Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №335/11672/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.05.2026 Справа № 335/11672/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/11672/25 Головуючий у 1-й інстанції: Мінаєв М.М.

Провадження № 22-ц/807/1027/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Полякова О.З.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Юлії Сергіївни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Трифонова Андрія Володимировича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення в порядку спадкування за законом суми нарахованої і невиплаченої спадкодавцю пенсії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Трифонова А.В., звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік і, відповідно, батько третьої особи, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 13.12.2024 року Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).

Крім позивачки, спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Спадкоємці першої черги за законом звернулися до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Білої Тетяни Сергіївни з заявою про прийняття спадщини за законом після померлого чоловіка та батька.

Син спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не бажає отримувати недоотриману суму пенсії спадкодавця і відмовляється від її отримання на користь позивачки.

Покійний чоловік позивачки ОСОБА_3 був пенсіонером і ветераном органів внутрішніх справ України, перебував на обліку в Головному Управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за вислугу років, призначену у відповідності до Закону України № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2021 року по справі № 280/8907/21 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 01.12.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_3 , виходячи із грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Запорізький області» № 33/28-1683 від 22.07.2021, виданої станом на листопад 2019 року.

За даним судовим рішенням сформувалася доплата в сумі 244 486,69 грн., що підтверджується відповіддю відповідача на звернення позивачки від 16.10.2025 № 18877-19832/Щ-02/8-0800/25. Дану суму недоотриманих пенсійних виплат за життя ОСОБА_3 не отримав.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року по справі № 280/8992/23 було задоволено його адміністративний позов до ГУ ПФУ та, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну доплату у розмірі 2 000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з моменту припинення виплати та з урахуванням раніше виплачених сум.

За даним судовим рішенням сформувалася доплата в сумі 40 000,00 грн., що також підтверджується відповіддю відповідача на звернення позивачки від 16.10.2025 № 18877-19832/Щ-02/8-0800/25. Дану суму недоотриманих пенсійних виплат за життя ОСОБА_3 також не отримав.

Як зазначено у листі-відповіді ГУ ПФУ в Запорізькій області від 16.10.2025 № 18877-19832/ Щ-02/8-0800/25 на письмове звернення позивачки, по пенсійній справі померлого ОСОБА_3 на день її закриття рахувалися невиплачені доплати різниці пенсії за минулий час після виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду у справах № 280/8907/21 та № 280/8992/23 у розмірі 244 486,69 грн. та 40 000,00 грн. відповідно.

Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна зверталася з відповідним запитом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, але їй було відмовлено, посилаючись на ст. 61 Закону України № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Позивачка з третьою особою (сином спадкодавця) домовилися, що вказані вище недоотримані суми пенсії померлого ОСОБА_3 будуть належати їй.

20.11.2024 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Тетяною Сергіївною було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Станом на дату перерахунку пенсії на підставі судових рішень спадкодавець був ще живий, про що зазначено у листі-відповіді відповідача на звернення позивачки, помер він, як вже зазначалося вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відповідача було достатньо часу, щоб виплатити йому дану заборгованість за життя.

Тобто, нарахована ОСОБА_3 заборгованість по пенсійних виплатах у розмірі 284 486 грн. 69 коп. була не отримана ним з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на свою користь недоотриману суму пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , у розмірі 284 486,69 грн.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Трифонова Андрія Володимировича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення в порядку спадкування за законом суми нарахованої і невиплаченої спадкодавцю пенсії задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка набута нею в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , у розмірі 284 486,69 грн.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь державного бюджету судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Після смерті ОСОБА_3 залишалась недоотримана пенсія, нарахована за рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду № 280/8907/21 та № 280/8992/23, нарахована сума доплати пенсії в розмірі 244 486,69 грн. та 40 000,00 грн.

При вирішенні питання про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 слід керуватися Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що є спеціальним нормативно-правовим актом для правовідносин, які виникли в даній справі.

Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору безпідставно надав перевагу положенням Цивільного Кодексу України та законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, не врахувавши, що померлий отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262, та саме норми цього Закону мають застосовуватися до правовідносин, які виникають з приводу недоотриманої пенсії ОСОБА_3 . Цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом для правовідносин, які виникли в даній справі.

Так, приписами ч. 1 ст. 61 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначено, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Норми ст. 61 Закону № 2262 є чинними, тому є обов`язковими для застосування всіма фізичними та юридичними особами, зокрема й судами при вирішенні спорів про право на недоотриману пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера.

Отже законодавством не передбачено можливості спадкування недоотриманих сум пенсій військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 № 420/18164/21, від 01.05.2023 у справі № 520/926/21 та від 27.09.2023 у справі № 420/16546/21, в яких суд дійшов висновку, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються за процедурою, визначеною статтею 61 Закону № 2262-ХІІ.

Звертає увагу, що приватним нотаріусом також відмовлено у видачі свідоцтва.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. на адресу апеляційного суду надійшла заява, у якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, розглянути справу без участі представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із нарахованої, але неотриманої ним пенсії, сукупний розмір якої становить 284 486,69 грн. Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, яка у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, прийняла спадщину після померлого чоловіка, отже, вона набула право на отримання невиплаченої спадкодавцю пенсії у повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 13.12.2024 року Олексадрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дружиною (вдовою) померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , яке видано Жовтневим ЗАГС м. Запоріжжя 04.11.1970, а відтак, позивач є спадкоємцем першої черги після померлого чоловіка.

Іншим спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є його та позивача спільний син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Жовтневим відділом ЗАГС м. Запоріжжя 27.09.1972.

08.05.2025 позивач звернулась до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Білої Т.С. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , на підставі чого була заведена спадкова справа № 19/2025.

Також 08.05.2025 ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом першої черги, подав заяву про відмову від прийняття спадщини після свого батька на користь матері ОСОБА_1 .

28.10.2025 приватним нотаріусом ОСОБА_4 було направлено запит до ГУ ПФУ в Запорізькій області про наявність недоотриманої ОСОБА_3 пенсії та її розмір, та отримала відповідь, в якій відповідач послався на ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як на підставу того, що недоотримана ОСОБА_3 пенсія не може входити до складу спадщини.

Позивач 20.11.2025 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка складається із сум пенсії померлого, неотриманих ним за життя.

Постановою приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Білої Т.С. від 20.11.2025, відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається із невиплаченої суми пенсії після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 .

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії стало те, що нотаріусом був зроблений запит про наявність невиплаченої пенсії померлого ОСОБА_3 , проте, ГУ ПФУ в Запорізькій області надало відповідь, що у відповідності до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Суд першої інстанції вірно визначив, що у даній справі предметом позову є право позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги за законом після померлого ОСОБА_3 , на отримання спадкового майна у вигляді неодержаної спадкодавцем за його життя пенсії.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 за свого життя звертався за захистом своїх порушених прав на виплату пенсії у належному розмірі до Запорізького окружного адміністративного суду.

ОСОБА_3 був пенсіонером і ветераном органів внутрішніх справ України, перебував на обліку в Головному Управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за вислугу років, призначену у відповідності до Закону України № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2021 року по справі № 280/8907/21 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 01.12.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_3 , виходячи із грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Запорізький області» № 33/28-1683 від 22.07.2021, виданої станом на листопад 2019 року.

За даним судовим рішенням сформувалася доплата в сумі 244 486,69 грн., що підтверджується відповіддю відповідача на звернення позивачки від 16.10.2025 № 18877-19832/Щ-02/8-0800/25. Дану суму недоотриманих пенсійних виплат за життя ОСОБА_3 не отримав.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року по справі № 280/8992/23 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 до ГУ ПФУ та, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну доплату у розмірі 2 000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з моменту припинення виплати та з урахуванням раніше виплачених сум.

За даним судовим рішенням сформувалася доплата в сумі 40 000,00 грн., що також підтверджується відповіддю відповідача на звернення позивачки від 16.10.2025 № 18877-19832/Щ-02/8-0800/25. Дану суму недоотриманих пенсійних виплат за життя ОСОБА_3 також не отримав.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виснував, що після смерті ОСОБА_3 залишалась недоотримана ним пенсія, нарахована за рішеннями суду, у загальному розмірі 284 486,69 грн., проти чого відповідач не заперечував.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 14.02.2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що тлумачення ст. 1227 ЦК України доводить, що цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (ст. 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до ст.1227ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (ст. 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (ст. 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (ст. 1281 ЦК). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.

Положення ч.ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 року (справа № 428/6685/19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонеру і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Згідно зі ст. 46 цього ж Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз указаних норма дає підстави для висновку, що спадщина є сукупністю прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходить від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті. Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку.

Суми пенсії, які не були одержані спадкодавцем за життя, входять до складу спадщини за сукупності наступних умов: спадкодавець за життя мав право на їх одержання та не реалізував це право; після смерті спадкодавця відсутні члени його сім`ї (або їх неможливо встановити).

За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зобов`язане виплатити позивачу недоотриману ОСОБА_3 за життя суму пенсії, яка була йому нарахована, в розмірі 284 486,69 грн.

Такий підхід також застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.10.2019 року у справі №355/323/17, від 16.12.2020 у справі №428/12730/19 де суд, вирішуючи питання наявності у особи права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії) її померлого чоловіка вказав, що аналіз ст.ст. 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але неодержаної пенсії (доплат до пенсії). Суд виходив з того, що визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. При цьому, позивач як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка, а тому набула права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії). Суд також наголосив, що стягнення у судовому порядку нарахованої на підставі вказаних рішень, але невиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії, не призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови в позові з посиланням на вимоги ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Норми ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не можуть бути прийняті до уваги, так як прямо суперечать ст. 1227 ЦК України та вказаним вище спеціальним нормам пенсійного законодавства з цього питання.

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення недоотриманої суми пенсії у порядку спадкування.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на правові висновки, викладені у наведених у скарзі постановах Верховного Суду, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Юлії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 15 травня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

О.З. Поляков