Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №950/656/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/656/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Косолап В. М.

Номер провадження 33/816/1196/26 Суддя-доповідач Клімашевська І. В.

Категорія 126 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Клімашевська І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою судді Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2026 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що він 05.03.2026 о 12 год. 49 хв. в м. Лебедині по вул.Будильській, 136, керував транспортним засобом, не маючи права на керування транспортними засобами, так як не має відповідного посвідчення водія відповідної категорії. Порушення вчинив повторно протягом року, чим порушив вимоги пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2026 року та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказував, що про існування постанови за ч.2 ст. 126 КУпАП відносно нього, до моменту зупинки його працівниками поліції, йому відомо не було. У постанові (за ч.2 ст. 126 КУпАП), яка міститься в матеріалах справи відсутній підпис особи, яка розглянула справу та винесла її, відсутні докази її направлення та вручення. Отже, на момент розгляду справи судом першої інстанції постанова не набрала законної сили, а тому його дії не могли кваліфікуватись за ч.5 ст. 126 КУпАП, так як в його діях не виникло повторності. До того ж, він не отримував посвідчення водія, а суд першої інстанції наклав на нього додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування строком на 5 років. Під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено порядок повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи, адже судової повістки він не отримував, а в матеріалах справи міститься лише довідка про доставку йому СМС- повідомлення, згоду на отримання якої він не надавав.

В судове засідання призначене на 18 травня 2026 до апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився, хоча повідомлявся про розгляд справи, відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП, клопотань про відкладення не подавав.

З метою розгляду апеляційної скарги у розумні строки, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність особи, що притягується до адміністративної відповідальності, і у даному випадку його права на доступ до правосуддя, не є порушеними, оскільки положення ст. 268 КУпАП не передбачають обов`язкову присутність особи, стосовно якої розглядається справа за ст. 126 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що розглядаючи вказану справу, суддя суду першої інстанції дотримався вимог вищезазначеного закону та дійшов вірного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, суддею суду першої інстанції було встановлено з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а саме, протоколу про адміністративне правопорушення, копією постанови про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст. 126 КУпАП та відеозапису, який було долучено працівниками поліції до складених матеріалів.

Вказані докази зібрані у передбаченому законом порядку і обставин, за яких можливо було б дійти висновку про їх неналежність чи недопустимість, апеляційним судом не встановлено.

При цьому, відеозапис, який було враховано суддею суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, було проглянуто і апеляційним судом. Вказаним доказом підтверджується те, що після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , останній працівнику поліції для огляду посвідчення водія не надав, з вказівкою на те, що у нього його не має. При цьому, поліцейським було встановлено, що ОСОБА_1 вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, за те, що здійснював рух на транспортному засобі, не маючи права на таке керування, і повторно, протягом року, знову вчинив аналогічне правопорушення, що стало підставою для складання відносно нього протоколу вже за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Апеляційний суд не може визнати обґрунтованими доводи апелянта, що про існування постанови за ч.2 ст. 126 КУпАП він не знав, її копію він не отримував, про що свідчить відсутність в цій постанові ( яка міститься в матеріалах справи) підпису останнього, і вона не була надіслана йому засобами поштового зв`язку, оскільки зі змісту викладеного вище відео вбачається, як ОСОБА_1 повідомляє працівникам поліції про те, що транспортним засобом він керує без посвідчення водія. Після перевірки його по внутрішній базі, поліцейський каже останньому, що відносно нього вже виносилась постанова за аналогічне правопорушення і штраф за такою постановою ним не сплачений. ОСОБА_1 не заперечує вказаних обставин і каже - «Так. Там багато». На що поліцейський відповідає, що у зв`язку з несплатою попереднього штрафу, ОСОБА_1 доведеться сплатити його у подвійному розмірі. Такі твердження ОСОБА_1 і продемонстрована ним поведінка прямо вказують на його обізнаність про існування постанови відносно нього з визначеною сумою штрафу та про відсутність в нього цього права керування, а також – про розуміння можливості притягнення його за це до відповідальності.

При цьому, та обставина, що постанова відносно нього за ч.2 ст. 126 КУпАП, яка міститься в матеріалах справи, не має підпису особи, яка розглянула справу і винесла відповідну постанову і у ній відсутні докази її направлення, не мають значення, адже вказана постанова не є безпосередньо тієї копією, що вручається чи направляється особі правопорушника, а є витягом з інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України, що містить дані про адміністративні правопорушення, кримінальні провадження, розшук осіб, транспортні засоби та водійські посвідчення (Армор).

Інших доводів на спростування допустимості і належності вказаних доказів ОСОБА_1 не вказано та апеляційним судом не встановлено.

При цьому, не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неможливість накладення на особу, яка не отримувала раніше посвідчення водія, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, з огляду на таке.

Санкція ч.5 ст.126 КУпАП однозначно та без будь-яких сумнівів передбачає стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом.

Чинне адміністративне законодавство розрізняє таких суб`єктів, як осіб, які здійснюють керування транспортним засобом та водія транспортного засобу. Відмінність вказаних суб`єктів полягає в тому, що водій транспортного засобу - це особа, яка здійснює керування таким транспортним засобом на законних підставах, оскільки набула у встановленому законом порядку право керування транспортним засобом. На відміну від водія, суб`єкт, передбачений ч.2ст.126 КУпАП, - це особа, яка не має (не набувала) права керування транспортним засобом у встановленому законом порядку. В даному випадку ч.2 ст.126 КУпАП є спеціальною нормою, яка врегульовує відповідальність особи, яка здійснює керування транспортним засобом, не отримавши на це відповідного права.

Частина 5 ст.126 КУпАП є спеціальною нормою, яка передбачає відповідальність особи, яка не має права керування транспортним засобом, однак, здійснює таке керування повторно, протягом року. При цьому санкція ч.5 ст.126 КУпАП встановлює обов`язкове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 5 до 7 років.

Зважаючи на вищевикладене, особа, яка не має права на керування транспортними засобами, однак повторно протягом року вчинила правопорушення у вигляді такого керування, є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, і до такої особи в обов`язковому порядку застосовується накладення стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

З урахуванням зазначеного і судової практики, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

При цьому об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду в постанові від 04 вересня 2023 року (справа №702/301/20) звертала увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Обґрунтовуючи доводи, наведені у вказаній постанові Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду дійшла висновку, що суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП є безальтернативними стосовно видів стягнень, які мають бути накладені на особу, що порушила відповідні вимоги ПДР. Дискреційні повноваження суду згідно з цією нормою поширюються виключно на визначення строку позбавлення права керування та вилучення транспортного засобу.

За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи про неможливість накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами є безпідставними.

Твердження апелянта, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено порядок повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи, адже судової повістки він не отримував, а в матеріалах справи міститься лише довідка про доставку йому СМС- повідомлення, згоду на отримання якої він не надавав, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, номер телефону, за яким суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 про судове засідання, був зазначений ним під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього.

Якщо учасник надав телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися і судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому, слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.

Вказане узгоджується з позицією Верховного суду, викладеної у Постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду по справі №591/4693/15 (провадження №51-3209км24) та Постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року, справа № 757/48467/21, провадження № 61-10924св22).

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі була забезпечена можливість ОСОБА_1 реалізації права на доступ до правосуддя, а тому доводи про порушення його прав в суді першої інстанції, апеляційний суд визнає неспроможними.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, всупереч доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування під час апеляційного перегляду не встановлено, а тому, постанову судді суду першої інстанції слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП України, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, залишити без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на цю постанову – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Сумського апеляційного судуКлімашевська І. В.