Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №334/1163/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 18.05.2026

Справа № 334/1163/26

Провадження № 2/334/1689/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого судді Коломаренко К.А.,

за участі секретаря судового засідання Цілінко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3 відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2026 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3 відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 149 616,22 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2020 року у справі №334/7145/19 було стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 150 000,00 гривень. Рішення суду набрало законної сили 10.09.2020 року. На виконання вказаного рішення 13.11.2020 року було видано виконавчі листи №334/7145/19. До 30.12.2025 року виконавчий лист відносно ОСОБА_3 перебував на виконанні в Дніпровському ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), виконавче провадження №65205201. Постановою від 30.12.2025 року виконавчий лист було повернуто стягувачу за його заявою, сума заборгованості не стягнута повністю. ОСОБА_2 борг також не було сплачено. Тобто з 2020 року рішення суду не виконано, борг не стягнуто. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Згідно з розрахунком позивача сума 3 % річних, за період з 11.09.2020 року по 30.01.2026 року (включно), за прострочення сплати заборгованості становить 24 246,91 гривень. Згідно з розрахунком позивача суми інфляційних втрат, за період з 11.09.2020 року по 30.01.2026 року, понесених у наслідок прострочення заборгованості, сума інфляційних втрат, становить – 125 369,31 гривень. Загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат становить 149 616,22 грн, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.

16 лютого 2026 року судом в порядку ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України надіслано запити до Департаменту адміністративних послуг ЗМР та до Державної міграційної служби з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачів у справі.

19.02.2026 року до суду від Департаменту адміністративних послуг ЗМР надійшла відповідь на запит щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2

02.03.2026 року до суду від Державної міграційної служби надійшла відповідь на запит щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3

02.03.2026 року судом отримано відомості з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери щодо перебування відповідачів на обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Ухвалою суду від 03.03.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

16.04.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копії рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2020 року по справі №334/7145/19.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 22.04.2026 року представник позивача – адвокат Леліков С.О. подав через канцелярію суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі сторони позивача, на задоволенні позову наполягає, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду 04.05.2026 року. Про причини неявки до суду не повідомила, заяв та клопотань від неї до суду не надходило, відзив до суду не подано.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду 27.04.2026 року з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою». Також повідомлялась про дату, час та місце судового засідання шляхом розміщення оголошення про виклик до суду особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої не відомо. Про причини неявки до суду не повідомила, заяв та клопотань від неї до суду не надходило, відзив до суду не подано.

Згідно до положення ч. 3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, доказів про поважність неявки до суду не надали, також не подали відзив на позовну заяву, тому у відповідності з вимогами ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів, постановивши по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2020 року у справі №334/7145/19, встановлено, що 26.09.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 150 000,00 гривень зі строком повернення до 25 вересня 2019 року зі сплатою відсотків в розмірі 3 відсотки річних. 26 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником ОСОБА_3 її боргових зобов`язань за позикою, оформленою розпискою від 26.06.2016 в розмір 150 000,00 гривень та 3 відсотків річних.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10.08.2020 року у справі №334/7145/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості за договором позики, оформленого розпискою від 26.09.2016 року, в розмірі 150 000,00 гривень та судовий збір в розмірі по 750,00 гривень з кожного відповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України)

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення».

Однак, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 23.02.2023 року у справі 911/3025/21 зазначено: «оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову».

Щодо продовження строків давності, необхідно зазначити, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/ та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України,які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

За таких обставин позивач має право на звернення до суду з вимогою про стягнення зі співвідповідачів на його користь індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми невиконаного зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до чч. 3,4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, що мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями чч. 2,3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 по справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 по справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

З урахуванням зазначеного, судом установлені порушення відповідачем умов договору шляхом неналежного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно висновку Верховного Суду висловлений в постанові від 08.06.2022 року у справі №913/618/21, відповідно до якого «у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач».

Під час розгляду справи, судом забезпечено сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості (ст. 129 Конституції України).

З огляду на викладене, відповідачі мають обов`язок сплатити 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України не за весь період, що заявлений Позивачем – 11.09.2020 по 30.01.2026, а лише в період до запровадження воєнного стану в Україні, з 11.09.2020 року до 23.02.2022 року включно, у зв`язку з чим суд вважає необхідним здійснити перерахунок заявлених до стягнення три проценти річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

Розрахунок інфляційних втрат за період з 11.09.2020 року по 23.02.2022 року здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де:

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період: IIc (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.17474720.

Таким чином, інфляційні втрати за період з 11.09.2020 року по 23.02.2022 року становлять = 26 212,08 грн (150 000,00 x 1.17474720 - 150 000,00).

Розрахунок 3% річних за період з 11.09.2020 року по 23.02.2022 року здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де:

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

За період з 11.09.2020 року до 31.12.2020 року - 1 377,05 грн (150 000,00 x 3 % x 112 (днів у періоді) : 366 : 100).

За період з 01.01.2021 року по 23.02.2022 року - 5 165,75 грн : 150 000,00 x 3 % x 419 (днів у періоді) : 365 : 100).

Таким чином, 3% річних за період з 11.09.2020 року по 23.02.2022 року становить 6 542,80 гривень.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 32 754,88 гривень, яка складається з: 26 212,08 грн - інфляційних втрат та 6 542,80 грн – 3% річних.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, ) у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1 496,16 гривень, що підтверджується копією квитанції №9779-9102-6130-2996 від 12.02.2026 року.

На підставі викладеного, а також з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково - у розмірі 21,9 % (32 754,88 х 100 / 149 616,22), суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, у загальному розмірі 327,66 грн (1 496,16 х 21,9 / 100), тобто по 163,83 гривень з кожного відповідача (327,66/2).

Керуючись статтями 10-13,76-81,89,141,263-265,268,279 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3 відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України, - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) заборгованість за невиконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 32 754,88 гривень (тридцять дві тисячі сімсот п`ятдесят чотири грн 88 коп.), яка складається з: 26 212,08 грн - інфляційних втрат та 6 542,80 грн – 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 163,83 гривень (сто шістдесят три гривні 83 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 163,83 гривень (сто шістдесят три гривні 83 коп.).

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: Коломаренко К. А.