Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №335/13173/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Київ

справа № 335/13173/24

провадження № 51-946км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Комишуваха Оріхівського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у провадженні.

За вироком районного суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він 04 червня 2024 року близько 16:50, керуючи технічно справним мотоциклом «JIALING JH250» (д. н. з. НОМЕР_1 ), здійснював рух в правій смузі для руху по автодорозі Т-0806 на о. Хортиця зі сторони мосту Преображенського в напрямку Аркового мосту в м. Запоріжжі зі швидкістю понад 70,2 км/год, яка перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті відповідно до Правил дорожнього руху.

В цей час попереду, в районі електроопори № 51, у невстановленому для пішохідного переходу місці, проїзну частину автодороги Т-0806 зліва направо перетинали пішоходи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

В цей момент, попереду мотоцикла, в попутному йому напрямку в лівій смузі для руху, здійснював рух автомобіль «Citroen С-Elysse», водій якого, побачивши пішоходів, почав пригальмовувати та пропускати їх.

Продовжуючи рух, водій мотоцикла ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість виявити пішоходів на проїзній частині та технічну можливість уникнути на них наїзду, при умові руху з максимально допустимою швидкістю в населеному пункті, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, діючи зі злочинною недбалістю, заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжив та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходи ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я, та ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження від яких померла в лікарні.

Своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. 12.4, підпункт «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху, і його дії з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, оскільки останній мав технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування при русі з дозволеною швидкістю руху у населеному пункті.

Запорізький апеляційний суд вироком від 09 грудня 2025 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з дня затримання ОСОБА_7 та приведення вироку до фактичного виконання. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , покликаючись на неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Суть доводів зводяться до того, що обраний ОСОБА_7 захід примусу, який належить відбувати реально, є явно несправедливим через суворість. На переконання захисника, апеляційний суд усупереч приписам статей 65, 66 КК не врахував усіх даних про особу засудженого, пом`якшуючих обставин та відсутності обтяжуючих. Зокрема, під час здійснення апеляційного провадження було залишено поза увагою те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, є інвалідом ІІІ групи, на спеціальних обліках не перебуває, працює, визнав провину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю вчиненого з необережності злочину, компенсував витрати на лікування потерпілої ОСОБА_9 , що підтверджується її розпискою та відсутності претензій матеріального та морального характеру, а представник потерпілого просив не позбавляти волі ОСОБА_7 , апеляційну скаргу не подавав. Також поза увагою апеляційного суду залишились самі обставини ДТП, зокрема, під час якої мало місце і порушення ПДР також і потерпілими. Зауважує, що після скоєння ДТП його підзахисний не вчинив жодного кримінального правопорушення, що свідчить, як уважає захисник, про те, що засуджений став на шлях виправлення. Зазначене, на думку адвоката, доводить правильність рішення суду першої інстанції про застосування до засудженого інституту умовного звільнення, тобто ст. 75 КК. З огляду на викладене уважає вирок суду апеляційної інстанції не справедливим.

Позиції учасників судового провадження

Від прокурора надійшли письмові заперечення, у яких вказує на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, просить залишити без змін вирок апеляційного суду.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що під час судового розгляду справи ОСОБА_7 визнав свою винуватість за пред`явленим обвинуваченням повністю, надавши відповідні показання щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, що дозволило суду першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК не досліджувати доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. Із зазначеним порядком дослідження доказів погодилися всі учасники судового провадження, що позбавляє їх права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі сторони захисту не заперечуються висновки суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, а також розмір додаткового покарання, призначеного апеляційним судом за санкцією цієї статті.

Разом з тим, доводи сторони захисту, наведені в касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, внаслідок надмірної суворості судом апеляційної інстанції є обґрунтованими.

З матеріалів провадження слідує, що районний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі та звільняючи його від відбуття основного покарання з випробування, врахував, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин з необережності, а також фактичні обставини кримінального правопорушення, зокрема, що наїзд на пішоходів відбувся не на пішохідному переході, і останні, будучи особами похилого віку, перетинали дорогу, на якій мається дуже щільний рух, у недозволеному місці, чим самі наражали себе на небезпеку; - особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не одружений, дітей на утриманні не має, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів психіатра нарколога не перебуває, є інвалідом ІІІ групи по загальному захворюванню, має гіпертонічну хворобу та проблеми із хребтом, неодноразово проходив стаціонарне лікування, потребує постійного нагляду сімейного лікаря, його поведінку, який після вчинення кримінального правопорушення, відразу після ДТП зупинився, викликав потерпілим швидку та поліцію, у період перебування потерпілих у лікарні після отриманих травм, навідувався до них, надаючи їм матеріальну допомогу на лікування; обставини, що пом`якшують покарання (відшкодування матеріальної шкоди потерпілим відразу після скоєного до направлення кримінального провадження до суду, визнання обвинуваченим вини, сприяння у встановленні об`єктивної істини у справі, його щире каяття у вчиненому, а також його поведінку у судовому засіданні, яка, на думку суду, свідчить про те, що обвинувачений шкодує про вчинене та про наслідки, які настали через його дії), відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Апеляційний суд, не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, ухвалив свій вирок, яким засудив ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК, вважаючи його співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Висновок апеляційного суду про неправильне застосування статті 75 КК мотивований лише тим, що ОСОБА_7 є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров`я, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання, окрім реального його відбування, не забезпечить виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Водночас, перевіривши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів дійшла висновку, що покарання у виді реального позбавлення волі не може вважатися співмірним протиправному діянню та, зважаючи на конкретні обставини цієї справи й особу засудженого, є явно несправедливим.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.

Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Виходячи з конкретних обставин цього кримінального провадження, ураховуючи мету покарання, яка полягає в необхідності виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу ОСОБА_7 , який позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, є інвалідом ІІІ групи по загальному захворюванню, раніше не судимий, працевлаштований, його поведінку після вчинення злочину, під час судового розгляду, критичне ставлення до правопорушення, усвідомлення своєї провини і засудження своєї протиправної поведінки, думку потерпілих, які просили не призначати засудженому покарання у виді реального позбавлення волі, обставини, які пом`якшують покарання: щире каяття, сприяння у встановленні об`єктивної істини у справі, відшкодування шкоди потерпілимта відсутність обставин, що обтяжують покарання, характер допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, як засудженим, так і потерпілими, Верховний Суд уважає можливим досягти мету заходу примусу із звільненням ОСОБА_7 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК, але в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за його поведінкою протягом іспитового строку, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 436, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Вирок Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - змінити.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки та покласти на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу, зокрема:

- періодично з`являтись на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти з установи виконання покарань.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3