Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №688/4161/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/4161/25

Провадження № 22-ц/820/1105/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянув у порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 672/1022/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 року в складі судді Стаднічук Н. Л., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 року у розмірі 39460,42 грн, а також 2422,40 грн судового збору та 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався, що 25.08.2020 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 352179395, відповідно до якого відповідачці надано кредит в сумі 12250 грн на банківську карту № НОМЕР_1 . Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора WX8X49A5.

Позивач зазначав, що товариство набуло право вимоги до боржника на підставі укладених договорів факторингу та додаткових угод до них.

Так, 28.11.2018 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди щодо продовження терміну дії договору факторингу, відповідно до якого ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги.

Крім того, 05.08.2020 року ТзОВ «ФК «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» уклали договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

04.06.2025 року між ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки на загальну суму 39460,42 грн, яка складається з: 12249 грн – заборгованість по тілу кредиту, 27211,08 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, вказаний розмір заборгованості позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не погодилося з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, посилається на його незаконність та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, тому просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що судом вірно встановлено факт укладення між відповідачкою та ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» кредитного договору та отримання нею грошових коштів у визначеному позивачем розмірі та факт їх неповернення кредитору, однак суд послався, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження того, що до ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» у визначеному законом порядку перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 року, проте такий висновок є безпідставним. Суд першої інстанції, не надав належної оцінки всім наданим сторонами доказам та не дослідивши матеріали справи у повному обсязі, адже позивачем було надано належні та достатні докази щодо підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитодавця до позивача, зокрема це договора факторингу та додаткові угоди до нього, а також підписані реєстрі прав вимоги, разом з доказами здійснення оплати на виконання укладених договорів. Вказує, що в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку здійснюється передача прав вимоги до боржників, а не у день укладення Договору факторингу, як помилково вважав суд першої інстанції.

Також представник апелянта вказує, що відповідачка належним чином умови кредитного договору не виконувала, тому товариство набуло право вимоги на загальну суму 39460,42 грн, яка складається з: 12249 грн – заборгованість по тілу кредиту, 27211,08 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. При цьому, згідно п. 4.3. Кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто, виходячи з умов Кредитного договору, нараховані відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування у розмірі 39 460,42 грн, що є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та викладеними в ній обставинами у повному обсязі, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідачка вказує, що позивач не довів належного набуття права вимоги до неї, оскільки первинна ланка відступлення, на яку він посилається, оформлена договором факторингу від 28.11.2018 року, тоді як сам кредитний договір з нею, укладений лише 25.08.2020 року. Кірм того, позивач не надав належних і достатніх доказів безперервного переходу права вимоги на кожному етапі, зокрема належної ідентифікації переданих прав та підтвердження оплати за договорами факторингу. Доводи апеляційної скарги щодо нібито «суперечливості» рішення суду зводяться до підміни понять, оскільки встановлення факту укладення певних договорів не є тотожним встановленню правового наслідку у вигляді належного переходу права вимоги до конкретного позивача. Суд першої інстанції, дослідивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку, що хоча відповідні договори формально укладені, однак на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 право вимоги за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 не існувало, а отже не могло бути предметом відступлення. Відтак відсутні підстави вважати, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло таке право через перший договір факторингу, а відповідно – не могло передати його наступним особам. Таким чином, суд послідовно здійснив оцінку доказів, встановив фактичні обставини та правильно застосував норми матеріального права, що виключає будь-які твердження про «подвійні стандарти». Сам по собі факт існування тексту договору або реєстру не доводить, що у конкретної особи виникло право вимоги до конкретного боржника. Для такого висновку суд зобов`язаний перевірити, чи існувало саме те право, яке нібито відступалося, чи було воно належним чином індивідуалізоване, чи перейшло воно безперервно на кожному етапі та чи підтверджений такий перехід належними доказами. Саме таку правову перевірку суд першої інстанції і здійснив. Відповідно, твердження позивача про «подвійні стандарти» фактично є лише незгодою з оцінкою доказів, але не свідчить ні про помилковість висновків суду, ні про порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідачка вказує, що позивач доводить своє право вимоги з первинного договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Водночас кредитний договір № 352179395 між первісним кредитором та Відповідачем укладений лише 25.08.2020. Отже, станом на 28.11.2018 не існувало ані самого зобов`язання Відповідача, ані конкретного кредитного договору, ані індивідуалізованого права вимоги за ним. Відтак, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі майбутніх, не дає підстав вважати належно доведеним перехід саме спірного права вимоги до позивача, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо істотної умови – предмета. З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач не набув права вимоги до Відповідача за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020, оскільки на момент укладення як договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, так і договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 (укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») грошове зобов`язання Відповідача ще не існувало.

