Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №932/3630/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2534/26 Справа № 932/3630/24 Головуючий у першій інстанції: Кудрявцева Т.О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О. від 24 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа – Головне Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про стягнення інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та пені,–

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року стягнуто з Державного бюджету України на користь його користь в рахунок відшкодування шкоди 100000,00 грн. 18.10.2023 Дніпровським апеляційним судом вказане рішення суду залишено без змін, 08.11.2023 позивачем надано виконавчий лист до Державної Казначейської служби України, проте вказане рішення суду не виконано, чим порушено його майнові права. 12.02.2024 він звертався до Державної Казначейської служби України з приводу невиконання рішення, але отримав відповідь від 22.01.2024, що черга до виконання цього рішення ще не дійшла. 24.01.2024 він також отримав інформацію від Державної Казначейської служби України, що компенсація за порушення строку перерахування коштів не поширюється на судові рішення, виконання яких здійснюється за бюджетною програмою 3504030. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з Держави в особі Державної казначейської служби України індексацію інфляційних виплат за затримку виконання судового рішення № 932/2730/22 у розмірі 11534,07 грн, 3% відсотка від прострочення суми у розмірі 2934,25 грн та пеню у розмірі 26493,16 грн, а всього 40961,48 грн (а.с. 146).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період часу з 01.02.2024 року по 23.01.2025 року інфляційні втрати за затримку виконання судового рішення у розмірі 11534,07 грн, три відсотка від простроченої суми у розмірі 2934,25 грн, пеню у розмірі 26493,16 грн, а всього 40961,48 грн. Судовий збір віднесено за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року у цивільній справі №932/2730/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа - Державна Казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн (а.с. 79-81 т.1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року вказане вище рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2023 року було залишено без змін (а.с. 82-86 т.1).

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року.

На виконання рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2023 року позивачем отримано виконавчий лист, який було подано 08.11.2023 до Державної Казначейської служби України в Дніпропетровській області, що підтверджується копією відповідної заяви, в якій позивач просив прийняти до виконання виконавчий лист Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №932/2730/22 про стягнення моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн. та стягнуту суму перерахувати йому на картку, зазначивши реквізити такої картки (а.с. 14 т.1). Факт надання позивачем зазначеного виконавчого листа не заперечувалось представником відповідача.

Позивач 12.01.2024 звернувся до Головного управління Державної Казначейської служби України із заявою з посиланням на невиконання вказаного вище рішення суду (а.с. 12 т.1).

Листом Головного управління Державної Казначейської служби України від 22.01.2024 №04-11-12/1088 позивачу повідомлено, зокрема, що виконання рішень суду про відшкодування шкоди, завданої громадянинові органами влади, здійснюється Казначейством відповідно до вимог пунктів 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Керуючись п. п. 36-37 Порядку Головним управлінням було надіслано запит до Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, щодо наявності обставин, що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача. Після сплину строку на надання відповіді на запит, Головним управлінням сформовано пакет документів та листом від 01.12.2023 року вихідний № 04-08-08/16744 направлено до Державної казначейської служби України для подальшого виконання згідно вимог Порядку. З огляду на зазначене, Головним управлінням, як територіальним органом Державної казначейської служби України, виконані усі вимоги, передбачені діючим законодавством щодо виконання судових рішень. Також у листі зазначено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не є органом який нараховує та здійснює перерахування коштів у вигляді трьох відсотків річних з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (а.с. 12-13 т.1).

ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою від 12.01.2024 щодо нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням у справі №932/2730/22 (а.с. 10 т.1).

Відповідно до листа Державної казначейської служби України від 24.01.2024 №5-11-11/1681, зокрема, у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (бюджетна програма 3504030) з 12.12.2023 обліковується виконавчий лист Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.2023 у справі №932/2730/22. В зазначеній вище справі боржником виступає Державний бюджет України, а Казначейство - виконавець судового рішення у справі №932/2730/22. Виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за судовим рішенням передбачена частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон) у разі виконання судового рішення за бюджетною програмою 3504040 «Заходи щодо виконання рішень, що гарантовані державою». При цьому, частиною першою статті 2 Закону передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Таким чином, компенсація за порушення строку перерахування коштів, передбачена Законом, не поширюється на судові рішення, виконання яких здійснюється за бюджетною програмою 3504030. Отже, у Казначейства відсутні правові підстави для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням у справі №932/2730/22 (а.с. 10 т.1).

Судом апеляційної інстанції також установлено, що після ухвалення оскаржуваного рішення, Державна казначейська служба України перерахувала 30 травня 2025 року на рахунок позивача 100000,00 грн на виконання рішення суду від 01 червня 2023 року у справі №932/2730/22, що підтверджується копією платіжної інструкції №1463096 від 29.05.2025 (а.с. 196 т.1).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 – 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон №266/94-ВР, ні Закон №4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 3 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21.

Колеія погоджується із судом першої інстанції у тому, що припис частини другої статті 625 ЦК України застосовний до спірних правовідносин. Але з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу ДКС України і до дня повного виконання судового рішення.

Судом встановлено, що 08.11.2023 до Державної Казначейської служби України в Дніпропетровській області позивачем було подано виконавчий лист Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №932/2730/22 про стягнення моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн, із зазначенням банківських реквізитів рахунку (а.с. 14 т.1).

Отже, три місяці для виконання рішення суду у справі № 932/2730/22сплинули 07 лютого 2024 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3% річних й індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 08 лютого 2024 року.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період з 08.02.2024 по 23.01.2025 (у межах заявлених позовних вимог) нарахувань у зв`язку з інфляцією в сумі 11534,07 грн, 3% річних у розмірі 2877,57 грн, а всього 14411,64 грн.

Розрахунок інфляційних здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

За період з 08.02.2024 по 23.01.2025 IIc становить (100.30000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (102.20000000 : 100) x (100.00000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (101.80000000 : 100) x (101.90000000 : 100) x (101.40000000 : 100) x (101.20000000 : 100) = 1,12872474.

Таким чином, інфляційне збільшення дорівнює 100000 x 1,12872474 - 100000 = 12872,47 грн.

Однак, частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тому до стягнення на користь позивача підлягає сума нарахувань у зв`язку з інфляцією в розмірі 11534,07 грн, у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення та виходячи з наступного розрахунку: за період з 08.02.2024 по 31.12.2024 100000 x 3 x 328 днів : 366 : 100 = 2688,52 грн; за період з 01.01.2025 по 23.01.2025 100000 x 3 x 23 : 365 : 100 = 189,04 грн. Всього 3% річних за період з 08.02.2024 по 23.01.2025 становить 2877,57 грн.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною третьою статті 549 ЦК України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У статті 550 ЦК України наведено підстави виникнення права на неустойку, відповідно до якої право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Позовна заява (з урахуванням уточнень) не містить належного правового обґрунтування заявленої до стягнення пені, зокрема позивачем не наведено конкретної норми закону, якою передбачено відповідальність держави у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне виконання рішення суду.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із простроченням державою виконання судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України, тобто мають позадоговірний характер. У даному випадку між позивачем та Державною казначейською службою України, як суб`єктом владних повноважень, відсутні договірні цивільно-правові зобов`язання, у межах яких могла б бути погоджена або встановлена законом неустойка у вигляді пені.

За змістом статей 546, 549 ЦК України пеня є способом забезпечення виконання саме зобов`язання та видом цивільно-правової відповідальності, який або встановлюється договором сторін, або прямо передбачається законом. Водночас положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» містять спеціальний механізм відповідальності держави за порушення строків виконання судового рішення, а саме виплату трьох відсотків річних. Ні вказаним Законом, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено можливості стягнення з держави пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне виконання судового рішення, виконання якого здійснюється органами Казначейства.

Колегія суддів також враховує, що положення частини другої статті 625 ЦК України вже встановлюють спеціальні наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних, які мають компенсаційний характер та спрямовані на відновлення майнового становища кредитора.

Верховний Суд у пунктах 91, 93 постанови від 17 січня 2024 року у справі №757/26216/22-ц зазначив, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина 1 статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави три проценти річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина 1 статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

За таких обставин, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача неустойки у вигляді пені в розмірі 26493,16 грн.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на неправильне тлумачення місцевим судом положень статті 625 ЦК України та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині стягнення на користь позивача пені, колегія дійшла висновку про наявність підстав для виходу за межі апеляційної скарги, скасування рішення з ухваленням нового судового рішення у цій справі.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України– задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування у зв`язку з інфляцією в сумі 11534,07 грн, 3% річних у розмірі 2877,57 грн, а всього 14411 (чотирнадцять тисяч чотириста одинадцять) грн 64 коп.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 травня2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк