Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №208/3712/16-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Київ

Справа № 208/3712/16-к

Провадження № 51-118км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015040000001051 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Спершу вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року ОСОБА_7 було визнано невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення ним вчинене.

Такого висновку суд дійшов на підставі оцінки в сукупності наданих стороною обвинувачення доказів. Зокрема, суд встановив наявність протиріч у показаннях свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо місця передачі грошових коштів та отримання наркотичного засобу. Також суд визнав недопустимими доказами протоколи проведення НСРД й додатки до них, оскільки сторона обвинувачення не надала документів, які були правовою підставою для проведення НСРД, а також визнав недопустимими доказами висновок судово-фоноскопічної експертизи № 15/7.2/84 від 19 травня 2016 року та висновок судово-хімічної експертизи № 70/10-220 від 10 лютого 2016 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2020 року вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року щодо ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України було скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

В подальшому вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року ОСОБА_7 також було визнано невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення було вчинене ним.

Обґрунтовуючи свій висновок про необхідність виправдання обвинуваченого, суд першої інстанції зазначив, що надані прокурором протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме протоколи від 03.02.2016, від 03.02.2016, від 02.02.2015, від 13.02.2016, протоколи за результатами проведення НСРД від 23.03.2016 з додатками під час судового розгляду окремою ухвалою від 08.12.2021 були визнані недопустимим доказами, оскільки стороною обвинувачення до ухвалення такого рішення не було надано документів, на підставі яких було проведено відповідні негласні слідчі (розшукові) дії (т. 6 а.п. 174-176). Також були визнані недопустимими доказами похідні від них докази, а саме висновок за результатами судової експертизи звуко- та відеозапису від 19.05.2016 № 15/7.2/84 та протоколи огляду від 18.04.2016 дисків із зафіксованими результатами НСРД.

Решту досліджених доказів суд визнав такими, що не містять як кожний окремо, так і їх сукупність, інформації, яка прямо чи непрямо підтверджує існування обставин, які сторона обвинувачення вважає встановленими для доведеності винуватості ОСОБА_7 .

З огляду на викладене суд прийшов до висновку, що відповідно до вимог статей 91, 92 КПК України стороною обвинувачення не доведена винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому йому за ч. 2 ст. 307 КК України обвинуваченні, що є підставою для визнання ОСОБА_7 невинуватим через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року щодо ОСОБА_7 було скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Було зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк цілодобового домашнього арешту у період з 17.03.2016 до 15.07.2016 з розрахунку один день позбавлення волі за три дні цілодобового домашнього арешту. Строк відбування покарання було вирішено рахувати з моменту фактичного затримання обвинуваченого в порядку виконання вироку.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, займаючи посаду старшого оперуповноваженого сектору відділення карного розшуку Заводського відділення поліції Дніпродзержинського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області, 26.01.2016 о 12:53 в автомобілі «Субару Легасі» по вул. Медичній у м. Дніпродзержинську одержав від ОСОБА_8 , який діяв з відома та під контролем прокуратури Дніпропетровської області, грошові кошти у сумі 3 500 грн як плату за особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, передачу якого узгодили наступного дня, тобто 27.01.2016.

Далі ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою подальшого збуту, у невстановлений час та місці, у невстановлених осіб незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс у кількості 114,926 г, маса якого у перерахунку на суху речовину містить 101,127 г, який у подальшому незаконно зберігав при собі з метою збуту.

Після цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на збут особливо небезпечного наркотичного засобу, ОСОБА_7 прийшов до дитячого майданчику у дворі будинку № 163 по вул. Ціолковського у м. Дніпродзержинську, де сховав зазначений наркотичний засіб канабіс у вказаній кількості у внутрішній частині укопаної автомобільної покришки, у зв`язку з чим незаконно перевіз його з метою збуту.

Наступного дня 27.01.2016 приблизно о 12:48, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на збут особливо небезпечного наркотичного засобу, ОСОБА_7 у ході телефонної розмови з ОСОБА_8 повідомив точне місце знаходження схованого ним особливо небезпечного наркотичного засобу канабісу у вказаній кількості, який останній знайшов, та який у подальшому був вилучений прокуратурою області.

Діяння ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 307 КК України за ознаками незаконного придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що постановлений вирок апеляційного суду ґрунтується на недопустимих доказах, й у мотивувальній частині не наведено достовірних і належних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину.

Вказує, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки в апеляційному суді не були допитані свідкиОСОБА_8 та ОСОБА_9 . При цьому апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів сторони захисту щодо достовірності показань ключового свідка обвинувачення, не навів у вироку достатніх підстав для неприйняття показань цього свідка, які він давав у суді першої інстанції.

Також показання свідка ОСОБА_9 не були досліджені в суді апеляційної інстанції й апеляційний суд не зазначив жодних підстав для не сприйняття їх як доказів невинуватості.

Вважає, що апеляційний суд, не допитавши свідків та не усунувши суперечності, фактично переоцінив докази, покладені в основу виправдувального вироку, без дотримання вимог кримінального процесуального закону, що є істотним порушення принципів змагальності, безпосередності та справедливого судового розгляду.

Окрім того, апеляційний суд, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами даних НСРД, залишив поза належною увагою, що матеріали НСРД, постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, доручення, клопотання прокурора до слідчого судді та рішення про розсекречення матеріалів НСРД і ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД не відкривались стороні захисту згідно з вимогами ст. 290 КПК України.

При цьому апеляційним судом не було з`ясовано об`єктивні причини, чому докази та матеріали НСРД не були відкриті стороні захисту згідно з положеннями п.11 ст.290 КПК України завчасно на відповідній стадії кримінального процесу, й чи була реальна можливість це виконати стороною обвинувачення у передбачені законом розумні строки, в тому числі у встановлені судом терміни.

Посилається на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні тривало з 30 грудня 2015 року по 30 травня 2016 року, розгляд справи у суді першої інстанції - з 07 червня 2016 року по 18 травня 2020 року, однак ухвали слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2016 року про дозвіл на проведення НСРД були надані прокурором в суді першої інстанції тільки 20 січня 2022 року перед судовими дебатами без їх відкриття стороні захисту у порядку ч.11 ст. 290 КПК України.

Апеляційний суд не звернув уваги, що сторона обвинувачення не вживала заходів для своєчасного розсекречення ухвал слідчого судді, на підставі яких було надано дозвіл на проведення НСРД, що підтверджується долученим до провадження листом Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року за № 10-22/19, який був отриманий на адвокатський запит. У ньому вказано, що прокуратура Дніпропетровської області не зверталась до Запорізького апеляційного суду про зняття грифу секретності з відповідних матеріалів.

Не погоджується з твердженнями апеляційного суду про нібито реалізовану можливість захисту ознайомитись з цими матеріалами, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних даних і суперечать матеріалам провадження та практиці Верховного Суду.

Зазначає, що хоча апеляційний суд і погодився з обґрунтованістю визнання місцевим судом недопустимим доказом протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії контролю за вчиненням злочину від 03.02.2016, але в той же час апеляційний суд у обвинувальному вироку безпідставно послався як на доказ вини ОСОБА_7 на матеріали НСРД, а саме аудіо-відео контролю особи та НСРД, пов`язаних зі зняттям інформації із транспортних телекомунікаційних мереж, оскільки вони є похідними від НСРД щодо контролю за вчиненням злочину та проводилися при проведенні саме контролю за вчиненням злочину, а тому не можуть бути допустимими доказами у цьому провадженні.

На думку захисника, відсутність у матеріалах провадження постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину тягне за собою визнання протоколу огляду помітки та вручення грошових коштів, протоколу вилучення наркотичних засобів та похідних від нього доказів недопустимими, в тому числі й даних НСРД щодо аудіо-відео контролю особи й даних НСРД, пов`язаних зі зняттям інформації із транспортних телекомунікаційних мереж.

Окрім того апеляційний суд не звернув уваги, що в матеріалах провадження відсутнє рішенням прокурора про використання ідентифікаційних та імітаційних коштів, які можуть бути використані при проведенні НСРД.

Вказує, що апеляційний суд безпідставно не визнав недопустимим доказом висновок судово-хімічної експертизи № 70/10/220 від 10.02.2016, яким визначено, що речовина рослинного походження є наркотичним засобом, незважаючи на те, що сторона обвинувачення цей речовий доказ не відкривала стороні захисту у порядку положень ст.290 КПК України й не надала його до суду для дослідження за ініціативою і клопотаннями сторони захисту.

Вказує, що в матеріалах провадження наявна тільки ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД щодо телефонного номера закупника, яка не давала стороні обвинувачення легалізувати втручання у приватне спілкування проти ОСОБА_7 , прослуховування або фіксацію спілкування за його номером НОМЕР_1 , який до ухвали не внесений, а тому апеляційний суд безпідставно визнав допустим доказом протокол за результатами проведення негласної слідчої дії щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 23.03.2016.

Окрім того, в матеріалах кримінального провадження на DVD дисках, де зафіксовано проведення НСРД, знаходиться електронна інформація в копіях, а копії, на думку захисника, не можуть бути оригіналами електронної інформації і допустимими доказами, однак апеляційним судом це залишено без належної уваги.

Зазначає, що у цьому провадженні відомості про кримінальне правопорушення за ч.2 ст.307 КК України саме за обставин, які інкримінувались обвинуваченому 26 і 27 січня 2016 року, в ЄРДР не вносилось, й відповідно розслідування щодо них не розпочиналось у розумінні положень ст.214 КПК України, а тому всі докази мають бути визнані судами недопустимими за інкримінованими обставинами, що мали місце 26 і 27 січня 2016 року, однак апеляційний суд жодних висновків з цього питання у вироку не зазначив.

Також апеляційним судом не зазначено у обвинувальному вироку про наявність у ОСОБА_7 на утриманні не двох, а трьох малолітніх дітей; про статус багатодітної родини; про те, що на його утримані перебувають хворі батьки похилого віку, які є пенсіонерами, що мало значення для індивідуалізації покарання.

У доповненні до касаційної скарги захисник просить скасувати як вирок суду першої інстанції, так і вирок суду апеляційної інстанцій, і призначити новий розгляд в суд першої інстанції.

При цьому зазначає, що у вироку місцевого суду не вказано, що за клопотанням сторони захисту сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту у розумінні вимог ст.290 КПК України і не надала до суду для подальшого дослідження речовий доказ - речовину рослинного походження масою 114,926 г.

Вказує, що у вироку суду першої інстанції не зроблено жодних висновків щодо не внесення відомостей в ЄРДР про окреме кримінальне правопорушення за обставинами, що мали місце 26 і 27 січня 2016 року, які інкримінуються підзахисному.

Зазначає, що у вироку місцевого суду не вказано про використання надто великого нерозумного строку для вжиття заходів прокурором для розсекречення документів, на підставі яких проводились НСРД, а також про відсутність в матеріалах провадження постанови прокурора про проведення НСРД.

Указує про розбіжності, які зазначенні в протоколах щодо суми грошових коштів, які були видані ОСОБА_8 , з тими, які він передав ОСОБА_7 .

Наголошує, що у вироку суду першої інстанції не вказано, що, порушуючи вимоги ч.3 ст. 107, 252, 266 КПК України, у матеріалах провадження не зберігається жодного оригіналу електронного носія інформації, який згідно з положеннями ст.105, 106 КПК України є додатком до протоколу. А відповідно до ч.3 ст.254 КПК виготовлення копій протоколів НСРД чи додатків до них (аудіо, відео записів) не допускається.

Зазначає, що судом першої інстанції у вироку не зроблено висновку про наявність чи відсутність правових підстав для проведення працівниками прокуратури відносно ОСОБА_7 негласних слідчих (розшукових) дій.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно з положеннями ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено положеннями ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.

Однак суд апеляційної інстанції при постановленні вироку зазначених вимог закону не дотримався.

Як було зазначено вище, місцевий суд під час судового розгляду визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки стороною обвинувачення стороні захисту не було вчасно надано розсекречених ухвал слідчого судді, на підставі яких було проведено відповідні негласні слідчі (розшукові) дії.

Апеляційний суд, не погодившись із висновком суду першої інстанції, вказав, що ухвали слідчого судді, на підставі яких було проведено відповідні негласні слідчі (розшукові) дії, були надані стороною обвинувачення до ухвалення вироку у справі, а тому вони підлягають врахуванню при оцінці доказів.

Верховний Суд в цьому аспекті вбачає необхідним звернути увагу на таке.

Великою Палатою Верховного Суду були сформульовані висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК України. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно не вжила необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД та яких не було в її розпорядженні (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), то в такому випадку має місце порушення приписів ч. 12 ст. 290 КПК України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила лише про одне виключення із зазначеного правила щодо неможливості посилатися на відповідні відомості як на доказ винуватості особи, а саме визнала таку можливість у разі, коли сторона обвинувачення вживала належні заходи для розсекречування відповідних документів (процесуальних підстав) на стадії досудового розслідування і цьому є підтвердження в матеріалах провадження.

Лише у разі, коли сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду поклала на суд обов`язок встановлювати, чи вживались прокурором необхідні та своєчасні заходи, спрямовані на розсекречення документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, і вже в залежності від цих обставин встановлювати допустимість чи недопустимість таких доказів.

Колегія суддів, зважаючи на указані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, вбачає невмотивованим висновок апеляційного суду про те, що відповідні дані НСРД як докази є допустимими лише тому, що документи, на підставі яких такі НСРД проводилися, були розсекречені на етапі судового розгляду й надані суду до ухвалення вироку. Вказані обставини не отримали належної оцінки з боку апеляційного суду з викладенням детальних мотивів ухваленого рішення, зокрема щодо питання про те, чи вживала сторона обвинувачення належних заходів для розсекречування відповідних документів, на ґрунті яких були проведені відповідні НСРД, на стадії досудового розслідування з метою належного виконання положень ст. 290 КПК України.

Також як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні, в цілому оцінивши сукупність доказів, яка складалася з показань обвинуваченого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Також місцевий суд безпосередньо дослідив письмові докази.

При цьому суд першої інстанції визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 03.02.2016 (т.3 а.п.4-5), від 03.02.2016 (т.3 а.п.6), від 13.02.2016 (т.3 а.п.7-8), від 02.02.2015 (т.3 а.с.9-10), від 01.02.2015 з додатком (т.3 а.с.11-16), від 23.03.2016 (т.3 а.п.18-20), від 23.03.2016 (т.3 а.п.21-28), від 23.03.2016 з додатком (т.3 а.п.29-52), оскільки суду не було надано документів, на підставі яких було проведено відповідні НСРД.

Суд також не прийняв як допустимий доказ висновок експерта від 19.05.2016 № 15/7.2/84 за результатами судової експертизи звуко- та відеозапису, зафіксованих під час проведення НСРД на дисках (т.3 а.п.75-83), протоколи огляду від 18.04.2016 дисків з зафіксованими НСРД (т.3 а.п.57-60а), оскільки ці докази є похідними доказами від первісних доказів, а саме протоколів за результатами проведення НСРД.

