Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №953/2451/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Київ

справа № 953/2451/25

провадження № 51- 787км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (відеоконференція) ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221130000139 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч.1 ст.263, ч.1 ст.310 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна за виключенням житла; за ч.1 ст.310 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч.1 ст.263 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна за виключенням житла.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 23 січня 2025 року (з моменту фактичного затримання) до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 вирішено рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених обставин та у невстановлений період часу, але не пізніше 23 січня 2025 року, незаконно придбав у невстановленої особи та зберігав за місцем свого фактичного проживання, за адресою: АДРЕСА_2 з метою подальшого збуту наркотичний засіб, обіг якого обмежений, «канабіс» у великих розмірах.

23.01.2025 працівниками поліції під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено наркотичний засіб, обіг якого обмежений, канабіс, загальною вагою 1094,1391 г, що є великим розміром.

Окрім того ОСОБА_6 протягом декількох місяців, маючи прямий умисел, спрямований на незаконне вирощування (культивування) рослин конопель з метою подальшого виготовлення з них наркотичного засобу «канабіс», за місцем своєї реєстрації та проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , вирощував рослини роду коноплі у кількості 13 штук, яку 23.01.2025 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 працівниками поліції було її виявлено та вилучено.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 у невстановленому місці та невстановлений період часу, але не пізніше 21.01.2025, маючи прямий злочинний умисел на зберігання бойових припасів, отримав від невстановленої особи 220 патронів калібру 5х45 та 1 патрон калібру 7,62х54, які незаконно зберігав за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 без передбаченого законом дозволу.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року вирок щодо ОСОБА_6 було змінено. Виключено із резолютивної частини вироку призначене ОСОБА_6 за ч.2 ст.307 КК України додаткове покарання у виді конфіскації частини належного йому на праві власності майна. У решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження не дотримався вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 із самого початку розгляду справи, хоча і сказав, що вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, визнав повністю, однак надав суду пояснення, що умислу на продаж наркотичного засобу канабісу, який зберігав у великих розмірах, він не мав, а хотів лише вживати його самостійно та пригощати своїх гостей.

Прокурор вважає, що ОСОБА_6 під час допиту судом першої інстанції фактично визнав свою вину частково, й після такого допиту обвинуваченого необхідно було змінити порядок дослідження доказів, оскільки обвинувачений не повністю визнавав фактичні обставини справи.

Апеляційний суд визнав за можливе взяти такі показання ОСОБА_6 до уваги та обмежився виключенням тільки з вироку суду першої інстанції рішення про призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна на підставі ч. 2 ст. 59 КК України, хоча повинен був встановити порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції при визначення обсягу і порядку дослідження доказів за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Окрім того, посилається на те, що Харківський апеляційний суд при постановленні ухвали всупереч вимогам ст. ст. 404, 407 КПК України вийшов за межі апеляційного розгляду та своїх повноважень, оскільки виклав короткий зміст судового рішення суду першої інстанції без зазначення перших двох абзаців формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в яких вказано на корисливий мотив вчиненого ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Суд апеляційної інстанції обмежився лише доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , навіть не забезпечивши його допит в суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим сторона обвинувачення не може погодитись з висновками апеляційного суду про можливість виключення корисливого мотиву в діях ОСОБА_6 , оскільки з`ясування цього питання вимагає дослідження усіх доказів, що маються у розпорядженні сторони обвинувачення, та які через скорочений порядок розгляду судами першої та апеляційної інстанції взагалі досліджені не були й належна їх оцінка не здійснювалася.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримала подану касаційну скаргу. Вказала, що, на її думку, необхідно призначити новий розгляд провадження в апеляційному суді, оскільки немає достатніх підстав вважати, що місцевим судом було порушено вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України при ухваленні рішення.

Засуджений поклався на розсуд суду.

Іншим учасникам провадження були надіслані повідомлення про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно з положеннями ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке він вчинив, переслідуючи корисливі мотиви з метою незаконного збагачення (т. 1 а. с. 5).

За змістом оскаржуваного вироку місцевий суд зазначив, що ОСОБА_7 визначив для себе вчинення незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу з метою збуту у великих розмірах для забезпечення свого джерела доходу, окресливши тим самим загальне мотиваційне підґрунтя злочинної діяльності обвинуваченого.

Також суд у вироку в одному з абзаців зазначив про те, що ОСОБА_7 з корисливих мотивів придбав і зберігав з метою збуту певний наркотичний засіб, обіг якого обмежений, у великих розмірах, без конкретизації предмету такого наркотичного засобу.

Однак безпосередньо у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, застосовно до конкретних зазначених у вироку виявлених і вилучених у ОСОБА_7 речовин суд не зазначив, що саме ці речовини ОСОБА_7 придбав і зберігав з метою збуту з корисливих мотивів у великих розмірах. Немає вказівки на це і в описі остаточної кваліфікації судом діяння ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України (т. 1 а. с. 106).

За таких обставин неможливо переконливо стверджувати, що у вироку місцевого суду встановлено корисливий мотив вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

При цьому з матеріалів провадження вбачається, що провадження щодо ОСОБА_6 було розглянуто місцевим відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В ході судового розгляду суд належно роз`яснив сторонам наслідки, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК України, переконався у добровільності позиції та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів.

Зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 , будучи допитаним у судовому засіданні відповідно до вимог ч. 4 ст. 349 КПК України, визнав вину у вчиненні інкримінованих злочинів, однак щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України зазначив, що речовину придбавав для власного вживання і для того, щоб пригостити друзів.

Таким чином обвинувачений фактично підтвердив спрямованість своїх намірів на збут указаної речовини, однак не підтвердив наявності в його діях корисливого мотиву, адже особа може мати наміри на збут певної речовини як з корисливих мотивів, так і без них.

При цьому матеріали кримінального провадження не містять даних, які вказують на те, що після допиту обвинуваченого в місцевому суді стороною обвинувачення ставилося перед судом питання про зміну порядку і обсягу дослідження доказів з метою усунення протирічь між обсягом висунутого особі обвинувачення і змістом показів обвинуваченого ОСОБА_6 в аспекті наявності чи відсутності у нього корисливого мотиву за ч. 2 ст. 307 КК України.

Згідно з даними фіксації судового розгляду у місцевому суді прокурором було уточнено лише аспекти визнання ОСОБА_6 в цілому своєї вини з уточненням аспектів визнання ним спрямованості його намірів на збут відповідної речовини без конкретизації мотивів вчиненого.

Крім цього, аспекти наявної суперечності між змістом висунутого особі обвинувачення та змістом показів обвинуваченого, аспекти дотримання місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 КПК України не оскаржувалися прокурором в апеляційному порядку, оскільки апеляційний розгляд провадження відбувся лише за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників.

З огляду на указане, не маючи процесуальних підстав в контексті положень ст. 412 КПК України для скасування оскарженого вироку в межах доводів апеляційних скарг сторони захисту, де крім іншого, заперечувалася і наявність у обвинуваченого корисливого мотиву вчиненого; з огляду на відсутність належного встановлення цього мотиву місцевим судом, про що указано вище, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність виключення із резолютивної частини вироку призначеного ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації частини належного йому на праві власності майна на підставі положень ч. 2 ст. 59 КК України.

Не вбачаються достатніми для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду й доводи прокурора про те, що в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд неповно чи перекручено виклав зміст судового рішення суду першої інстанції, оскільки в ухвалі апеляційного суду згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України викладається короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції. Тому повне відтворення всього змісту оскаржуваного судового рішення в ухвалі апеляційного суду не є обов`язковим.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам першої та апеляційної інстанцій постановити законні та обґрунтовані рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 439, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3