Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №354/184/18 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/184/18

Провадження № 22-ц/4808/252/26

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М.В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Казанцевої Руслани Ростиславівни на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючої судді Остап`юк М.В. у м. Яремче, повне судове рішення складено 30 грудня 2025року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Яни Миколаївни, треті особи - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович та приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Данилів Тамара Дмитрівна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсними довіреності, договорів купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

21 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачці ОСОБА_1 з 2014 року на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0328, що розташована в с. Поляниця на уч. Вишня. Однак їй стало відомо, що земельна ділянка відчужена третім особам без її відома та волі на підставі підробленої довіреності. Відповідач ОСОБА_2 , діючи від її імені, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, яка нею не видавалася, продав ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, а останній відчужив її відповідачам – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. Факт підроблення її підпису на довіреності підтверджується висновками судових експертів. Оскільки земельна ділянка вибула з її володіння на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на підставі довіреності, яка нею не видавалася, не підписувалася, то майно вибуло з володіння власника поза її волею, і позивачка має право витребувати це майно від добросовісних набувачів за правилами статті 388 ЦК України. Відтак, довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. 14.05.2016 року за реєстровим номером № 1172, та всі наступні договори купівлі-продажу цієї земельної ділянки вчинені з порушенням прав законного власника.

З урахуванням збільшених позовних вимог позивачка просила визнати недійсною довіреність від 14.05.2016 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М., визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016 року, укладений між ОСОБА_2 , який діяв від її імені на підставі довіреності від 14.05.2016 року, і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1172, і витребувати від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її користь спірну земельну ділянку.

Яремчанський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 04 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я.М., треті особи - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк В.І. та приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Данилів Т.Д., про визнання недійсними довіреності, договорів купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки відмовив.

Не погодившись із таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Казанцева Р.Р. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Апелянт вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не надав оцінки обставинам справи, які вона належним чином довела. ОСОБА_1 не підписувала довіреність від 14.05.2016 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. за реєстровим № 39. З відповідачем ОСОБА_2 не знайома та не уповноважувала його цією довіреністю продавати від її імені спірну земельну ділянку. Зазначає, що такий правочин укладений поза її волею, а тому така довіреність є недійсною, як і всі наступні договори купівлі-продажу земельної ділянки.

Зазначає, що на підтвердження вказаного надала суду висновок експерта від 15 лютого 2017 року за №4/5, отриманого на підставі ухвали Тячівського районного суду від 20.12.2016 року (справа № 307/2496/16-ц); висновок експерта від 10.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20, отриманого за результатами почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12017090000000496; копію міграційної карти серія 1515 №1791064 та закордонного паспорту НОМЕР_1 . Проте в оскарженому рішенні зазначено, що в рамках цієї експертизи перед експертом не ставилося, і відповідно не досліджувалося питання чи підписувала ОСОБА_1 довіреність від 14.05.2016, яку оспорює. Тому вказаний висновок не може бути покладений в основу доказування того, що ОСОБА_1 не підписувала оспорювану довіреність, оскільки відповіді на це питання висновок не містить. В оскарженому рішенні зазначено, що суд не може врахувати вказаний висновок у цій справі, оскільки останній випливає з інших обставин, ніж зазначені в цьому позові та дій осіб, які не є учасниками цієї справи. Апелянтка вважає таке твердження суду першої інстанції неправильним.

В апеляційній скарзі зазначено, що з висновку експерта від 15 лютого 2017 року за №4/5 та висновку експерта від 10.07.2020 № CE-19/109/8/7- 207ГЧ/20 вбачається, що оспорювану довіреність від 14 травня 2016 року позивач не підписувала, не наділяла ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями стосовно продажу належної їй на праві власності земельної ділянки з к.н. 2611092001:22:002:0328. Крім того, наявність міграційної карти серія 1515 №1791064 та закордонного паспорту НОМЕР_1 вказують, що позивач на момент підписання спірної довіреності перебувала за кордоном та підписати її не могла. Натомість суд першої інстанції жодних мотивів та висновків щодо законності продажу спірної земельної ділянки земельної ділянки на підставі довіреності від 14 травня 2016 року №39 не навів.

В оскарженому рішенні зазначено, що передумовою задоволення позову є встановлення дійсних обставин справи та належних відповідачів, отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_2 насправді є ОСОБА_6 , а ОСОБА_3 є ОСОБА_7 , і саме їм було оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Суд першої інстанції зазначив, що в рамках даної справи жодних клопотань про залучення в якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не подавалися, хоча вказані особи на стадії підготовчого провадження були вже відомі. Тому суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності, оскільки остання пред`явлення до неналежних відповідачів, що потягло й відмову в задоволенні інших позовних вимог.

Апелянтка вказує, що не могла визначити відповідачами по справі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки такі не були зазначені в довіреності від 14 травня 2016 року №39, не були сторонами договорів купівлі-продажу від 7 липня 2016 року №1172 та від 12 липня 2016 року №921. Згідно з висновками КГС ВС від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20 у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна з них.

Тобто, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були сторонами спірних договорів та довіреності, а тому коло відповідачів позивачем визначено вірно.

Просить рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Сініченко І.С. подав відзив на апеляційну скаргу з доводами та аргументами якої не погоджується, вважає їх необґрунтованими, такими, що грунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а також не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник відповідача заперечує проти наданих позивачем висновків експертиз. Вказує, що висновок експерта №764/965/966/22-28 від 30.03.2022; висновок експерта №СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20 від 10.07.2020; висновок експерта №СЕ-19/109/8/7-205ПЧ/20 від 30.06.2020 представлені суду з матеріалів кримінального провадження. Стосовно вищенаведених висновків експерта зазначає, по-перше, вони представлені не в оригіналах, а в копіях, і хоча дані висновки експерта засвідчені адвокатом, однак таке засвідчення було здійснено всупереч ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.07.2020 № 144, адже адвокат позивача не мав можливості мати доступ до оригіналів вказаних документів, тому що дане кримінальне провадження на сьогоднішній день не завершено. За таких обставин матеріали кримінального провадження повинні були б засвідчуватися слідчим, а не адвокатом потерпілого. Крім того, відповідно до ч.3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У даному випадку вищенаведені експертизи всупереч вимогам ч.3 ст. 102 ЦПК України виконані і не на замовлення учасника справи, і не на підставі ухвали суду про призначення експертизи, що у сукупності з неналежним посвідченням копій вказаних документів робить ці висновки недопустимим доказом. Крім того, щодо судової почеркознавчої експертизи у справі №307/2496/16-ц, зауважує, що вона проведена у справі, в якій відповідачі участі не брали, отже вказана експертиза проведена не на замовлення учасника цієї справи, і не на виконання ухвали цього суду про призначення експертизи.

Разом з тим, важливим є і те, що за результатами судово-почеркознавчої експертизи, що була проведена в ході розгляду справи №307/2496/16-ц, неможливо встановити чи була довіреність від 14.05.2016 підписана саме ОСОБА_1 , чи іншою особою, оскільки питання, поставлені експерту, сформульовані нечітко. У висновку експерта від 15.02.2017 №4/5 лише вказано, що дана довіреність підписана іншою особою, ніж договір купівлі-продажу від 24.01.2014 року та довіреність від 09.08.2016 року. Але в такому випадку можна з однаковою вірогідністю стверджувати, що ОСОБА_1 було підписано саме довіреність від 14.05.2016, а договір купівлі-продажу від 24.01.2014 та довіреність від 09.08.2016 було підписано іншою людиною.

Для проведення достовірного дослідження необхідно відібрати у ОСОБА_1 вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку та підписів. Однак, незважаючи на необхідність надання зразків для проведення почеркознавчої експертизи, ОСОБА_1 систематично ухилялася від участі в експертному дослідженні. Вона не з`являлася для відібрання зразків почерку та підписів, не надавала письмової згоди на їх отримання, чим фактично унеможливила проведення експертизи та з`ясування справжності підпису й рукописного тексту в оспореній довіреності.

Також представник відповідача вказує, що протягом розгляду справи судом не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність ОСОБА_4 . За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. З аналізу частини 1 статті 388 ЦК України, вбачається, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У даному ж випадку, жодна з трьох передбачених законом підстав для витребування майна у добросовісного набувача не має місця. Зокрема, відсутні докази того, що майно було загублене або викрадене у власника, а також відсутні належні та допустимі докази того, що майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У даному випадку саме відповідачу ОСОБА_4 , яка не є стороною жодних спірних попередніх правовідносин, а діяла як добросовісний набувач, фактично доводиться нести всі негативні наслідки, пов`язані з правовими помилками або зловживаннями третіх осіб, які передали їй майно. Відповідач не вчиняла жодних дій, спрямованих на порушення прав позивача, не була залучена до попередніх спірних правовідносин та не могла впливати на можливі порушення, які мали місце до набуття нею права власності.

До того ж на придбаній земельній ділянці відповідачем здійснено будівництво об`єкту нерухомого майна, на даний момент на ділянці розташовано незавершене будівництво - об`єкт нерухомого майна, підтвердження чого містяться у матеріалах даної справи. З урахуванням наведеного, земельна ділянка, яка є предметом спору, на момент звернення з позовом фактично перебуває в іншому фактичному та юридичному стані, ніж на час виникнення спірних правовідносин, оскільки на ній розміщено об`єкт незавершеного будівництва. Такі обставини свідчать про зміну первісного стану речі та унеможливлюють її витребування у тому вигляді, в якому вона існувала раніше, що має істотне значення для застосування віндикаційного способу захисту. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді віндикаційного позову не може вважатися належним та ефективним, оскільки не здатен відновити порушене право у спосіб, який відповідає вимогам закону та правовій природі спірних правовідносин.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК є помилковим, оскільки ці позови вважаються взаємовиключними. Таким чином, обрання позивачем одночасно кількох взаємовиключних способів захисту свідчить про неправильне визначення предмета та правової природи спірних правовідносин. Заявлення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння паралельно з вимогами про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності фактично поєднує різні за своєю суттю речово-правові та зобов`язально-правові механізми захисту, що не відповідає ані положенням цивільного законодавства, ані усталеній судовій практиці.

Заперечує також проти збільшення позовних вимог, оскільки за своєю суттю подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не відповідає змісту та правовій природі такого процесуального інституту, не спрямована на зміну кількісних показників уже заявленої майнової вимоги, а фактично містить нову самостійну вимогу, яка не була предметом первісного позову. Така процесуальна дія виходить за межі, визначені статтею 49 ЦПК України, та не може вважатися належним способом коригування позовних вимог. Подавши заяву про збільшення позовних вимог, позивач фактично заявила ще одну, додаткову вимогу про яку не йшлося у позовній заяві, що є неправомірним, та з пропуском строку позовної давності.

Отже, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Позивачка, відповідачі, треті особи до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Казанцевої Р.Р., яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідачки ОСОБА_4 – адвоката Сініченка І.С., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Суд першої інстанції встановив, що у 2014 році позивачка ОСОБА_1 купила у ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 2611092001:22:022:0328, розташовану на уч. Вишні в с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області для ведення особистого селянського господарства, договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений(т.1 а.с.7).

Як з`ясовано судом, довіреністю від 31.01.2014 року, посвідченою приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. за реєстровим номером № 179, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_10 представляти її інтереси в усіх без винятку державних органах, підприємствах, установах, організаціях з питань отримання правовстановлюючого документа (Свідоцтва про право власності на нерухоме майно), на вказану земельну ділянку з цим же кадастровим номером 2611092001:22:002:0328 та місцем розташування, але вже з меншою площею, а саме 0,2000 га, замість 0, 2500 га, яка була нею куплена. Вказаною довіреністю вона уповноважила останнього представляти її інтереси з питань зміни цільового призначення цієї земельної ділянки та реєстрації у відповідних органах, для чого представникові надавалося широке коло повноважень, зокрема, ведення від її імені переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, отримувати дозволи, довідки, рішення компетентних органів, правовстановлюючий документ на земельну ділянку, та дублікати документів, їх копії; розписуватися за неї; давати усні та письмові пояснення компетентним установам (органам) в разі виникнення такої необхідності (т.5, а. с. 224-225).

Кадастровий номер спірної земельної ділянки, зазначений в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого позивачка отримала її у власність, і в довіреності, виданої нею на ім`я ОСОБА_10 , збігаються.

Як пояснила в судовому засіданні позивачка, вона зверталася до відповідної організації, назву якої не пам`ятає, де домовилася з чоловіком на ім`я ОСОБА_11 про те, що останній допоможе їй у вирішенні питання зміни цільового призначення її земельної ділянки з особистого селянського господарства під будівництво.

Позивачка не змогла пояснити суду різницю у зазначенні площі спірної ділянки. Однак у позовних вимогах претендує на земельну ділянку же кадастровим номером 2611092001:22:002:0328 площею 0,2000 га.

24.01.2014 право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,20 га зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ЕАХ № 626266, сформований 27.02.2014 року, номер запису про право власності: 4389540, т.5, а.с. 204).

Також у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , написання і підписання якої вона заперечує, на ім`я голови Поляницької сільської ради від 01.04.2014 року з проханням затвердити проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0, 20 га із земель для ведення особистого селянського господарства в землі житлової громадської забудови (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд) в АДРЕСА_1 (т.5, а. с. 193).

03 квітня 2014 року рішенням Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради тридцять другої сесії сільської ради четвертого демократичного скликання № 199-32-2014, позивачці ОСОБА_1 затверджено проект зміни цільового призначення земельної ділянки, площею 0,20 га, розташованої на участку Вишні, з кадастровим номером 2611092001:22:022:0328 (т.1, а. с. 8).

Пунктом 3.4 вказаного Рішення змінено цільове призначення землі з земель для ведення особистого селянського господарства на землі житлової забудови (будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель).

07.07.2016 року вказану земельну ділянку ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14.05.2016 року відчужено ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрований в реєстрі № 1172 (т.1, а. с. 9).

ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14.05.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. 14.05.2016 року за реєстровим № 39 (т.1, а. с. 10).

Так, згідно зі змістом довіреності ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями, в органах державної влади та місцевого самоврядування стосовно продажу належної їй на праві приватної власності земельної ділянки, кадастровий номер 2611092001:22:002:0328, розташованої за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, участок Вишні, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Для чого надала право ОСОБА_2 подавати від її імені та отримувати будь-які документи, заяви, необхідні довідки, звіт про оцінку земельної ділянки, технічну документацію, рішення, розпорядження, дублікати документів, узгодження, витяги та інші документи необхідні для продажу земельної ділянки, розписуватися за неї, укладати та підписувати договір купівлі-продажу, визначаючи ціну та умови договору на свій власний розсуд, отримувати грошові кошти, сплачувати різні платежі/податки, виконувати всі інші юридично значимі дії, пов?язані з цією довіреністю. Довіреність видана строком на шість місяців до 14.11.2016 року включно (т.1 а.с.10).

На підставі цієї довіреності, 07.07.2016 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 , продав належну останній земельну ділянку ОСОБА_3 (т.1, а. с. 9).

У свою чергу ОСОБА_3 20.07.2016 року відчужив набуту ним земельну ділянку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уклавши з останніми договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.07.2016 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т.Д., зареєстрований в реєстрі № 921 (т.1, а. с. 11).

Чоловік позивачки ОСОБА_8 двічі звертався до Тячівського районного суду Закарпатської області з метою оспорити дійсність вказаної довіреності. В 2016 році чоловік позивачки звертався з позовом про визнання довіреності від 14.05.2016 року недійсною (Справа № 307/2496/16-ц, провадження № 2/307/157/17) та у 2017 році - з позовом про визнання довіреності від 14.05.2016 року нікчемною (справа № 307/1980/17, провадження № 2/307/1204/17).

Суд першої інстанції дослідив обидві цивільні справи (т. 3 а.с. 205).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 354/2496/16-ц (провадження № 2/354/211/19), у 2016 році чоловік позивачки ОСОБА_8 пред`явив позов до своєї дружини, позивачки у цій справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я.М. про визнання довіреності недійсною.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що його дружина без його відома видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважила останнього продати спільно нажиту за час шлюбу земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0328, розташовану в с. Поляниця на участку Вишні, в результаті чого земля була відчужена іншим особам без його відома та згоди. З цих підстав просив визнати довіреність недійсною.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28.04.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06.07.2017 року, у задоволенні позову відмовлено, у зв`язку із неефективністю обраного позивачем способу захисту, який не забезпечував відновлення порушених прав, – повернення спірної земельної ділянки, що відчужена на підставі договорів купівлі-продажу, дійсність яких не була предметом судового розгляду у цій справі.

За результатами вивчення цивільної справи № 307/1980/17 судом встановлено, що у серпні 2017 року чоловік позивачки ОСОБА_8 вдруге звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області, але вже з позовною вимогою про визнання довіреності від 14.05.2016 року нікчемною, пред`явивши вказаний позов знову до свої дружини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я.М., ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В.І. Зі змісту позову чоловіка позивачки вбачається, що останній оспорював довіреність як і в попередній раз, через те, що остання уповноважила без його відома та згоди, ОСОБА_2 на продаж земельної ділянки, набутої спільно за час шлюбу.

Як з`ясовано судом з оглянутих матеріалів вказаної цивільної справи, в рамках цього провадження із зустрічним позовом до свого чоловіка ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я.М., ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В.І. про визнання недійсною довіреності від 14.05.2016 року зверталася також і ОСОБА_1 . Остання у зустрічному позові просила визнати довіреність недійсною з тих підстав, що така довіреність нею не видавалась та не підписувалась, вона не мала наміру відчужувати належну їй на праві власності земельну ділянку, відповідними повноваженнями ОСОБА_2 не наділяла та укладений останнім в подальшому від її імені на підставі довіреності договір купівлі-продажу від 07.07.2016 року не схвалювала.

Рішенням суду від 14.12.2017 року у задоволенні первісного позову чоловіка ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 було задоволено, та визнано недійсною довіреність від 14.05.2016 року, оскільки позивачка не підписувала, не наділяла відповідача ОСОБА_2 бути її представником стосовно продажу спірної земельної ділянки.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року вказане рішення в частині визнання довіреності недійсною скасовано, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, оскільки справа розглянута в неналежному складі учасників, так як судом першої інстанції не залучено до участі у справі кінцевих власників земельної ділянки, які вже на час подання позову були відомі.

В ухвалі Верховного Суду від 05.02.2020 року по справі № 307/2496/16-ц за результатами касаційної скарги ОСОБА_5 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06.07.2017 року, Верховний Суд зазначив, що встановлені оскаржуваними судовими рішеннями обставини не підписання ОСОБА_1 спірної довіреності не впливають на права та обов`язки ОСОБА_5 , оскільки останній не брав участі у цій справі та може спростувати вказані обставини у загальному порядку (т.2, а.с. 51. Справа № 307/2496/16-ц).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що не підписувала довіреність від 14.05.2016 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. 14.05.2016 року за реєстровим № 39. З відповідачем ОСОБА_2 не знайома та не уповноважувала його цією довіреністю продавати від її імені спірну земельну ділянку. Зазначає, що такий правочин укладений поза її волею, а тому така довіреність є недійсною, і всі наступні договори купівлі-продажу земельної ділянки є також недійсними.

Як на один із доказів, який підтверджує факт не підписання оспорюваної довіреності посилається на висновок експерта від 15.02.2017 року №4/5, отриманий за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи в рамках цивільної справи №307/2496/16-ц, провадження по якій було ініційовано за позовом її чоловіка ОСОБА_8 до неї, ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я.М.

Так, за результатами огляду цивільної справи № 307/2496/16-ц, що розглядалася Тячівським районним судом Закарпатської області, встановлено, що в рамках цієї справи було призначено почеркознавчу експертизу.

Як вбачається зі змісту ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 20.12.2016 року (справа № 307/2496/16-ц) на вирішення експертів було поставлено питання: чи однією і тією ж особою вчинено підпис від імені ОСОБА_1 на трьох документах: оригіналі оспорюваної довіреності від 14.05.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. за реєстровим номером 39, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 від її імені продати спірну земельну ділянку (т.1, а.с. 80, справа № 307/2496/16-ц); оригіналі договору купівлі-продажу від 24.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П.Л., зареєстрованого за номером № 53, відповідно до якого ОСОБА_1 купила у ОСОБА_9 спірну земельну ділянку (т.1, а.с. 114, справа № 307/2496/16-ц); оригіналі довіреності від 09.08.2016, посвідченої приватним нотаріусом Крец М.Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 6855, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інших осіб представляти її інтереси.

У розпорядження експертів було надано матеріали цивільної справи № 307/2496/16-ц, в якій знаходилися вказані вище документи.

Відповідно до висновку експерта від 15.02.2017 року за №4/5, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 24.01.2014 року, довіреності від 9.08.2016 року і підпис від імені ОСОБА_1 у примірнику довіреності від 14.05.2016 року, яка оспорюється, виконані різними особами (т.1, а. с. 45-51).

З матеріалів цивільної справи №307/2496/16-ц та оригіналу вказаного вище висновку експерта встановлено, що для проведення експертизи було надано тільки зазначені вище три документи. І тільки ці три документи досліджував експерт, який прийшов до висновку, що підпис на оспорюваній довіреності виконаний іншою особою, ніж підписи на інших двох документах (т.1, а.с. 121-128, справа №307/2496/16-ц).

Сторона позивача на підтвердження своїх позовних вимог посилається, окрім висновку експерта від 15.02.2017 року за №4/5, також на висновок почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження № 12017090000000496, матеріали якого долучені до цієї справи.

Так відповідно до висновку експерта від 10.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20, отриманого за результатами почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12017090000000496, рукописні написи та підпис в довіреності від 14.05.2016, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.4, а. с. 156-164).

27.08.2019 року ОСОБА_1 зверталася до Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення відносно неї злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Відомості за заявою ОСОБА_1 внесено до ЄРДР 27.08.2019 № 12021090000000401. В подальшому матеріали досудового розслідування даного кримінального провадження було об`єднано із матеріалами кримінального провадження № 12017090000000496 від 13.09.2017 року (Лист Слідчого управління Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 21.09.2022 № 8869/108/24/02-2022, т.4, а.с. 124-125, 126).

В ході здійснення досудового розслідування у КП № 12017090000000496 від 13.09.2017 уповноваженими особами встановлено, що група осіб, діючи за попередньою змовою, в період з травня по липень 2016 року, незаконно, шляхом обману в процесі фіктивних договорів купівлі-продажу, здійснила відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0328, площею 0,2 га, за адресою: ділянка Вишня, село Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, яка перебувала у власності ОСОБА_1 на користь третіх осіб, використовуючи при цьому завідомо підроблені документи: паспорти, заповнені на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; виписку з рішень Поляницької сільської ради; згоду чоловіка ОСОБА_1 – ОСОБА_8 на продаж указаної земельної ділянки; довідку Поляницької сільської ради про відсутність об`єктів будівництва на ділянці (т.4, а.с. 126-130).

З долучених до матеріалів справи документів вбачається, що в рамках кримінального провадження № 12017090000000496 призначалися ряд експертиз.

Так, відповідно до висновку експерта від 10.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20, на який посилається позивачка, рукописні написи та підпис в довіреності від 14.05.2016 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.4, а. с. 156-164).

За змістом висновку експерта від 27.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-206ПЧ/20, підпис та рукописні написи в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016, на підставі якого ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , виконані не ОСОБА_2 , а ОСОБА_6 (т.4, а. с. 165-174).

Висновками експерта від 29.11.2019 року № 1398-К та від 15.11.2019 № 1209-К, було встановлено, що на фото особи чоловічої статі на сторінці паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_2 та у зразках зовнішності ОСОБА_6 зображена одна й та сама особа, а також, що на фото особи чоловічої статі на сторінці паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_3 та у зразках зовнішності ОСОБА_7 зображена одна й та сама особа (т.4, а.с. 175-179, 204-212).

Відповідно до листа Слідчого управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 19.11.2025 № 215911-2025, ОСОБА_1 визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні № 12017090000000496 від 12.09.2017.

28.07.2021 року матеріали кримінального провадження щодо вчинення відносно ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, виділені із кримінального провадження № 12017090000000496 у нове кримінальне провадження № 12021090000000401 (т.7, а.с. 36).

Як вбачається з відповіді Слідчого управління Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 21.09.2022 № 8869/108/24/02-2022 по епізоду вчинення шахрайського, шляхом обману, заволодіння земельною ділянкою, яка належна ОСОБА_1 та знаходиться в с. Поляниця, Яремчанської міської ради, Івано-Фрнаківської області, 06.07.2021 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, встановленим в результаті проведення досудового розслідування наступним особам: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.4, а. с. 124-125, а.с. 133-144).

31.03.2023 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021090000000401 від 28.07.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні відносно потерпілої ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України скеровано для розгляду у Яремчанський міський суд Івано-Франківської області (т.7, а.с. 36).

Як вбачається з обвинувального акту, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа жіночої статі, з використанням завідомо підроблених документів незаконно заволоділи земельною ділянкою з кадастровим номером № 2611092001:22:002:0328, площею 0,2 га, розташованою за адресою: ділянка Вишня, село Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, яка перебувала у власності ОСОБА_1 , що засвідчувалось договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 24.01.2014 за реєстровим № 53.

В обвинувальному акті йдеться, зокрема, про те, що вказані особи у невстановлений спосіб отримали відомості щодо документів, які засвідчували право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, відомості про персональні дані ОСОБА_1 , її чоловіка ОСОБА_8 , дані про їх паспорти та реєстраційні номери облікових карток платників податків та отримали підроблені документи необхідні для оформлення відповідних довіреностей та продажу земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером № 2611092001:22:002:0328, які надано ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та невстановленій досудовим розслідуванням особі.

Для конспірації своєї злочинної діяльності при укладенні правочинів у нотаріусів та здійсненні інших дій, пов`язаних з відчуженням земельної ділянки, від імені ОСОБА_1 представлялась та діяла невстановлена досудовим розслідування особа жіночої статті, від імені ОСОБА_2 – ОСОБА_6 , а від імені ОСОБА_3 – ОСОБА_7 .

Внаслідок вчинення ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 та невстановленою досудовим розслідуванням особою жіночої статі, передбачених злочинним планом узгоджених протиправних дій всупереч волі власника вказаного майна – ОСОБА_1 , останній спричинено матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на загальну суму 783 750 грн, що становить ринкову вартість незаконно відчуженої на користь третіх осіб земельної ділянки останньої з кадастровим номером № 2611092001:22:002:0328.

За результатами оглянутого у судовому засіданні кримінального провадження № 12021090000000401 від 28.07.2021 року (справа № 354/483/23, провадження 1-кп/354/15/25), з`ясовано, що ухвалою суду 05.07.2023 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, тобто використання завідомо підроблених документів, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК Україн, то станом на даний час судовий розгляд справи ще триває.

В рамках цього кримінального провадження ОСОБА_1 визнана потерпілою.

За таких обставин суд першої інстанції встановив, що до оформлення спірної довіреності від 14.05.2016 та первісного відчуження земельної ділянки не мають відношення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких позивачка визначила відповідачами за основними позовними вимогами, оскільки фактично в правовідносинах, пов`язаних із злочинним відчуженням її земельної ділянки виступали інші особи. Клопотань про залучення в якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позивачка не заявляла, хоча вказані особи на стадії підготовчого провадження були вже відомі. Відповідно суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що позов пред`явлено з порушенням суб`єктного складу учасників в частині позовних вимог про визнання довіреності від 14.05.2016 року недійсною. Суд зазначив, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки, оскільки останні є похідними від первісної вимоги.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Звертаючись до суду з додатковими, крім визнання договору купівлі-продажу і витребування спірної земельної ділянки, вимогами про визнання довіреності від 14.05.2026 року недійсною, позивачка заявила такі вимоги не тільки до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , але й до приватного нотаріуса Купровської Я.М., яка посвідчувала цю довіреність (т.1 а.с.205-206).

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою, другою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 у якості відповідача зазначила й приватного нотаріуса Харківсього міського нотаріального округу Купровську Я.М., оскільки на саме цей нотаріус вчинила нотаріальної дії у вигляді посвідчення спірної довіреності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20) вказано, що «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних цій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Верховний Суд зазначає, що якщо право позивача оспорюється іншими учасниками конкретних цивільних правовідносин, які вважають, що вчинення чи невчинення певної нотаріальної дії вплине на їх права та обов`язки, такий спір підлягає вирішенню саме між особою, яка безпосередньо брала участь у нотаріальному процесі, та особою, яка оспорює права, що виникають на підставі вчиненої нотаріальної дії».

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином.

Верховним Судом у змісті постанови від 19 серпня 2020 року в справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18) зауважено, що: «правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України). Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких односторонніх правочинів як видача довіреності належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора».

Аналогічні висновки щодо належного складу відповідачів у спорах про визнання недійсною довіреності викладені у змісті постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19).

Враховуючи правову природу довіреності, належним відповідачем у спорах про визнання недійною останньої є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора, а відтак, колегія суддів вважає неправильним висновки суду першої інстанції щодо того, що неналежним суб`єктним складом відповідачів у цій справі є виключно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та як наслідок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, порушених щодо неналежного складу відповідачів, оскільки саме до нотаріуса такі вимоги і не підлягають задоволенню у зв`язку із вищевикладеним.

Аналогічні правової висновки містяться в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2026 року у справі №№ 522/10387/22 провадження № 61-8741св25.

Вирішуючи вимоги про визнання довіреності від 14.05.2016 року і договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 липня 2016 року недійсними, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

У справі, яка переглядається, установлено, що власниками спірної земельної ділянки, на підставі договорів купівлі-продажу від 12 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , та від 12.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є останні.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) викладений висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У статті 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена стороною недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, а такий захист можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14?208цс18)).

Отже, суд має розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір з порушенням закону, а й коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Судовий захист повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в пункті 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) та пункті 50 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Таким чином, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому позовні вимоги в частині визнання довіреності недійсною не підлягають задоволенню.

Також не підлягають задоволенню й вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки такий спосіб захисту не відновить порушеного права позивача, а тому не є ефективним.

З урахуванням наведеного, оскільки вимоги про визнання недійсною довіреності і договору купівлі-продажу, учасниками яких є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , заявлені саме до цих осіб, висновки суду першої інстанції про неповний суб`єктний склад учасників справи, за умови якого неможливо вирішити справу по суті, є формальними і передчасними, незважаючи на те, що встановлені справжні особи, які були учасниками цих правовідносин.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки від відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , колегія суддів виходить з наступного.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)(пункт 68)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Судом у цій справі встановлено, що на спірній земельній ділянці відповідачами проведено незавершене будівництво житлового будинку готовністю 5%, за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0328, площа 0,2 га (т.5 а.с.24).

У цій справі позивачка як власник спірної земельної ділянки має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України), тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевих набувачів.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №359/11063/15 (провадження № 61-15180св21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) звернула увагу на те, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об`єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об`єкт, споруджений на цій ділянці.

Вирішення вимоги, зокрема, про витребування земельної ділянки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61) і від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.5, 8.18), не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, споруджений на частині цієї ділянки (пункт 125.9).

Таким чином, вирішуючи спір в частині витребування спірної земельної ділянки, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів у сукупності з іншими матеріалами справи дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 поза її волею, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцеві набувачі розпорядилися процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

У разі порушення питання щодо звільнення спірної земельної ділянки від розташованого на ній нерухомого майна, втручання у право на мирне володіння відповідачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 своїм майном (незавершеним будівництвом готовністю 5%) повинно бути оцінено з дотриманням критеріїв правомірного втручання позивача у права відповідачів на мирне володіння таким майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Таким чином вимоги ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння є належним і відповідним способом захисту порушеного права.

Вирішуючи питання стосовно доведеності таких позовних вимог, колегія суддів враховує таке.

Суд першої інстанції, незважаючи на відмову у задоволенні позову у зв`язку із неналежним суб`єктним складом у вимогах про визнання недійсною довіреності, похідними від яких є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і витребування майна, у рішенні надавав оцінку доказам позивачки, наданими нею на підтвердження таких вимог.

Так, відповідно до висновку експерта від 15.02.2017 року за №4/5, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 24.01.2014 року, довіреності від 09.08.2016 року і підпис від імені ОСОБА_1 у примірнику довіреності від 14.05.2016 року, яка оспорюється, виконані різними особами (т.1, а. с. 45-51). Суд першої інстанції вважав, що оскільки для проведення експертизи було надано тільки зазначені вище три документи, які і досліджував експерт, в результаті чого прийшов до висновку, що підпис на оспореній довіреності виконаний іншою особою, ніж підписи на інших двох документах, то очевидно, що перед експертом не ставилося, і відповідно не досліджувалося питання чи підписувала ОСОБА_1 довіреність від 14.05.2016, яку оспорює. Вказана судова почеркознавча експертиза була проведена в межах цивільної справи №307/2496/16-ц. Тому на думку суду вказаний висновок не може бути покладений в основу доказування того, що ОСОБА_1 не підписувала оспорювану довіреність, оскільки відповіді на це питання висновок не містить.

А під час розгляду даної справи судова почеркознавча експертиза, на думку суду першої інстанції, не була проведена з причин, які залежали цілком від волі позивачки.

Разом з тим відповідно до висновку експерта від 10.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20, отриманого за результатами почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12017090000000496, рукописні написи та підпис в довіреності від 14.05.2016 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.4, а. с. 156-164).

Однак суд першої інстанції не врахував і цей висновок, оскільки останній випливає з інших обставин, ніж зазначені в цьому позові та дій осіб, які не є учасниками цієї справи.

Також за змістом висновку експерта від 27.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-206ПЧ/20, підпис та рукописні написи в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016, на підставі якого ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , виконані не ОСОБА_2 , а ОСОБА_6 (т.4, а. с. 165-174).

З копії міграційної карти і закордонного паспорту ОСОБА_1 вбачається, що вона 13 лютого 2016 року виїхала за кордон , а повернулася 06.06.2016 року (т.2 а.с.22-23).

Отже, позивачка фізично не могла оформити в м.Харкові оспорену довіреність у травні 2016 року.

Оцінюючи надані позивачкою докази, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 вказано, що висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20 вказано, що висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, може бути визнаний доказом у цивільній справі, якщо експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду цієї справи вирок у кримінальному провадженні не ухвалено.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частини перша, друга статті 102 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції всупереч положень статті 89 ЦПК України не оцінив як докази висновки, підготовлені атестованими судовими експертами у кримінальному провадженні. В той же час зі змісту висновків експертів встановлено, що експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Отже, суд першої інстанції в цій справі всупереч наданим доказам і встановленим обставинам встановив, що доказів того, що позивачка не наділяла невідомого їй ОСОБА_2 повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, не надано. Разом з тим такі обставини підтверджуються висновком експертів 10.07.2020 № СЕ-19/109/8/7-207ПЧ/20, яким встановлено, що підпис від імені позивачки в довіреності від 14.05.2016 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. І висновки Закарпатського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 15.02.2017 року за №4/5 вказують на те, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 24.01.2014 року, довіреності від 09.08.2016 року і підпис від імені ОСОБА_1 у примірнику довіреності від 14.05.2016 року, яка оспорюється, виконані різними особами (т.1, а. с. 45-51). І ця експертиза була проведена у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , нотаріуса Купровської Я.М. про визнання недійсною тієї самої довіреності від 14.05.2016 року (справа №307/2496/16-ц).

Однак суд першої інстанції не врахував судову практику Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про те, що зазначені висновки експертів не є достовірними і беззаперечними доказами того, що позивачка не наділяла ОСОБА_2 повноваженнями щодо відчуження належної йому земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції фактично не надав оцінки висновкам експертиз, врахував тільки факт не проведення судової експертизи у даній справі, і безпідставно виснував про відсутність доказів волевиявлення ОСОБА_1 на вчинення правочину, оскільки договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки вчинено від імені позивачки особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_4 – адвоката Сініченка І.С. стосовно сумнівності судових почеркознавчих експертиз, а саме того, що вони представлені суду в копіях, не є слушними, оскільки суд не визнав такі докази недостатніми з інших підстав, і відповідачка рішення суду з таких мотивів не оскаржує. Всі інші доводи відзиву стосовно невідповідності наданих позивачкою доказів стандартам доказування є аналогічними висновкам суду першої інстанції в оскарженому рішенні, яким колегія суддів вже надала оцінку, викладену вище.

Верховний Суд роз`яснював, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Вс від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Відтак, оцінюючи надані позивачкою докази в такому розрізі, колегія суддів вважає її вимоги достатньо доведеними.

Піддаючи критиці висновки експерта у кримінальній справі, надані суду як доказ в справі за позовом ОСОБА_1 , представник відповідачки ОСОБА_4 вказував, що вони надані суду без дозволу слідчого, хоча відомості досудового розслідування можуть розголошуватися лише з дозволу слідчого або прокурора. Оскільки такого дозволу в матеріалах справи не було, суд не може врахувати відповідні матеріали кримінального провадження як докази. Водночас колегія суддів підкреслює, що апеляційний суд встановив факт порушення прав позивачки не лише на підставі матеріалів кримінального провадження, а й за сукупністю інших доказів: експертизи, проведеної в іншій справі, відомостям про перетин кордону позивачкою, яка знаходилася за межами України в момент посвідчення довіреності на ім`я ОСОБА_2 тощо. Належність і допустимість цих доказів не була спростована. За таких обставин, враховуючи принципи стандарту більшої переконливості, врахування матеріалів досудового розслідування не є виключним для вирішення спору по суті. Аналогічні висновки мстяться у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 910/7638/24.

Відтак, оцінюючи надані позивачкою докази в такому розрізі, колегія суддів вважає її вимоги достатньо доведеними.

Разом з тим, слушними є доводи відзиву стосовно способу захисту позивачки, що знайшло відображення в висновках колегії суддів щодо наявності підстав тільки для часткового задоволення позову. Решта заперечень проти скарги, що ґрунтується на неможливості витребування земельної ділянки у відповідачки як добросовісного набувача, в тому числі з урахуванням незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці, суперечить висновкам постанови Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №359/11063/15 (провадження № 61-15180св21), постанови ВП Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Такі ж права має законний володілець майна.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання довіреності і договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, і про задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного і доводів апеляційної скарги, які знайшли своє часткове підтвердження, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування спірної земельної ділянки і про відмову в решті позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Позивачем було заявлено одну вимогу майнового характеру (витребування земельної ділянки) та дві вимоги немайнового характеру (визнання недійсною довіреності від 14.05.2016 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016 року). Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено лише позовну вимогу про витребування земельної ділянки у відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 14.05.2016 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2016 року відмовлено, то відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів підлягає лише та частина судового збору, що стосується задоволеної вимоги.

При визначенні розміру судового збору колегія суддів виходить з того, що на момент подання позову у 2018 році ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн). Звертаючись з позовом до суду першої інстанції позивачка зазначила ціну майнової вимоги у сумі 148 000,00 грн. Таким чином, за вимогу про витребування земельної ділянки, вартістю 148 000 грн, судовий збір становить 1 480,00 грн. За подання апеляційної скарги підлягало сплаті 150 відсотків ставки, яка була розрахована при поданні позовної заяви, що становить 2 220,00 грн.

Загальна сума судових витрат, що підлягає розподілу, становить 3 700,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках по 1 850,00 грн з кожного.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з матеріалами справи за подання апеляційної скарги позивачка сплатила судовий збір у розмірі 13 215,00 грн.

Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір», ставка за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено вимогу майнового характеру (ціна позову 148 000 грн), за яку при поданні позову підлягало сплаті 1 480,00 грн,

Таким чином, позивачкою при поданні апеляційної скарги надмірно сплачено судовий збір у сумі 10 995,00 грн (13215,00?2220,00).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Казанцевої Руслани Ростиславівни задовольнити частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Яни Миколаївни, треті особи - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович та приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Данилів Тамара Дмитрівна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсними довіреності, договорів купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) земельну ділянку 0,2 га, що розташована уч. Вишні, село Паляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001:22:002:0328.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) у відшкодування судових витрат на судовий збір по 1850 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська