Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №201/10427/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3055/26 Справа № 201/10427/25 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №201/10427/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Наумової О.С., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 послається на те, що 20 лютого 2023 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 .

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що з серпня 2024 року разом з відповідачем не проживають, спільне господарство не ведуть. Зазначає, що між ними відсутнє взаєморозуміння, бажання знаходитись у шлюбі відсутнє. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та інтересам дитини. Примирення не можливе.

У зв`язку з чим просила суд розірвати між нею та ОСОБА_2 шлюб, зареєстрований 20 лютого 2023 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, актовий запис №27.

07 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подав заяву про надання строку на примирення, для збереження сім`ї.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 про надання строку на примирення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задоволено. Надано сторонам строк для примирення терміном - на 3 (три) тижні. Провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 лютого 2023 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, актовий запис №27 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з грубим порушенням норм процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що ним подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 23 жовтня 2025 року, якою зупинено провадження у справі та сторонам надано строк для примирення - 3 тижні, що є дуже мало, оскільки після ухвалення рішення суду у них почався процес примирення з дружиною, вона приїздила до нього в гості та проживали однією сім`єю. Вказує, що дружина не проти зараз проживати однією сім`єю, є лише певні розбіжності, які він з нею разом намагаються вирішити.

Суд першої інстанції був обізнаний або зобов`язаний бути обізнаним про факт апеляційного оскарження ухвали.

Однак, незважаючи на це, суд першої інстанції не перевірив факт апеляційного оскарження, не дочекався результатів апеляційного перегляду та ухвалив рішення по суті спору, чим фактично позбавив його права на ефективний апеляційний захист.

Такі дії суду порушують ст.ст.353–358 ЦПК України, принцип правової визначеності, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішення ухвалене передчасно, без належних процесуальних підстав.

У зв`язку з чим просив скасувати рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2023 року між сторонами зареєстровано шлюб.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що з серпня 2024 року разом з відповідачем не проживають, спільне господарство не ведуть. Зазначає, що між ними відсутнє взаєморозуміння, бажання знаходитись у шлюбі відсутнє.

Відповідач заперечує проти розірвання шлюбу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягала.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Позивач, звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, посилалась на те, що примирення неможливе, оскільки відповідач постійно принижує її, ображає, погрожує, принижує при дитині, виявляє агресивну поведінку, яка завдає їй моральних страждань та створює атмосферу психологічного тиску. Між ними повністю відсутні любов, повага та взаєморозуміння. Вона має намір побудувати нову сім`ю з іншою людиною, тому збереження або відновлення шлюбу з відповідачем є неможливим і категорично для неї небажаним. Вважала, що розлучення – це єдиний вихід для них побудувати нове щасливе життя та зберегти нормальне бачення про сім`ю їхній спільній дитині.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 про надання строку на примирення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задоволено. Надано сторонам строк для примирення терміном - на 3 (три) тижні. Провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення.

Однак, сторони не примирилися, позивач відновлювати подружні стосунки не бажає, збереження шлюбу вважає не можливим, подальше знаходження шлюбу суперечитиме її інтересам. Позивач наполягала на розірванні шлюбу.

Подальше спільне життя сторін та збереження шлюбу суперечить їх інтересам, тому що сторони подружні відносини припинили, разом тривалий час не проживають, спільного господарства не ведуть, даний факт має істотне значення.

Доказів на підтвердження того, що сторони примирилися та позивач бажає відновити подружні стосунки апеляційному суду надано не було.

Доказів на підтвердження того, що сторони дійсно проживають разом, між ними існують шлюбні відносини, сторони ведуть спільне господарство апеляційному суду також надано не було та матеріали справи таких доказів не містять.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18.

Європейський суд з прав людини у справі “Фернандес Мартінес проти Іспанії” (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 р. зазначив: “Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов`язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу.

Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись.

Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб.

Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку (в порядку окремого провадження).

Поряд із цим закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя.

Добровільність шлюбу - одна з основних його засад, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Враховуючи, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, сім`я розпалася остаточно і не може бути збережена, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив закон, який їх регулює, застосував норми відповідні норми права та не припустив порушень норм процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм процесуального права судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду і не тягнуть його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване рішення суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року у справі №201/10427/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 15 травня 2026 року.

Судді: