Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №464/8628/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/8628/25

пр.№ 2/464/886/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова у складі судді Шашуріної Г.О., секретар судового засідання Федак Б.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 464/8628/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,-

у с т а н о в и в:

Позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить визнати за нею право власності на частки квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 15 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 16 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору так як вона не заперечує і визнає право власності ОСОБА_1 на частки квартири АДРЕСА_1 .

Сторони у судове засідання, призначене на 12:30 год 11 травня 2026 року не з`явилися, скористалися правом відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, просять ухвалити рішення у справі на підставі поданих доказів.

У зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно із вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12,81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11.10.2016 року у справі №464/9947/15-ц Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_1 , що становить 364 780 (триста шістдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят) гривень. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_1 , з дня отримання грошової компенсації.

Рішенням реєстратора №82095731 від 02.12,2025 року відмовлено їй в проведенні реєстраційних дій - визнання за нею права власності на 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_1 .

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивачів право власності, а також у разі втрати позивачами документа, який посвідчує його право власності.

Судом встановлено, що відповідач визнає і не оспорює право власності ОСОБА_1 на 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Згідно ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З огляду на зазначене вище, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача, позивачем у передбаченому законом порядку подано не було.

Отже, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у цій справі, визнає і не оспорює право власності ОСОБА_1 на 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_1 , у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позивачем вимог до неналежністю відповідача.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача понесених судових витрат, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складено 18 травня 2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.258, ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Галина ШАШУРІНА