » вбачається, що датою останнього відгуку наймачів апартаментів, залишених на сайті є серпень 2016 року.

Також, позивач за первісним позовом ОСОБА_9 вказував на те, що йому на праві власності належать три житлові квартири:

?житлова квартира за адресою: АДРЕСА_8 ;

?житлова квартира за адресою: АДРЕСА_9 ;

?житлова квартира за адресою: АДРЕСА_10 , майнові права на яку було подаровано сину ОСОБА_3 .

Так, ОСОБА_1 вказує на те, що дві квартири, а саме АДРЕСА_8 та АДРЕСА_10 постійно щодобово здавалися в оренду, кошти за орендну плату яких також було витрачено для придбання спірного майна подружжя.

Суд зазначає, що в підтвердження факту здачі в оренду вказаних житлових квартир позивач за первісним позовом долучив до матеріалів справи скрін – шот оголошень із Телеграм – каналу «Оренда щодобово в Одесі», 3 оголошення.

Однак, вказаний скрін – шот із Телеграм – каналу не є належним доказом в підтвердженням здійснення діяльності з оренди житлової нерухомості належної саме ОСОБА_1 , оскільки не підтверджує факту укладення договорів оренди з орендарями, отримання доходу, загального розміру отриманого доходу.

Окрім того, із одного з трьох оголошень вбачається інформація, що здається в оренду квартира по АДРЕСА_11 , тоді як судом встановлено, що у власності ОСОБА_1 відсутня будь – яка нерухомість у АДРЕСА_11 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

З огляду на вище викладене, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що спірне майно було придбане саме за рахунок спільних коштів подружжя або внаслідок спільної праці сторін.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що джерелом походження грошових коштів для придбання зазначеного майна були кошти, отримані матір`ю ОСОБА_5 – ОСОБА_4 від продажу належного їй нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки у с. Прилиманське, Одеської області.

Суд бере до уваги доводи ОСОБА_2 щодо передачі їй зазначених коштів матір`ю, оскільки такі доводи узгоджуються з письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, а також із загальною послідовністю встановлених судом обставин та наближеним часовим проміжком відчуження нерухомого майна ОСОБА_4 та придбанням майна ОСОБА_2 .

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.02.2022 у справі №335/1576/20, відповідно до якої у разі підтвердження факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя таке майно не набуває статусу спільної сумісної власності, навіть якщо було придбане у період шлюбу.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що належність майна до особистої приватної власності одного з подружжя може підтверджуватись сукупністю непрямих доказів, які у своїй сукупності підтверджують джерело походження коштів, їх рух та зв`язок між відчуженням особистого майна та придбанням нового майна.

Оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами доведено факт придбання спірного майна за її особисті кошти, отримані від матері, тоді як ОСОБА_1 вказана обставина спростована не була.

Суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 щодо нібито недостовірності пояснень ОСОБА_2 про отримання коштів від матері, оскільки такі доводи ґрунтуються переважно на припущеннях та триваючих конфліктних відносинах між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд враховує, що ОСОБА_2 надано послідовну та логічну сукупність доказів щодо походження коштів, а саме: документи, які підтверджують продаж матір`ю нерухомого майна; часову співмірність між отриманням грошових коштів та придбанням спірного майна; пояснення щодо передачі грошових коштів від матері.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.02.2022 у справі №335/1576/20, саме сторона, яка заперечує особистий характер майна, повинна надати належні докази того, що спірне майно було придбане за рахунок спільних коштів подружжя.

Однак, таких доказів ОСОБА_1 в рамках розгляду даної справи суду надано не було.

За таких обставин суд приходить до висновку, що спірне майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1 Протоколу 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено: кожна фізична або юридична особа має право мирно своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним первісний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, тоді як зустрічний позов ОСОБА_5 є доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 – 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 – 259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на автомобіль марки KIA, модель K5, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_12 .

Визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення № 14а, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 сплачений судовий збір в розмірі 2579 /дві тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять/ грн. 43 коп.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканець: АДРЕСА_13 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , мешканка: АДРЕСА_14 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку із перебуванням головуючої – судді на лікарняному, повний текст рішення складено 18 травня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер