Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №205/6450/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3449/26 Справа № 205/6450/25 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни на ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 25 грудня 2025 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену у складі судді Скиби С.А., -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Південного районного суду міста Кам`янського знаходиться цивільна справа № 205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, яку у подальшому було уточнено.

В обґрунтування заяви зазначила, що дитина на протязі розгляду справи перебуває за кордоном та відповідач ОСОБА_3 заблокувала будь-які зв`язки з нею.

Вказує, що відповідач ОСОБА_3 таємно від матері вивезла дитину з України 21 травня 2025 року, тим самим змінивши її місце проживання на іншу країну.

Крім того, відповідачі тримали у таємниці від позивача не тільки місце проживання дитини, а й країну проживання на протязі 7 місяців.

Зауважує, що відповідач ОСОБА_3 блокувала будь-які зв`язки з нею. Ухвали Новокодацького районного суду м. Дніпра від 28 квітня 2025 року та Південного районного суду міста Кам`янського від 21 липня 2025 року щодо спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 не виконувалася батьком дитини ОСОБА_2 , у зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження № 12025042120001080 за ст. 382 КК України (невиконання рішення суду), де позивача визнано потерпілою.

Зазначає, що лише 14 листопада 2025 року з відповіді поліції Литви від 13 листопада 2025 року стало відомо адресу проживання малолітнього ОСОБА_5 у АДРЕСА_1 – 11 у супроводі з відповідачем ОСОБА_3 , яка місцевим органом опіки була визнана тимчасовим опікуном та їм обом було надано право проживання у Литві.

На підтвердження зазначеного ОСОБА_6 почав відвідувати російськомовну школу але 1 клас, тоді як мав вже навчатися у 2 класі.

Вказує, що позивач 15 листопада 2025 року вирушила до Литви і прибула 17 листопада 2025 року вранці, проте, ОСОБА_3 заперечила доторкнутися до дитини, керуючись своїм правом опікуна, і зловживаючи цим статусом перешкоджала не тільки возз`єднанню матері з дитиною, а й навіть їхньому спілкуванню.

Звертає увагу, що 27 листопада 2025 року органом опіки з ОСОБА_3 знято статус опікуна над ОСОБА_6 . Натомість ОСОБА_3 напередодні вказаного рішення разом з дитиною ОСОБА_7 зникла з місця проживання та навчання дитини у Литві, тоді як мала обов`язок повернути дитину не пізніше наступного дня.

Зауважує, що на цей час місце перебування відповідача ОСОБА_3 знову невідоме, на зв`язок вона не виходить, місце знаходження дитини знову є таємницею.

Вважає, що права ОСОБА_3 не обтяжені ухвалою суду про забезпечення позову, а тому дозволяє їй зловживати ними на її розсуд.

Вказане ускладнює встановлення реального місця знаходження малолітнього, а тому це істотно ускладнює і робить неможливим виконання рішення суду у майбутньому.

Зазначає, що 08 грудня 2025 року від Головного комісаріату поліції Литви було отримано відповідь, у якій зазначено, що зі слів ОСОБА_3 вивезла малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , проте адресу зазначити відмовилася.

З викладеного вбачається умисел відповідачів розірвати будь-яку психоемоційний зв`язок дитини з матір`ю. А тому існує реальна загроза зникнення дитини без можливості виконання рішення суду, що призведе до грубих порушень прав матері та інтересів дитини та завдання моральної та матеріальної шкоди.

У зв`язку з чим, просила суд зобов`язати ОСОБА_3 повідомити суду поточне місце перебування малолітнього ОСОБА_4 та не перешкоджати матері ОСОБА_1 їх зустрічі; заборонити відповідачці ОСОБА_3 змінювати місце перебування/проживання АДРЕСА_1 – АДРЕСА_2 та навчання Шяуляйська гімназія «Сантарвес» малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або інше місце, про яке ОСОБА_3 і повідомить суд; зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_1 засобами телефонного та/або відеодзвінків через мережу Інтернет щодня до моменту зустрічі дитини з матір`ю з 16.00 години до 18.00 години за київським часом; зобов`язати відповідача ОСОБА_2 повідомити відповідачку ОСОБА_3 про покладення на неї вище зазначених зобов`язань протягом 24 годин з моменту опублікування повного тексту відповідної ухвали суду по цій справі, оскільки з моменту звернення до суду з позовом по цій справі ОСОБА_1 була розлучена з дитиною і не мала можливості спілкуватися з нею.

Ухвалою Південного районного суду міста Кам`янського від 25 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі №205/6450/25 - відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. подала апеляційну скаргу, в якій вважає її незаконною і необґрунтованою, такою, що порушує основні засади цивільного судочинства та безпідставно обмежує права позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачем не вперше була подана заява про забезпечення позову по цій справі відносно доданого відповідача ОСОБА_3 , однак ухвалою від 25 листопада 2025 року відмовив у задоволенні заяви з мотивів того, що для застосування заходів забезпечення позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може дійсно істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася.

Вказує, що звертаючись повторно 22 грудня 2025 року, позивачем було надано докази, які вказують на те, що не вжиття судом заходів забезпечення вже викликало негативні наслідки, які вказують на істотне ускладнення або, навіть, унеможливили виконання рішення суду з поновлення порушених прав позивачки.

Зауважує, що суд першої інстанції не вбачає очевидного та ставиться до спору не об`єктивно, а упереджено.

Зазначає, що з моменту звернення до суду із позовом по цій справі, позивач ОСОБА_1 була розлучена з дитиною і не мала можливості навіть спілкуватися з нею. Ухвали суду від 28 квітня 2025 року та від 21 липня 2025 року щодо спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 на період розгляду справи не виконувалася батьком дитини ОСОБА_9 , що підтверджується актами державного виконавця, які наявні в матеріалах справи, тому з цього приводу відкрито кримінальне провадження №12025042120001080 за ст. 382 КК України (невиконання рішення суду), де позивач визнана потерпілою.

Дитина сторін на протязі розгляду справи перебувала за кордоном, але реальне місцезнаходження приховувалося, що унеможливило виконання вказаних вище ухвал суду.

Відповідач ОСОБА_9 вводив суд в оману, вказуючи країну перебування дитини, що не відповідало дійсності. Відповідач ОСОБА_10 приховано від матері вивезла дитину з України 21 травня 2025 року, тим самим змінивши її місце проживання на іншу країну, що забороняється законодавством України без згоди на це обох батьків.

Зазначає, що обидва відповідачі тримали в таємниці від позивача не тільки місце проживання дитини, а й країну проживання на протязі 8 місяців. ОСОБА_10 блокувала будь-які зв`язки з нею, що підтверджується відповідними відеодоказами, файли яких додаються до заяви. Суд вказані докази не оцінив та не зазначив причину їх відкидання.

Звертає увагу, що 27 листопада 2025 року органом опіки з ОСОБА_11 знято статус опікуна над ОСОБА_6 . Натомість ОСОБА_10 напередодні вказаного рішення разом з дитиною ОСОБА_7 зникла з місця проживання та навчання дитини у Литві, тоді як мала обов`язок повернути дитину не пізніше наступного дня.

На цей час місце перебування її знову невідоме, на зв`язок вона не виходить, місце знаходження дитини знову є таємницею. Враховуючи, що Литва є країною Шенгенської зони, в межах якої відсутній внутрішній прикордонний контроль між державами-учасницями, а тому ОСОБА_3 може разом з дитиною вільно між країнам Євросоюзу, перебуваючи в кожній з них по 90 днів без реєстрації.

Вказане ускладнює встановлення реального місця знаходження малолітнього, а тому це істотно ускладнює і робить неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

Враховуючи, що за для виконання рішення суду України, необхідно буде звернутися до суду за місцем проживання ОСОБА_11 з дитиною для визнання його до примусового виконання в певній країні.

Зазначає, що 08 грудня 2025 року від Головного комісаріату поліції Литви було отримано відповідь, у якій зазначено, що зі слів ОСОБА_3 вивезла малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , проте адресу зазначити відмовилася.

Вказує, що ОСОБА_10 не відноситься до батьків дитини, яка не має рівних прав з позивачем стосовно неї, а тому будь-які заходи забезпечення позову не будуть засобом вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків.

Проте не зважаючи на зазначене, суд першої інстанції відмовив у забезпеченні позову, пославшись на не доведення позивачем тієї обставини, що відповідач вживає заходів для відчуження спірного майна.

Зауважує, що у заяві про забезпечення позову прохальна частина була спрямована не на вирішення спору по суті, а конкретно на дії відповідачки ОСОБА_3 , яка не є матір`ю чи батьком дитини, а є її бабусею. Саме ОСОБА_3 фактично переховує дитину за кордоном, позбавляє позивача можливості спілкування з дитиною, без згоди матері вивезла дитину з місця її постійного перебування до Литовської Республіки, потім до Польщі, тощо та приховує її реальне місце знаходження наразі.

Між заявленими заходами забезпечення позову та предметом позову існує прямий і безпосередній зв`язок, оскільки позов спрямований на визначення місця проживання дитини, її відібрання та повернення матері, а заходи забезпечення мають на меті недопущення зміни місця перебування дитини, її приховування або вивезення за кордон до моменту вирішення справи по суті.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заборона змінювати місце проживання дитини є тотожною позовним вимогам та фактично становить вирішення справи по суті. Також, суд посилається на рівність прав батьків на спілкування з дитиною є безпідставним у даному випадку, оскільки ОСОБА_3 не є жодним із батьків дитини та не наділена рівними з ними батьківськими правами. Відтак твердження суду про тотожність прохальної частини заяви про забезпечення позову з позовними вимогами є необґрунтованим та свідчить про неправильне застосування норм процесуального права.

За таких обставин ухвала суду про відмову у забезпеченні позову є необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та без належної оцінки реальних ризиків для прав та інтересів позивачки і дитини.

У зв`язку з чим просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у справі №205/6450/25.

Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористались.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засіданні апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що у провадженні Південного районного суду міста Кам`янського знаходиться цивільна справа №205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини.

Судом також встановлено, що дитина перебуває за кордоном. Відповідач ОСОБА_12 , яка не є матір`ю дитини виїхала з нею за межі України 21 травня 2025 року, тим самим змінивши місце проживання дитини на іншу країну.

Позивач, згідно викладених нею обставин, наполягає, що відповідачі тримали у таємниці не тільки місце проживання її дитини, а й країну проживання на протязі 7 місяців.

Ухвали Новокодацького районного суду м.Дніпра від 28 квітня 2025 року та Південного районного суду міста Кам`янського від 21 липня 2025 року, щодо спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 не виконувались батьком дитини ОСОБА_2 , що стало підставою для відкриття кримінального провадження №12025042120001080 за ст.382 КК України (невиконання рішення суду), де ОСОБА_1 визнано потерпілою.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, яку у подальшому було уточнено, у якій просила про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії, оскільки спір виник із сімейних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності зв`язку між заходом забезпечення позову, обраного заявником, і предметом позовних вимог. Крім того, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси сторони на той випадок, коли інша сторона буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

У справі, що переглядається предметом позову є визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрання дитини у відповідачів та повернення його матері.

У заяві про забезпечення позову позивач ставить питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії, оскільки спір виник із сімейних правовідносин, з метою забезпечення подальшого виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

В обґрунтовування своїх доводів посилалась на те, що відповідач ОСОБА_3 , приховано від матері, вивезла її дитину з України 21 травня 2025 року, тим самим змінивши її місце проживання на іншу країну, що забороняється законодавством України без згоди на це обох батьків. Зазначає, що 27 листопада 2025 року органом опіки з ОСОБА_3 знято статус опікуна над ОСОБА_6 . Натомість ОСОБА_3 напередодні вказаного рішення разом з дитиною ОСОБА_7 зникла з місця проживання та навчання дитини у Литві, тоді як мала обов`язок повернути дитину не пізніше наступного дня.

Вказує, що ОСОБА_3 не відноситься до батьків дитини, не має рівних прав з позивачем стосовно дитини, а тому будь-які заходи забезпечення позову не будуть засобом вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків.

Зауважує, що на цей час місце перебування ОСОБА_3 знову невідоме, на зв`язок вона не виходить, місце знаходження дитини знову є таємницею. Враховуючи, що Литва є країною Шенгенської зони, в межах якої відсутній внутрішній прикордонний контроль між державами-учасницями, а тому ОСОБА_3 може разом з дитиною вільно переміщуватись між країнами Євросоюзу, перебуваючи в кожній з них по 90 днів без реєстрації.

Вказане ускладнює встановлення реального місця знаходження малолітнього, а тому це істотно ускладнює і робить неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

Судом першої інстанції не враховано, що розглядається спір між сторонами предметом якого, в тому числі, є відібрання дитини у відповідачів та повернення його матері.

Суд першої інстанції не врахував рівність прав батьків на спілкування з дитиною, та те, що відповідач ОСОБА_3 , яка є бабусею дитини і не наділена рівними з батьками правами, але матеріалами справи підтверджується перебування дитини саме з нею, тому не застосування заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Таким чином в даному випадку заходи забезпечення позову є необхідними для забезпечення виконання судового рішення у разі його задоволення.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде неможливим, і позивач буде вимушена здійснювати додаткові процесуальні дії для відновлення свого порушеного права.

Однак при використанні механізму забезпечення позову, учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з наведених ними заходів забезпечення.

Колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити частково, оскільки заходи забезпечення у вигляді заборони відповідачу ОСОБА_3 змінювати місце перебування/проживання з АДРЕСА_1 – АДРЕСА_2 , Литва та навчання малолітнього ОСОБА_4 з Шяуляйська гімназія «Сантарвес» на інше, та зобов`язати відповідача ОСОБА_2 повідомити відповідачку ОСОБА_3 про покладення на неї зобов`язань протягом 24 годин з моменту опублікування повного тексту ухвали, обмежують права відповідача ОСОБА_3 на вільний вибір місця проживання і вільне пересування (в першій частині вимог), а також є зайвими щодо відповідача ОСОБА_2 , про зобов`язання його повідомити іншого відповідача по справі про наявність ухвали суду про застосування щодо останнього заходів забезпечення.

Колегія також вважає, що саме заходи у вигляді зобов`язання відповідача ОСОБА_3 повідомити суд про поточне місце перебування малолітнього ОСОБА_6 , та не перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, а також забезпечення її спілкування з сином засобами телефонного та/або відеодзвінків через мережу Інтернет, до розгляду і набрання чинності рішенням суду у даній справі, будуть необхідні та достатні, не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача ОСОБА_3 .

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки за викладеними обставинами, змістом позовних вимог і заяви про забезпечення позову, суд вбачає реальну загрозу невиконання та/або утруднення виконання відповідачем рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Сторона відповідачів в свою чергу не спростувала доводів позивача, що за обставин цієї справи, заходи забезпечення позову саме у вигляді зобов`язання ОСОБА_3 повідомити суд про поточне місце перебування малолітнього ОСОБА_6 , не перешкоджати ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, а також забезпечити спілкування ОСОБА_13 з ОСОБА_1 засобами телефонного та/або відеодзвінків через мережу Інтернет, щодня з 16:00 до 18:00 за київським часом, до розгляду і набрання чинності рішенням Південного районного суду міста Кам`янського у даній справі є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, чи наявні підстави вважати, що застосування даних заходів забезпечення позову призведуть до невиправданого обмеження прав відповідачів.

Суд звертає увагу, що часткове задоволення заяви про забезпечення позову, в даному випадку, не являється фактичним вирішенням справи по суті і, як зазначено вище, не порушує прав інших осіб.

Подібним за наведених вище висновкам дійшов суд касаційної інстанції в свої ухвалах від 12 вересня 2022 року у справі №127/25378/21, від 20 вересня 2023 року у справі №206/2163/23.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни - задовольнити частково.

Ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 25 грудня 2025 року про відмову у забезпеченні позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни про забезпечення позову - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 повідомити суду поточне місце перебування малолітнього сина ОСОБА_4 та не перешкоджати матері ОСОБА_1 у спілкуванні з сином.

Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_1 засобами телефонного та/або відеодзвінків через мережу Інтернет, щодня з 16:00 до 18:00 за київським часом, до розгляду і набрання чинності рішенням Південного районного суду міста Кам`янського по даній справі.

В іншій частині заяви – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 15.05.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв