Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №331/7220/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 12.05.2026

Справа № 331/7220/25

Провадження № 2/334/1617/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі

судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Іванової А.О..,

представника позивача адвоката Безуха А.М.,

представника відповідача адвоката Вишнякової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми,

установив:

І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 із вимогою про стягнення суми боргу у розмірі 40 800 доларів США. В обґрунтування своїх вимог вказав на те, що 03.12.2018 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого позивача передав відповідачу у строкове користування грошові кошти у розмірі 40 800 доларів США, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути суму позики у строк не пізніше 01.004.2019 року. Факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою.

У зв`язку із невиконанням відповідачем свого обов`язку із повернення суми позики, позивач звернувся до суду.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, вказавши на те, що розписка не є договором позики, водночас, згідно із положеннями ст. 1047 ЦК України, договір позики на суму, що перевищує десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян має укладатись у письмовій формі. Ураховуючи, що між сторонами відсутній договір позики, укладений у письмовому виді, просив суд відмовити у позові.

II. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі

09.02.2026 року до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя на підставі ухвали Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 09.01.2026 року надійшов вказаний позов.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року відкрито загальне провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року закрито підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 12.05.2026 року проголошено скорочене рішення.

III. Фактичні обставини встановлені судом

03.12.2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 40 600 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути суму позики у строк до 01.04.2019 року.

Доказів виконання грошового зобов`язання відповідачем не надано.

IV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положеннями ч. 2 ст. 1046 ЦК України передбачено, що договір позики є укладеним, зокрема і з моменту передання грошей. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що узгоджується з вимогами положення ч. 1 ст. 1047 ЦК України.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст. ст. 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки".

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, суд, вирішуючи цей спір, керується саме вказаною презумпцією правомірності, укладеного між позивачем та відповідачем договору позики.

Згідно із приписами статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Проте, в оригіналі розписки, яка надана позивачем суду вказано, що відповідач отримав «40 600 доларів США», відтак саме в цій частині слід задовольнити позовні вимоги.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, а відтак звільнений від сплати судового збору у всіх інстанціях.

За таких обставин судові витрати понесені із розглядом цієї справи мають бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) суму основного боргу у розмірі 40 600 (сорок тисяч шістсот) доларів США.

Компенсувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволені решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 травня 2026 року.

Суддя Ю.Ю. Бредіхін