Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №990/254/24 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 990/254/24

провадження № 11-290заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Погрібного С. О.,

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Рожок В. В.,

представниці позивача Осадчої В. В.,

представника Вищої ради правосуддя Нарольської Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції справу № 990/254/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування індивідуального акта

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2025 року та рішення від 24 червня 2025 року (судді Соколов В. М., Білак М. В., Уханенко С. А., Кашпур О. В., Загороднюк А. Г.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення ВРП має незаконний характер з огляду на відсутність у ньому достовірної, точної та повної інформації про підставу та мотиви його звільнення з посади судді.

Наголошуючи, що вказане рішення ВРП містить лише посилання на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24, згідно з яким дії судді ОСОБА_1 мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у вигляді допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів. Проте, відомостей, з чого саме складаються дії судді, що мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого вказаною вище нормою Закону № 1402-VIII, спірне рішення ВРП не містить.

Водночас, відповідно до змісту рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, у діях судді ОСОБА_1 вбачається у такому: «неприбуття судді ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, на робоче місце протягом тривалого часу свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді та морально-етичними принципами поведінки судді, прояв неповаги до інших суддів. Незгода судді з рішенням Голови Верховного Суду щодо його відрядження до Дружківського міського суду Донецької області виразилась у відмові прибути до цього суду та здійснювати судочинство».

На переконання позивача, норма статті 106 Закону № 1402-VIII не містить такої підстави для дисциплінарної відповідальності судді, як неприбуття у відрядження до іншого суду, в який він не призначався в установленому законом порядку, та незгода судді з відрядженням, а тому оскаржуване рішення є незаконним.

ОСОБА_1 вважає, що незаконність оскаржуваного рішення полягає й у тому, що воно прийняте до того, як він реалізував право судового контролю законності рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області».

Також позивач зауважує, що рішення ВРП від 11 липня 2024 року всупереч статті 18 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) приймалось у складі 14 членів, який не є повноважним для прийняття такого рішення.

Позиція відповідача щодо доводів позовної заяви

3. У відзиві відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи, що він не містить виключних підстав для цього, визначених у частині другій статті 57 Закону № 1798-VIII. ВРП наполягає, що при прийнятті рішення від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 вона діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII. Оскаржуване рішення містить відповідні підстави для звільнення судді - пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків - рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24. Прийняте повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухвалені.

Заяви представниці позивача про відвід членів ВРП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від участі в розгляді питання про звільнення судді ОСОБА_1 були розглянуті належним чином. Під час такого розгляду не встановлено, що вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані у результаті розгляду справи або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Також у відзиві повідомлено, що представником судді під час засідання Ради було заявлено клопотання про зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 до завершення процедури оскарження рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 «Про притягнення судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, до дисциплінарної відповідальності». ВРП відмовила в задоволенні цього клопотання.

Вважає, що оскаржуване рішення є кадровим та під час його перегляду судом не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді, в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу.

Короткий зміст судових рішень Касаційного адміністративного суду, що оскаржуються ОСОБА_1 .

4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Осадчої В. В. про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 12 травня 2025 року у справі № 990/254/24 про відмову в задоволенні клопотань представниці позивача від 25 квітня 2025 року та від 12 травня 2025 року про зупинення провадження у справі № 990/254/24.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання представниці позивача, виходив з того, що роз`ясненню підлягає судове рішення, яким суд вирішив спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов`язки та інтереси учасників спірних правовідносин.

Натомість ухвала Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та яке підлягає виконанню, а тому в силу вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця ухвала не підлягає роз`ясненню.

5. Касаційний адміністративний суд рішенням від 24 червня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для скасування рішення ВРП про звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є виключними та окреслені в частині другій статті 57 Закону № 1798-VIII.

Перевіряючи законність рішення ВРП від 11 липня 2024 року, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність визначених у пунктах 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII підстав для його скасування, оскільки воно ухвалено і підписано повноважним складом ВРП, а саме усіма 14 членами ВРП, які брали участь у розгляді подання її Другої Дисциплінарної палати про звільнення позивача з посади судді.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у встановленому законом порядку розглянув та відмовив у задоволенні заяв позивача про відвід членам ВРП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Касаційний адміністративний суд виснував, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, суд першої інстанції зазначив, що підставою для звільнення позивача з посади судді було рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24, залишене без змін рішенням ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24, про притягнення його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Касаційним адміністративним судом також ураховано, що рішення ВРП від 25 червня 2024 року було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 3 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24 (провадження № 11-164сап24) скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП без змін.

Покликаючись на висновки Великої Палати у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 28 липня 2022 року у справі № 9901/273/20 (провадження № 11-525заі21), від 25 листопада 2021 року у справі № 11-777сап19 (провадження № 11-292заі21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 9901/392/20 (провадження № 11-268заі21),суд першої інстанції зазначив, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

Також застосовуючи висновки Великої Палати, викладені у постановах від 14 вересня 2023 року у справі №9901/98/21 (провадження № 11-69заі23), від 6 квітня 2023 року у справі № 9901/87/21 (провадження № 11-17заі22), від 6 березня 2025 року у справі № 990/223/24 (провадження № 11-275заі24) та інших, Касаційний адміністративний суд зауважив, що у межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді з посади, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі, мотиви й оцінка дисциплінарним органом і ВРП обставин, що стали підставою для прийняття рішення у дисциплінарному провадженні стосовно судді).

Ураховуючи, що на момент вирішення цієї справи рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 та рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 про кваліфікацію дій ОСОБА_1 як істотного дисциплінарного проступку та його притягнення до дисциплінарної відповідальності переглянуті у судовому порядку та визнані законними і обґрунтованими, колегія судів дійшла висновку, що рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування зазначеного рішення, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIIІ немає.

Зміст доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року

6. Вважаючиухвалу суду першої інстанції від 23 червня 2025 року про відмову у роз`ясненні ухвали цього суду від 12 травня 2025 року про відмову у задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження у справі № 990/254/24 незаконною та необґрунтованою, ОСОБА_1 подав до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду вказаної заяви до Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції.

На думку скаржника, роз`яснення змісту судового рішення є не правом суду, а його обов`язком, передбаченим частиною третьою статті 250 КАС України.

ОСОБА_1 наголошує, що ухвала Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року є судовим рішенням з процесуальних питань, яке стосується суті спору у вигляді предмета доказування у цій справі, а тому воно підлягає роз`ясненню.

Зміст доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року

7. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенням судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права у вигляді неправильного тлумачення закону і незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що процедурна діяльність ВРП та Верховного Суду, пов`язана з притягненням його до дисциплінарної відповідальності та звільненням за вчинення істотного дисциплінарного проступку свідчить, що законодавство України містить недоліки, зокрема, у системі судової дисципліни, які не дають йому можливості реалізувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме статті 6 «Право на справедливий суд» та статті 13 «Прово на ефективний засіб правового захисту».

Позивач наполягає, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за підставою, яка не відображає конкретне дисциплінарне правопорушення, та із застосуванням дисциплінарної процедури, що обмежує правову можливість оскарження процедурних дій ВРП в межах провадження, пов`язаного з переглядом рішення ВРП, яким звільнено суддю з посади.

На думку позивача, наведені в цій апеляційній скарзі підстави незаконності та необгрунтованості рішення суду першої інстанції повністю корелюють з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в пункті 199 остаточного рішення від 27 травня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), в якому іде мова про серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні, зокрема, про недостатність гарантій проти зловживань та неправильне застосування дисциплінарних заходів щодо суддів.

ОСОБА_1 звертає увагу, що Касаційний адміністративний суд не надав правову оцінку його доводам, що відповідно до частин другої, третьої статті 52 Закону № 1798-VIII необхідним є збереження за відповідною особою статусу судді протягом всього часу здійснення процедури притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Разом із цим оскаржуване рішення прийняте відповідачем у межах строку, визначеного для процедури судового контролю законності рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції, щодо статусу Великої Палати як окремого судового органу, що має виключну компетенцію надавати правову оцінку обставинам дисциплінарної процедури, застосованої до судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку. Посилаючись на висновки Великої Палати викладені в постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 990/220/24, наполягає, що в межах розгляду цієї справи суд зобов`язаний надавати правову оцінку й питанням, пов`язаним з розглядом дисциплінарної справи.

Також ОСОБА_1 зазначає про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що стосуються предмета доказування в адміністративній справі та принципу адміністративного судочинства у вигляді офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Апелянт наголошує, що Касаційний адміністративний суд всупереч нормам пункту 3 частини першої статті 236 КАС України не зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за його конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України, яка застосовується для визначення складу суддів Великої Палати. Вважає, що результат розгляду зазначеної конституційної скарги допускає можливість скасування постанови Великої Палати від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24.

Скаржник зауважує, що спірне рішення відповідача не містить відомостей про фактичні обставини виникнення спору у вигляді опису його дій (поведінки), які охоплюються положеннями статті 106 Закону № 1402-VIII.

Так само й у рішенні Касаційного адміністративного суду у цій справі не встановлено вказаний взаємозв`язок, як і не з`ясовувалося питання допустимості звільнення позивача за складом дисциплінарного правопорушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Наполягає, що факт неприбуття судді у відрядження до суду, в який він не призначався в установленому законом порядку і в якому відсутні певні вакантні посади суддів, не може бути складом дисциплінарного правопорушення в розумінні статті 106 Закону № 1402-VIII і, як наслідок, підставою для звільнення судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Оскільки в йогоповедінці відсутній склад дисциплінарного правопорушення, вважає оскаржуване рішення ВРП незаконним і таким, що прийняте з порушенням норми пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.

ОСОБА_1 , посилаючись на норму статті 18 Закону № 1798-VIII, зауважує, що оскаржуване рішення ВРП ухвалювалено неповноважним складом ВРП, оскільки у його прийнятті брали участь лише 14 її членів замість необхідних 15.

Також скаржник вважає спірне рішення ВРП незаконним з огляду на те, що в його ухваленні брали участь її члени ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яким представник позивача заявив відводи через наявність обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості при прийнятті рішення щодо ОСОБА_1

ВРП відмовила у задоволенні вказаних заяв про відвід членам ВРП, проте Касаційний адміністративний суд, погоджуючись із мотивами таких відмов, не навів правового обґрунтування для спростування доводів заяв представника позивача.

На переконання скаржника, наведені обставини підтверджують наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Рух апеляційної скарги

8. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 11 липня 2025 року доповідачем по справі визначено суддю Стрелець Т. Г.

Велика Палата 16 липня 2025 року постановила ухвалу про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, а ухвалою від 27 серпня 2025 року відкрила провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року.

Ухвалою від 10 вересня 2025 року Велика Палата відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В. від участі в розгляді справи № 990/254/24, а також залишила без розгляду заяву скаржника в частині відводу суддів Верховного Суду Власова Ю. Л. та Єленіної Ж. М. від участі в розгляді цієї справи.

Ухвалою від 27 листопада 2025 року Велика Палата призначила апеляційний розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 05 лютого 2025 року о 15 годині.

Велика Палата ухвалою від 02 лютого 2026 року задовольнила заяву адвокатки Осадчої В. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 990/254/24.

Чергове судове засідання призначено на 15 годину 30 квітня 2026 року.

Позиція відповідачів щодо доводів апеляційної скарги

9. У своїх відзивах на апеляційні скарги позивача ВРП заперечує проти їх задоволення та просить залишити без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції.

Доводи відповідача за своїм змістом є подібними до висновків суду першої інстанції.

ВРП вважає, що оскаржуване її рішення є мотивованим та прийнятим відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством.

Обставини справи, встановлені судом

10. Президент України Указом від 24 квітня 2012 року № 286/2012 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області строком на п`ять років.

Указом Президента України від 01 грудня 2021 року № 612/2021 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області безстроково.

Верховний Суд 21 жовтня 2022 року видав розпорядження № 61 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Артемівського міськрайонного суду Донецької області)», згідно з яким відповідно до статті 147 Закону № 1402-VIII, ураховуючи неможливість здійснення судом правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області на Дружківський міський суд Донецької області.

Рішеннями Голови Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року всіх суддів Артемівського міськрайонного суду Донецької області відряджено для здійснення правосуддя до Дружківського міського суду Донецької області. Зокрема, рішенням № 508/0/149-22 суддю Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 відряджено для здійснення правосуддя до Дружківського міського суду Донецької області.

На виконання рішення Голови Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року № 508/0/149-22 голова Артемівського міськрайонного суду Донецької області видав наказ від 31 жовтня 2022 року № 14-к «Про відрядження судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 для здійснення правосуддя до Дружківського міського суду Донецької області».

На виконання розпорядження Голови Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року № 61 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Артемівського міськрайонного суду Донецької області)», рішень Голови Верховного Суду, зокрема № 508/0/149-22, наказом голови Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2022 року № 18 відраховано, зокрема, суддю ОСОБА_1 31 жовтня 2022 року зі штату Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Наказом голови Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2022 року № 19 внесено зміни до штатного розпису Артемівського міськрайонного суду Донецької області, а саме виведено з 1 листопада 2022 року зі штатного розпису у зв`язку з відрядженням суддів суду для здійснення правосуддя до Дружківського міського суду Донецької області такі посади: суддя суду - 14 штатних одиниць, помічник судді - 14 штатних одиниць.

8 січня 2024 року до ВРП (вх. № 10/4/13-24) надійшла дисциплінарна скарга Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України за підписом заступника начальника ОСОБА_5 стосовно судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області.

11. Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 24 січня 2024 року № 209/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області).

За результатом розгляду зазначеної дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24, яким притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Відповідно до змісту цього рішення Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, який полягає в допущенні суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги.

Не погодившись із правомірністю рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, позивач оскаржив його до ВРП.

12. Так, 19 квітня 2024 року до ВРП (вх. № 1629/0/6-24) надійшла скарга судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.

Вказане рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржив до суду.

13. За наслідком розгляду скарги ОСОБА_1 . Велика Палата постановою від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24 (провадження № 11-164сап24) залишила її без задоволення, а рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 без змін.

Велика Палата дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

Відповідач правильно кваліфікував дії судді ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду), та, обираючи вид стягнення, врахував характер дисциплінарного проступку, його негативні наслідки для авторитету судової влади, ступінь вини судді, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Висновок ВРП про застосування до скаржника дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади судді є правильним, а застосоване стягнення - пропорційним учиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.

14. 25 червня 2024 року до ВРП (вх. № 8897/0/8-24) надійшло подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 25 червня 2024 року доповідачем у цій справі визначено члена ВРП ОСОБА_6

26 червня 2024 року доповідач склав висновок, у якому запропоновано ВРП ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області, відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

11 липня 2024 року ВРП ухвалила рішення № 2122/0/15-24 про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини в частині оскарження ухвали Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, та позиція Великої Палати

15. Суди встановили, що 25 квітня 2025 року представниця позивача звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі № 990/254/24 до набрання законної сили рішенням ЄСПЛ у справі № 4381/25, зазначивши, що предметом дослідження ЄСПЛ у межах розгляду цієї справи є рішення ВРП про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Оскільки рішення ЄСПЛ є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами як окрема процесуальна форма, факт розгляду ЄСПЛ вказаної справи є достатнім для зупинення провадження у справі № 990/254/24 відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.

Також 12 травня 2025 року представниця позивача подала до Касаційного адміністративного суду клопотання про зупинення провадження у справі № 990/254/24 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України.

Клопотання обґрунтоване тим, що вказана норма застосовується для визначення складу суддів Великої Палати, призначених розглядати скарги на рішення ВРП, ухвалені за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів; ця норма була застосована Великою Палатою при ухваленні постанови від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24, що безпосереднім чином відноситься до дисциплінарної процедури стосовно позивача як судді.

Заявниця повідомила, що відповідно до листа Секретаріату Конституційного Суду України від 2 травня 2025 року № 018-018-18/1162 конституційна скарга ОСОБА_1 за результатами попередньої перевірки підлягає розгляду колегією суддів Конституційного Суду України. Вказане, на переконання заявниці, відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України є підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року в задоволенні клопотань представниці позивача від 25 квітня та від 12 травня 2025 року про зупинення провадження у справі № 990/254/24 відмовлено.

16. Приймаючи цю ухвалу, суд першої інстанції виходив з такого:

- представниця позивача до клопотання від 25 квітня 2025 року долучила копію заяви ОСОБА_1 до ЄСПЛ від 30 січня 2025 року, в якій немає жодної згадки про спірне рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 та про наявність судового провадження у Верховному Суді щодо оскарження цього рішення. Суть порушень, описаних позивачем у згаданій заяві, здебільшого стосується саме рішень ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 та її Другої Дисциплінарної палати від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24;

- клопотання адвоката Осадчої В. В. від 25 квітня 2025 року не містить чіткого обґрунтування, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи, у якій предметом оскарження є рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24, до набрання законної сили рішенням ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 ;

- у КАС України немає норми, яка б закріплювала можливість чи обов`язок суду зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням ЄСПЛ за заявою особи - позивача. Натомість нормами процесуального закону передбачений механізм перегляду судових рішень у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом;

- зважаючи на завдання адміністративного судочинства, а також предмет та підстави позову у справі № 990/254/24, Верховний Суд у межах її розгляду має надати оцінку правомірності спірного рішення ВРП, тоді як предметом розгляду Конституційним Судом України у разі відкриття конституційного провадження буде відповідність частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України Конституції України. Тобто обставини, які підлягають установленню під час вирішення спору в цій справі, не відносяться до предмета розгляду за конституційною скаргою ОСОБА_1 ;

- клопотання представниці позивача від 12 травня 2025 року про зупинення провадження у справі не містить жодних мотивів на обґрунтування висновку про неможливість адміністративному суду самостійно встановити та оцінити коло обставин, які входять до предмета судового розгляду в цій справі;

- у клопотанні про зупинення провадження не вмотивовано зв`язку між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданої конституційної скарги та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду в порядку конституційного судочинства скарги ОСОБА_1 ; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють установити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

17. 9 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява представниці позивача про роз`яснення тверджень ухвали Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року в частині відмови в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України, за яким «обставини, які підлягають установленню під час вирішення спору в цій справі, не відносяться до предмета розгляду за конституційною скаргою ОСОБА_1 », в аспекті того, чи означає зазначене твердження неможливість віднесення етапу реалізації процедури судового контролю законності рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 до складової частинидисциплінарної процедури, застосованої до судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1

На думку заявниці, наведений висновок суду першої інстанції суперечить тому, що 12 травня 2025 року цей суд задовольнив її клопотання про повний перегляд законності та обґрунтованості дисциплінарної процедури, яка здійснювалася ВРП стосовно судді ОСОБА_1 у межах провадження у справі № 990/254/24, під час якого, на її думку, має бути надана правова оцінка складу суддів Великої Палати, який ухвалював постанову від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24.

За наслідком розгляду вказаного клопотання Касаційний адміністративний суд ухвалою від 23 червня 2025 року відмовив у її задоволенні.

18. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення Касаційного адміністративного суду, Велика Палата зазначає таке.

Питання порядку роз`яснення судових рішень визначає норма статті 254 КАС України.

Так, за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали (частина перша вказаної статті).

Відповідно до частини другої статті 254 КАС України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина третя статті 254 КАС України).

Норми цієї статті КАС України вже були предметом правового аналізу Великої Палати. Зокрема, в ухвалі від 01 квітня 2019 року у справі № 990/782/18 було зазначено, що роз`яснення судового рішення зумовлене його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для осіб, що будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли суд не дотримався вимог ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.

Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні його змісту. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко збігаються з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування, і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.

Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. У такому разі суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення.

Крім того, роз`ясненню підлягає судове рішення, яким суд розв`язав спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов`язки та інтереси учасників спірних правовідносин. Не підлягає роз`ясненню рішення, що прийняте з процесуальних питань, які не стосуються суті спору, що виник між сторонами у справі.

19. Оскаржуючи ухвалу Касаційного адміністративного суду про відмову у роз`ясненні ухвали від 12 травня 2025 року, апелянт зазначає, що вона є судовим рішенням з процесуальних питань, стосується суті спору у вигляді предмета доказування у цій справі.

Велика Палата не погоджується з таким аргументом позивача, оскільки суд у межах розгляду цієї справи надає правову оцінку законності рішення ВРП від 11липня 2024 року в межах підстав, наведених у нормі частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII. Згідно із вказаною нормою суд, перевіряючи законність рішення ВРП про звільнення судді з посади, не надає правової оцінки порядку формування складу Великої Палати, який приймав рішення у справі про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, в контексті наведеного аналізу статті 254 КАС Велика Палата вважає за необхідне звернути увагу саме на те, що при роз`ясненні судового рішення не можна змінювати суть такого рішення, а також надавати оцінку питанням, які не були предметом судового розгляду.

Заява ж представниці позивача про роз`яснення вказаного вище судового рішення зумовлена тим, що, на її думку, ухвала про відмову в задоволенні її клопотання про зупинення провадження у цій справі суперечить змісту іншого її клопотання, яке було задоволено судом.

Разом з цим ухвала суду першої інстанції від 12 травня 2025 року стосується лише дослідження питання наявності підстав для зупинення провадження у справі, а тому її роз`яснення є неможливим, оскільки зумовлює надання відповідей на питання, які не зачіпались судом раніше.

За наведених обставин Велика Палата вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права при прийнятті ухвали від 23 червня 2025 року, а тому немає підстав для її скасування.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини в частині оскарження рішення Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року, та позиція Великої Палати

20. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За статтею 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1).

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. На підставі частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України, і серед іншого ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.

Норма частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII визначає, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

22. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, подання про звільнення судді з посади.

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

23. Згідно зі статтями 112, 115 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

Так, за змістом пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

24. Предметом розгляду цієї справи є рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Абзацом другим частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Ради, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що оскаржуване рішення ВРП ухвалила неповноважним складом, оскільки у його прийнятті брали участь лише 14 її членів, замість необхідних 15.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що ВРП неналежним чином розглянула відводи її членам, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення.

25. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання щодо неповноважності складу ВРП, який ухвалив оспорюване рішення, Велика Палата виходить з такого.

Частиною другою статті 131 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 5 Закону № 1798-VIII, визначено, що ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

За правилами статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Частиною першою статті 26 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

За змістом частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.

Велика Палата зазначає, що зміст наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання ВРП від 11 липня 2024 року № 60 та копії оскаржуваного рішення підтверджують, що це рішення ухвалили і підписали 14 її членів, що становить більшість від її складу. За наведених обставин доводи скаржника, що рішення ухвалено неповноважним складом, є безпідставними.

26. Водночас за правилами статті 33 Закону № 1798-VIII член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід (частина перша).

За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу (частина друга).

Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду (частина четверта).

Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена ВРП, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується (частина п`ята).

Зміст наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що повноважність ВРП як колегіального органу Закон № 1798-VIII пов`язує безпосередньо з якісним (складення присяги, неупередженість, безсторонність) та кількісним (кількість призначених членів і тих, які беруть участь у розгляді питання) критеріями.

Вирішення питання про відвід члену ВРП є процедурним питанням, пов`язаним, зокрема, з розглядом дисциплінарної справи та матеріалів щодо звільнення судді з посади, у тому числі за особливими обставинами, та у разі неможливості члена ВРП брати участь у розгляді питання, яке вирішує ВРП, з підстав, визначених у статті 33 Закону № 1798-VIII, це безпосередньо впливає на кількісний склад ВРП та відповідно на його повноважність.

Неможливість будь-якого члена ВРП брати участь у розгляді певного питання через його відвід (самовідвід) вирішується відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону № 1798-VIII більшістю членів ВРП, якщо буде встановлено обставини, визначені частиною першою цієї статті.

27. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ВРП ухвалами від 11 липня 2024 року № 2119/0/15-24, № 2120/0/15-24, № 2121/0/15-24 відмовила в задоволенні заяв представниці позивача про відвід членів ВРП ОСОБА_3., ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , оскільки не встановила, що вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Ці ухвали Рада мотивувала, з поміж іншого, тим, що підстав для відводу членів ВРП, визначених статтею 33 Закону № 1798-VIII, немає; фактів, що члени ВРП, яким заявлено відводи, особисто, прямо чи побічно зацікавлені в результаті розгляду дисциплінарної справи, або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості, не встановлено; доказів, які б свідчили про такі факти, не надано.

З приводу мотивів, якими скаржник обґрунтовує свої сумніви у повноважності складу ВРП, який ухвалив оспорюване рішення, Велика Палата вважає, що самі собою наведені ним обставини за відсутності конкретних доказів чи фактів, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про небезсторонність голови та членів ВРП, вочевидь є недостатніми для висновку про неможливість їх участі в розгляді у складі ВРП будь-якого питання щодо ОСОБА_1 , зокрема й питання його звільнення з посади судді.

З огляду на викладене Велика Палата погоджується з мотивами, з яких суд першої інстанції відхилив доводи позивача про неналежний та формальний розгляд порушеного позивачем питання про відвід членів ВРП.