Також протокол огляду та помітки грошових коштів від 30.01.2016 (т.2 а.п.74-77), протокол огляду флеш носіїв, дисків, карт пам`яті від 30.05.2016 (т.2 а.п.106-107), протокол обшуку від 17.03.2016 (т.2 а.п.120-128), протокол огляду від 11.05.2016 (т.2 а.п.137-138), протокол огляду від 12.04.2016 (т.2 а.п.145-148), протокол огляду від 04.04.2016 (т.2 а.п.149-152), протокол обшуку від 17.03.2016 (т.2 а.п.157-160), протокол обшуку від 17.03.2016 (т.2 а.п.165-169), протокол обшуку від 17.03.2016, проведеного за адресою АДРЕСА_2 (т.2 а.п.174-178); протокол обшуку від 21.08.2016 в автотранспорті «Фольцваген Поло», д.з. НОМЕР_2 (т.2 а.п.186-188); протокол обшуку від 17.03.2016 в квартирі АДРЕСА_3 (т.2 а.п.194-197); протокол обшуку від 17.03.2016, проведений за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.п.201-204); протокол обшуку від 17.03.2016, проведеного в автотранспорті «Мітсубісі Спорт», (т.2 а.п.211-213); протокол обшуку від 17.03.2016, проведеного в автотранспорті «Субару», д.з. НОМЕР_3 (т.2 а.п.218-222); протокол обшуку від 17.03.2016 у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 (т.2 а.п.224-226); протокол обшуку від 17.03.2016, проведеного за адресою: квартира АДРЕСА_5 (т.2 а.п.231- 235); протокол огляду від 17.03.2016, в ході якого оглянуто автомобіль BMW, д.н.з. НОМЕР_4 (т.2 а.п.237-239); протокол огляду від 04.04.2016, в ході якого оглянуто ноутбук марки «Toshiba» (т.2 а.п.243-245); протокол огляду від 20.04.2016 (т.2 а.п.246-252); протокол огляду від 20.04.2016 (т.3 а.п.87-88); висновок експерта № 32 від 16.05.2016 (т.3 а.п.93-111); висновок експерта від 10.05.2016 № 28/5.2-2 (т.3 а.п.116-120); висновок експерта від 12.05.2016 № 1/8.6/840 (т.3 а.п.127-129); висновок експерта від 11.05.2016 (т.3 а.п.135-137); висновок експерта від 29.04.2016 № 13/2.3-187 (т.3 а.п.143-147); висновок експерта від 29.04.2016 № 1/8.6/698 (т.3 а.п.230-232); протокол отримання зразків для експертизи від 13.04.2016 (т.4 а.п.34-35), надані стороною обвинувачення для обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту та незаконному збуті наркотичних засобів, якщо предметом таких дій були особливо небезпечні наркотичні засоби, були визнані судом такими, що не містять ні кожний окремо, ні в сукупності між собою, інформації, яка прямо чи непрямо підтверджує існування обставин, які сторона обвинувачення вважає встановленими для доведеності винуватості ОСОБА_7 .

Прокурор, не погодившись із висновками суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, подавши до апеляційного суду клопотання про дослідження всіх доказів (т. 7 а.п. 11-18).

Переглянувши вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції скасував вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

При цьому, згідно з технічним носієм, на якому зафіксоване судове засідання в апеляційному суді від 28.06.2023, апеляційний суд частково задовольнив клопотання прокурора саме в частині дослідження всіх письмових доказів (т. 7 а.п. 50).

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до положень ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Про важливість дотримання принципу безпосередності дослідження доказів Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема від 07 вересня 2022 року у справі № 554/2182/16-к, провадження № 51-292 км 22; від 16 квітня 2024 року у справі № 297/741/17, провадження № 51-6843км23; від 16 січня 2025 року у справі № 755/4443/19, провадження № 51-4475км24; від 09 липня 2025 року у справі № 755/11764/19, провадження № 51-1335км25; від 10 грудня 2025 року

у справі № 686/140/21, провадження № 51-4577 км 24.

Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, протилежне за змістом рішенню суду першої інстанції й спрямоване на погіршення становища обвинуваченого, а саме ухвалення обвинувального вироку замість виправдувального, надав іншу оцінку окремим доказам ніж суд першої інстанції, при цьому безпосередньо їх не дослідивши.

Як убачається із матеріалів провадження, суд першої інстанції у виправдувальному вироку послався на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .

Також з цих матеріалів вбачається, що судом апеляційної інстанції не вживалися належні заходи для виклику вказаних свідків для їх повторного допиту в апеляційному суді, й апеляційний суд у своєму рішенні не обґрунтував, чому було неможливо допитати безпосередньо свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 в суді апеляційної інстанції. Однак при цьому у своєму рішенні апеляційний суд послався на їх показання, надавши їх іншу оцінку порівняно з оцінкою, яку їм дав місцевий суд.

Як убачається із показань свідків, які були надані ними в суді першої інстанції, вони вказували, що 26.01.2016 надійшов дзвінок від чергового по Заводському ВП, що у громадянина одного з будинків по пр. Свободи здійснено крадіжку майна групою людей. За вказівкою ОСОБА_11 ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 поїхали на місце злочину, затримали групу осіб та доставили до райвідділу. В той же день вони проводили слідчі дії на встановлення осіб, які вчинили злочин; місце, де крадії зупинились, та щодо їхніх машини. Були складені пояснення осіб, яких затримали; є журнал, в якому це все реєструється. Працювали з 09:00 по 18:00, зранку була нарада, обіду немає. ОСОБА_7 26.01.2016 року нікуди самостійно не відлучався.

Отже, не провівши безпосереднього допиту цих свідків, апеляційний суд зазначив, що їхні показання є такими, що не спростовують доведеності обвинувачення, оскільки зустріч між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 тривала близько чотирьох хвилин, й свідки могли не звернути увагу на нетривалу відсутність обвинуваченого, або станом на час допиту в суді першої інстанції могли не згадати про неї за збігом часу.

Таким чином, апеляційний суд фактично відкинув показання вказаних свідків як докази невинуватості особи з мотивів їхньої можливої невідповідності фактичним обставинам через їхню можливу неуважність або слабку пам`ять, не провівши їх безпосереднього допиту в тому числі для з`ясування указаних аспектів.

При цьому посилання у касаційній скарзі про безпідставність невизнання апеляційним судом висновку судово-хімічної експертизи № 70/10-220 від 10.02.2016 недопустимим доказом через не відкриття речового доказу (наркотичного засобу) стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, не вбачаються обґрунтованими.

Згідно з висновком експерта № 70/10-220 від 10.02.2016 надана на дослідження речовина рослинного походження, масою 114,926 г, є наркотичним засобом канабісом (т. 2 а.п. 81-84).

Постановою слідчого від 07.04.2016 наркотична речовина рослинного походження масою 114,926 г була визнана речовим доказом, який постановлено зберігати в камері речових доказів прокуратури Дніпропетровської області (т. 2 а.п. 86-87).

Згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 30.05.2016 підозрюваний ОСОБА_7 , його захисники ОСОБА_15 та ОСОБА_6 ознайомилися з матеріалами досудового розслідування та речовими доказами, зауважень і доповнень у них не було, що підтверджено їхніми підписами (т. 4 а.п.116-117).

Тому посилання в касаційній скарзі про те, що речовий доказ не був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Посилання на те, що в матеріалах кримінального провадження на DVD дисках знаходиться електронна інформація в копіях, а копії не можуть бути оригіналами електронної інформації й тому є недопустимими доказами, також не вбачається обґрунтованим.

В постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження 51-1878кмо20) вказано, що відповідно до ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

У ч. 3 ст. 99 КПК України законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

З огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV про те, що електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (ч. 3 ст. 5 Закону), допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).

Відповідно до ст. 7 цього Закону у разі зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

З огляду на викладене, наявні у матеріалах провадження додатки до протоколу НСРД (DVD диски), є оригіналами, а доводи скарги в цій частині є безпідставними. Викладене узгоджується із постановами Верховного Суду від 11 лютого 2026 року

(справа № 385/831/21, провадження № 51-4379км25), від 08 травня 2025 року

(справа № 751/3448/23, провадження № 51-3741 км 24).

Що стосується доводів про відсутність інформації та відомостей щодо виділення коштів для проведення оперативних закупок, то у цьому аспекті колегія суддів вбачає необхідним слідувати висновку об`єднаної палати ККС ВС, який відображений у постанові від 25 вересня 2023 року (справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868кмо22).

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням кримінального правопорушення. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками. Використання особистих коштів під час проведення НСРД у виді контролю за вчиненням кримінального правопорушення автоматично не обумовлює недопустимості фактичних даних щодо видачі грошових коштів чи результатів НСРД.

З метою реалізації уповноваженими особами приписів КПК ухвалено й діють спеціальні нормативні акти, які встановлюють підстави та порядок отримання працівниками правоохоронних органів грошових коштів за рахунок видатків спеціального призначення у кримінальному провадженні.

Водночас за приписами ст. 91 КПК джерело походження грошей, які використовуються під час оперативної закупки, не входить у предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо правопорушення, передбаченого ст. 307 КК України.

Приписи статей 103-105, 233, 252 КПК України стосовно фіксації ходу і результатів НСРД також не вимагають від органу досудового розслідування зазначати джерело походження грошей як платіжного засобу, який використовується під час проведення слідчих дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Не містять таких вимог і приписи статей 246, 271 КПК України.

Стосовно коштів у іншій сумі, які були виділені для проведення НСРД у провадженні, однак не були використані, й про які немає даних у матеріалах провадження, колегія суддів вбачає, що ці обставини не мають істотного значення, оскільки перебувають за межами висунутого ОСОБА_7 обвинувачення.

Також не вбачаються обґрунтованими й доводи захисника щодо порушень при внесенні відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР.

30.12.2015 були внесені відомості в ЄРДР за № 42015040000001051 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

В реєстрі зазначено, що службові особи правоохоронного органу за попередньою змовою групою осіб у період з листопада 2015 року по теперішний час незаконно зберігають, перевозять з метою збуту та незаконно збувають особливо небезпечні наркотичні засоби (т. 2 а.п. 14).

20.01.2016 були внесені відомості в ЄРДР за № 42016040000000039 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Відповідно до реєстру зазначено, що службові особи правоохоронного органу за попередньою змовою групою осіб у період з листопада 2015 року по теперішний час незаконно зберігають, перевозять з метою збуту та вчиняють збут особливо небезпечних наркотичних засобів мешканцям Дніпропетровської області (т. 2 а.п. 25).

Постановою прокурора від 26.01.2016 матеріали указаних досудових розслідувань були об`єднані в одне провадження за номером 42015040000001051 (т. 2 а.п. 34-35). Після внесення відомостей в ЄРДР проводилися відповідні слідчі розшукові дії.

При цьому положеннями КПК України на інших нормативних актів не передбачено необхідності внесення в ЄРДР «наперед» даних в контексті диспозиції ст. 307 КК України про конкретне кримінальне правопорушення, яке має чи може бути вчиненим у конкретну дату.

Окрім того, в доповненні до касаційної скарги, захисник просить скасувати вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року і вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначене в касаційній скарзі формулювання касаційних вимог не узгоджується з положеннями ст. 436 КПК України з огляду на те, які рішення має право ухвалити суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги. При цьому у первинній касаційній скарзі вимоги були сформовані належно.

Однак, не зважаючи на це, указані вище допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема положень ст. 23 КПК України, а також невмотивованість ухваленого вироку в контексті окремих висновків щодо допустимості даних НСРД як доказів, відповідно до приписів ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, що згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування вироку апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене та ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає необхідним давати свою оцінку іншим доводам касаційної скарги, оскільки відповідні на них можуть бути пов`язані з необхідністю оцінки конкретних доказів, що не входить до повноважень касаційного суду як суду права.

Тому, керуючись положеннями статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненням захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3