Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №201/4845/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року

м. Київ

справа № 201/4845/24

провадження № 51-3946км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника потерпілого представника потерпілого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, жителя АДРЕСА_1,

на вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року та

ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, а також потерпілого ОСОБА_7 - на згадану ухвалу.

Обставини справи

1. Оскарженим вироком ОСОБА_9 засуджено за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 5 років.

2. За позовом потерпілого ОСОБА_7 стягнуто з засудженого 50 648,60 грн матеріальної шкоди, 22 900 грн відшкодування судових витрат та 900 000 грн моральної шкоди.

3. Суд визнав доведеним, що 09 березня 2024 року приблизно о 22:27 на паркувальному майданчику в м. Дніпрі засуджений в ході конфлікту завдав потерпілому два удари кулаками в голову. Внаслідок цих ударів потерпілий втратив рівновагу, впав на асфальтове покриття та вдарився потилицею, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

5. Посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), сторона захисту і потерпілий просять по суті змінити судові рішення, звільнивши засудженого на підставі статті 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

6. Вони стверджують, що призначене покарання є несправедливо суворим, а суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

7. Доводи скарг ґрунтуються на таких обставинах:

на стадії апеляційного розгляду засуджений добровільно відшкодував потерпілому 1 656 490 гривень, що значно перевищує суму, визначену судом;

потерпілий наголошує на щирому каятті засудженого та вибаченні, і просить не позбавляти його волі;

сторона захисту та потерпілий заперечують висновки судів про відсутність каяття. Вони вказують, що зміна способу життя засудженого, визнання вини та обсяг відшкодування є беззаперечним підтвердженням щирого каяття, оцінка якого не може обмежуватися лише поведінкою засудженого безпосередньо після події;

суди не врахували належним чином, що засуджений навчається у вищому навчальному закладі, має виключно позитивні характеристики та вчинив злочин вперше.

Позиції учасників касаційного розгляду

8. Захисник, потерпілий та його представник у судовому засіданні підтримали доводи касаційних скарг.

9. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг та просила залишити оскаржені судові рішення без зміни.

10. Засуджений надіслав Суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Оцінка Суду

11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, Суд дійшов висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню.

12. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 438 та статті 414 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень може стати явна несправедливість призначеного покарання.

13. Статтями 50 та 65 КК визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

14. Суд відзначає, що суди першої та апеляційної інстанцій перебувають у кращому становищі, ніж касаційний суд щодо оцінки характеру злочинної поведінки, особи засудженого та інших вагомих для призначення покарання чинників, маючи можливість безпосереднього сприйняття всіх обставин, важливих для винесення рішення в межах наданих суду дискреційних повноважень.

15. На переконання Суду, аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного засудженому за частиною 1 статті 121 КК через суворість, у касаційних скаргах як захисника, так і потерпілого не наведено.

16. Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості застосовувати статтю 75 КК. Ухвалюючи свій вирок у частині призначення покарання, суд відніс до обставин, що пом`якшують покарання те, що засуджений на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не встановив обставин, що обтяжують покарання та взяв до уваги, що останній вчинив тяжкий злочин.

17. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у засудженого щирого каяття стосовно вчиненого ним злочину, мотивувавши свій висновок тим, що поведінка засудженого як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не свідчить про щире каяття, оскільки він не вибачився перед потерпілим, не відшкодував шкоду, завдану здоров`ю, не допомагав потерпілому під час реабілітації, у судовому засіданні не визнав заявлені потерпілим матеріальні збитки, понесені останнім внаслідок необхідного лікування, покинув місце вчинення злочину, не надавши потерпілому медичної допомоги та не викликавши швидку допомогу.

18. Врахувавши згадані обставини, районний суд дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, засудженому слід призначити покарання виключно у виді позбавлення волі, при цьому призначивши покарання у розмірі найнижчої межі, визначеною санкцією частини 1 статті 121 КК.

19. Апеляційний суд належним чином проаналізував доводи апеляційних скарг сторони захисту та відхилив їх, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо призначеного засудженому покарання, навівши переконливі мотиви свого рішення.

20. Апеляційний суд зазначив, що враховуючи характер та тяжкість вчиненого злочину та поведінку засудженого такі позитивні характеристики, як молодий вік, навчання на денній формі та перебування на утриманні у батьків, не зменшують його вини, тяжкості вчиненого злочину й не свідчать про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

21. Апеляційна інстанція взяла до уваги, що засуджений на стадії апеляційного провадження повністю відшкодував потерпілому завдану шкоду та вибачився перед ним, все ж дійшов висновку, що ці обставини не свідчать про несправедливість призначеного судом першої інстанції покарання.

22. Врахувавши ці обставини в їх поєднанні суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети.

23. Також Суд зазначає, що у справах публічного обвинувачення позиція потерпілого стосовно покарання не є обов`язковою для суду і не має пріоритету над іншими обставинами справи[1], у зв`язку з чим Суд не вбачає порушення у тому, що суд апеляційної інстанції не визнав підставою для призначення засудженому більш м`якого покарання відсутність претензій з боку потерпілого.

24. Крім цього, Суд нагадує, що сам факт відшкодування шкоди, заподіяної злочином, суд має оцінювати через призму можливості досягнення цілей покарання, адже саме по собі відшкодування шкоди не є безумовною підставою до застосування положень статті 75 КК. За відсутності усвідомлення і дійсного засудження вчиненого кримінального правопорушення та своєї винуватості, саме відшкодування шкоди не можна вважати належним підґрунтям до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням[2].

25. Таким чином, суд першої інстанцій не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, відповідає визначеним законом меті та загальним засадам, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

26. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту. Його ухвала відповідає вимогам статті 419 КПК.

27. З огляду на викладене доводи захисника та потерпілого стосовно надмірної суворості призначеного засудженому покарання слід відхилити, а касаційні скарги залишити без задоволення.

28. Крім цього, Суд звертає увагу, що, відповідно до інформації ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)», на час касаційного розгляду засуджений на підставі ухвали Подільського районного суду м. Полтави від 29 січня 2026 року, умовно-достроково звільнений від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 81-1 КК.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року та

ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Постанова від 23 жовтня 2025 року у справі № 504/3558/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/131320355;

[2] Постанова від 15 серпня 2024 року у справі № 748/802/23, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121104562;