Доводи апелянта щодо розміру та правової природи нарахованих процентів не мають вирішального значення для перегляду справи, оскільки первинним і самостійним є питання наявності у позивача права вимоги до відповідача. За відсутності належного підтвердження переходу такого права позивач не є особою, уповноваженою вимагати ані повернення тіла кредиту, ані сплати процентів, незалежно від способу їх обчислення чи правової кваліфікації. При цьому сам по собі факт наявності в кредитному договорі положення про проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, не усуває обов`язку позивача довести належне набуття права вимоги за цим договором. Отже, посилання апелянта на умови кредитного договору та статтю 625 ЦК України не спростовують основного висновку суду першої інстанції, покладеного в основу відмови у позові.

Заслухавши доповідача та перевіривши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення в частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 25.08.2020 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 уклали договір № 352179395 про надання останній кредиту на суму 12250,00 грн, строком на 30 днів, з дисконтною процентною ставкою 0,49 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору, на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,49 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Пунктом 1.4. Договору погоджено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).

Відповідно до п. 1.5. договору, Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Згідно п. 4.3. Кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пункт 4.4. Кредитного договору передбачає, що, з урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 179,34 % річних за Дисконтною ставкою або 622,20 % річних за Базовою ставкою.

Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору, усі істотні умови Договору, в тому числі розмір Базової та Дисконтної процентної ставок та порядок їх застосування, погоджені Сторонами під час укладення цього Договору.

За платіжним доручення № ea5f9726-1371-4632-94d4-446711bb0cb5 від 25.08.2020 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало відповідачці ОСОБА_1 12250 грн за договором № 352179395 від 25.08.2020 на платіжну карку № 5168-75ХХ-ХХХХ-4590.

24.09.2020 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачка ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 352179395 від 25.08.2020 року, якою продовжено строк, на який наданий кредит за договором № 352179395 від 25.08.2020 на тридцять днів та визначили, що починаючи з 24.09.2020 позичальник сплачує проценти 1,63% в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно з цією додатковою угодою.

26.10.2020 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачка ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 352179395 від 25.08.2020, якою продовжено строк , на який наданий кредит за договором № 352179395 від 25.08.2020 на тридцять днів та визначили, що починаючи з 24.10.2020 позичальник сплачує проценти 1,30% в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою.

За розрахунком заборгованості ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 станом на 28.12.2020 становить 29881,38 грн, в тому числі: 12249,34 грн – тіло кредиту, 17840,28 грн – проценти за період з 25.08.2020 по 28.12.2020.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, відповідачка не виконала умови кредитного договору № 352179395 від 25.08.2020, не повернула вчасно кредит та не сплатила відсотки, тому у неї наявна заборгованість за кредитним договором. Однак, при визначенні суми відсотків суд виходив з того, що згідно з розрахунком ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період кредитування з 25.08.2020 по 23.11.2020 відповідачці було нараховано відсотків 12649,06 грн та сплачено в погашення заборгованості 8190,34 грн, тому залишок складає 4458,72 грн, відсотки за період з 27.11.2020 по 25.06.2025 в сумі 22752,36 грн (27211,08 грн – 4458,72 грн) нараховані після закінчення строку кредитування безпідставно. Крім того, позивач не набув права вимоги до відповідачки за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020, оскільки на час укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 не існувало та сторони не могли передбачити його виникнення в майбутньому, в зв`язку з цим, оскільки ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не набуло право вимоги до відповідачки за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, таке право не могло бути передано ним ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а ним – ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Однак такі висновки суду не є цілком обґрунтованими.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2018 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Договір факторингу № 28/1118-01 (далі – Договір факторингу 1).

Відповідно до п. 8.2. Договору факторингу 1, строк його дії закінчується 28.11.2019 року. У подальшому Первинний кредитор та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу 1, зокрема: №19 від 28.11.2019, відповідно до якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2020, № 26 від 31.12.2020, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2021 №27 від 31.12.2021, відповідно до умов якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2022, №31 від 31.12.2022, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2023 №32 від 31.12.2023, згідно якої продовжено строк дії Договору факторингу 1 до 31.12.2024 року.

Таким чином, Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року діяв протягом періоду з 28.11.2018 року - 31.12.2024 року.

Пунктом 1.2 Договору факторингу 1, визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 1, під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 Договору факторингу 1, встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу 1, клієнт (Первісний кредитор) зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.5.3.3 Договору факторингу 1, у редакції з урахуванням додаткових угод до нього визначено, що Фактор ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

Згідно п. 4.1. Договору факторингу 1, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора у день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

28.12.2020 року Первинний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги № 114 до Договору факторингу 1, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідачки на загальну суму 30 089,62 грн.

Відтак, відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретних договорів, укладених і чинних на той момент – 28,12.2020 року, коли Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року з урахуванням угод про його продовження діяв, отже, підписання Реєстру прав вимог, відбулося вже після укладення кредитного договору з відповідачкою, що підтверджує перехід прав вимоги до ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

05.08.2020 року між ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 05/0820-01).

У подальшому ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії Договору факторингу 2 до 30.12.2024 включно, при цьому всі інші умови Договору факторингу 2 залишились без змін.

Розділом 2 Договору факторингу 2 визначено, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 2, під правом вимоги розуміється всі права ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом. 1.5 Договору факторингу 2 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.

На виконання Договору факторингу 2 сторони, підписали Реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року до Договору факторингу 2, за яким від ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

04.06.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 року.

ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», на виконання Договору факторингу 3 04.05.2025 року, підписали Реєстр Боржників до Договору факторингу № 04/06/25-Ю до Договору факторингу 3, за яким від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 року.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», перейшло право вимоги кредитного договору № 352179395 від 25.08.2020 року, укладеного між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2020 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 уклали договір № 352179395 строком 30 днів від дати отримання кредиту.

Згідно п. 1.3. кредитного договору, на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,49 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, нарахування яких здійснювалось за період 25.08.2020 по 24.09.2020 року.

24.09.2020 року відповідачка внесла суму в розмірі – 1 801 грн., на погашення процентів за користування кредитними коштами в розмірі – 1 800,90 грн. та тіло за кредитним договором в розмірі – 0,10 грн.

Відповідно до додаткової угоди від 24.09.2020 року до Договору, строк дії продовжено на тридцять днів, тому починаючи з 24.09.2020 року по 26.10.2020 року позичальник сплачує за користування кредитом 1,63 відсотків в день від суми кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди.

26.10.2020 року відповідачка внеслі суму в розмірі – 6 390 грн., на погашення процентів за користування кредитними коштами в розмірі – 6 389,44 грн. та тіло за кредитним договором в розмірі – 0,56 грн.

Відповідно до додаткової угоди від 26.10.2020 року продовжено строк ще на тридцять днів і починаючи з 24.10.2020 року, позичальник сплачує за користування Кредитом 1,30 відсотків в день від суми Кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди, період нарахування з 27.10.2020 року по 23.11.2020 року, що підтверджується розрахунком підготовленим ТзОВ «Манівео Швидка фінансова допомога», як первісним кредитором.

Як вбачається з укладеного договору, позичальник має сплачувати, визначені у Договору кредитодавцю відсотки за користування кредитом.

З огляду на те, що відповідачка не виконала умови кредитного договору № 352179395 від 25.08.2020 року, не повернула вчасно кредит та не сплатила відсотки, у неї наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 16708,06 грн, в тому числі: 12249,34 грн – тіло кредиту, 4458,72 грн – відсотки за період з 25.08.2020 року по 23.11.2020 року

При визначенні суми відсотків суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно з розрахунком ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період кредитування з 25.08.2020 року по 23.11.2020 року відповідачці було нараховано відсотків 12649,06 грн, з яких нею сплачено в погашення заборгованості 8190,34 грн, таким чином залишок заборгованості по відсоткам за вказаний період склав 4458,72 грн (12649,06 – 8190,34)

Однак, після закінчення строку кредитування, який продовжено додатковою угодою від 26.10.2020 року, первісний кредитор продовжив нарахування процентів з 27.11.2020 року по 28.12.2020 рік при цьому первісний кредитор визначив розмір заборгованості по відсоткам 17 840,28 грн, вказаний розмір заборгованості по відсоткам був переданий ТзОВ «Таліон Плюс», яке після отримання права вимоги за кредитним договором також продовжило нарахування відсотків, за період з 28.12.2020 по 11.02.2021 року, відтак розмір заборгованості склав 27 211,08 грн по відсоткам і 12 249,34 грн за тілом кредиту, а всього 39460,42 грн, вказаний розмір заборгованості був переданий ТзОВ «ФК «Онлайн фінанси», відповідно Реєстру прав вимоги.

В свою чергу, ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» як новий кредитор набуло право вимоги на вказаний розмір заборгованості в сумі 39460,42 грн, відповідно до Реєстру прав вимоги і більше нарахувань по відсоткам та штрафним санкціям не здійснювало.

Однак, як було достеменно встановлено судом першої та апеляційної інстанцій кредиторами здійснювалося нарахування відсотків після закінчення строку кредитування визначеного кредитним договором № 352179395 та додатковими угодами до нього, а саме в період з 27.11.2020 року по 11.02.2021 року, при цьому відсотки в сумі 22752,36 грн (27211,08 грн – 4458,72 грн) нараховані після закінчення строку кредитування безпідставно.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на можливість товариством нарахування відсотків поза межами строку кредитування відповідно до умов кредитного договору згідно ч 2 ст 625 ЦК України, оскільки позивачем при подачі позову не надано повного детального розрахунку нарахування таких відсотків із зазначенням розміру відсотків, які нараховані саме на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а лише зазначено загальний розмір відсотків як плата за користування кредитними коштами, а не як компесаторні чи штрафні санкції.

Так як, такого розрахунку надано не було, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Таким чином, враховуючи, вищевикладене, позов ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» слід задовольнити частково та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором 352179395, яка утворилася станом на 23.11.2020 року і складає 12 249,34 грн за тілом кредиту та 4458,72 грн нарахованими відсотками, за період з 25.08.2020 року по 23.11.2020 року, а всього 16 708,06 грн.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено частково, що становить 42,34 % від заявлених вимог (16 708,06х100% :39460,42), то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 1025,64 грн ( 2444,40х42,43%:100) та 1538,46 грн (3633,60х42,34%:100) апеляційної скарги, а всього 2564,10 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З матеріалів справи вбачається, 05.06.2025 року між Директором ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» Хлопкововю М.С. та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери, в особі адвоката Тараненка А.І. укладено договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01.

Додатковою угодою № 25770512504 до Договору від 05.06.2025 року ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» також доручило Адвокатському бюро «Тараненко та партнери, в особі адвоката Тараненка А.І. представляти інтереси товариства та надавати юридичну допомогу, в тому числі у справі за позовом ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно Акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року, адвокатом Тараненком А.І. надано клієнту юридичні послуги, у вигляді складання позовної заяви у справі за позовом ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості, підготовка та направлення заптів про отримання інформації, вартість виконаних робіт становить 7 000 грн.

ОСОБА_1 в поданому відзиві на позов заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 2963,80 (7000х42,34%:100) грн витрат на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» також просить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 6 000 грн.

Згідно Акту прийому-передачі наданих послуг від 16.03.2026 року, адвокатом Соломко О.В. надано клієнту юридичні послуги, у вигляді складання апеляційної скарги ТзОВ «Юніт Капітал» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 року, вартість виконаних робіт становить 6 000 грн.

ОСОБА_1 в поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у визначеному апелянтом розмірі.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що розмір витрат є завищеним, враховуючи що доводи апеляційної скарги фактично дублюють доводи поданого позову, тому розмір витрат позивача в суджі апеляційної інстанції з врахуванням їх розумності, складності справи, витраченого часу адвокатом становить 4 000 грн, а враховуючи прапорційнійсть задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 слід стягнути 1693,60 (4000х42,34%:100) грн витрат на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач в суді першої та апеляційної інстанцій становить 4 657,40 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» задовольнити.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» ( ЄДРПУО 43541163) заборгованість за кредитним договором № 352179395 від 25.08.2020 року в сумі 16 708,06 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» ( ЄДРПУО 43541163) 2564,10 грн судового збору та 4 657,40 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк