Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №476/672/25 — Єланецький районний суд Миколаївської області

Справа № 476/672/25

Провадження № 2/476/43/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2026 року с-ще Єланець

Єланецький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Чернякової Н.В.

за участю секретаря Слободніченко В.А.

представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя

В С Т А Н О В И В :

17.09.2025 року представник позивачки, адвокат Бондаренко І.А., звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги представник позивачки мотивує тим, що у період з 13 квітня 2007 року по 21 травня 2024 року позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторони придбали житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний час виникла необхідність поділу спільного майна подружжя, але відповідач у добровільному порядку відмовляється провести такий поділ, тому позивачка змушена звернутись до суду із вказаним позовом.

Посилаючись на положення ст.ст. 60, 69 СК України, представник позивача просила суд визнати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя. Стягнути з відповідача на користь позивачки 1211,20 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлена про слухання справи.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх повністю, з підстав, вказаних в позовній заяві.

Відповідач у визначений строк відзив до суду не направив, у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому, у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, за заявою представника позивачки суд ухвалив провести заочний розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Вислухавши представника позивачки, дослідивши письмові матеріали, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до слідуючого висновку.

Так, відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні 13 квітня 2007 року сторони зареєстрували шлюб у Возсіятській сільській раді Єланецького району Миколаївської області, актовий запис № 1.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 21.05.2024 року шлюб між сторонами розірвано.

Судом встановлено, що в період перебування сторін у шлюбі відповідач придбав житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказані обставини підтверджуються також копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 28.03.2011 року.

Житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 набутий у шлюбі за спільні кошти, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності дружини та чоловіка є рівними. Також суд враховує презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем в ході розгляду справи спростована не була.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Згідно з пунктом 22 вищевказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний за час перебування сторін у шлюбі, право власності на який належним чином зареєстровано на відповідача в органах, що здійснюють відповідну реєстрацію, відтак, підлягає поділу між ними.

При цьому суд враховує, що на час придбання вищевказаного житлового будинку сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Також, відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Отже, виходячи з принципу рівності часток в майні подружжя, закріпленого в ч. 1 ст. 70 СК України, суд дійшов висновку, що житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за час шлюбу подружжям, відтак належить сторонам на праві спільної сумісної власності, які відповідно мають рівні частки у цьому майні. При цьому, суд враховує те, що правовий режим такої власності має враховувати інтереси всіх її власників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Враховуючи вищевказані обставини, суд вважає за можливе визнати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя.

Також представник позивачки просила стягнути з відповідача на користь позивачки витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачкою у даній справі, які складаються з суми сплаченого нею судового збору в сумі 1211,20 грн., підлягають відшкодуванню відповідачем у повному обсязі, оскільки вказані витрати фактично понесені позивачкою та підтверджені відповідними письмовими доказами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Єланецьким районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Єланецький районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду буде виготовлено 15.05.2026 року.

Суддя Н.В. Чернякова