Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №910/11289/24 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2026Справа № 910/11289/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Янко Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 )

до Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівни ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 65 175,14 грн.

Представники сторін: без участі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Янко Олена Вікторівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівни про стягнення 65 175,14 грн., а саме 45 000,00 грн. попередньої оплати, 3 558,08 грн. процентів річних та 16 617,06 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 23/12-2021 від 23.12.2021 року в частині своєчасної поставки товару (пиломатеріалів) згідно здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості попередньої оплати за непоставлений товар, у зв`язку з чим позивач зазначає про наявність підстав для повернення вказаної суми, а також стягнення нарахованих пені та втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 23.09.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024 року надійшла заява б/н від 19.09.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунені.

Окрім цього, через систему "Електронний суд" від позивача 07.10.2024 року надійшло клопотання б/н від 07.10.2024 року про долучення доказів, зокрема, платіжної інструкції № 170 від 07.10.2024 року про сплату судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11289/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/11289/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до Повідомлення про доставлення процесуального документу до електронного кабінету особи ухвала Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 року по справі №910/11289/24 доставлена до електронного кабінету позивача 09.10.2024 року.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 14.10.2024 року від позивача надійшла заява б/н від 14.10.2024 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Бринюк Наталії Вікторівні (РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово - кредитних установах, та на усе рухоме та нерухоме майно в межах суми позову 65 175,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 року по справі № 910/11289/24 в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Янко О.В. про забезпечення позову відмовлено.

Обґрунтовуючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову судом зазначено, що заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, позаяк доводи позивача в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях без надання доказів. Окремо суд вважав за необхідне зазначити, що наведена заявником в додаткове обґрунтування заяви про забезпечення позову правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 щодо накладення арешту на нерухоме майно як належного виду забезпечення позову у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, не є релевантною до даної справи, оскільки суди у кожній справі виходили з різних фактичних обставин, зокрема, в частині співмірності розміру заявлених позовних вимог, який у справі № 381/4019/18 складав 17 289 862,00 грн., та вжитих заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, в той час як ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (65 175,14 грн.).

Окрім цього, через систему "Електронний суд" від позивача 21.11.2024 року надійшло клопотання б/н від 20.11.2024 року про долучення доказів, зокрема, ордеру адвоката Волкова С.В. серія ВК № 1142214 від 09.09.2024 року та акту приймання передачі правничої допомоги б/н від 19.11.2024 року. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесені зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

При цьому, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівни, як на час відкриття провадження у справі № 910/11289/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/11289/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 07.10.2024 року, а також ухвала про відмову в забезпеченні позову від 05.11.2024 року були направлені судом рекомендованими листами № R0600297066126 та № R0610204671241 з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вулиця Козацька, 97, квартира 17, м. Київ, 03118.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, ухвали суду від 07.10.2024 року та 05.11.2024 року, яка надсилались на адресу місцезнаходження відповідача, повернуті 01.11.2024 року та 25.11.2024 року відділенням поштового зв`язку на адресу суду неврученими адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання та відсутністю адресата за вказаною адресою відповідно.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівнм ( АДРЕСА_2 ) адресі, зазначеній на конвертах, що повернулися.

Інші поштові та/або електронні адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням направлення досудової вимоги (претензії) про стягнення заборгованості, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/11289/24 та іншими ухвалами у вказаній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 05.11.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та не реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Будь-яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час розгляду справи по суті до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа-підприємець Бринюк Наталія Вікторівна не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.12.2021 року між Фізичною особою-підприємцем Янко Оленою Вікторівною (позивач у справі, покупець за договором) та Фізичною особою-підприємцем Бринюк Наталією Вікторівною (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 23/12-2021 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого покупець дійсним зобов`язується придбати, а постачальник дійсним зобов`язується протягом строку дії цього Договору поставляти пиломатеріали (далі- Товар) в асортименті, кількостях та за цінами, що погоджуються сторонами у замовленнях покупця, погоджених постачальником.

Розділами 2-9 Договору сторони узгодили ціну, умови оплати, умови поставки, приймання товарів та відмову від товарів, які не відповідають замовленню, форс -мажор і відповідальність сторін, проценти і договірні неустойки, термін дії договору та умови розірвання договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 8.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України).

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За умовами п. 1.2 Договору постачальник зобов`язується здійснити поставку партії Товарів на підставі підтвердженого (погодженого) постачальником замовлення покупця, в якому зазначається ціна, кількість та асортимент Товару. Замовлення направляється постачальнику засобами факсу або засобами електронного зв`язку та підтверджується постачальником відправленням покупцю із підписом відповідальної особи постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пунктів 5.1, 5.2 Договору приймання Товарів за кількістю та якістю здійснюється згідно ККТІ технологічних процесів на підприємстві. У випадку виявлення недоліків у момент приймання Товару покупець зобов`язаний негайно повідомити постачальника про такі недоліки та припинити приймання товару.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що від 23.12.2021 року сторонами було погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору №23/12-2021 поставки пиломатеріалів від 23.12.2021 року (Специфікація №1 Дошка Акації обрізна), згідно якого постачальник погодив поставку покупцю товару на загальну суму 9 000,00 грн. Термін поставки: 20 робочих днів з дати підписання специфікації, а також Додаток № 2 до Договору №21/10-2021 поставки пиломатеріалів від 23.12.2021 року (Специфікація №2 Дошка Акації обрізна), згідно якого постачальник погодив поставку покупцю Товару на суми 10 000,00 грн., 14 000,00 грн., 15 000,00 грн., всього на загальну суму 39 000,00 грн. Термін поставки: 20 робочих днів з дати підписання специфікації.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п.п. 2.1, 2.3 загальна вартість цього Договору дорівнює арифметичній сумі усіх накладних за якими здійснювалася поставка Товару, що поставляється за цим договором. Ціна одиниці Товару на кожну окрему партію Товару вказується у замовленнях покупця, погоджених постачальником. Ціни на Товари погоджуються Сторонами та зазначаються у накладних на поставку таких Товарів.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктами 3.1 Договору визначено, що кожна партія Товару оплачується покупцем на умовах вказаних в замовленні покупця, погодженому постачальником, не передбачені інші умови оплати.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять копій замовлень покупця на поставку товару, передбачених умовами п.п. 1.2, 2.1, 3.1 Договору, проте в тексті позовної заяви позивач зазначає про погодження умов поставки згідно підписаних сторонами Специфікацій № 1 та № 2.

При цьому зазначені Специфікації будь - яких погоджених сторонами строків оплати товару не містять.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати товару за Договором, ніж зазначений в п. 3.1 останнього, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд звертає увагу, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Як свідчать матеріали справи, позивачем згідно платіжного доручення № 60 від 24.12.2023 року було перераховано відповідачеві на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», грошові кошти в сумі 45 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «Без ПДВ. За дошку обрізну акації, згідно рахунку 45 від 23.12.2021». Копія платіжного доручення наявна в матеріалах справи.

Поряд із цим, позивачем до матеріалів позовної заяви, а також на вимоги ухвали суду від 16.09.2024 року не надано копії відповідного рахунку № 45 від 23.12.2021 року.

Натомість разом з заявою про усунення недоліків б/н від 19.09.2024 року позивачем надано суду копію видаткової накладної №45 від 23.12.2021 року на поставку дошки акації обрізної в кількості 3 куб.м суму 45000,00 грн. без ПДВ, підписаної з боку ФОП Бринюк Н.В.

Поряд із цим, станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати позивачем та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості останнього з оплати товару (попередньої оплати) в матеріалах справи відсутні.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання Фізичною особою - підприємцем Янко Оленою Вікторівною, як покупцем умов Договору в частині внесення передплати в розмірі 45 000,00 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати в сумі 45 000, 00 грн., факт оплати позивачем грошових коштів за Договором у вказаній сумі належним чином підтверджено матеріалами справи.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно пунктів 4.1. 4.2 Договору датою поставки Товару буде дата надання Товару покупцю в місці поставки. Терміни поставки - не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати підтвердження замовлення покупця на поставку Товарів, якщо інші строки не погоджені сторонами окремо в підтвердженому замовленні.

На дату поставки товару постачальник передає покупцю всі необхідні оригінали супровідних документів на товари, а саме: видаткову накладну з печаткою; товарно - транспортну накладну (ТТН); податкову накладну - у електронній формі у порядку та строки відповідно до вимог Податкового кодексу України (п.4.3 Договору).

Як зазначалось судом вище, за умовами Специфікацій № 1 та № 2, які за відсутності інших доказів погодження умов поставки розцінюються як замовлення покупця, строк поставки - 20 робочих днів з дати підписання Специфікації.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

При цьому, судом встановлено, що за умовами Договору дата поставки товару постачальником не ставиться в залежність від дати попередньої передоплати за товар, відтак, з урахуванням дати підписання Специфікацій № 1 та № 2 - 23.12.2021 року відповідач зобов`язаний був виконати свій обов`язок по поставці товару до 20.01.2022 року включно.

Заперечень щодо погоджених обсягів та строків поставки, зміст якої згідно наявних матеріалів справи визначається за даними Специфікацій до Договору, сторонами суду не надано.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, ніж передбачений в п. 4.2 останнього та Специфікаціях № 1, 2, в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна та ТТН.

Таким чином, враховуючи Специфікації та здійснену позивачем сплату передоплати у розмірі 45 000,00 грн. у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати, факт виконання якого має бути підтверджений належним чином оформленим первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною та товарно - транспортною накладною.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, в порушення умов Договору та Специфікацій №№ 1, 2 Фізичною особою-підприємцем Бринюк Наталією Вікторівною поставку товару в погодженому договором обсязі та на суму сплаченого авансу в розмірі 45000,00 грн. здійснено не було.

При цьому доказів повідомлення позивача як покупця про неможливість здійснення поставки товару, в тому числі на суму здійсненої оплати, згідно умов Договору та Специфікацій відповідачем також не надано.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частинами 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 45 000,00 грн. як передплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару до моменту закінчення строку дії Договору не настали, позаяк позивач в межах строку дії правочину не звертався з вимогами про повернення передплати.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу, суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18, від 07.02.2018 року у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 року у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 року у справі № 910/3611/23.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як зазначено позивачем в поданій суду 23.09.2024 року заяві про усунення недоліків позовної заяви, у зв`язку з нездійсненням поставки товару за Договором позивачем було реалізовано передбачене ст. 693 ЦК України право вимагати повернення суми попередньої оплати, а саме ФОП Янко О.В. звернулась 14.02.2024 року до Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівни з претензією б/н про повернення кошів передплати в розмірі 45 000,00 грн., сплаченої згідно рахунку №45 від 23.12.2021 року, шляхом направлення на електронну пошту відповідача - 0271@ukr.net, факт надсилання якої підтверджується наданим позивачем відповідним скрін-шотом з електронної пошти ФОП Янко О.В. щодо направлення електронного листа 14.02.2024 року.

Проте, за умови відсутності інформації щодо наявної електронної пошти відповідача - ФОП Бринюк Н.В. в тексті Договору поставки № 23/12-2021 від 23.12.2021 року та Специфікаціях до нього, а також зазначення в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо електронної пошти відповідача: natasha0329@gmail.com, lokesplay1@gmail.com, суд позбавлений можливості визначити приналежність електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 саме ФОП Бринюк Н.В., джерело отримання відомостей про яку позивачем не зазначено, та, відповідно, розцінювати наданий позивачем скрін-шот в якості доказів надсилання претензії від 14.02.2024 року на електронну адресу відповідача.

В свою чергу, доказів задоволення відповідачем зазначеної претензії, надання на неї будь - якої відповіді та повернення грошових коштів (передоплати) позивачем суду не надано.

Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві, свої зобов`язання щодо поставки товару відповідно до умов Договору або ж повернення попередньої оплати на суму 45 000,00 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства (діючого на час спірних правовідносин), а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку згідно частини 2 статті 693 ЦК України.

Окрім цього, посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині повернення передплати у зв`язку з нездійсненням поставки товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 ЦК України за нездійснення повернення передплати втрати від інфляції в сумі 16 617, 06 грн. та 3% річних в сумі 3 558, 08 за період з 26.01.2022 року по 13.09.2024 року, які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Договору в частині поставки товару/повернення позивачу суми попередньої оплати товару, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 23/12-2021 від 21.12.2021 року та/або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

З аналізу положень чинного законодавства, що регулюють поставку товарів вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю в узгоджений сторонами згідно укладеного правочину або за відсутності такого у визначений законодавством строк.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, останній зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, договір купівлі-продажу (поставки) є взаємно зобов`язуючим і кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Як погоджено сторонами в пункті 4.1 Договору приймання - передача товару здійснюється в місцю поставки, а пункт 5.1 передбачає приймання передачу товару за кількістю та якістю на підприємстві, при чому адреса місця поставки не визначена ні в договорі, ні в додатках до нього.

Проте, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору та зазначено позивачем в позовній заяві, умовами правочину погоджені строки поставки товару - 20 робочих днів з дати підписання специфікації.

Наразі, жодних доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження сторонами конкретного місця поставки товару, сторонами суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Таким чином, зважаючи на термін дії спірного Договору та на не визначення сторонами конкретного місця поставки товару, відповідач зі своєї сторони мав виконати зобов`язання з поставки товару в межах строку поставки - 20 робочих днів з моменту підписання сторонами Специфікацій № 1 та № 2 до договору.

Окремо суд звертає увагу на необхідність врахування при вирішенні даного спору принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (даний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 909/436/20, від 28.09.2021року у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 року у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (даний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 року у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

Проте, за умови відсутності в договорі місця такої поставки, відповідачем також не надано жодних доказів на підтвердження того, що продавець як зобов`язана сторона укладеного Договору поставки під час дії останнього та після отримання передплати в сумі 45 000,00 грн. вчиняв необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей згідно п.п.4.1, 5.1, в т.ч. доказів повідомлення покупця про наявність товару на складі постачальника з зазначенням адреси такого складу, готовність до його відвантаження і передачі шляхом самовивозу в місці поставки/отримання (склад постачальника) або в іншому місці тощо.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

Поряд із цим суд зазначає, що згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

При цьому закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним.

Поряд із цим суд зазначає, що встановлене статтею 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем щодо поставки товару. Відповідно, застосуванню підлягають приписи частини 2 статті 530 ЦК України, якщо сторони не обумовили строк повернення покупцю внесених в якості передоплати грошових коштів.

Відтак, під час ухвалення рішення судом враховані як обставини припинення дії спірного Договору та нездійснення відповідачем поставки товару згідно передплати в сумі 45 000,00 грн. в межах обумовленого строку, так і до моменту закінчення Договору, а також відсутність в матеріалах справи доказів повернення 45 000,00 грн. після закінчення строку дії договору та на час розгляду даної справи судом.

Таким чином, оскільки на момент прийняття рішення доказів поставки/отримання товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 000,00 грн. попередньої оплати за договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань в частині повернення передплати, у зв`язку з нездійсненням поставки товару та закінченням строку дії Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України втрати від інфляції в сумі 16 617, 06 грн. за період лютий 2022 року - липень 2024 року та 3% річних в сумі 3 558, 08 грн. за період з 26.02.2022 по 13.09.2024 року, які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.

Поряд із цим, з огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині інфляційних втрат та процентів річних, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, у урахуванням дати підписання Специфікацій № 1 та № 2 та пункту 4.2 Договору початком періоду прострочення відповідача з поставки товару та повернення передплати, а також періоду нарахування процентів річних та втрат від інфляції є 21.02.2022 року відповідно.

В свою чергу, як встановлено судом, позивачем в наданому до суду розрахунку визначено період прострочення з 26.01.2022 року по 13.04.2024 року та зазначено період прострочення грошового зобов`язання з 26.02.2022 року по 13.09.2024 року.

Суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, отже розгляд вимог позивача про стягнення процентів річних та втрат від інфляції здійснюється судом з урахуванням саме визначеного позивачем періоду з 26.02.2022 року по 13.09.2024 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, становить 3440,83 грн. процентів річних та 15646,72 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 3440,83 грн. процентів річних та 15646,72 грн. втрат від інфляції.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви б/н поданої через електронний суд 21.11.2024 року) понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.,у зв`язку з чим зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

За приписами ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, в поданій у відповідності до приписів ст. 162 ГПК України позивачем позовній заяві останнім викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн., які позивач просив суд покласти на відповідача.

Додатково позивачем згідно клопотання б/н від 20.11.2024 року подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми частини 8 ст. 129 ГПК України законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Наразі, від відповідача заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або клопотань про їх зменшення до суду не надходило.

Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правничої допомоги від 16.08.2024 року, укладеного між ФОП Янко О.В. та Адвокатським бюро "Волков і партнери»; копію акту приймання-передачі правничої допомоги від 19.11.2024 року; копію платіжної інструкції № 159 від 21.08.2024 на суму 6000,00 грн.; ордер серії ВК № 1142214 від 09.09.2024 року, виданий Адвокатським бюро "Волков і партнери» на представництво інтересів позивача адвокатом Волковим С.В.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Так, згідно з Договором про надання правничої допомоги б/н від 16.08.2024 року, укладеного Адвокатським бюро «Волков та партнери» (бюро за договором) та Фізичною особою - підприємцем Янко Оленою Вікторівною (клієнт за договором, позивач у справі), бюро здійснюватиме надання професійної правничої допомоги клієнту щодо повернення (стягнення) на користь клієнта сплачених нею на підставі договору поставки № 23/12-21 від 23.12.2021 року грошових коштів в розмірі 45000,00 грн.

Відповідно до п. 2.3 Договору про надання правничої допомоги безпосереднє надання правничої допомоги клієнту від імені бюро за цим Договором здійснюватиме адвокат Волков Сергій Вікторович.

Згідно пункту 7.1 вказаного Договору про надання правничої допомоги останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання.

Пунктом 4.1 Договору про надання правничої допомоги вартість правничих послуг узгоджується актом приймання - передачі правничих послуг, яка сплачується у день підписання актів, виходячи з наступних тарифів: 1 година роботи адвоката становить 1200,00 грн. вартість правничої допомоги за даним Договором не може бути меншою ніж 6000,00 грн.

Відповідно до пп.4.1.1. п.4.1 вказаного Договору в день підписання сторонами цього Договору клієнт сплачує для бюро аванс в розмірі 6000,00 грн.

Зокрема, в матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції № 159 від 21.08.2024 року про перерахування позивачем на рахунок Адвокатського бюро «Волков та партнери» грошових коштів в сумі 6000,00 грн.

При цьому згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалось судом, на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу та їх розміру останнім наданий підписаний Адвокатським бюро та позивачем Акт приймання-передачі правничої допомоги від 19.11.2024 року, відповідно до якого адвокатом було надано наступні юридичні послуги: складання позовної заяви про стягнення коштів попередньої оплати за непоставлений товар (ознайомлення із наданими клієнтом документами, опрацювання норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, опрацювання судової практики, узгодження правової позиції з клієнтом, ксерокопіювання додатків та надсилання їх разом із позовом відповідачу, сканування позову), кількість витраченого часу 13.09.2024 року - 6 годин; складення заяви із забезпечення позову - 14.10.2024 року - 1 година. Всього 7 годин, вартість згідно п.п.4.1.1. Договору становить 6000,00 грн. Згідно акту клієнт погоджується з фактом надання, видом, обсягом і вартістю правничої допомоги, наданої бюро.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи № 910/11289/24 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляла адвокат Волков Сергій Вікторович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1645 від 19.09.2019 року), на підставі ордеру ВК № 1142214 на надання правової допомоги, який подавав до суду позовну заяву та інші документи.

В свою чергу, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі №910/11289/24 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Таким чином, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) правової допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу, але не впливає на обов`язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Окрім цього згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) правової допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Зокрема, суд оцінює та досліджує подані позивачем документи та встановлює, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не подавав адвокат під час розгляду справи явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено в документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі акту приймання-передачі надання правничої допомоги по справі на загальну суму 6 000,00 грн. суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, позаяк предмет доказування у справі №910/11289/24 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 6 аркушах.

Додатково судом взято до уваги той факт, що необхідність підготовки представником позивача окрім позову заяви про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024 року зумовлена діями самого представника позивача та недоліками поданої до суду позовної заяви.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також типовість даного спору, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. відповідає критерію пропорційності та розумності, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в частково розмірі 5899,88 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бринюк Наталії Вікторівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Янко Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн. 00 коп.) боргу, 3 440,83 грн. (три тисячі чотириста сорок грн. 83 коп.) процентів річних, 15646,72 грн. (п`ятнадцять тисяч шістсот сорок шість грн. 72 коп.) інфляційних втрат, 2 977,47 грн. (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім грн. 47 коп.) витрат по сплаті судового збору та 5899,88 грн. (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять грн. 88 коп.) витрат на правову допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 травня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон