Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №461/6333/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

13 травня 2026 року

м. Київ

справа № 461/6333/20

провадження № 51-793км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня

2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 296; ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року

ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 296 КК на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 345 КК - на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК остаточне покарання ОСОБА_7 визначено за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а саме у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Вирішено долю речових доказів.

Як установлено вироком ОСОБА_7 06 вересня 2016 року близько 13:20, знаходячись у приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова, що на вул. Січових Стрільців, 12 у м. Львові, вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, пов`язане з опором представникам влади, а саме діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи явну неповагу до установлених норм поведінки, протиставляючи себе суспільству, проявляючи грубу силу та зухвалість, під час вручення йому, як підозрюваному, відповідно до вимог глави 11 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК) повідомлення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016140060001361 від 19 квітня 2016 року за ч. 1 ст. 125 КК, почав штовханину з слідчим СВ Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 , а у відповідь на її зауваження розпочав конфлікт з інспекторами Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були залучені до охорони порядку та забезпечення безпеки слідчого під час проведення вказаної процесуальної дії, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», не виконуючи законних вимог працівників правоохоронного органу, висловлюючись нецензурною лайкою, ображав їхню честь та гідність і чинив їм активний опір, штовхаючи та наносячи удари руками та ногами, заподіявши при цьому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тілесні ушкодження.

Крім того, ОСОБА_7 цього ж дня близько 13:20, знаходячись у приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова, що на вул. Січових Стрільців, 12 у м. Львові, діючи умисно, у зв`язку із виконанням працівниками Національної поліції своїх службових обов`язків під час припинення його хуліганських дій, наніс удари рукою по тулубу та кінцівках слідчого Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 , спричинивши їй згідно із висновком судово-медичної експертизи синці на правому передпліччі, що відносяться до легкого тілесного ушкодження, а також наніс удари руками та ногами по тулубу та кінцівках інспекторів Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які припиняли його хуліганські дії, спричинивши тілесні ушкодження. Таким чином ОСОБА_7 вчинив умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Захисник у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення стосовно підзахисного у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1

ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складів кримінальних правопорушень.

Вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 8, 9, 17, 22, 94, 370, 374, 419 КПК

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про доведеність винуватості підзахисного у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, суд першої інстанції не дав належної оцінки всім доказам у справі.

Зокрема, захисник стверджує, що допитані судом свідки не підтвердили того, що ОСОБА_7 наносив тілесні ушкодження потерпілим. Водночас їх свідчення та відеозаписи із мобільного телефону потерпілої та камери відеоспостереження районного суду вказують на те, що потерпілі були в цивільному одязі і не пред`являли свої службові посвідчення.

Суд не дана оцінка показанням свідка ОСОБА_12 (працівника конвойної служби), який не згадав ОСОБА_7 , як особу учасника конфлікту, свідка ОСОБА_13 (водія конвою), який не бачив, що засуджений наносив комусь тілесні ушкодження і конкретно не згадав, які виловлювання чув та свідка

ОСОБА_14 .

Протоколи оглядів відеозаписів із мобільного телефону потерпілої та камери відеоспостереження районного суду не відповідають фактичному змісту відеозаписів. Так в протоколах огляду відеозаписі з мобільного телефону потерпілої та камер відеоспостереження районного суду вказано, що засуджений наносив удари потерпілим, водночас із самих записів таких дій не видно.

Захисник вважає, що сукупність досліджених доказів, а також показання підзахисного та потерпілої вказують на те, що потерпілі самі були ініціатором конфлікту та вчиняли протиправні дії відносно ОСОБА_7 . Тобто суди не оцінили законність дій працівників поліції.

Крім того захисник вказує, що згідно до обвинувального акту потерпілих у цьому кримінальному провадженні є три особи. Водночас суд першої інстанції допитав лише одну потерпілу, що свідчить про неповноту судового розгляду.

Також захисник зазначає, що ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він проявляючи грубу силу та зухвалість почав штовханину з слідчим СВ Залізничного ВП НУ НП у Львівській області ОСОБА_9 , під час вручення нею відповідно до глави 11 КПК повідомлення про завершення досудового розслідування, і розпочав конфлікт з інспекторами ОСОБА_15 та

ОСОБА_11 , які були залучені до охорони громадського порядку відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», при цьому звертає увагу, що Глава 11 КПК відноситься до виклику слідчим, прокурором, виклик судом та привід і не відноситься до слідчої дії, яку проводила ОСОБА_9 .

Захисник вважає, що залучені працівники поліції не мали повноважень на участь в так званій слідчій дії - повідомлення про завершення досудового розслідування, оскільки їх дії суперечать ст. 23 Закону України «Про національну поліцію».

Також поза увагою судів залишився факт неодноразового повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків, однак прокурор не усував недоліки, а направив обвинувальний акт в тому ж вигляді і не був змінений.

На переконання захисника апеляційний суд в порушення ст. 419 КПК не перевірив в повній мірі вказаних доводів апеляційних скарг сторони захисту, що свідчить про істотне порушення кримінального процесуального закону.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази винуватості ОСОБА_7 , кримінальне провадження на переконання захисника, підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що вона підлягає частковому на таких підставах.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Указаних вимог процесуального закону під час розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не дотримався.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що аргументи сторони захисту про невмотивованість рішення суду апеляційної інстанції та неналежну перевірку доводів захисту є обґрунтованими.

Згідно з обвинуваченням, яке суди вважали доведеним, ОСОБА_7 вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, пов`язане з опором представникам влади (ч. 3 ст. 296 КК), а також умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків (ч. 2 ст. 345 КК).

За сталою судовою практикою хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Хуліганство відрізняється від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Опір представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, слід розуміти як активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов`язок з охорони громадського порядку.

Щодо обвинувачення ОСОБА_7 в умисному заподіянні працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків.

Відповідальність за ст. 345 КК настає лише за дії, вчинені винним у зв`язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов`язків.

За судовою практикою, якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією на незаконні діяння працівника правоохоронного органу або викликані особистими неприязними стосунками, не пов`язаними з виконанням потерпілим своїх обов`язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності.

Працівники правоохоронних органів можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов`язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли застосовували заходи з охорони правопорядку відповідно до своїх службових обов`язків, за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів у межах своїх повноважень з власної ініціативи (перепиняли правопорушення в неробочий час).

На переконання Суду, у цьому кримінальному провадженні залишилося без відповіді питання щодо спрямованості дій ОСОБА_7 , а без встановлення конкретного мотиву неможливо визначити правильність кваліфікації його діянь.

Апеляційний суд не проаналізував хронології розвитку подій та достатньою мірою не обґрунтував, чому в цій конкретній ситуації, коли ініціатором спілкування із засудженим була слідча, яка намагалася повідомити і вручити ОСОБА_7 повідомлення про завершення досудового розслідування, у його діях домінував саме хуліганський мотив, а не бажання уникнути отримання документів і покинути місце події.

Змістовно не проаналізовано дій слідчої та оперативних працівників. Посилання на те, що слідча діяла згідно із Главою 11, яка передбачає процедуру виклику слідчим, прокурором, виклик судом та привід,не конкретизовано з огляду на приписи цієї Глави.

Також апеляційний суд не висловив позиції, чому суд дійшов висновку, що подальші дії слідчої та оперативних працівників були пов`язані з припиненням хуліганських дій і конкретно яких, чи це було намагання перешкодити

ОСОБА_7 покинути приміщення суду і в такий спосіб добитися, щоб він виконав вимогу слідчої вислухати її повідомлення і отримати документи.

З матеріалів справи убачається, що сторона захисту, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 , в апеляційних скаргах вказувала, що:

- матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що ОСОБА_7 навмисно заподіював тілесні ушкодження потерпілим;

- фактичні дані протоколів оглядів відеозаписів із мобільного телефону потерпілої та камери відеоспостереження районного суду не відповідають змісту відеозаписів, оскільки за даними протоколів, засуджений завдавав ударів потерпілим, однак на самих записах таких дій не видно;

- докази вказують на те, що саме потерпілі були ініціатором конфлікту і вчиняли протиправні дії стосовно ОСОБА_7 ;

- суд не перевірив повноважень потерпілих у контексті ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та дій слідчої ОСОБА_9 щодо вручення нею повідомлення про закінчення досудового розслідування на підставі Глави 11 КПК, яка стосується виклику слідчим, прокурором, виклик судом та привід.

Проте такі доводи сторони захисту апеляційний суд належним чином не перевірив і вмотивованих відповідей не дав, а лише погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 .

Перевірка вказаних доводів сторони захисту передбачає дослідження та оцінку доказів, що за специфікою касаційного розгляду позбавляє Верховний Суд можливості їх перевірити.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, усупереч вимогам статей 370, 419 КПК не проаналізував доводів і не надав на них вичерпних та умотивованих відповідей, тобто не усунув допущених місцевим судом у вироку можливих неточностей та суперечностей, у зв`язку із чим прийняте ним рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, у відповідності до вимог процесуального закону повно, всебічно, належним чином перевірити усі обставини, що мають суттєве значення, та, в залежності від встановленого, ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 скасуванню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_16 ОСОБА_3