Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №755/5184/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/5184/25

Провадження №: 2/755/296/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд: поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 02.10.2011 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17.09.2021 по справі № 755/9666/21 шлюб було розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами, як подружжям, було спільно придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв. м. Так, 03.10.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений ПН КМНО Дібровою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 1532. Тобто, зазначена квартира була набута подружжям у період шлюбу, за спільні кошти подружжя. До того ж, зазначене вище підтверджується і п. 5.10 договору, в якому зазначено, що згода іншого із подружжя покупця на укладення цього договору викладена в заяві, вірність підпису на якій засвідчена ПН КМНО Дібровою О.Є. 03.10.2019 за реєстровим № 1531. Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 416082935 від 03.03.2025 титульним власником даного спільного майна є відповідач. Позивач зазначає, що наразі відповідач самостійно користується цією квартирою та добровільно врегулювати питання стосовно поділу спільного майна колишнього подружжя відмовляється. Отже, оскільки згоди між сторонами про поділ спільно набутого майна не було досягнуто, позивач вважає за необхідне, з метою захисту своїх прав звернутися до суду з позовом про поділ майна, що є у спільній сумісній власності.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.05.2025 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухвали суду позивач та його представник отримали 02.05.2026 про що свідчить довідка про доставку електронного документу до їх електронних кабінетів.

Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками відповідачем отримано не було, поштове повідомлення повернулось до суду неврученим.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачка не скористалась правом на подання відзиву. Від позивача будь-яких інших заяв по суті справи не надходило.

Таким чином, суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02.10.2011 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17.09.2021 у справі № 755/9666/21 (а.с.7-10).

03.10.2019 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1532 (а.с.11-16, далі - Договір).

Згідно п.1.1 - 1.2 Договору, продавець передає майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м., в тому числі житловою площею 30,6 кв.м., у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму у розмірі та в порядку, передбаченому цим Договором (а.с.11).

Відповідно до положень п.5.10 Договору, згода іншого із подружжя покупця на укладення цього Договору викладена в заяві, вірність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О.С. 03.10.2019 за реєстровим № 1531 (а.с.13-14).

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна від 03.10.2019, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк» передало, а ОСОБА_2 прийняла житлову квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 416082935 від 03.03.2025, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване 03.10.2019 за ОСОБА_2 (а.с.19).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст. 69 ч. 1 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

При поділі майна суд виходить із того, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя. Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Так, під час судового розгляду, судом було встановлено, що за час шлюбу відповідач набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , при цьому позивач не заперечував проти придбання майна, про що зазначається в договорі купівлі-продажу квартири, а відтак зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому доказів зворотному з боку відповідача до суду надано не було.

Суд при вирішенні заявлених позовних вимог виходить із тих обставин, що дане майно набуте сторонами спірних правовідносин за час проживання в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя, що стороною відповідача спростовано не було.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 77, 78 ЦПК України, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що суду не було надано достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя в розумінні ст. 70 СК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності особистої приватної власності відповідача на спірне нерухоме майно, в розумінні положень ст. 57 СК України, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача та з огляду на викладені норми чинного законодавства, в розрізі даного спору, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, закріплення адекватного захисту права або інтересу, суд дійшов висновку, що таке майно слід поділити порівну в межах заявлених позовних вимог, а саме: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна підлягає задоволенню.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Згідно ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Беручи до уваги такі чинники як справедливість і розумність в рамках застосування принципу верховенства права, дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази, кожен окремо та у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами у справі, з огляду на що позов слід задовольнити повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 699,80 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 36, 51, 60, 63, 70, 71, 104, 105, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368, 370 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про поділ майна - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4 699,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: