Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №201/2691/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3807/26 Справа № 201/2691/25 Головуючий у першій інстанції: Батманова В. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м.Дніпра у складі судді Батманової В.В. від 12 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко Олена Анатоліївна, про визнання договору дарування недійсним та витребування майна,–

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 23 грудня 2020 року його батько - ОСОБА_4 , відповідно до договору дарування, передав безоплатно ОСОБА_3 у власність 22/100 частки домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 23.05.1986 №592 «Про встановлення ідеальних часток та узаконення житлової прибудови в домоволодінні по АДРЕСА_2 частки домоволодіння належать « ОСОБА_5 » (рос.), тобто позивачеві. Після вказаного рішення виконавчого комітету жодних рішень про передачу даного будинку на користь ОСОБА_4 не приймалося, договори не укладалися. ОСОБА_4 не мав права дарувати вказану частку домоволодіння. Тому позивач просив визнати недійсним договір дарування від 23.12.2000 22/100 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. за №995, та витребувати у ОСОБА_3 на користь позивача вказане нерухоме майно.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 12 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 08.01.1982 №28 "Про встановлення права власності на домоволодіння по АДРЕСА_3 за гр. ОСОБА_6 і ОСОБА_4 " вирішено встановити право власності та прийняти в експлуатацію по АДРЕСА_3 . Б-І за гр. ОСОБА_4 ; житлові прибудови А1-1 і А2-1 за ОСОБА_6 ; встановлено між співвласниками ідеальні частки на домоволодіння у відповідності до їх згоди замінити правові документи: за гр. ОСОБА_6 - 76/100 від усього домоволодіння, за гр. ОСОБА_4 24/100 від усього домоволодіння (а.с. 85).

На підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 26.01.82 року, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 08.01.1982 №28, власником 24/100 частки домоволодіння по АДРЕСА_3 був відповідач - ОСОБА_4 (а.с. 71).

25 травня 1990 року ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право власності на 22/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_3 , відповідно до рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів №592 від 23.05.1986, зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записано в реєстрову книгу №532 за реєстровим №136 (а.с. 69, 72).

Згідно з пунктом 3 рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів №592 від 23.05.1986 "Про встановлення ідеальних часток та узаконення житлової прибудови в домоволодінні по АДРЕСА_3 ", було вирішено встановити між співвласниками ідеальні частки на домоволодіння по АДРЕСА_3 та закріпити за гр. ОСОБА_7 - 33/100 частку, ОСОБА_6 - 45/100 частку, ОСОБА_4 22/100 частку (а.с. 69, 131).

У вказаному вище рішенні №592 від 23.05.1986 наявні виправлення щодо по-батькові гр. ОСОБА_8 (з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 ) та щодо ім`я, по-батькові гр. ОСОБА_11 на ОСОБА_12 .

07 липня 2020 року право спільної часткової власності ОСОБА_4 на 22/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_3 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі свідоцтва про право власності від 25 травня 1990 року, що підтверджується копією витягу від 23.12.2020 №238498870 (а.с. 60).

Відповідно до листа КП «ДМБТІ» від 24 листопада 2020 року №13925, станом на 31 грудня 2012 рік в інвентаризаційній справі за адресою АДРЕСА_3 містяться відомості про право власності за гр. ОСОБА_4 22/100, за гр. ОСОБА_13 45/100, за гр. ОСОБА_14 33/100 (а.с. 11).

23 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 22/100 часток домоволодіння, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. за №995, за умовами якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар 22/100 частки домоволодіння за адресою по АДРЕСА_3 (а.с. 9-10).

Також установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, у цивільній справі №201/3054/21 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення (а.с. 65-68). Вказане рішення набрало законної сили 19 січня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 5 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За положеннями ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність йому на праві власності спірних 22/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_3 . Натомість матеріалами справи підтверджується, що первісними правовстановлюючими документами, зокрема, рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 08.01.1982 №28 та виданим на його підставі свідоцтвом про право особистої власності від 26.01.1982, співвласником 24/100 часток домоволодіння був саме ОСОБА_4 . При цьому на момент прийняття зазначеного рішення позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , взагалі ще не народився, що виключає можливість набуття ним права власності на спірне майно на підставі вказаного рішення.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 27.08.2018, виготовленого ТОВ «Базис РК», житлові будинки літ. А-1 та літ. Б-1 побудовані у 1960 році, а господарські споруди — у 1975 році, тобто задовго до народження позивача (а.с. 62-64). Наведене також спростовує доводи позову щодо виникнення у нього права власності на спірне домоволодіння.

Саме по собі посилання позивача на рішення виконавчого комітету №592 від 23.05.1986 не свідчить про належність йому спірного майна, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність очевидної технічної помилки у написанні імені та по батькові співвласника ОСОБА_4 . Водночас вказане рішення містить виправлення, відповідно до яких правильним є зазначення « ОСОБА_4 », а правомірність таких виправлень позивачем не спростована. Крім того, на підставі саме цього рішення ОСОБА_4 25.05.1990 було видано свідоцтво про право власності на 22/100 часток домоволодіння, яке у встановленому законом порядку недійсним не визнавалося та у даній справі не оспорюється.

Право власності ОСОБА_4 на спірну частку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі чинного свідоцтва про право власності від 25.05.1990. Будь-яких доказів скасування, визнання недійсним чи припинення зазначеного права власності позивачем не надано.

При цьому позивачем не подано жодних доказів набуття ним права власності на спірне майно у передбачений законом спосіб, зокрема шляхом спадкування, дарування, купівлі-продажу, міни чи на інших підставах, визначених законом.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; враховуючи, що позивач не довів належності йому на праві власності спірного нерухомого майна - 22/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_3 , він не є особою, права якої порушені оспорюваним договором дарування від 23.12.2020, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним та витребування майна на його користь відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що йому обіцяли у майбутньому передати спірне майно у власність, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки такі доводи ґрунтуються виключно на особистих поясненнях позивача та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів укладення з позивачем чи з його представником (законним представником) будь-якого договору щодо відчуження спірної частки домоволодіння, у тому числі договору дарування, купівлі-продажу, довічного утримання чи іншого правочину, який би породжував для позивача право вимагати передачі йому спірного нерухомого майна у власність. Самі лише наміри чи усні обіцянки, за відсутності належного правового оформлення, не є підставою виникнення права власності на нерухоме майно у розумінні вимог цивільного законодавства України.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

Колегія звертає увагу, що позивач, за наявності підстав, не позбавлений можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом, за іншого обґрунтування.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 12 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк