Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №607/27509/24 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2026 Справа №607/27509/24 Провадження №2/607/68/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Бойко О.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Баюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 , Позивач) звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_3 (надалі – ОСОБА_3 , Відповідач) про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 03 жовтня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 350 000,00 грн. На підтвердження укладання договору позики та отримання у борг грошових коштів у розмірі 350 000,00 грн,, Відповідачем видано Позивачу розписку, датовану 03 жовтня 2024 року, згідно якої ОСОБА_4 зобов`язався повернути позивачу грошові кошти в сумі 350 000,00 грн до 30 жовтня 2024 року. Оскільки, ОСОБА_3 не повернув борг у встановлений договором строк, внаслідок чого не виконав взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином, відтак ОСОБА_2 просить стягнути із ОСОБА_3 борг за договором позики від 03.10.2024 у розмірі 350 000 грн.

2.Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень відповіді на відзив.

Представником відповідача адвокатом Вітів В.А. 31.03.2025 подано відзив на позов, який суд протокольною ухвалою від 14.04.2025 залишив без розгляду, оскільки останній подано з пропуском строку для його подання, передбаченого ч.7 ст.178 ЦПК України, із причин, які суд визнав не поважними.

06.05.2026 представником відповідача адвокатом Баюк І.І. через підсистему «Електронний суд» надано додаткові пояснення у справі, згідно яких сторона відповідача вважає, що матеріалами справи, зокрема, аудіозаписами, свідченнями свідків допитаними у судовому засіданні, фотознімками накладних, фото переписок по роботі доведено, що ОСОБА_3 працював у позивача експедитором та перебував у трудових відносинах, які не було оформлено документально. Так, в обов`язки відповідача входило доставка товарів, забирання виручки, яку останній передавав ОСОБА_2 . Також, звертає увагу суду на ту обставину, що згідно даних зазначених у актах Державної служби з питань праці, складених за результатами проведених перевірок, ОСОБА_2 та ТОВ «ТДК» здійснюють діяльність за однією і тією ж адресою. Крім цього, підтвердженням вчинення дій ОСОБА_3 , які полягали у доставці ним товару між підприємцями є надані ним накладні із логотипом «tdk», під яким ОСОБА_2 фактично здійснював свою господарську діяльність разом з іншими підприємцями. ОСОБА_2 , на думку сторони відповідача, не вказує при яких обставинах відбувалось укладення договору позики, чому ОСОБА_3 надав у позику незнайомому ОСОБА_2 , який лише досягнув повноліття 350 тис. грн. за відсутності у нього будь-якого майна, що свідчить про очевидну неплатоспроможність. Вважає, що факт передачі коштів є від позивача до відповідача не відбувався, що вказує на удаваний характер спірного правочину, а саме договору позики від 03.10.2024.

3.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального провадження.

12 травня 2025 року судом протокольною ухвалою закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу для розгляду по суті із викликом сторін.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2025 року, відмовлено ОСОБА_3 у прийнятті зустрічного позову до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та об`єднання його в одне провадження із первісним позовом, як такий, що поданий із пропуском строку, передбаченого ч. 1 ст. 193 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Молень Р.Б., просив позов задоволити в повному обсязі з підстав викладених у позові. Вважає, що надані стороною відповідача докази у спростування позовних вимог, а саме фотознімки накладних та переписки у месенджері, наданий ним диск із копією звукозапису розмови між сторонами, не стосуються предмету спору та не спростовують позовних вимог ОСОБА_2 . Крім цього, звертає увагу суду на ту обставину, що спірна розписка складена ОСОБА_3 є достатнім та належним доказом на підтвердження укладення між сторонами договору позики та підтверджує факт отримання Відповідачем грошових коштів. Також, звертає увагу суду на ту обставину, що на даний час спірний договір позики на підставі якого позивач просить стягнути із відповідача грошові кошти є чинним та не визнаний судом недійсним.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Баюк І.І. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила в повному обсязі та просила відмовити з підстав викладених у поданих суду письмових поясненнях.

ІІ. Мотивувальна частина.

1.Фактичні обставини, встановлені судом

Як вбачається із розписки, датованої 03 жовтня 2024 року, оригінал якої оглянуто судом у судовому засіданні, у ній зазначено, що ОСОБА_3 отримав позику у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 350 000,00 грн., які зобов`язується повернути ОСОБА_2 у строк до 30 жовтня 2024 року. Крім цього, ОСОБА_3 у даній розписці вказав, що «…підтвердженням факту отримання коштів є відповідне письмове підтвердження ОСОБА_3 , а наявність оригіналу даної розписки у нього є підтвердженням повного погашення боргу…».

Із наданих суду фотокопій накладних на яких міститься логотип «tdk» (ст. 56-74) та скриншотах листування здійснених у телефонних месенджерах (ст. 75-99), вбачається, що ОСОБА_3 у період часу із січня по вересень 2024 року здійснював доставку по Тернопільській області у магазини продовольчих товарів (продуктів харчування).

Крім цього, зазначені обставини підтверджено копією повідомлення про підтвердження факту отримання товару від ОСОБА_3 , як експедитора упродовж січня-жовтня 2024 року.

Будучи допитаним у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 повідомили суду, що вони разом із ОСОБА_7 упродовж 2024 року працювали експедиторами у ТзОВ «Т.Д.К.» без укладення трудового договору заступником керівника якого був ОСОБА_2 та здійснювали доставку товарів у якості експедиторів по Тернопільській області до суб`єктів господарювання. Повідомили, що вони з метою покладення відповідальності за доставку товару, як матеріально-відповідальних осіб, без укладення договору про повну матеріальну відповідальність здійснювали написання розписок про позику коштів, оскільки вони ще не досягнули повноліття за вимогою ОСОБА_2 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона знає ОСОБА_3 , який працював упродовж 2024 року експедитором у ТзОВ «Т.Д.К.» та здійснював доставку товару у магазин у смт.Гусятин Тернопільської області у якому вона працювала продавцем на підставі накладних.

Як вбачається із наданою стороною відповідача звукозапису розмови, яка мала місце 04.10.2024 року між ним та позивачем, первинне джерело якого є мобільний телефон ОСОБА_3 , який оглянутий судом у судовому засіданні, ОСОБА_3 під диктовку ОСОБА_2 у його кабінеті здійснював написання документу, як договору про повну матеріальну відповідальність працівника.

Відповідно до акту №П3/ТР/7159/024411 від 02 липня 2025 року, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Т.Д.К.», вул. Об`їзна, 27Б с. Великі Гаї Тернопільський район Тернопільська область, вбачається, що згідно наданих письмових пояснень, директора товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Д.К.» (далі - ТОВ «Т.Д.К.») ОСОБА_9 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не перебували в трудових відносинах з ТОВ «Т.Д.К.».

2.Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, а також дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, доходить до переконання, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики до задоволення не підлягає.

Так, суд вважає, що із змісту написаної ОСОБА_3 розписки, датованої 03.10.2024, яку позивач надав у підтвердження укладення договору позики та наявністю за ним у відповідача невиконаних зобов`язань, вбачається, що ОСОБА_3 у ній зазначив, що «…підтвердженням факту отримання коштів є відповідне письмове підтвердження ОСОБА_3 …». Таким чином, суд вважає, що із вказаного тексту розписки не вбачається факту передачі коштів ОСОБА_2 у розмірі 350 000 грн. ОСОБА_3 , оскільки у ній обумовлено, що таким підтвердженням має бути лише окремий документ про факт прийому-передачі вказаних коштів, про який безпосередньо зазначає у даній розписці ОСОБА_3 .

При чому, доказів про зворотнє стороною позивача не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначає, що наведеними вище доказами, які не спростовано стороною Позивача, підтверджено, що ОСОБА_3 у період часу з 01.01.2024 по жовтень 2024 року, тобто у період написання Відповідачем спірної розписки виконував обов`язки експедитора та здійснював доставку товарів по Тернопільській області суб`єктам господарювання. Крім цього, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що вони у вказаний період часу працювали разом із ОСОБА_7 у ТзОВ «Т.Д.К.» без оформлення трудових правовідносин, заступником керівника якого був ОСОБА_2 , здійснювали доставку продуктів харчування до суб`єктів господарювання Тернопільської області. При цьому, підтвердили, що з метою покладення на них відповідальності за ввірені їм товаро-матеріальні цінності, вчиняли написання розписок на суми отриманих ними товарів за вимогою керівництва зазначеного товариства. Зазначений факт підтверджений також електронним доказом, а саме звукозаписом розмови, яка мала місце між ОСОБА_3 та позивачем щодо написання документу щодо матеріальної відповідальності Відповідача, який суд вважає належним та допустимим доказом.

Суд також погоджується із твердженням сторони Відповідача про те, що позивачем не доведено стандарту переконливості суду у тому, що такий факт передачі значних грошових коштів ОСОБА_2 у розмірі 350 000 грн. ОСОБА_3 за спірним договором позики мав місце 03.10.2024, оскільки звертає увагу на ту обставину, що сторони між собою не були раніше знайомі, не перебували у товариських чи родинних стосунках, у ОСОБА_3 , який лише досягнув повноліття, на той час, було відсутнє будь-яке майно та доходи, які б давали можливість останньому здійснити погашення позики, у випадку неналежного виконання ним своїх зобов`язань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.05.2026.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя В. В. Ромазан