Надавши оцінку доводам позивача про те, що це рішення було прийняте неповноважним складом ВРП, Велика Палата вважає, що немає підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування рішення ВРП від 11 липня 2024 року.

28. Оцінюючи спірне рішення в аспекті його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата виходить з такого.

Під час розгляду справи встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді стало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, яке залишене без змін рішенням ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24.

Такі рішення прийняті у зв`язку з наявністю в діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів.

Так, ВРП у вказаних рішеннях дійшла висновку, що неприбуття судді ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області, на робоче місце протягом тривалого часу свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді та морально-етичними принципами поведінки судді, прояв неповаги до інших суддів.

Необхідно зауважити, що в оспорюваному рішенні ВРП є висновок про те, що дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_1 здійснене з дотриманням процедури, встановленої законами № 1798-VIII і № 1402-VІІІ.

Крім того, рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області» було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата постановою від 03 жовтня 2024 року у справі № 990SCGC/13/24 (провадження № 11-164сап24) відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 на це рішення.

У свою чергу рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише ухвалюється на його підставі.

29. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про його звільнення з посади, не потребують доказування.

Під час перегляду рішення Ради про звільнення судді за особливими обставинами суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Подібний висновок Велика Палата викладала, зокрема, у постановах від 06 березня 2025 року у справі № 990/223/24, від 21 липня 2025 року у справі № 990/283/24 та від 20 листопада 2025 року у справі № 990/178/24.

30. Оскільки рішення Дисциплінарної палати ВРП та рішення Ради, якими кваліфіковано дії ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, переглянуті в судовому порядку та визнані законними і обґрунтованими, Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду, що оскаржуване в межах цієї справи рішення відповідача від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 про звільнення цього судді з посади ухвалено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, тому підстав для скасування вказаного рішення, у тому числі відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.

Отже, Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

За такого правового регулювання спірних правовідносин та встановлених обставин Велика Палата вважає необґрунтованими твердження позивача про обмеження його права на захист у суді, гарантованого положеннями Конвенції, а саме її статтею 6 «Право на справедливий суд» та статтею 13 «Прово на ефективний засіб правового захисту».

31. Велика Палата вважає безпідставними аргументи ОСОБА_1 стосовно незаконності рішення ВРП від 11 липня 2024 року з огляду на його прийняття до того, як у судовому порядку були переглянуті рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки чинне законодавство не передбачає виключної можливості прийняття ВРП такого рішення лише за наслідком судового перегляду її рішень про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З цього приводу є необґрунтованими посилання позивача на норми частин другої, третьої статті 52 Закону № 1798-VIII, які визначають, що право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Так, необхідно зауважити, що в контексті правовідносин, які врегульовані вказаною нормою, суддя як скаржник не втрачає права звернення до суду навіть після того, як його було звільнено з посади.

Крім того, в межах спірних правовідносинах встановлено, що рішенням суду залишено без змін рішення ВРП від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24.

32. Стосовно ж доводів скаржника про протиправну відмову суду першої інстанції у зупиненні провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України, яка застосовується для визначення складу суддів Великої Палати, необхідно зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, зокрема, конституційного провадження; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як правильно встановив суд та підтвердив позивач, станом на час звернення до суду з цим клопотанням Конституційний Суд України не вирішив питання щодо відкриття конституційного провадження за вказаною скаргою.

Разом з цим згідно з нормою пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження до вирішення іншої справи, яка саме розглядається, а не перебуває на стадії вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи встановлено, що ухвалою третьої колегії другого сенату Конституційного Суду України від 22 липня 2025 року у справі № 3-69/2025 (139/25) відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини дев`ятнадцятої статті 31 КАС України на підставі пункту 4 статті 62 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України», оскільки скарга є неприйнятною.

Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачем в апеляційній скарзі, Велика Палата висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду скарги

33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в роз`ясненні ухвали цього ж суду від 12 травня 2025 року у справі № 990/254/24, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін.

Також Велика Палата вважає, що Касаційний адміністративний розглянув цю справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 236, 243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2025 року у справі № 990/254/24 залишити без змін.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк

О. Л. Булейко К. М. Пільков

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

О. А. Губська О. В. Ступак

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда